Decision № 82815048, 02.07.2019, Kherson District Administrative Court

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2019 р.м. ХерсонСправа № 540/892/19 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дубровної В.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

25 квітня 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , від імені яких діє адвокат Ковальчук І.М., звернулися до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, у якому просять:

- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області щодо відмови ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність, як членам фермерського господарства "АДОНІС" земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю), що розташована на території Розолюксембурзької (Федорівської) сільської ради Каховського району для ведення фермерського господарства, із земель, раніше наданих засновнику фермерського господарства ОСОБА_5 для ведення селянського (фермерського) господарства, згідно Державного акту на право постійного користування землею, виданого на підставі рішення ХХШ сесії ХХШ скликання Каховської районної ради народних депутатів Херсонської області від 24 жовтня 2001 року №309, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №193, загальною площею 38,2000 га.;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області надати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність, як членам фермерського господарства земельних ділянок в розмірі земельної частки (паю) із земель, раніше наданих засновнику фермерського господарства ОСОБА_5 для ведення селянського (фермерського) господарства, згідно Державного акту на право постійного користування землею, виданого на підставі рішення ХХШ сесії ХХШ скликання Каховської районної ради народних депутатів Херсонської області від 24 жовтня 2001 року №309, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №193, загальною площею 38,2000 га.

Вказані вимоги позивачі обґрунтовують обставинами, викладеними у позові, які полягають у наступному. Так, позивачі вказують, що у березні 2019 р. вони звернулися до ГУ Держгеокадастру у Херсонській області з заявами про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність, як членам фермерського господарства "АДОНІС", земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю), із земель, раніше наданих в користування ОСОБА_5 . Однак, 29.03.2019 р. на адресу позивачів надійшов лист - відповідь ГУ Держгеокадастру у Херсонській області про те, що відповідно до змісту ст. 32 Земельного Кодексу України, оскільки земельна ділянка надавалася у користування ОСОБА_5 , право на безоплатну передачу у власність земельної ділянки (паю) має лише він. Також відповідач зазначив, що заяви позивачів не підлягають задоволенню, оскільки місце розташування земельної ділянки не відповідає вимогам п. 7 ст. 118 ЗК України. Позивачі вважають вказану відмову протиправною, оскільки відповідно до приписів ст. 7, 13 Закону України "Про фермерське господарство", а також ст. 31, 32 ЗК України, позивачі як члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність земельних ділянок (паю) за рахунок земель фермерського господарства. При цьому, вказаний вище закон, на думку позивачів, не ставить статус земель фермерського господарства в залежність від того, хто є формальним користувачем земельної ділянки: громадянин - учасник фермерського господарства чи саме господарство як юридична особа. Враховуючи, що ФГ "АДОНІС" створено за рахунок земельної ділянки, яка надана у користування його засновнику ОСОБА_5 , тому позивачі, як члени цього фермерського господарства, мають право на безоплатне отримання у власність земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) за рахунок земельної ділянки, яка надана у користування ОСОБА_5 . Крім того, позивачі вказують на те, що відповідач відмовив у наданні їм дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність відповідної земельної ділянки з підстав, не передбачених статтею 118 Земельного кодексу України, що також свідчить про протиправність такої відмови. З огляду на викладені обставини позивачі, з посиланням на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року по справі № 348/992/16-ц, від 08 квітня 2014 року по справі № 21-371а13, від 15.09.2009 № 21-123во09, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою суду від 02.05.2019 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначено справу до розгляду на 03.06.2019 р.

27.05.2019 року. Представником відповідача подано до суду відзив на позову заяву, у якому позовні вимоги не визнає, просить відмовити у їх задоволенні, оскільки земельна ділянка надавалася у користування ОСОБА_5 , а тому право на безоплатну передачу її у власність відповідно до ст. 12, 13 Закону України "Про фермерське господарство", має лише ОСОБА_5 . Аналогічна правова позиція, на думку відповідача, викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 р. у справі № 816/1920/17. Крім того, відповідач зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чим користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування в порядку, визначеному законом. Проте, у ГУ Держгеокадастру у Херсонській області відсутні відомості щодо припинення права користування ОСОБА_5 спірної земельної ділянки. Щодо посилання позивачів на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року по справі № 348/992/16-ц, від 08 квітня 2014 року по справі № 21-371а13, від 15.09.2009 № 21-123во09, то відповідач вважає, що вони не стосуються суті спірних правовідносин у даній справі. З огляду на викладене, відповідач вважає необґрунтованою вимогу позивачів щодо визнання протиправною відмови ГУ Держгеокадастру у Херсонській області щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, оформленої листом від 29.03.2019 р. № 1953/0-642/0/95-19. Щодо вимоги позивачів про зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Херсонській області надати позивачам дозвіл на розроблення проекту землеустрою, то відповідач вважає її необґрунтованою, оскільки вчинення таких дій є дискреційними повноваженнями відповідача, і суди не праві втручатися в діяльність державних органів при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, а також не вправі перебирати на себе функції суб`єктів владних повноважень.

