Decision № 79166323, 15.01.2019, Ivano-Frankivsk District Administrative Court

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2019 р. справа № 0940/2128/18

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Главач І.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0120306-5502-0915 від 31.05.2018 та №0120307-5502-0915 від 31.05.2018,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0120306-5502-0915 від 31.05.2018 та №0120307-5502-0915 від 31.05.2018.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням №0120307-5502-0915 від 31.05.2018 визначено позивачу податкове зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме будівля промисловості, за 2017 рік в розмірі 3003,47 грн., оскільки виробниче приміщення є будівлею промисловості та, в силу вимог п.266.2.2 Податкового кодексу України, не є об'єктом оподаткування. Що стосується податкового повідомлення-рішення №0120306-5502-0915 від 31.05.2018, то позивач вважає його незаконним, оскільки відповідач при визначені суми податкового зобов`язання на 2017 рік неправомірно застосував до позивача ставку податку на нерухоме майно встановлену рішенням Березівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області №1-1-10/2017 від 16.01.2017 на 2017 рік, що суперечить вимогам підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. Також зазначив, що рішення Березівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області №1-1-10/2017 від 16.01.2017 згідно наступного рішення цієї ж сільської ради №3-1-18/2018 від 26.01.2018 втратило чинність. Окрім цього, наголосив, що до податкового повідомлення-рішення №0120306-5502-0915 від 31.05.2018 не надано розрахунку податкового зобов'язання. Таким чином, вважає оскаржувані податкові-повідомлення рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.11.2018 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який був поданий до суду 04.12.2018 (а.с. 29-31). Просив суд в задоволенні позову відмовити, оскільки податковим повідомленням-рішенням №0120307-5502-0915 від 31.05.2018 правомірно визначено податкове зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік в розмірі 3003,47 грн., а зазначена позивачем будівля не є будівлею промисловості промислового підприємства. Позивачем невірно трактується податкове законодавство стосовно звільнення об'єктів від оподаткування. Вважає, що у разі якщо промислова будівля належить не промисловому підприємству, то в такому випадку будівля є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а податок повинен нараховуватись та сплачуватись на загальних підставах відповідно до норм чинного законодавства. Що стосується правомірності податкового повідомлення-рішення №0120306-5502-0915 від 31.05.2018, то представник відповідача зазначив, що пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2017 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Таким чином оскаржувані податкові-повідомлення рішення є правомірними.

У поданій суду 14.12.2018 відповіді на відзив, позивач зазначив, що об'єктом оподаткування є об'єкт нерухомості, а не суб'єкт, як власник такої нерухомості. При визначенні бази оподаткування визначальними ознаками є саме ознака нерухомості, а не ознаки її власника, а тому база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення діяльності. Також наголосив на неправомірності застосування у 2017 році ставом податку, встановлених органом місцевого самоврядування у 2017 року. Тому просив визнати протиправними та скасувати оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, встановив наступне.

ОСОБА_1 на праві приватної власності належать такі об'єкти нерухомого майна:

1/3 частки виробничого цеху, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 1126,3 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу виробничого цеху від 16.11.2007 року зареєстрованого за №Д1075 (а.с.12) та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за номером 17919783 від 28.02.2008 (а.с.13);

1/3 частки відпочинкового комплексу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею - 1708 кв.м., що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно за індексним номером 25119284 від 04.08.2014 року (а.с.14), витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 25119691 від 04.08.2014 року (а.с.15).

Відповідач, як контролюючий орган, обчислив суми податку на об'єкт нерухомого майна - відпочинковий комплекс, з урахуванням ставок податку, встановлених рішенням Березівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області "Про встановлення місцевих податків і зборів та ставки акцизного податку на території Березівської сільської ради" №1-1-10/2017 від 16.01.2017.

На підставі даних АІС "Податковий блок" та даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно згідно з п.п.54.3.3. п.54.3. ст.54 ПК України та відповідно до п.п.266.7.2. п.266.7. ст.266 ПК України ГУ ДФС в Івано-Франківській області за податковий період 2017 рік визначило ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (стосовно відпочинкового комплексу), в розмірі 27328 грн. згідно податкового повідомлення-рішення №0120306-5502-0915 від 31.05.2018 (а.с.11) та суму податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (стосовно виробничого цеху), в розмірі 3003,47 грн. відповідно до податкового повідомлення рішення №0120307-5502-0915 від 31.05.2018 (а.с.10).

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, оскільки виробничі приміщення не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно відповідно до п.п. "є" п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, а також оскільки порушення порядку та строків прийняття місцевою радою рішення про встановлення податку на нерухоме майно унеможливлює застосування такого рішення у році його прийняття, позивач оскаржив податкові повідомлення-рішення, якими визначено грошові зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у судовому порядку.

