Decision № 96308185, 18.03.2021, Commercial Court of Zakarpattia Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області

Адреса: 88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

18.03.2021 р. м. Ужгород Справа № 907/510/20

За позовом Прокурора Закарпатської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, м. Київ та Державного підприємства “Хустське лісове дослідне господарство”, м. Хуст

з участю у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – Приватного акціонерного товариства “Закарпатнерудпром”, с. Сокирниця Хустського району

до відповідача Сокирницької сільської ради, с. Сокирниця Хустського району

про визнання незаконним рішення Сокирницької сільської ради від 22.10.2019 року № 50 “Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствам, що пов`язані з користуванням надрами”;

- витребування з незаконного володіння Сокирницької сільської ради земельної ділянки площею 18,1253 га кадастровий номер 2125387400:04:001:0003 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та передання її у постійне користування Державному підприємству “Хустське лісове дослідне господарство”,

Суддя господарського суду – Пригара Л.І.

Секретар судового засідання – Тягнибок К.О.

представники:

Прокуратури – без участі

Позивача 1 – без участі

Позивача 2 – без участі

Відповідача – не з`явився

Третьої особи – без участі

СУТЬ СПОРУ: Прокурором Закарпатської області заявлено позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, м. Київ та Державного підприємства “Хустське лісове дослідне господарство”, м. Хуст до відповідача Сокирницької сільської ради, с. Сокирниця Хустського району про визнання незаконним рішення Сокирницької сільської ради від 22.10.2019 року № 50 “Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствам, що пов`язані з користуванням надрами”; витребування з незаконного володіння Сокирницької сільської ради земельної ділянки площею 18,1253 га кадастровий номер 2125387400:04:001:0003 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та передання її у постійне користування Державному підприємству “Хустське лісове дослідне господарство”. Ухвалою суду від 05.08.2020 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – Приватне акціонерне товариство “Закарпатнерудпром”, с. Сокирниця Хустського району.

Прокурор просить суд задоволити заявлений у даній справі позов повністю, обґрунтовуючи позовні вимоги доданими до матеріалів справи документальними доказами, зокрема стверджує, що прийняте відповідачем рішення № 50 від 22.10.2019 року “Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствам, що пов`язані з користуванням надрами” суперечить вимогам законодавства.

Так, відповідно до розпорядження голови Хустської районної державної адміністрації № 145 від 14.04.1997 року Хустському державному лісогосподарському підприємству надано у постійне користування 33771,6 га земель для ведення лісового господарства. Дане право посвідчено державним актом на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000382. За твердженням прокурора, спірна земельна ділянка площею 18,1253 га входить до складу вищезгаданих земель.

11.05.2016 року ДП “Хустське лісове дослідне господарство” надало письмову згоду на припинення права постійного користування та вилучення земельної ділянки площею 18,1253 га для ПрАТ “Закарпатнерудпром” з метою видобутку цеолітів на Сокирницькому родовищі.

За клопотанням ПрАТ “Закарпатнерудпром” № 136 від 10.07.2017 року Кабінет Міністрів України розпорядженням № 668-р від 04.04.2018 року надав дозвіл на розроблення відповідного проекту землеустрою, який був виготовлений та у подальшому пройшов державну експертизу землевпорядної документації в Управлінні державної експертизи Держгеокадастру (висновок № 1942-19 від 11.06.2019 року), а також погоджений Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (погодження № 4870/88-19 від 06.05.2019 року), відділом містобудування та архітектури Хустської районної державної адміністрації (висновок № 432 від 05.11.2018 року), Державним агентством лісових ресурсів України (погодження № 56 від 17.04.2019 року).

Наголошує прокурор, що Сокирницькою сільською радою прийнято незаконне рішення № 50 від 22.10.2019 року про затвердження цього проекту землеустрою та передачу земельної ділянки територіальній громаді села Сокирниця у комунальну власність, хоча така з постійного користування ДП “Хустське лісове дослідне господарство” не вилучалася, рішення щодо зміни її цільового призначення уповноваженим органом виконавчої влади, не приймалося.

