Decision № 79221880, 10.01.2019, Commercial Court of Kherson Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2019 року м.Херсон Справа № 923/623/18

Господарський суд Херсонської області у складі судді Пінтеліної Т.Г. при секретарі , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, АДРЕСА_1)

до Публічне акціонерне товариство "Херсонський суднобудівний завод" (73019, м. Херсон, Карантинний острів, 1, код ЄДРПОУ 14308500)

про стягнення заробітної плати

яка розглядається в межах справи № 923/1062/14, порушеної за заявою Кредитора: Приватного акціонерного товариства "Балаклавське рудоуправління ім. Горького", код ЄДРПОУ 00191906

до Боржника: Публічного акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод", місцезнаходження: 73019, м. Херсон, Карантинний острів, 1, код ЄДРПОУ 14308500

про банкрутство

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_2, виданий Комсомольським ВМХМВ УМВС України в Херсонській області 01.11.2005; ОСОБА_2, адвокат, посвідчення НОМЕР_3 від 22.06.1995;

від відповідача: не прибули

в с т а н о в и в :

09.07.2018р. громадянин ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, АДРЕСА_1) звернувся до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод" (73019, м. Херсон, Карантинний острів, 1, код ЄДРПОУ 14308500) про стягнення заробітної плати за період роботи у квітні-травні 1994 року, без зазначення суми позовних вимог.

Позивач просив стягнути з ПАТ Херсонський суднобудівний завод» в особі ліквідатора Менчака В'ячеслава Володимировича на свою користь заборгованість по заробітній платі за період квітень-травень 1994 року з врахуванням індексу інфляції, в розмірі, який буде визначено після надання ПАТ "Херсонський суднобудівний завод" відомостей про розмір заборгованості по заробітній платі.

Провадження у справі відкрито 30.07.2018р. (суддя Немченко Л.М.). Проте відповідно до ухвали від 25.09.2018р. вирішено відвести суддю Немченко Л.М від розгляду даної справи № 923/623/18 та передати справу № 923/623/18 на повторний авторозподіл відповідно до приписів ч. 1 ст. 32 ГПК України. За результатами повторного авторозподілу справу передано до розгляду судді Пінтеліній Т.Г.

Ухвалою від 26.09.2018 справу № 923/623/18 прийнято до свого провадження для розгляду в межах справи № 923/1062/14 про банкрутство ПАТ "ХСЗ". Призначено розгляд позовної заяви громадянина ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод" про стягнення заробітної плати за період роботи у квітні-травні 1994 року на 16 жовтня 2018 р.

Ухвалою від 03.10.2018 виправлено дату засідання 17 жовтня 2018 р.

В засіданнях суду 17.10.2018 та 31.10.2018 судом оголошувалась перерва, про що сторони повідомлені під розписку.

29.10.2018 позивач подав до суду відповідь на відзив, в якому просить не приймати до уваги відзив та просить задовольнити позов в повному обсязі, стягнувши з відповідача заборгованість по заробітній платі за квітень-травень 1994 року в розмірі 10994,08 грн, а також середній заробіток за весь час затримки в розмірі 1 517 183,04 грн.

31.10.2018 відповідач надав заперечення на відповідь позивача на відзив.

31.10.2018 позивач надав для залучення до матеріалів справи докази.

Суд, враховуючи клопотання позивача, ухвалою від 08.11.2018р. продовжив строк підготовчого засідання на 30 днів, відклав розгляд справи на 20 грудня 2018 р.

Ухвалою від 20.12.2018р. суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 09 січня 2019 р. В судовому засіданні 09.01.2019р. оголошено перерву до 10.01.2019р.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Європейської конвенції з прав людини), прийнятої Радою Європи 4 листопада 1950 року , встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянути впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ч.3 ст.4 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 р. дана Конвенція та Протоколи до неї №2,4,7,11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003 р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).

Таким чином, норми ГПК України щодо строків розгляду справи не узгоджуються з нормами Конвенції про захист прав людини і основних свобод, яка є частиною національного законодавства і має пріоритет над національним законодавством, та із практикою Європейського суду з прав людини, яку суди мають використовувати як джерело права при вирішенні спорів.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Стаття 124 Конституції України, ст.ст. 15, 16 ЦК України та ст. 20 ГК України передбачають, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а також право на судовий захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб, в тому числі суб'єктів господарювання. Такі ж положення містяться у ст. 4 ГПК України.

