Decision № 79607277, 05.11.2018, Dnipropetrovsk District Administrative Court

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2018 року Справа № 0440/5363/18

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Кадникової Г.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №437784-1314-0403 від 21.03.2018 року.

Ухвалою суду від 20.07.2018 року позовну заяву залишено без руху на підставі ст.169 КАС України, зі встановленням строку для усунення виявлених недоліків.

Позивачем усунуті виявлені недоліки позовної заяви шляхом надання відповідних документів.

Ухвалою суду від 05.09.2018 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

В обґрунтування своїх позовних вимог Позивач зазначає, що нею 21.06.2018 року було отримано засобами поштового зв'язку податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Дніпропетровській області №437784-1314-0403 від 21.03.2018 року (форма «Ф»), за яким ОСОБА_1 нараховано грошове зобов'язання з орендної плати за користування земельною ділянкою за 2018 рік у сумі 17 278,73 грн. Означене податкове повідомлення - рішення позивач вважає протиправним, оскільки платниками орендної плати є орендарі земельних ділянок, право користування яких підтверджується діючим договором оренди.

У той же час позивач не має у своєму користуванні будь-яких земельних ділянок, які були б їй передані на підставі договору оренди землі. За таких обставин, податкове повідомлення - рішення від 21.03.2018 №437784-1314-0403 (форми «Ф») прийнято неправомірно, а тому підлягає скасуванню судом.

Відповідачем по справі Головним управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області було подано відзив на позовну заяву, згідно з яким Відповідач заперечував проти позову та зазначив, що Позивач як платник орендної плати на підставі договору оренди земельної ділянки, укладеного з Дніпродзержинською (Кам'янською) міською радою 27.01.2005, відповідно до якого позивачу передано у користування земельну ділянку у АДРЕСА_1 площею 0,0410 га строком до 23.12.2014. З огляду на те, що між ОСОБА_1 та Дніпродзержинською (Кам'янською) міською радою після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки акт про повернення земельної ділянки не складався, то у податкового органу були всі законні підстави для нарахування позивачу грошового зобов'язання з орендної плати за 2018 рік у сумі 17 278,73 грн. Зазначені обставини обумовили прийняття контролюючим органом оскарженого податкового повідомлення - рішення від 21.03.2018 № 437784-1314-0403 (форми «Ф»), яке є законним та не підлягає скасуванню судом.

Ураховуючи положення ст.ст.12, 257, 258, 261, 262 КАС України, суд розглянув адміністративну справу одноособово в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми діючого законодавства, прийшов до наступних висновків.

Як встановлено судом та підтверджується наявними матеріалами справи, Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області сформовано та направлено ОСОБА_1 податкове повідомлення-рішення від 21.03.2018 №437784-1314-0403 (форми «Ф»), за яким визначено грошове зобов'язання з орендної плати у сумі 17 278,73 грн.

Перевіряючи правомірність винесення оскарженого податкового повідомлення - рішення від 21.03.2018 №437784-1314-0403 (форми «Ф»), суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Стаття 13 вказаного Закону визначає договір оренди землі як договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Як встановлено судом, 27.01.2005 між Дніпродзержинською (Кам'янською) міською радою (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого останній передано в оренду земельну ділянку площею 0,0410 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Державна реєстрація означеного договору здійснена 03.02.2005 за №01992.

Відповідно до п. 2.1 вказаного договору договір укладається на строк до 23.12.2014 року. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його прав на новий строк.

Таким чином, судом встановлено, що термін дії зазначеного договору оренди сплив 23.12.2014, отже, на момент прийняття відповідачем оскарженого податкового повідомлення - рішення від 21.03.2018 №437784-1314-0403 (форми «Ф») означений договір вже не був чинним.

Статтею 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Верховний Суд України в своїй постанові від 24.12.2010 по справі №21-59а10 (номер судового рішення в ЄДРСР №13485871) по справі за позовом ТОВ «Європа - вікно» до Калуської ОДПІ Івано-Франківської області про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення зазначає, що залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, касаційний суд виходив із того, що право власності чи право користування земельною ділянкою виникає лише після державної реєстрації документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, а також державної реєстрації договору оренди. Цей висновок є наслідком порушення правил застосування норм права: перевагу було надано положенням Закону України «Про плату за землю» та Земельному кодексу України (статті 125, 126), які регулюють випадки набуття права власності чи права користування на земельну ділянку, як окремий об'єкт та які що до спірних відносин є загальними. У той же час перевагу мають спеціальні норми, що регулюють випадки набуття права власності на землю чи права користування нею внаслідок придбання споруди, розміщеної на земельній ділянці, за наведених обставин, - стаття 120 ЗК та стаття 377 Цивільного кодексу України.

З матеріалів справи видно, що дія договору оренди земельної ділянки від 27.01.2005 припинилася 23.12.2014, додаткова угода до вказаного договору оренди щодо подовження строку його дії сторонами не укладалася.

В правове обґрунтування своєї позиції відповідач посилається також на положення ст.33 Закону України «Про оренду землі», у відповідності до якої у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа - повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Проте, судом такі доводи відповідача не приймаються до уваги, з огляду на те, що положеннями вказаної статті в будь-якому випадку передбачено укладання сторонами додаткової угоди до договору оренди, чи до закінчення строку його дії, чи вже після його закінчення.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оренду землі» орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Частиною 2 статті 16 цього ж Закону встановлено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України або за результатами аукціону.

Статтею 181 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Згідно зі ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Як встановлено у ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Статтею 126 Земельного кодексу України встановлено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Момент виникнення прав на земельну ділянку визначений ст. 125 Земельного кодексу України, відповідно якої право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Стаття 2 вказаного Закону визначає державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) як офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з цією нормою нерухоме майно - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.

Статтею 3 цього Закону визначені засади державної реєстрації прав, так, державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Підсумовуючи все вищевикладене, суд зазначає, що наведеними нормами чітко визначено, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту його державної реєстрації, а тому нарахування ОСОБА_1 плати за землю у формі орендної плати з огляду на відсутність діючого договору оренди земельної ділянки, укладеного із позивачем є безпідставним.

Нормами податкового законодавства також чітко визначено, що об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст. 270 ПК України).

Пунктом 14.1.73 ст. 14 ПК України визначено, що землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки (ст. 288 ПК України).

Зазначеними нормами підтверджено той факт, що єдиною підставою для нарахування платнику податків орендної плати за земельну ділянку є діючий договір оренди земельної ділянки.

З огляду на все вищевикладене, беручи до уваги фактичні обставини у даній справі та відсутність підстав для нарахування позивачу орендної плати за земельну ділянку, суд дійшов висновку про невідповідність нормам чинного податкового законодавства України оскарженого податкового повідомлення-рішення від 21.03.2018 №437784-1314-0403 (форми «Ф»), з огляду на що вказане податкове повідомлення - рішення є протиправним та підлягає скасуванню судом.

Таким чином, заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 94, 128, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.03.2018 №437784-1314-0403 (форми «Ф») - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області від 21.03.2018 №437784-1314-0403 (форми «Ф»).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул.Сімферопольська, буд.17-А, код ЄДРПОУ 39394856) судові витрати у розмірі 704грн.80коп. (сімсот чотири грн. 80 коп.)

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Г. В.Кадникова