На думку прокурора, Сокирницькою сільською радою порушено інтереси держави шляхом незаконної зміни права власності на землі лісового фонду, з подальшою зміною їх цільового призначення з метою використання не для лісогосподарських потреб.

Покликаючись на норми Земельного кодексу України прокурор стверджує, що в силу наданих законодавством повноважень, рішення про вилучення спірної земельної ділянки, зміну її цільового призначення та передачу до комунальної власності у даному випадку вправі приймати лише Кабінет Міністрів України, як орган виконавчої влади, що діє від імені держави – власника земельної ділянки.

Також прокурор вказав на те, що ним не виявлено проекту землеустрою щодо відведення у комунальну власність земельної ділянки площею 18,1253 га під кадастровим номером 2125387400:04:001:0003, який був би виготовлений на замовлення Сокирницької сільської ради.

Прокурор зазначив, що неправомірність дій Сокирницької сільської ради при прийнятті оскаржуваного рішення підтверджено актом перевірки Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області № 178-ДК/126/АП/09/01/-20 від 14.02.2020 року.

Позивач – Кабінет Міністрів України надав до суду письмове пояснення № 10.1-20/1975 від 03.11.2020 року, у якому з покликанням на ст. 13 Земельного кодексу України, зазначив, що до повноважень Кабінету Міністрів України у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим кодексом. У відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 27 Лісового кодексу України Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин передає у власність, надає у постійне користування для не лісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.

Також зазначив, що оскаржуване рішення сільської ради суперечить вимогам законодавства, прийняте з перевищенням владних повноважень, оскільки, згідно зі ст. ст. 12, 122 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад. Проте, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 2125387400:04:001:0003, площею 18,1253 га відноситься до земель лісогосподарського призначення, перебуває у власності держави та у постійному користуванні ДП “Хустське лісове дослідне господарство”, з постійного користування не вилучалася, рішення щодо зміни її цільового призначення уповноваженим державним органом не приймалося.

З покликанням на положення ст. ст. 122, 149 Земельного кодексу України, а також правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 07.11.2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 31.10.2019 року у справі № 372/272/15-ц, від 13.11.2019 року у справі № 363/4806/17-ц, вказує на те, що рішення про вилучення спірної земельної ділянки, зміну її цільового призначення та передачу до комунальної власності у даному випадку вправі приймати лише Кабінет Міністрів України, як орган виконавчої влади, що діє від імені держави, як власника землі.

Позивач – Державне підприємство “Хустське лісове дослідне господарство” подав до суду клопотання від 15.09.2020 року, згідно з яким позовну заяву прокуратури Закарпатської області підтримує у повному обсязі та просить її задовольнити з мотивів, викладених у позовній заяві.

Третя особа без самостійних вимог на стороні позивача – Приватне акціонерне товариство “Закарпатнерудпром” подала до суду письмове пояснення від 14.09.2020 року, у якому погодилася з доводами прокурора щодо незаконності рішення Сокирницької сільської ради № 50 від 22.10.2019 року та необхідності витребувати з незаконного володіння Сокирницької сільської ради спірної земельної ділянки на користь держави. Крім того, зазначила, що ПрАТ “Закарпатнерудпром” отримано в Державній службі геології та надр України спеціальний дозвіл на користування надрами № 1927 від 12.07.1999 року на видобування цеолітів в Сокирницькому родовищі. Крім того, 03.02.2017 року підприємством отримано в Державній службі України з питань праці Акт про надання гірничого відводу з метою розроблення Сокирницького родовища цеолітів на території 39,7 га.

Щодо спірної земельної ділянки, ПрАТ “Закарпатнерудпром” зазначено, що у травні 2016 року ДП “Хустське лісове дослідне господарство” надало письмову, нотаріально посвідчену згоду на вилучення цієї земельної ділянки, а за зверненням ПрАТ “Закарпатнерудпром” розпорядженням Кабінету Міністрів України № 668-р від 04.04.2018 року йому надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо вилучення цієї земельної ділянки та надання її акціонерному товариству в оренду для видобутку цеолітів Сокирницького родовища. Відповідний проект землеустрою виготовлений та погоджений відповідними органами, але незважаючи на ці обставини, а також те, що ПрАТ “Закарпатнерудпром” не зверталося до Сокирницької сільської ради із заявою про затвердження розробленого проекту землеустрою, сільською радою прийнято оспорюване рішення.