Протокольною ухвалою суду від 03 червня 2019 року відкладено розгляд справи до 14.06.2019 року.

Ухвалою суду від 14.06.2019 року суд вирішив перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши подані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вказує про наступне.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 04 березня 2019 року позивачі звернулися до ГУ Держгеокадастру у Херсонській області з заявами, якими просили надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність, як членам фермерського господарства "АДОНІС", земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю), із земель, раніше наданих у користування ОСОБА_5 ,згідно Державного акта на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 від 12 грудня 2001 року, реєстраційний номер в книзі записів актів на право постійного користування землею за № 193.

До вказаних заяв позивачами було додано:

- копію паспортів громадянина України ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

- копії довідок про присвоєння ідентифікаційного номера платника податків ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ), ОСОБА_2 ( НОМЕР_3 ), ОСОБА_3 ( НОМЕР_4 ), ОСОБА_4 ( НОМЕР_5 ),

- копію Державного акта на право постійного користування землею НОМЕР_1 , виданого ОСОБА_5 на підставі рішення ХХІІІ сесії ХХІІІ скликання Каховської районної ради народних депутатів Херсонської області від 24 жовтня 2001 року № 309, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 193, загальною площею 38,2000 га;

- копію заяви - згоди ОСОБА_5 на вилучення та передачу вказаної земельної ділянки у власність Фермерського господарства "АДОНІС";

- копію рішення засновника Фермерського господарства "АДОНІС" від 28.01.2019 р.

- копію витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_6 з графічними матеріалами.

29 березня 2019 року ГУ Держгеокадастру у Херсонській області, розглянувши заяви позивачів, листом № 1953/0-642/0/95-19, повідомило про те, що статтею 32 Земельного кодексу України передбачено, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Враховуючи приписи підпункту "в" частини 1 статті 12, ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" відповідач зазначив, що оскільки земельна ділянка (кадастровий номер НОМЕР_6 ) згідно Державного акта на право постійного користування землею перебуває у користуванні ОСОБА_5 , а не у фермерського господарства "АДОНІС" та відповідно, не у позивачів, як членів господарства, тому відсутні правові підстави для передачі позивачам безоплатно у приватну власність земельних часток (паїв) із зазначеної земельної ділянки. З огляду на викладене, керуючись ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, ГУ Держгеокадастру у Херсонській області відмовило у задоволенні заяв позивачів щодо надання їм дозволу у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, а саме ст. 32 Земельного кодексу України, ст. 12, 13 Закону України "Про фермерське господарство".

Вважаючи відмову відповідача у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою необґрунтованою, позивачі звернулися до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд вказує про наступне.

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Так, правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України від 24.10.2001 № 2768-ІІІ (далі - ЗК України)

Відповідно до частини другої статті 22 цього Кодексу до земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

При цьому, пункт "а" частини третьої статті 22 ЗК України визначає те, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України визначені Законом України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 р. № 973-ІV (далі - Закон № 973- ІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно зі ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство.

Отже, законодавством України передбачена можливість набувати громадянами України - членами фермерських господарств у власність земельні ділянки із земель державної і комунальної власності в межах норм, визначених статтею 121 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Приписами частини 4 статті 122 цього Кодексу передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року № 15 затверджено Положення про Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру, відповідно до пункту 1 якого Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Відповідно до пункту 7 вказаного Положення Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.03.2015 року № 28 затверджено Положення про Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області, відповідно до якого Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та йому підпорядковане та відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, на території Херсонської області.

Отже, вирішення питань щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності віднесено до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, територіальним органом якого є ГУ Держгеокадастру у Херсонській області.

Таким чином, маючи намір отримати безоплатно у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення із земель державної власності, розташовану на території Херсонської області, особа повинна звернутися до ГУ Держгеокадастру у Херсонській області з відповідним клопотанням та переліком документів, визначених ч. 6 ст. 118 ЗК України.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Цією ж статтею визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із наведених правових норм Земельного кодексу України вбачається, що підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою.

