Court ruling № 88511572, 31.03.2020, Kolomyia City and District Court of Ivano-Frankivsk Oblast

Справа № 347/864/18

Провадження № 2/346/1024/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2020 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі:

головуючого Веселова В.М.,

секретаря Максим`юк М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломия справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,третя особа Служба у справах дітей Косівської РДА про перевід на позивача прав і обов`язків покупця за договором купівлі-продажу частини житлового будинку,визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку,визнання права власності на Ѕ частину автомобіля,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з вищезазначемним позовом.

Справа надійшла до Коломийського міськрайонного суду з Косівського районного суду.

Суддя Веселов В.М. заявив по даній справі заяву про самовідвід,оскільки має неприязні стосунки з адвокатом Остапюк Н.О.,яка представляє інтереси ОСОБА_4 .

Згідно з ч.1 ст.36 ЦПК України суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, які викликають сумнів в об`єктивності та неупередженості судді.

У відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.1996 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У відповідності до ст.4,10 ЦПК України - суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України,застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України та застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ст.1 ЗУ «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року,Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», Україна повністю визнає на своїй території дію статті 25 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання компетенції Європейської комісії з прав людини приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на ім`я Генерального Секретаря Ради Європи про порушення Україною прав, викладених у Конвенції, та статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

П.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) (яка підлягає застосуванню відповідно до ст.9 Конституції України, ст.ст.3,4 ЦПК України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), закріплено принцип, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи безстороннім судом.

Так у відповідності до п.п. 49-54 рішення Європейського Суду з прав людини, Справа "Білуха проти України" (Заява N 33949/02) від 9.11.2006 року, яке є остаточним відповідно до умов, зазначених у п. 2 статті 44 Конвенції:

«49. Відповідно до усталеної практики Суду наявність безсторонності відповідно до п. 1 ст. 6 повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., серед іншого (inter alia), рішення у справі "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria) від 24 лютого 1993 року, пп. 27, 28 and 30; рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), N 33958/96, п. 42, ЄСПЛ 2000-XII). У кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (Pullar v. United Kingdom), від 10 червня 1996 року, п. 38).

50. Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного (див. вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), пункт 43).

53. З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, "правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться" (див. рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" (De Cubber v. Belgium), від 26 жовтня 1984 року, п. 26). Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (див. вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland) та рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" (Castillo Algar v. Spain), від 28 жовтня 1998 року, п. 45).

Наявність безсторонності, відповідно до п.1 ст.6 Конвенції, має визначатись за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Згідно з об`єктивним критерієм визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад умови, за яких були б неможливі сумніви у його безсторонності (вісник ВСУ № 4/2008 стор. 31).

Крім цього, в п.п.66,67,69,70 Рішення ЄСПЛ «Справа Мироненко та Мартенко проти України» від 10.12.2009 року № N 4785/02, зазначено,що: «…п.66. Згідно з усталеною практикою Суду, наявність безсторонності має визначатися, для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції , за допомогою суб`єктивного та об`єктивного критеріїв. За суб`єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи

забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., зокрема, рішення у справах "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria), рішення від 24 лютого 1993 року, серія A, N 255, с. 12, п. 27, 28 і 30, та "Веттштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), заява N 33958/96, п. 42, ЄСПЛ 2000-XII). У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (Pullar v. the United

Kingdom), рішення від 10 червня 1996 року, Reports 1996-III, с. 794, п. 38).

67.Особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна (Wettstein), п. 43).

69. Застосовуючи об`єктивний критерій, слід з`ясувати, чи існують, окрім самої поведінки судді, певні факти, які можуть служити підставою для сумніву в його безсторонності. Тобто при визначенні наявності у відповідній справі законних підстав сумніватися в безсторонності певного судді позиція особи, про яку йдеться, має важливе, але не вирішальне значення. Вирішальне значення при цьому матиме можливість вважати такі сумніви об`єктивно обґрунтованими (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна (Wettstein), п. 44, та рішення у справі "Феррантеллі та

Сантанджело проти Італії" (Ferrantelli and Santangelo v. Italy), рішення від 7 серпня 1996 року, Reports 1996-III, с. 951-952, п. 58).