З покликанням на норми Конституції України, Земельного кодексу України, а також правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.10.2019 року у справі № 488/402/16-ц, третя особа вважає, що дане рішення сільською радою прийнято за відсутності необхідних повноважень, з порушенням встановленої цим кодексом заборони щодо передачі земельної ділянки до комунальної власності, та зміни її цільового призначення.

Крім того, зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що зміна цільового призначення спірної земельної ділянки відбулася за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, натомість, звернувся до суду із клопотанням від 03.11.2020 року, яким просить суд залишити заявлений у даній справі позов прокурора без розгляду, у зв`язку із відсутністю підстав для здійснення представництва інтересів держави у суді по спірних правовідносинах.

З покликанням на постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.10.2019 року у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 року у справі № 925/383/18 відповідач наголошує, що прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді тільки у виключних випадках, зокрема, бездіяльності компетентного органу.

Аналізуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові № 912/2385/18 від 26.05.2020 року, відповідач зазначає, що для встановлення підстав для представництва інтересів держави прокурором у суді, прокурору достатньо дотриматися порядку, визначеного ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду із позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Відповідач вказує, що у даному випадку, ні Кабінет Міністрів України, ні ДП “Хустське лісове дослідне господарство” не висловили своєї позиції щодо можливості звернення до суду з даним позовом.

Закарпатська обласна прокуратура проти клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду заперечила, про що подала суду відповідні письмові заперечення № 15-337вих-20 від 21.12.2020 року. Вказує, що прокуратурою дотримано порядок, визначений ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”, та надіслано до компетентних органів запити щодо вжиття останніми заходів для захисту інтересів держави шляхом звернення до суду із відповідними позовами. Компетентні органи надали відповіді на такий запит прокуратури, однак, звернення до суду за захистом інтересів держави у розумний строк не здійснили, причин не звернення не повідомили.

Позивач – Державне підприємство “Хустське лісове дослідне господарство” згідно поданих суду заперечень від 25.11.2020 року наголошує на відсутності підстав для задоволення клопотання відповідача про залишення позовної заяви у даній справі без розгляду. Вказує, що господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності. Прокурору достатньо дотриматися порядку, визначеного ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”, що в даному випадку ним і зроблено.

Свої заперечення проти поданого відповідачем клопотання про залишення позовної заяви у даній справі без розгляду висловив і позивач – Кабінет Міністрів України, подавши суду відповідні письмові заперечення від 21.01.2021 року. Вказує, що прокурором до звернення до суду із позовом у даній справі дотримано процедуру, встановлену Законом України “Про прокуратуру”, а Кабінет Міністрів України після того як дізнався із листа прокурати про порушення інтересів держави, був обмежений у можливості звернення до суду в розумні строки через тривалу процедуру опрацювання документів.

Третя особа Приватне акціонерне товариство “Закарпатнерудпром” згідно поданих суду письмових пояснень від 15.01.2021 року вважає клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду безпідставним, оскільки прокуратурою дотримано процедуру, встановлену Законом України “Про прокуратуру”, і як наслідок, компетентні органи були повідомлені про порушення інтересів держави, але не вжили заходів для захисту таких.

Розглянувши клопотання відповідача, суд ухвалою від 21.01.2021 року дійшов висновку, що таке є безпідставним та необгрунтованим, з наступних підстав.

З аналізу ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” вбачається, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; або у разі відсутності такого органу.

В даному випадку, з підстав позову прокурора вбачається, що оспорюване рішення Сокирницької сільської ради від 22.10.2019 року суперечить вимогам чинного законодавства, грубо порушує інтереси держави у сфері земельних відносин, оскільки прийняте з перевищенням владних повноважень, зокрема, незаконною зміненою права власності на землі лісового фонду з подальшою зміною їх цільового призначення з метою використання не для лісогосподарських потреб.

