Decision № 794437, 05.07.2007, Commercial Court of Zakarpattia Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.07.2007 Справа № 12/114

Суддя господарського суду Тисянчин В. М., розглянувши матеріали справи

за позовом державного підприємства „Львіввугілля”, м. Червоноград Львівської області

до малого приватного підприємства „Світ”, с. Діброва Тячівського району

про стягнення суми 574,02 грн. – заборгованості по оплаті за поставлене вугілля; 114,58 грн. – пені; 86,07 грн. – інфляційних збитків та 25,75 грн. – 3 % річних за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань.

Суддя Тисянчин В. М.

Представники:

Від позивача – не з’явився (явка на розсуд сторін)

Від відповідача – не з’явився (явка на розсуд сторін)

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов державним підприємством „Львіввугілля”, м. Червоноград Львівської області до малого приватного підприємства „Світ”, с. Діброва Тячівського району про стягнення суми 574,02 грн. – заборгованості по оплаті за поставлене вугілля; 114,58 грн. – пені; 86,07 грн. – інфляційних збитків та 25,75 грн. – 3 % річних за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань.

На вимогу суду відповідач письмового відзиву на позов не подав, свого уповноваженого представника для участі у розгляді справи не направив, а тому справа розглядається в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Ухвала про порушення провадження у справі направлялась рекомендованим листом, тому неявка уповноваженого представника відповідача у судове засідання не є перешкодою розгляду справи по суті, про що зазначено в ухвалі про порушення провадження у справі.

Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх, суд

ВСТАНОВИВ:

Заборгованість відповідача в сумі 574,02 грн. –основного боргу щодо оплати за надане, згідно договорів №№ 47, 48 від 17.01.2005 року вугілля, підтверджується матеріалами справи, зокрема:

- рахунками №№ 210, 221, 250, 263, 228 за (відповідно) 09.11.2005 року; 09.11.2005 року; 28.12.2005 року; 28.12.2005 року ;22.09.2205 року;

- квитанціями залізниці про приймання вантажу №№ 35416815; 35416825; 35715153 за листопад –грудень 2005 року;

- відомостями банківської установи 2005 року;

- платіжними дорученнями №№ 28, 29, 35, 43 за жовтень 2005 року;

- розрахунком позову, а за таких обставин сума основного боргу підлягає стягненню примусово.

Заявлені вимоги позивача (претензії № 05-2/785 від 17.08.2006 року та № 05-3/1159 від 15.11.2006 року) про добровільне погашення боргу відповідач не виконав, чим порушив ст. ст. (11; 526); 509; 530 ЦК України (чинного з 01.01.04).

Саме ця обставина і послужила підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново – господарські зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України

Таким чином, на день розгляду спору у суді, обставини спору (права і зобов’язання сторін) оцінюються судом з огляду на правила ЦК та ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору чи вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 509 ЦК України в силу зобов’язання – кредитор вправі вимагати виконання обов’язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов’язань у відносинах. Підставою виникнення зобов’язання є юридичний факт.

В даній правовій ситуації юридичним фактом, на підставі якого виникли зобов’язальні відносини між сторонами, є надане (поставлене) вугілля (ст. 11 ЦК України).

Отже, обов’язок відповідача оплатити вартість поставленого (наданого) вугілля є безспірним.

Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається (ст. 615; 625 ЦК України).

Відтак, договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3% - річних від простроченої суми (п.2 ст. 625 ЦК України). Тому, вимоги позивача в частині стягнення 86,07 грн. –інфляційних збитків та 25,75 грн. – 3% річних правомірні і підлягають задоволенню.

Крім цього, за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, відповідачу відповідно до п.п. 2, 8.2 укладених договорів нарахована до сплати пеня в розмірі 114,58 грн. При оцінці правильності нарахування пені відповідно до ст. 258 ЦК України судом визнано необґрунтовані позовні вимоги в цій частині і такими, що не підлягають задоволенню, оскільки погашені спеціальним строком позовної давності, а тому стягненню не підлягають.

При постановленні судового рішення враховується характер зобов’язання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, суспільно – державну значимість господарської діяльності сторін, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобов’язання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово – майнового стану сторони у спорі.

За ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

Отже, із встановлених судом обставин вбачається, що склад цивільно –правової відповідальності є наявним на момент судового розгляду справи.

Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку – письмовими доказами. При цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

Таким чином, позивачем переважно доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тому позов підлягає задоволенню частково, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК України на відповідача з огляду його вини у виникненні спору.

Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. 2 Закону України „Про судоустрій України”; ст.ст. 4, 33, 34; 36; 43; 44; 49; 75; 82 –84; 115; 116; Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з малого приватного підприємства „Світ” (с. Діброва Тячівського району, вул. Маяковського, 9; код 22068530) на користь державного підприємства „Львіввугілля” (м. Червоноград Львівської області, вул. Промислова, 1; код 26307813) суму 574,02 (п’ятсот сімдесят чотири грн. 02 коп.) –основного боргу; 25,75 (двадцять п’ять грн. 75 коп.) –3% річних; 86,07 (вісімдесят шість грн. 07 коп.) –інфляційних збитків та 102 (сто дві грн.) - у відшкодування витрат по оплаті держмита; 118 (сто вісімнадцять грн.) –у відшкодування витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

3. В решті позову відмовити.

Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Тисянчин В. М.