Court ruling № 89320856, 20.05.2020, Commercial Court of Odesa Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

УХВАЛА

про відмову у видачі судового наказу

"20" травня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/1378/20

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

розглянувши матеріали заяви про видачу судового наказу вх.№ 1422/20

Департаменту комунальної власності Одеської міської ради;

(вул. Артилерійська, 1, м.Одеса, 65039)

про стягнення з боржника Фізичної особи-підприємця Коноваленко Олени Вячеславівни ( АДРЕСА_1 )

1605,20 грн. заборгованості та 92,57 грн. пені

В С Т А Н О В И В:

Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до господарського суду Одеської області із заявою до боржника Фізичної особи-підприємця Коноваленко Олени Вячеславівни про видачу судового наказу про стягнення 1605,20 грн. заборгованості та 92,57 грн. пені.

Заяву обгрунтовано неналежним виконанням боржником умов Договору оренди №10/50 від 14.11.2012.

Згідно зі ст. 147 ГПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими законом для виконання судових рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 148 ГПК України, судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як вбачається із поданої заяви про видачу судового наказу, окрім суми грошової заборгованості за договором, було також заявлено вимоги про стягнення пені у розмірі 92,57 грн.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. В силу вимог ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч.1,7 ст.193 Господарського кодексу України.

При цьому грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Водночас, у даній заяві заявлено вимоги щодо стягнення пені, що суперечить вимогам положень ч.1 ст. 148 ГПК України, адже, за своєю правовою природою пеня не є заборгованістю за договором, а являється видом штрафних санкцій, яку сторона зобов`язання сплачує у разі невиконання/неналежного виконання зобов`язань та у випадку, якщо відповідальність у вигляді пені була передбачена договором. Відтак, пеня є штрафною санкцією, а вимоги про сплату пені у зв`язку з порушенням грошових зобов`язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю природою не є основним зобов`язанням, а є заходом відповідальності за порушення договірних зобов`язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу приписів ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Аналізуючи зазначене, суд приходить до висновку про те, що пеня за своєю правовою природою не є заборгованістю за договором, а являється видом штрафних санкцій, яку сторона зобов`язання сплачує у разі невиконання/неналежного виконання зобов`язань та у випадку, якщо відповідальність у вигляді пені передбачена Законом або договором.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд зазначає, що вимоги про стягнення пені з дослідженням та перевіркою судом нарахованих сум, підстав таких нарахувань, періодів, тощо підлягають розгляду в порядку позовного провадження.

Відповідно до п.3 ч.1, ч.3 ст.152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу. У разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог.

При цьому, суд вважає за доцільне роз`яснити заявнику, що згідно з ч. 2 ст.153 ГПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 ч.1 ст. 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

Керуючись ч.1 ст.152, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про видачу судового наказу щодо стягнення з боржника Фізичної особи - підприємця Коноваленко Олени Вячеславівни пені у розмірі 92,57 грн. - відмовити.

Ухвала набирає законної сили 20.05.2020 та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги.

Відповідно до п.4 Розділу Х ГПК України Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Суддя Р.В. Волков