При цьому, ні постійним користувачем вказаної ділянки ДП “Хустське лісове дослідне господарство”, ні органом, до повноважень якого віднесено питання надання у власність чи користування земельних ділянок державної власності (зокрема лісів для несільськогосподарських потреб) Кабінетом Міністрів України, з дня прийняття оспорюваного рішення не вчиняються дії на усунення порушення інтересів держави.

У матеріалах справи наявні листи Прокуратури Закарпатської області від 15.04.2020 року, 03.06.2020 року, зі змісту яких вбачається, що прокурором зверталася увага Кабінету Міністрів України та ДП “Хустське лісове дослідне господарство” на виявлене в ході вивчення стану дотримання вимог земельного законодавства при передачі з державної до комунальної власності земельних ділянок на території Хустського району, порушення відповідачем законодавства при прийнятті оспорюваного рішення.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність повноважень прокурора на звернення з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП “Хустське лісове дослідне господарство”.

В той же час, суд наголоcив, що висновками про наявність повноважень прокурора на представництво інтересів держави у даному спорі, жодним чином не стверджується про підставність чи безпідставність поданого прокурором позову та не надається висновок про задоволення чи відмову в позові.

На судове засідання 18.02.2021 року прокурор, позивачі та третя особа без самостійних вимог на стороні позивача подали до суду клопотання про розгляд справи без їх участі за наявними матеріалами справи.

Також, на судове засідання 18.03.2021 року Сокирницькою сільською радою подано до суду клопотання б/н від 18.03.2021 року про заміну відповідача на його правонаступника. Із змісту клопотання вбачається, що Сокирницька сільська рада перебуває в стані припинення в результаті її реорганізації, правонаступником є Хустська міська рада.

Прокурором подано до суду додаткові пояснення № 15-518-20 від 18.03.2021 року, у яких, з покликанням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 04.02.2021 року у справі № 462/421/18, наведено аргументи про відсутність підстав для заміни відповідача його правонаступником, оскільки на даний час Сокирницька сільська рада перебуває в стані припинення. Даний процес незавершений, а тому, сільська рада наразі є юридичною особою, наділеною процесуальними правами.

Приймаючи до уваги пояснення прокурора, а також те, що на момент розгляду даної справи процедура реорганізації Сокирницької сільської ради не завершена, передавальний акт не підписано та не затверджено, на день розгляду спору Сокриницьку сільську раду Хустського району Закарпатської області з ЄДРЮОФОПтаГФ не виключено, у зв`язку з чим відсутні підстави для проведення заміни учасника спору Сокирницької сільської ради на її правонаступника – Хустську міську раду в порядку ст. 52 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами спору.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи,

суд Встановив:

На підставі розпорядження голови Хустської районної державної адміністрації № 145 від 14.04.1997 року Хустському державному лісогосподарському підприємству надано у постійне користування 33771,6 га земель для ведення лісового господарства. Дане право посвідчено державним актом на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000382, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 325 від 16.04.1997 року.

Відповідно до заяви від 11.05.2016 року, посвідченої приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Лабанц О.Ю., Державне підприємство “Хустське лісове дослідне господарство”, розглянувши клопотання Публічного акціонерного товариства “Закарпатнерудпром” № 459 від 17.12.2015 року, надало згоду на припинення прав постійного користування та вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення ДП “Хустське ЛДГ” Велятинського лісництва, квартали 24, 25, загальною площею 18,1253 га ПАТ “Закарпатнерудпром” з метою видобутку цеолітів на Сокирницькому родовищі відповідно до Спеціального дозволу на користування надрами.

У зв`язку з цим, Публічне акціонерне товариство “Закарпатнерудпром” звернулося до Кабінету Міністрів України з клопотанням № 136 від 10.07.2017 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 18,1253 га, яка перебуває у постійному користуванні ДП “Хустське лісове дослідне господарство”, розташованої за межами населеного пункту села Сокирниця Хустського району, з подальшою передачею її в оренду ПАТ “Закарпатнерудпром” на строк дії спеціального дозволу на користування надрами № 1927 від 12.07.1999 року із зміною цільового призначення для потреб, пов`язаних з користуванням надрами (видобування цеолітів Сокирницького родовища).