Юридична наука та судова практика розмежовують поняття права на звернення до суду з позовом за захистом порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів на право пред'явлення позову у процесуальному значенні і право на пред'явлення позову в матеріальному значенні. Право на звернення до суду з позовом у процесуальному значенні передбачає, що кожна особа, яка вважає, що її права або охоронювані законом інтереси порушуються, має право звернутись до суду з позовом про захист цих прав та інтересів, і суд, з урахуванням підвідомчості, не має права відмовити у прийнятті цього позову до розгляду. Матеріальне право на позов передбачає дійсну, тобто реальну існуючу наявність порушення прав або охоронюваних законом інтересів, тобто наявність матеріально-правового інтересу особи, що звернулась до суду з позовом. При цьому, при наявності такого порушення суд повинен задовольнити позов, тобто захистити ці права, а при відсутності таких порушень підстави задоволення позову відсутні тобто в позові необхідно відмовити.

Таким чином, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за захистом, є обов'язковими; обов'язком позивача, відповідно до ст. 74 ГПК України є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Суд зазначає, що розгляд справ у господарському суді здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності є визначальним принципом судового процесу взагалі та господарського зокрема. Відповідно до ст. 129 Конституції України змагальність віднесено до основних засад судочинства.

Згідно з Господарським процесуальним кодексом України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, суд повинен оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись Законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, для надання можливості представникам сторін надати додаткові докази в обґрунтування поданої заяви та поданих заперечень, суд розглянув справу у розумні строки.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи наступне.

ОСОБА_1 (надалі позивач ) звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод" ( місцезнаходження: 73019, м. Херсон, Карантинний острів, 1, код ЄДРПОУ 14308500, надалі відповідач ) з позовною заявою про стягнення заробітної плати. Позовні вимоги позивач мотивує наступним.

Згідно наказу Херсонського суднобудівного заводу № 1190 від 28.11.1991 року позивача було прийнято на роботу в цех № 30 водієм автомобіля 1-го класу.

Згідно розпорядження № 28 від 26.05.1994 року позивача було звільнено з займаної посади згідно п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України - невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи

Викладені обставини підтверджуються відомостями трудової книжки, копія якої додано позивачем до позовної заяви.

Позивач стверджує, що на момент його звільнення існувала заборгованість по заробітній платі за період два місяці (квітень-травень 1994 року).

Однак, за твердженням позивача, відповідач, звільняючи ОСОБА_1, не виплатив вказану заборгованість, чим порушив вимоги ст.116 КЗпП України.

Як заявляє позивач, після звільнення той неодноразово звертався до відповідача із заявами про виплату належної заробітної плати, але до цього часу заборгованість не отримав.

Позивач заявив, що звертався до відповідача з заявою про видачу довідки про заборгованість із заробітної плати, однак не отримав її, оскільки ПАТ "Херсонський суднобудівний завод» постановою Господарського суду Херсонської області від 19.07.2016 р. визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру. У зв'язку з цим доступ до архівних документів на теперішній час є неможливим.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті) та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство, справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про стягнення заробітної плати.

Оскільки відкрито провадження у справі про банкрутство ПАТ "Херсонський суднобудівний завод», то спір щодо стягнення заробітної плати підлягає розгляду судом в межах провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до вимог ст. З КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Позивач заявляє, що термін затримки з виплати належної йому заробітної плати станом на 07.07.2018 року складав 8 806 днів (з 26.05.1994 року до 06.07.2018 року).

Відповідно до вимог ч. 2 ст.233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. При цьому відповідно до ст.5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення заробітної плати.

Згідно п.2 ст.80 ГПК України позивач повинен подати докази разом з поданням відповідної позовної заяви. Викладені у позовній заяві обставини позивач підтвердив наступними документами, прикладеними до позовної заяви (а.с.7-14):

- копія паспорту позивача;

- копія довідки про присвоєння позивачу ідентифікаційного коду ;

- копія трудової книжки;

- копії розрахункових листів (2 екз.)

- копія довіреності (для суду);

- копія доручення ХМЦ БВПД;

- ордер адвоката;

- квитанція про направлення позовної заяви відповідачу.

Інші документи разом з позовною заявою до суду не надавались.

16.10.2018р. Позивач подав заяву (а.с.50)про витребування доказів, а саме - витребувати від ПАТ "Херсонський суднобудівний завод" в особі ліквідатора Менчака В'ячеслава Володимировича довідку про заборгованість по заробітній платі та довідку про середній заробіток позивача на час звільнення.