Виходячи з аналізу вказаних положень Земельного кодексу України у системному їх зв`язку, перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Як вбачається зі змісту листа - відповіді від 29.03.2019 року № 1953/0-642/0/95-19, то висновок ГУ Держгеокадастру в Херсонській області щодо відмови позивачам у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою спірної земельної ділянки обґрунтований невідповідністю її місця розташування вимогам законів та прийнятим відповідно до них нормативно - правових актів, а саме ст. 32 Земельного Кодексу, ст. 12, 13 Закону України "Про фермерське господарство".

При цьому, зі змісту пояснень представника відповідача в судовому засіданні судом було з`ясовано, що невідповідність місця розташування бажаної позивачами земельної ділянки вимогам законів та прийнятим відповідно до них нормативно-правових актів відповідач пов`язує з тим, що спірна земельна ділянка була раніше надана у користування ОСОБА_5 , право на користування якою не припинено, а тому відсутні правові підстави для передачі безоплатно у приватну власність позивачів земельних часток (паїв) із зазначеної земельної ділянки.

Надаючи правову оцінку вказаній підставі для відмови позивачам у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, суд зазначає наступне.

Підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності визначені статтею 116 Земельного кодексу України.

Так, частиною 1 цієї статті передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. (ч. 2 ст. 116 ЗК України)

Частиною 3 ст. 116 ЗК України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. (ч. 5 ст. 116 ЗК України)

Матеріалами справи підтверджено, що громадянину ОСОБА_5 на підставі рішення ХХІІІ сесії Каховської районної ради народних депутатів Херсонської області ХХІІІ скликання від 24 жовтня 2001 року № 309, видано Державний акт на право постійного користування землею НОМЕР_1 від 12.12.2001 року (далі - Акт), який зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 193.

Згідно відомостей вказаного Акту, ОСОБА_5 надано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 38,2 га, яка розташована на території Розолюксембурської сільської ради, для ведення селянського (фермерського) господарства.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" /надалі - Закон/ державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини 2, 3 статті 3 Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Частиною 1 статті 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561-XII /чинного на час видання ОСОБА_5 державного акта на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 від 12.12.2001 року / встановлено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

При цьому, частиною 1 статті 22 Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561-XII визначено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Таким чином, спірні земельні ділянки, на які претендують позивачі, входять до земельного масиву, що перебуває у постійному користуванні ОСОБА_5 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 від 12.12.2001 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 193 від 12 грудня 2001 року, та з огляду на приписи частини 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" таке право користування на земельну ділянку, що виникло до набрання чинності цим Законом, визнається дійсним.

При цьому, суду не надано доказів на підтвердження припинення права користування ОСОБА_5 спірною земельною ділянкою в порядку, визначеному законом.

Отже, надання особі у власність земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні іншої особи, і право користування якою не припинено, суперечить положенням частини п`ятої статті 116 Земельного кодексу України.

При цьому, суд відхиляє довід позивачів про те, що склавши нотаріально посвідчену заяву - згоду на вилучення та передачу спірної земельної ділянки у власність членам ФГ "АДОНІС" ОСОБА_6 фактично відмовився від наданої йому земельної ділянки, оскільки частинами другою та третьою статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Проте, ані позивачами, ані відповідачем не надано до суду доказів щодо припинення права ОСОБА_5 на користування спірною земельною ділянкою, в тому числі щодо внесення до Книги записів державних актів на право постійного користування землею запису про припинення відповідного права.

З огляду на викладене, суд погоджується з доводом відповідача щодо відсутності правових підстав для надання особі у власність земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні іншої особи, і право користування якою не припинено.

Проте, суд зазначає, що вказані обставини мають значення при вирішенні питання щодо затвердження вже розробленого проекту землеустрою та подальшого надання спірної земельної ділянки у власність, і не можуть бути підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що відмова ГУ Держгеокадастру у Херсонській області у наданні позивачам дозволу на розроблення проекту землеустрою, оформлена листом від 29.03.2019 р. № 1953/0-642/0/95-19, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а саме ч. 7 ст. 118 ЗК України, а тому є неправомірною та підлягає скасуванню.

При цьому, суд вважає за необхідне надати правову оцінку доводам позивачів про застосування до спірних правовідносин Закону України "Про фермерське господарство", який є спеціальним по відношенню до Земельного кодексу України, у зв`язку з чим зазначає наступне.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Статтею 12 вказаного Закону визначено склад земель фермерського господарства. Зокрема, встановлено, що землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Частиною другою цієї ж статті визначено, що права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

У свою чергу, відповідно до статті 13 Закону України "Про фермерське господарство" члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

На підставі аналізу наведених правових норм суд приходить до висновку про те, що громадяни можуть отримати землі державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства у загальному порядку, визначеному Земельним кодексом України. Фермерське господарство може володіти та користуватися землями своїх членів лише у разі, якщо такі земельні ділянки перебувають у власності (а не користуванні) члена фермерського господарства. При цьому, статтею 13 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено право члена фермерського господарства отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки можлива тій самій особі, якій земельна ділянка передана у користування.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 року по справі № 816/1920/17.