Спеціальний дозвіл на користування надрами № 1927 від 12.07.1999 року видано Публічному акціонерному товариству “Закарпатнерудпром” строком дії до 12.07.2036 року.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 668-р від 04.04.2018 року відповідно до статей 93, 122– 124, 149 Земельного кодексу України ПАТ “Закарпатнерудпром” надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 18,1253 гектара (землі державної власності, лісогосподарського призначення (ліси), що перебуває у постійному користуванні державного підприємства “Хустське лісове дослідне господарство” і знаходиться на території Хустського району Закарпатської області (Велятинського лісництва, квартали 24, 25) з подальшим вилученням і передачею її зазначеному товариству в оренду на строк дії спеціального дозволу на користування надрами від 12.07.1999 року № 1927 із зміною цільового призначення для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами (видобування цеоліта Сокирницького родовища).

Приватне акціонерне товариство “Закарпатнерудпром”, яке у 2018 році загальними зборами акціонерів затвердило нову редакцію статуту та змінило тип акціонерного товариства, звернулося до ТОВ “Хуст – Земля Карпат” з листом № 271 від 01.10.2018 року про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Товариством з обмеженою відповідальністю “Хуст - Земля Карпат” виготовлено проект землеустрою, який у відповідності до положень ст. 9 Закону України “Про державну експертизу землевпорядної документації” пройшов державну експертизу в Управлінні державної експертизи Держгеокадастру (висновок № 1942-19 від 11.06.2019 року), а також погоджений Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (погодження № 4870/88-19 від 06.05.2019 року), Відділом містобудування та архітектури Хустської районної державної адміністрації (висновок № 432 від 05.11.2018 року), Державним агентством лісових ресурсів України (погодження № 56 від 17.04.2019 року).

01 липня 2019 року відомості про дану земельну ділянку внесено до Державного земельного кадастру та присвоєно їй кадастровий номер 2125387400:04:001:0003.

Водночас, рішенням 29 сесії 7 скликання Сокирницької сільської ради Хустського району № 50 від 22.10.2019 року “Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами” затверджено проект землеустрою щодо відведення у комунальну власність земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами площею 18,1253 га (кадастровий номер 2125387400:04:001:0003), яка знаходиться за межами населеного пункту на території Сокирницької сільської ради Хустського району Закарпатської області (п. 1 Рішення).

Пунктом 2 цього ж рішення надано територіальній громаді с. Сокирниця в особі Сокирницької сільської ради у комунальну власність земельну ділянку площею 18,1253 га кадастровий номер 2125387400:04:001:0003. Зобов`язано Сокирницького сільського голову зареєструвати у відділі Державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та державної реєстрації юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців Хустської районної державної адміністрації згідно чинного законодавства (п. 3 Рішення).

Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 16.01.2020 року № 196510119, земельна ділянка площею 18,1253 га кадастровий номер 2125387400:04:001:0003 перебуває у комунальній власності Сокирницької сільської ради.

При цьому, земельна ділянка кадастровий номер 2125387400:04:001:0003 площею 18,1253 га входить до складу вищезгаданих земель, наданих Хустському державному лісогосподарському підприємству у постійне користування площею 33771,6 га для ведення лісового господарства.

За інформацією ДП “Хустське лісове дослідне господарство” № 13 від 16.01.2020 року, згадана земельна ділянка площею 18,1253 га відноситься до земель лісогосподарського призначення, перебуває у постійному користуванні ДП “Хустське лісове дослідне господарство” і знаходиться на території Велятинського лісництва, зокрема: у кварталі 24 виділі 10 – 5,6462 га, у кварталі 24 виділі 15 – 2,3106 га, у кварталі 24 виділі 27 - 0,2 га, у кварталі 25 виділі 10 - 4,2009 га, у кварталі 25 виділі 11 – 0,9 га, у кварталі 25 виділі 12 – 0,0432 га, у кварталі 25 виділі 12 – 0,2785 га, у кварталі 25 виділі 13 – 4,5459 га.

