Decision № 90670840, 30.07.2020, Donetsk District Administrative Court

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2020 р. Справа№241/420/20

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді- Арестової Л.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорськ Донецької області (місце знаходження: вул. Поштова, буд. 5, м. Краматорськ, Донецька область, код ЄДРПОУ: 23346787) про зобов`язання вчинити певні дії, -

У С Т А Н О В И В:

02 червня 2020 року на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорськ Донецької області про:

- визнання протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорськ Донецької області щодо невиплати недоотриманої суми пенсії, що належала матері ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язання Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорськ Донецької області виплатити ОСОБА_3 суму пенсії, що належала матері – ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у сумі 12 344,96 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є спадкоємцем померлої матері ОСОБА_2 згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом, у зв`язку з чим позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорська Донецької області, на обліку якого востаннє перебувала його матір, як внутрішньо переміщена особа, та отримувавала пенсію, із заявою про виплату недоотриманої суми пенсії ОСОБА_2 , але залишок недоотриманої пенсії було виплачено за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.

Позивач вважає, що відповідачем порушено його право на спадщину, а тому у судовому порядку просить зобов`язати відповідача виплатити недоотриману пенсію померлої ОСОБА_2 у розмірі 12 344,96 гривень.

Відповідач надав до суду відзив на адміністративний позов, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач зазначив, що 02.01.2020 року позивач звернувся до Управління із заявою про виплату недоотриманої пенсії померлої матері, на підставі чого було виплачено недоотриману пенсію у сумі 118 076,34 грн. за період з 01.01.2017 року по 31.01.2019 року. Керуючись ч.1 ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсій, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У зв`язку з викладеним, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими, оскільки, не має законних підстав для виплати ОСОБА_1 недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_2 у розмірі 12 344,96 грн. та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Першотравневого районного суду Донецької області від 16 березня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 передано на розгляд до Донецького окружного адміністративного суду, мотивуючи це тим, що зазначена категорія справ, не відноситься до переліку справ, які розглядаються місцевими загальними судами, як адміністративними, відповідно до ч. 1 ст. 20 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 червня 2020 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалами суду від 30 червня 2020 року вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін та відстрочено сплату судового збору.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_3 , є спадкоємцем померлої матері ОСОБА_2 згідно свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с. 111), яка складається з залишку недоотриманої пенсії у розмірі – 130 421 (сто тридцять тисяч чотириста двадцять однієї) гривні 30 коп., яка належала спадкодавцю згідно довідки № 12433/03/34 від 18.07.2019 року, виданої Управлінням Пенсійного фонду України у місті Краматорськ Донецької області.

Судом встановлено, що позивач 02.01.2020 року звернувся до Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області із заявою про виплату недоотриманої пенсії померлої пенсіонеркі ОСОБА_2 (а.с 99).

Розпорядженням від 13.02.2020 року № 843219 управління відповідача виплачено недоотриману пенсію ОСОБА_1 померлої ОСОБА_2 за період з 01.01.2017 року по 31.01.2019 року у розмірі 118 076,34 грн.

Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви, спірними питанням у справі є правомірність відмови виплатити недоотриманої пенсії померлої ОСОБА_2 позивачеві.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 1216 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі ст. 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується – по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Зміст ч. 3 ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності – входять до складу спадщини.

Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується із положеннями ст. 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності – входять до складу спадщини.

Отже, позивач має право на отримання суми пенсії, що залишилися неодержаними її матерью у зв`язку зі смертю.

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 відповідно до Закону «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Таким чином, відповідач незаконно перешкоджає реалізації прав позивача, як спадкоємця, на отримання належного йому спадкового майна.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень ч. 5 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Щодо виплати позивачу пенсії у конкретному розмірі, суд зазначає наступне.

Відповідно до Положення про управління пенсійного фонду України в районах, містах та районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, на територіальні управління Пенсійного фонду України в районах покладено функції по призначенню (перерахунку) і виплаті пенсії.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об`єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви” за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, “ефективний засіб правового захисту” в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Однак, оскільки суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд зобов`язати відповідача нарахувати пенсію в конкретному розмірі.

Проте, матеріалами справи підтверджено, що сума недоотриманої пенсії складає саме 12 344,96 гривень, тому позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою суду від 30 червня 2020 року позивачу відстрочено сплату судового збору.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, зважаючи на те, що позивачу відстрочено сплату судового збору, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з управління відповідача судовий збір на користь Державного бюджету України, як того вимагає ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", в сумі 840,80 грн.

На підстав наведеного, керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 32, 77, 139, 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорськ Донецької області (місце знаходження: вул. Поштова, буд. 5, м. Краматорськ, Донецька область, код ЄДРПОУ: 23346787) про зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорськ Донецької області щодо невиплати недоотриманої суми пенсії, що належала матері ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорськ Донецької області виплатити ОСОБА_3 суму пенсії, що належала матері – ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у сумі 12 344 (дванадцять тисяч триста сорок чотири) гривні 96 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорськ Донецької області судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок на користь Державного бюджету України.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 30 липня 2020 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Л.В. Арестова