Публічне акціонерне товариство «Херсонський суднобудівний завод» (далі - ПАТ «ХСЗ», Відповідач), розглянувши позовну заяву позивача гр.ОСОБА_1 до ПАТ «ХСЗ» про стягнення заборгованості по заробітній платі за період квітень - травень 1994 року, вважає її необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню на підставі наступного.

Згідно розпорядження № 26 від 26.05.1994 р. Позивача було звільнено з ПАТ «ХСЗ» з займаної посади у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

У період квітня - травня 1994 року Позивач знаходився у відпустці без збереження заробітної плати, що підтверджується розрахунковими листами за квітень та травень 1994 рік, а саме: у даних розрахункових листах відсутні робочі дні у відповідних місяцях та вказаний код 670 - відпустка без збереження заробітної плати.

У травні 1994 року бухгалтерією ПАТ «ХСЗ» було помилково нарахована заробітна плата Позивачу за чотири дні ( за 26-27 травня та за 30-31 травня 1994 року), тобто після його звільнення, про що вказано у розрахунковому листі за відповідний період.

У червні 1994 року, вже після звільнення гр.ОСОБА_1 бухгалтерією також було помилково нарахована заробітна плата за двадцять два дні та здійснено перерахунок, заробітної плати внаслідок чого з Позивача була утримана заробітна плата за чотири дні травня 1994 року, що вказується у розрахунковому листі за відповідний місяць.

У липні 1994 року бухгалтерією здійснено перерахунок, внаслідок чого з Позивача утримана заробітна плата за двадцять два дні червня 1994 року, що вказується у розрахунковому листі за відповідний місяць.

Внаслідок здійснених перерахунків заробітної плати гр.ОСОБА_1, у Позивача виник борг перед ПАТ «ХСЗ», що відображається у розрахунковому рахунку за серпень 1994 рік.

У вересні 1994 року ПАТ «ХСЗ» був знятий борг з Позивача.

Виходячи з вищевикладеного, у період квітня- травня 1994 року Позивач знаходився у відпустці без збереження заробітної плати, а тому за цей період йому заробітна плата не нараховувалася. Внаслідок цього у нього відсутня заборгованість перед Позивачем по заробітній платі за період квітень - травень 1994 рік.

Представником відповідача додано розрахункові листи за період квітня-вересня 1994 року ( засвідчена копія на 2 арк.), оригінали всіх документів було надано до огляду у судовому засіданні суду та позивачу та досліджено у судовому засіданні (а.с.49-50).

Відповідач повідомив, що у бухгалтерському обліку ПАТ "ХСЗ" не обліковується (відсутня ) заборгованість перед ОСОБА_1 по заробітній платі за період квітень-травень 1994р., що підтверджується відповідною довідкою (а.с.59).

У якості задоволення заяви позивача про витребування доказів (а.с.50) відповідач надав до суду довідку від 23.10.2018р. № 259 (а.с.60) про те, що станом на 26.05.1994року (день звільнення працівника) його середня заробітна плата складала 5 497 карбованців 04 копійки .

29 жовтня 2018р. позивач надав до суду відповідь стосовно відзиву відповідача (а.с.62).

У даній відповіді на відзив позивач зазначив про своє право на короткочасну відпустку без збереження заробітної плати, відповідно до вимог ст.84 КЗпП України, в редакції, яка діяла в період квітня-травня 1994 року.

Також у зв'язку та на підставі довідки відповідача № 259 від 23.10.2018 року ( про розмір середньої заробітної плати в сумі 5 497 карбованців 04 коп), позивач заявив , що його наявна заборгованості по заробітній платі за квітень- травень 1994 року складає 10 994 грн. 08 коп.

При цьому позивач зазначив наступне. Відповідно до вимог ст. 117 КЗПП України середній заробіток весь час затримки складає 1 517 183 грн. 04 коп. (5 497 грн. 04 х 286 міс.).

На підставі викладеного, керуючись ст. 166 ГПК України, позивач просить суд не приймати до уваги відзив ПАТ "Херсонський суднобудівний завод" на позов, а задовольнити позов в повному обсязі, стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній плат квітень-травень 1994 року в розмірі 10 994 грн. 08 коп., а середній заробіток за весь час затримки в розмірі 1 517 183 грн. 04 коп.