З огляду на вказані обставини, вважаючи рішення Сокирницької сільської ради № 50 від 22.10.2019 року таким, що має наслідком незаконну зміну права власності на землі лісового фонду з подальшою зміною їх цільового призначення з метою використання не для лісогосподарських потреб, оскільки спірна земельна ділянка з постійного користування ДП “Хустське лісове дослідне господарство” не вилучалася, рішення щодо зміни її цільового призначення уповноваженим органом виконавчої влади не приймалося, прокурор Закарпатської області звернувся до суду із даним позовом про визнання недійсним рішення Сокирницької сільської ради № 50 від 22.10.2019 року та витребування спірної земельної ділянки на користь держави.

Відповідно до наказу Генерального прокурора № 410 від 03.09.2020 року “Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур” юридичну особу “Прокуратура Закарпатської області” перейменовано у “Закарпатську обласну прокуратуру” без зміни ідентифікаційних кодів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України, земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Лісового кодексу України визначено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. У постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища. У разі прийняття рішення про надання лісів у постійне користування обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями таке рішення погоджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Прийняття рішень Кабінетом Міністрів України не потребує погоджень з іншими органами (ст. 17 Лісового кодексу).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються приписами Земельного Кодексу України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу.

На підставі ст. 19 Земельного кодексу України за основним цільовим призначенням лісогосподарські землі виділено в окрему категорію.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (п. “б” ч. 1 ст. 164 Земельного кодексу України).

Згідно зі статтями 55, 57 Земельного кодексу України, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам.

Відповідно до ст. ст. 7,8 Лісового кодексу України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності українського народу, від імені якого права власника на ліси здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Згідно з частиною 8 ст. 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

Частиною 9 ст. 149 Земельного кодексу України регламентовано, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб.

Аналогічно, пунктом 5 статті 27 Лісового кодексу України визначено, що до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин належить, зокрема, надання у власність, у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності.

Крім того, згідно з положеннями ч. 2 ст. 117 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у комунальну власність.

Системний аналіз згаданих вище положень законодавства свідчить про те, що порядок розпорядження землями лісогосподарського призначення, до яких відноситься і земельна ділянка, що є предметом спору у даній справі, чітко унормований, тому всі суб`єкти цивільних (господарських) правовідносин, включаючи і органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані чітко дотримуватися цього порядку.

Таким чином, рішення про вилучення спірної земельної ділянки, зміну її цільового призначення та передачу до комунальної власності чи в оренду, у даному випадку, вправі приймати лише Кабінет Міністрів України, як орган виконавчої влади, що діє від імені власника, яким є держава.

Наявні у справі докази підтверджують, що рішення 29 сесії 7 скликання Сокирницької сільської ради Хустського району № 50 від 22.10.2019 року “Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами” суперечить вимогам законодавства, на які вказує у позові прокурор, з покликанням на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 07.11.2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 31.10.2019 року у справі № 372/272/15-ц, від 13.11.2019 року у справі № 363/4806/17.

Як вже зазначалось вище, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (приписами ст. 19 Конституції України).

Згідно з ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування", місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.

За положеннями ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

На підставі ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відтак, Сокирницька сільська рада в силу законодавчих положень наділена повноваженнями з передачі у власність або користування земельних ділянок, які перебувають у комунальній власності.

Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно – приватного партнерства або об`єктом концесії.

У постанові від 05.11.2019 року у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Матеріалами справи підтверджуються доводи прокурора про те, що на час прийняття Сокирницькою сільською радою Хустського району рішення № 50 від 22.10.2019 року, земельна ділянка кадастровий номер 2125387400:04:001:0003 з постійного користування ДП “Хустське ЛДГ” не вилучалася, рішення щодо зміни її цільового призначення уповноваженим органом виконавчої влади, не приймалося, хоча згоду на вилучення постійним землекористувачем було надано.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

ЄСПЛ у рішенні "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь – яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, оскаржуване рішення відповідача прийняте всупереч положень Земельного та Лісового кодексів України, з порушенням прав позивачів, оскільки безпідставне припинення права постійного користування земельною ділянкою є втручанням у право позивача на мирне володіння своїм майном та порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що є підставою для визнання його недійсним.

Суд звертає увагу на той факт, що відповідач не надав свої заперечення на позовну заяву, не спростувавши таким чином доводи прокурора, викладені у позові.