70. У цьому зв`язку навіть видимі ознаки можуть мати певне значення або, іншими словами, "має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється" (див. рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" (De Cubber v. Belgium), рішення від 26 жовтня 1984 року, серія A, N 86, с. 14, п. 26). Адже йдеться про необхідність забезпечення довіри, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти у громадськість (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна (Wettstein), там само, та рішення у справі "Кастільо Альгар проти Іспанії" (Castillo Algar v. Spain), рішення від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998-VIII, с. 3116, п. 45).

Таким чином, наявність безсторонності визначається фактором, чи забезпечення судом умов, за яких були б неможливі сумніви у його безсторонності , про що і зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини в справі Білуха проти України від 9 листопада 2006 року та Справа Мироненко та Мартенко проти України» від 10.12.2009 року.

У відповідності до розподілу справ автоматизованою системою документообігу суду до судді Веселова В.М. 26 березня 2020 року поступила позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,третя особа Служба у справах дітей Косівської РДА про перевід на позивача прав і обов`язків покупця за договором купівлі-продажу частини житлового будинку,визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку,визнання права власності на Ѕ частину автомобіля,яка поступила з Косівського районного суду Івано-Франківської області.

Як вбачається з матеріалів справи представником ОСОБА_5 є адвокат Остапюк Н.О.

Повідомляю,що в період з 1997 по 2000 роки в Івано-Франківському міському суді слухалась цивільна справа за позовом одного з учасників ТзОВ «Зінтеко» з ТзОВ «Зінтеко» про витребування майна пропорційно внеску з статутного фонду в зв`язку з виходом цього учасника з товариства. Я представляв інтереси ТзОВ «Зінтеко», адвокат Остапюк Н.О. представляла інтереси учасника товариства,що вийшов.

В ході судового розгляду даної справи в мене та адвоката ОСОБА_6 Н ОСОБА_7 О ОСОБА_7 склались недоброзичливі стосунки в зв`язку з розглядом вищезазначеної справи.

В зв`язку з вищенаведеним , з метою уникнення конфлікту інтересів при розгляді даної справи, керуючись принципом доброчесності і добросовісності,та на підставі викладеного і керуючись ст.ст.36,39,40,41 ЦПК України, вважаю,що заявлений відвід слід задовольнити.

Будь-який суддя, стосовно неупередженості якого є обґрунтований сумнів, повинен заявити самовідвід. Такий висновок зробив Верховний Суд в постанові №277/599/15-к від 17 вересня 2019 року.

Вищенаведені дані дають мені підстави і право керуючись ст.ст.36,39,40,41 ЦПК України задовольнити заяву про відвід по даній справі.

Враховуючи наведене, приходжу до висновку, що для забезпечення умов, за яких у сторін не виникало б будь-яких сумнівів щодо розгляду справи безстороннім та неупередженим судом (чи безсторонності судді при розгляді даного позову), заявлений відвід слід задовольнити.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Рішення Конституційного Суду № 19-рп/2004 від 01.12.2004, ст. ст.36,39,40,41 ЦПК України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.1996 року, ст.1 ЗУ «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року,Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», рішення Європейського Суду з прав людини, Справа "Білуха проти України" (Заява N 33949/02) від 9.11.2006 року, Справа Мироненко та Мартенко проти України» від 10.12.2009 року № N 4785/02,правовий висновок Верховного Суду в постанові №277/599/15-к від 17 вересня 2019 року , ст. 247 ч.2 ЦПК України, -

ухвалив:

Заяву про відвід судді Веселова В.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,третя особа Служба у справах дітей Косівської РДА про перевід на позивача прав і обов`язків покупця за договором купівлі-продажу частини житлового будинку,визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку,визнання права власності на Ѕ частину автомобіля - задовольнити.

Передати справу до канцелярії суду на новий розподіл.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Веселов В. М.