Отже, враховуючи, що земельна загальною площею 38,2 га, розташована на території Розолюксембурзької сільської ради Каховського району для ведення фермерського господарства надана на праві постійного користування ОСОБА_5 , тому саме вказана особа має право на отримання її у власність на підставі статті 13 Закону України "Про фермерське господарство".

Щодо вимоги позивачів про зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Херсонській області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність, як членам фермерського господарства земельних ділянок в розмірі земельної частки (паю) із земель, раніше наданих засновнику фермерського господарства ОСОБА_5 для ведення селянського (фермерського) господарства, суд зазначає наступне.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 28 лютого 2018 року у справі № 826/7631/15 та від 16.05.2019 р. у справі № 821/925/18.

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". При цьому дискреційні повноваження, в тому числі органів місцевого самоврядування, завжди мають межі, встановлені законом.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а та від 29 березня 2018 року у справі № 816/303/16.

У межах даної справи, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Суд доходить до висновку, що відповідач в межах даної справи протиправно відмовив позивачам у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у з підстав, не передбачених діючим законодавством, зокрема ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Таким чином, оскільки процес надання позивачам відмов у наданні лдовзолу на розроблення проекту землеустрою може бути досить тривалим, то в даному випадку належним способом захисту порушеного права є саме зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області надати такий дозвіл.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №808/3082/17, від 31 січня 2019 року у справі №815/2488/17, від 06 березня 2019 року у справі №1640/2592/18.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Таким чином, відповідач як суб`єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, не довів суду правомірності прийнятого ним рішення, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

Частиною другою статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги предмет спору та обставини даної справи, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачами не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, суд вважає, що сплачений позивачами судовий збір по 768,40 грн. підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

Частиною другою статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги предмет спору та обставини даної справи, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 159-163 КАС України, суд -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ), ОСОБА_2 (місце проживання АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ), ОСОБА_3 (місце проживання АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ), ОСОБА_4 (місце проживання АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_5 ) до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (місце знаходження 73036, м.Херсон, вул. Університетська, буд. 136-А, код ЄДРПОУ 39766281, e-mail Kherson@land.gov.ua) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області щодо відмови ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність, як членам фермерського господарства "АДОНІС" земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю), що розташована на території Розолюксембурзької (Федорівської) сільської ради Каховського району для ведення фермерського господарства, із земель, раніше наданих засновнику фермерського господарства ОСОБА_5 для ведення селянського (фермерського) господарства, згідно Державного акту на право постійного користування землею, виданого на підставі рішення ХХШ сесії ХХШ скликання Каховської районної ради народних депутатів Херсонської області від 24 жовтня 2001 року №309, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №193, загальною площею 38,2000 га.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області надати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність, як членам фермерського господарства земельних ділянок в розмірі земельної частки (паю) із земель, раніше наданих засновнику фермерського господарства ОСОБА_5 для ведення селянського (фермерського) господарства, згідно Державного акту на право постійного користування землею, виданого на підставі рішення ХХШ сесії ХХШ скликання Каховської районної ради народних депутатів Херсонської області від 24 жовтня 2001 року №309, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №193, загальною площею 38,2000 га.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (місце знаходження 73036, м.Херсон, вул. Університетська, буд. 136-А, код ЄДРПОУ 39766281, e-mail Kherson@land.gov.ua) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_4 (місце проживання АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_5 ) судовий збір в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн.. 40 коп.).

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (місце знаходження 73036, м.Херсон, вул. Університетська, буд. 136-А, код ЄДРПОУ 39766281, e-mail Kherson@land.gov.ua) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 (місце проживання АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) судовий збір в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн.. 40 коп.).

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (місце знаходження 73036, м.Херсон, вул. Університетська, буд. 136-А, код ЄДРПОУ 39766281, e-mail Kherson@land.gov.ua) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 (місце проживання АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) судовий збір в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн.. 40 коп.).

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (місце знаходження 73036, м.Херсон, вул. Університетська, буд. 136-А, код ЄДРПОУ 39766281, e-mail Kherson@land.gov.ua) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн.. 40 коп.).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Дубровна В.А.

кат. 109020100