Щодо позовної вимоги прокурора в частині витребування із незаконного володіння Сокирницької сільської ради земельної ділянки площею 18,1253 га, кадастровий номер 2125387400:04:001:0003 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та передачі земельної ділянки у постійне користування Державному підприємству “Хустське лісове дослідне господарство”, суд доходить наступного висновку.

За змістом статей 92, 95 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Статтею 152 Земельного кодексу України регламентовано способи захисту прав на земельні ділянки. Згідно з цією нормою, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь – яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

На підставі положень ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Як встановлено матеріалами справи та положеннями ч. 2 ст. 117 Земельного кодексу України, спірна земельна ділянка належить до земель державної власності, оскільки перебуває у постійному користуванні державного підприємства, а її власником (розпорядником) згідно з ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України та ст. 27 Лісового кодексу України є Кабінет Міністрів України. Отже, Кабінет Міністрів України у даному випадку є уповноваженим державою органом, який розпоряджається землями зазначеної категорії.

За ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільного права є відновлення становища, яке існувало до порушення.

В силу закріпленого у ст. 387 Цивільного кодексу України загального правила, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово – правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

З врахуванням положень ст. 387 Цивільного кодексу України, способом відновлення становища, яке існувало до вилучення земельної ділянки державного лісового фонду на підставі прийнятого відповідачем оспорюваного рішення, є її витребування із незаконного володіння Сокирницької сільської ради та повернення її у власність держави в особі Кабінету Міністрів України з передачею її у користування Державному підприємству “Хустське лісове дослідне господарство”.

Таким чином, суд, встановивши, що спірна земельна ділянка, яка протиправно виключена зі складу земель лісового фонду через прийняття оскаржуваного рішення Сокирницької сільської ради Хустського району від 22.10.2019 року № 50 “Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствам, що пов`язані з користуванням надрами”, на час прийняття оспорюваного рішення перебувала в державній власності та вибула з володіння власника поза його волею, дійшов висновку про наявність правових підстав для витребування спірної земельної ділянки із незаконного володіння Сокирницької сільської ради Хустського району на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та передання її у постійне користування Державному підприємству “Хустське лісове дослідне господарство”.

З врахуванням вищевикладених обставин в сукупності, суд доходить висновку, що відповідачем не спростовано аргументів позовної заяви щодо підставності та законності позовних вимог, а тому позов підлягає задоволенню повністю.

Також, щодо обґрунтованості підстав представництва прокурором інтересів держави в суді, суд вказує, що відповідно до абзаців 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру” наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Так, у своїй позовній заяві прокурор належним чином обґрунтував інтереси держави, оскільки позивачі жодних заходів щодо повернення спірної земельної ділянки не здійснювали.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, на підставі поданих сторонами доказів суд дійшов висновку про доведеність позовних вимог прокурора.

При цьому, надаючи оцінку доводам та доказам учасників справи судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у розмірі 401 529 грн. 78 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 73 – 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

СУД УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення Сокирницької сільської ради Хустського району № 50 від 22.10.2019 року “Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствам, що пов`язані з користуванням надрами”.

3. Витребувати з незаконного володіння Сокирницької сільської ради Хустського району, 90450, Закарпатська область, Хустський район, с. Сокирниця, вул. Центральна, будинок 98 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 04350145) земельну ділянку площею 18,1253 га під кадастровим номером 2125387400:04:001:0003 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України повернувши її постійному користувачу – Державному підприємству “Хустське лісове дослідне господарство”, 90400, Закарпатська область, м. Хуст, вул. Сливова, будинок 34 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 22114649).

4. Стягнути з Сокирницької сільської ради Хустського району, 90450, Закарпатська область, Хустський район, с. Сокирниця, вул. Центральна, будинок 98 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 04350145) на користь Закарпатської обласної прокуратури, 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а (код ЄДРЮОФОПтаГФ 02909967) суму 401 529 (Чотириста одна тисяча п`ятсот двадцять дев`ять гривень) грн. 78 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

5. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

6. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі – http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне судове рішення складено та підписано 16.04.2021 року.

Суддя Пригара Л.І.