До відповіді на відзив позивач додав лише доказ направлення його відповідачеві. Оцінюючи надану позивачем відповідь стосовно відзиву відповідача (а.с.62) суд зазначає наступне. Обгрунтованого розрахунку суми позовних вимог в розмірі 1 517 183 грн. 04 коп. позивач не надав, тоді як станом на 26.05.1994року (день звільнення працівника) середня заробітна плата позивача складала 5 497 карбованців 04 копійки (а не гривень) . Співвідношення карбованця 1994 року до гривні станом на день розгляду справи позивач також не надав.

Публічне акціонерне товариство «Херсонський суднобудівний завод» , розглянувши відповідь гр. ОСОБА_1 на відзив ПАТ «ХСЗ», пояснив наступне. Позивач у своїй відповіді на відзив зазначає, що Відповідач не надав розпорядження та заяви про надання йому відпустки без збереження заробітної плати.

Разом з тим, згідно підпункту «в» пункту 16 Переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого Наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20.07.98 р. № 41 (який діяв у той період), строк зберігання розпоряджень підприємств про надання відпусток складає 5 років, а відповідно до пункту 559 зазначеного Переліку строк зберігання заяви про надання відпусток складає 1 рік.

Отже, на підставі зазначеного нормативно-правового акту України, розпорядження Відповідача та заяви Позивача про надання відпусток підлягали знищенню.

Відповідно до ч. З ст. 13 та ч. 1 ст. 74 Господарського процесу кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно п. 5 ч. З ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

У порушення зазначених законодавчих норм, позивач не надав докази, які підтверджують факт виконання їм роботи у період квітня - травня 1994, а факт перебування Позивача у відпустці без збереження заробітної плати підтверджується розрахунковими листами за квітень та травень 1994 рік, які надані Відповідачем.

В судовому засіданні досліджено надану позивачем копію акту контрольно-ревізійного відділу в м.Херсоні Державної контрольно-ревізійної служби від 16.07.1996р. (а.с.71).

З акту КРУ від 16.07.1996р. вбачається, що його складено за результатами перевірки скарги ОСОБА_1 стосовно неправомірного присвоєння та використання його табельного номеру іншими працівниками Херсонського суднобудівного заводу за період з 1968р. по 1994р.

Згідно викладеної в акті КРУ від 16.07.1996р., ОСОБА_1 був звільнений відповідно до наказу № 371/К від 26.05.1994р. по ст. 40 п.2 КЗпП України за станом здоров'я, що перешкоджав роботі. В день звільнення ОСОБА_1 трудову книжку не отримав. На листи відділу кадрів про необхідність отримання трудової книжки не реагував, трудова книжка зберігалась у архіві відділу кадрів. Трудову книжку ОСОБА_1 отримав 26.11.1994р. Нарахувань за його табельним номером не встановлено.

За наведених обставин суд зазначає, що твердження позивача щодо наявності невиплаченої йому заробітної плати у період квітня- травня 1994, а відтак і вимога про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати протягом 286 місяців в розмірі 1 517 183 грн. 04 коп. є необґрунтованими.

За приписами ч.1 ст.1 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до приписів ст.11 ГПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права та застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

Згідно ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст.14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст.73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.2 ст.79 ГПК України, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 5 ГПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних та юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Європейський суд з прав людини сформулював у своїй практиці низку розуміння принципів справедливості судового процесу. Сторони процесу повинні мати можливість обґрунтувати свою справу з необхідною ефективністю ("Н.v. Belgium" від 30.11.1987). Зазначене створює право сторони на справедливий судовий розгляд.

Суд зазначає, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України", яке відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави або мотиви, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент сторін. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

За таких обставин, враховуючи, що позивачем ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами наявність невиплаченої йому заробітної плати у період квітня- травня 1994, а відтак і вимога про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати протягом 286 місяців в розмірі 1 517 183 грн. 04 коп. є необґрунтованою.

....... Суд вважає вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі за квітень-травень 1994 року в розмірі 10 994 грн. 08 коп., а також середнього заробітку за весь час затримки в розмірі 1 517 183 грн. 04 коп. необгрунтованими, а тому відмовляє у задоволенні позову.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 238 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

в и р і ш и в:

1. В задоволенні позову громадянина ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, АДРЕСА_1) до Публічного акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод" (73019, м. Херсон, Карантинний острів, 1, код ЄДРПОУ 14308500) про стягнення заробітної плати за період роботи у квітні-травні 1994 року в розмірі 10 994 грн. 08 коп., а також середнього заробітку за весь час затримки в розмірі 1 517 183 грн. 04 коп. відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (п. 8, 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 15.01.2019р.

Суддя Т.Г. Пінтеліна