Decision № 86299328, 09.12.2019, Kherson District Administrative Court

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2019 р.м. ХерсонСправа № 540/2416/19

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Варняка С.О.,

при секретарі: Нікітенко А.В.,

за участю:

представника позивача Матвієнко Н.А.,

представника відповідача - Бер-Тамоєва О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Звернувшись до суду, позивач зазначає, що 02.04.2019 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області із заявою про перерахунок пенсії відповідно до ст.6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" та зарахування у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення пенсії і перерахування призначеної пенсії з урахуванням часу заслання в спецпоселенні з 21.10.1947 по 20.02.1960 року.

В червні 2019 року отримала від Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області листи № 892/Л-99-16 від 14.05.2019 року та №1820/03-02 від 15.05.2019 року, в яких зазначено, що рішенням від 09.04.2019 року відмовлено в перерахунку пенсії відповідно до ч. 3 ст. 43 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", як реабілітованій з урахуванням знаходження на спецпоселенні, так як у період спецпоселення позивач була малолітньою особою та не набула трудового стажу, тому відсутні підстави для зарахування трудового стажу у потрійному розмірі.

Саме рішення від 09.04.2019 року № 965100133313 позивач отримала 14.11.2019 року після звернення із заявою до Білозерського сервісного центру Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області.

Вважає таке рішення незаконним, необґрунтованим, прийняте з порушенням діючих норм законодавства України, яке порушує право на отримання пільги по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресії комуністичного режиму 1917-1991 років".

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд:

- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо не зарахування ОСОБА_1 часу заслання в спецпоселенні з 21.10.1947 року по 20.02.1960 року у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення пенсії протиправною;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області зарахувати ОСОБА_1 час заслання в спецпоселенні з 21.10.1947 року по 20.02.1960 року у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення пенсії і зробити перерахунок призначеної пенсії.

Ухвалою суду від 20.11.2019 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання на 09.12.2019 року.

05.12.2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнав, вважає їх необґрунтованими. Зазначає, що відповідно до довідки від 11.05.1995 року, виданої управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області гр. ОСОБА_1 1945 року народження , з сім`єю, 21 жовтня 1947 року із села Залісці Шумського району Тернопільської області за рішенням Особливої наради при МДБ СРСР виселені на спецпоселення в Кемеровську область як члени сім`ї учасника підпілля ОУН, з якого звільнена 20 лютого 1960 року.

Відповідно до вищевказаної довідки Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області позивач, саме як член сім`ї посібника учасника підпілля ОУН, була виселена на спецпоселення в Кемеровську область, а тому, відповідно до чинного законодавства, не є репресованою особою, а є особою потерпілою від репресій.

За таких обставин чинне законодавство не передбачає можливості зарахування потерпілим від репресії особам часу перебування на спецпоселенні до стажу в потрійному розмірі.

Крім того, позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період перебування на спецпоселенні з 21.10.1947 року по 20.02.1960 року була малолітньою особою та не набула трудового стажу, що також підтверджує відсутність законних підстав зарахування трудового стажу у потрійному розмірі.

Позивач є членом сім`ї репресованої особи, а тому є потерпілою від репресії, однак пільга "зарахування стажу в потрійному розмірі" встановлена щодо репресованої особи, а не щодо члена його сім`ї, тому відсутні законодавчі підстави для пільгового обчислення всього зазначеного у позові періоду та зарахування його до трудового стажу в потрійному розмірі.

У судовому засіданні представник позивача наполягала на позовних вимогах, просила суд задовольнити позов.

Представник відповідача у судовому засіданні по суті позову заперечував, просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши сторони та дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини.

02.04.2019 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області із заявою про перерахунок пенсії, з урахуванням періоду знаходження на спецпоселенні з 21.10.1947 по 20.02.1960 року.

Крім того, ОСОБА_1 звернулася до державної установи "Урядова гаряча лінія" щодо зарахування до страхового стажу у потрійному розмірі періоду знаходження на спецпоселенні.

На звернення до державної установи "Урядова гаряча лінія" Головним управлінням Пенсійного фонду в Херсонській області від 14.05.2019 року № 892/Л-99-16 ОСОБА_1 повідомлено про те, що у період спецпоселення вона була малолітньою особою та не набула трудового стажу, тому відсутні підстави зарахування трудового стажу у потрійному розмірі.

Рішенням від 09.04.2019 № 965100133313, прийнятим відділом з питань призначення та перерахунків пенсій №1 управління застосування пенсійного законодавства головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, відмовлено ОСОБА_1 у перерахунку пенсії з урахуванням періоду знаходження на спецпоселенні.

Лист Головного управління Пенсійного фонду в Херсонській області від 15.05.2019 року № 1820/03-02 містить аналогічну інформацію, що й лист від 14.05.2019 року № 892/Л-99-16.

Вирішуючи спір, суд виходить з такого.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Закон України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою" від 17.04.2014 № 1223-VII (далі - Закон України № 1223-VII) визначає статус осіб, депортованих за національною ознакою, встановлює гарантії держави щодо відновлення їхніх прав, принципи державної політики та повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування щодо відновлення прав цих осіб.

Відповідно до ст. 1 Закону України № 1223-VII, депортація - насильницьке переселення народів, національних меншин та осіб за національною ознакою з місць їх постійного проживання на підставі рішень, прийнятих органами державної влади колишнього СРСР або союзних республік;

Статтею 2 Закон України № 1223-VII визначено, що законодавство у сфері відновлення прав депортованих осіб складається з Конституції України, Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", цього Закону, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, інших законів України та нормативно-правових актів, прийнятих на їх виконання.

Україна визнає депортації народів, національних меншин та осіб з місць постійного проживання на підставі рішень, прийнятих органами державної влади колишнього СРСР або союзних республік, як незаконні та злочинні акти, здійснені проти них, та визначає відновлення прав громадян України із числа депортованих осіб одним з пріоритетних напрямів політичного, соціально-економічного, культурного і духовного розвитку суспільства (абз. 1 ст. 3 Закон України № 1223-VII).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" від 17.04.91 N 962-XII (далі - Закон N 962-XII) метою цього Закону є відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам унаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів.

Згідно з приписами ст. 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Згідно з ст. 1-1 Закону N 962-XII визначенні наступні терміни, зокрема:

вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР;

депортація - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення;

репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом;

члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом.

Згідно ст. 1-3 Закону N 962-XII потерпілими від репресій - є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року N 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.

Таким чином, судом встановлено, що позивач відповідно до ст. 1-3 Закону N 962-XII є потерпілою від репресії, оскільки є дитиною репресованої особи.

Відповідно до ч. 9 ст. 6 Закону N 1223-VII для призначення трудових пенсій у потрійному розмірі зараховується саме трудовий стаж депортованої особи, який вона набула за період спецпоселення.

Крім того, відповідно до ст. 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII визначено, що громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.

Суд зазначає, що ст. 1-1 та ст. 1-3 Закону N 962-XII визначено різні терміни "репресована особа" та "потерпіла від репресії".

На підставі досліджених матеріалів справи, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 , є членом сім`ї репресованої особи, потерпілою від репресії, однак вказана пільга встановлена щодо репресованої особи, а не щодо потерпілої від репресії, тому відсутні підстави для пільгового обчислення періоду знаходження позивача на спецпоселенні з 21.10.1947 р. по 20.02.1960 р. в Кемеровській області та зарахування цього періоду до трудового стажу позивача.

На підставі Закону Української РСР від 17.04.1991 "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" позивач реабілітована.

Згідно із частин 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Однак, долучена до матеріалів справи копія довідки від 11.05.1995 року, видана Управлінням внутрішніх справ Тернопільської області в тому, що ОСОБА_1 , 1945 року народження, з сім`єю, 21 жовтня 1947 року із села Залісці Шумського району Тернопільської області за рішенням Особливої наради при МДБ СРСР виселені на спецпоселення в Кемеровську область, як члени сім`ї учасника підпілля ОУН, з якого звільнена 20 лютого 1960 року, неналежним чином завірена. Тому суд вважає її недостовірним доказом.

У зв`язку із вказаним, позовні вимоги щодо оскарження відмови пенсійного органу у перерахунку пенсії ОСОБА_1 та зарахуванні до стажу роботи в потрійному розмірі періоду спецпоселення (як реабілітованому громадянину) з 21.10.1947 р. по 20.02.1960 р., на підставі ст. 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII, не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням системного аналізу правових норм, наведених вище, досліджених судом доказів та правових позицій судів вищих інстанцій, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 242 - 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 12 грудня 2019 р.

Суддя Варняк С.О.

кат. 112010200