При вирішенні даного спору суд виходив з наступного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (далі - Закон №71) внесено низку змін до Податкового кодексу України (далі -ПК України), в тому числі викладено в новій редакції статтю 266 Податкового кодексу України, а саме: введено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та розширено базу оподаткування для податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, шляхом оподаткування як житлової, так і нежитлової нерухомості. Даний Закон набрав чинності 01.01.2015.

Відповідно до п.п.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку (п.п."а" п.п.266.1.2. п.266.1 ст.266 ПК України.

Згідно з п.п.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (п.п.266.3.1. п.266.3 ст.266 ПК України).

Відтак, позивач як власник об'єктів нежитлової нерухомості - 1/3 частки виробничого цеху та 1/3 частки відпочинкового комплексу, є платником податку.

Відповідно до п.п.266.3.2. п.266.3. ст.263 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (п.п.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України).

Суд зазначає, що станом на 01.01.2017 місячний розмір заробітної плати становив 3200 грн., а тому ставка податку за 2017 рік не повинна перевищувати 48 грн. за 1 кв.м бази оподаткування.

Згідно із п.п.266.6.1. п.266.6 ст.266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

В п.п.266.7.1. п.266.7 ст.266 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Відповідно до п.п.266.7.2. п.266.7 ст.266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення (п.п.266.10.1 п.266.10 ст.266 ПК України).

Як встановлено судом, контролюючим органом було обчислено суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік, виходячи з частки площі об'єктів нежитлової нерухомості, що належать ОСОБА_1 (569,33 кв.м відпочинкового комплексу та 375,43 кв.м виробничого цеху), та з урахуванням ставки податку (48 грн. за 1 кв.м та 8 грн. за 1 кв.м відповідно), про що винесено податкове повідомлення-рішення №0120306-5502-0915 від 31.05.2018 на суму 27328 грн. (а.с.11) та податкове повідомлення-рішення №0120307-5502-0915 від 31.05.2018 на суму 3003,47 грн. (а.с.10) відповідно.

Тобто контролюючим органом було дотримано вимоги Податкового кодексу України при визначенні позивачу податкових зобов'язань по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо платника податку, об'єкта та бази оподаткування, ставки податку, податкового періоду та порядку обчислення податку тощо.

Стосовно доводів позивача про те, що виробничі приміщення не об'єктом оподаткування, а тому податкове повідомлення-рішення №0120307-5502-0915 від 31.05.2018 на суму 3003,47 грн., яким визначено податкові зобов'язання по об'єкту нерухомості - виробничому цеху, винесено протиправно, суд зазначає наступне.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

У відповідності до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від "а" до "л") передбачив чіткі умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню.

Буквальний аналіз пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як "будівлі промисловості промислових підприємств". При цьому законодавець використав прислівник "зокрема", який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.

Згідно підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт "ґ").

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

В законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала поняття "промислове підприємство".

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530, економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів", C "Переробна промисловість"; D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та F "Будівництво".

Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Підприємство це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки (стаття 62 Господарського кодексу України).

Враховуючи зазначені вище правові норми, суд приходить до висновку, що застосування пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов - наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, висновки якого відповідно до ч.5 ст.242 КАС України слід враховувати суду при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, у справах 806/2676/17 від 15.05.2018, №806/2461/17 від 15.05.2018, №819/1818/17 від 11.09.2018, №809/1491/16 від 16.10.2018, №822/2614/16 від 11.12.2018.

В межах спірних відносин наявна лише одна з обов'язкових умов, визначена пунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України - виробниче приміщення.

Відтак, об'єкт нерухомості - 1/3 частки виробничого цеху, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 1126,3 кв.м., яка на праві власності належить позивачу, не підпадає під дію пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Відтак, суд погоджується із доводами представника відповідача про те, що у випадку коли промислова будівля належить не промисловому підприємству, то така будівля є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, і податок повинен нараховуватись та сплачуватись на загальних підставах відповідно до норм чинного законодавства.

Стосовно доводів позивача про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0120306-5502-0915 від 31.05.2018, винесеного на підставі рішення органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків, в тому числі податку на нерухоме майно, яке прийняте з порушенням строків, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Як передбачено п.п.266.6.1 п.266.6 ст.266 ПК України базовий податковий період дорівнює календарному року.

Податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (п.п.4.1.9 п.4.1 ст.4 ПК України).

Відповідно до п.12.3 ст.12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (п.п. 12.3.1. п.12.3 ст.12 ПК України)

Згідно з п.п.12.3.3. п.12.3 ст.12 ПК України копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів або про внесення змін до них надсилається в електронному вигляді у десятиденний строк з дня прийняття до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів, але не пізніше 1 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін до них.

Відповідно до п.п.12.3.4. п.12.3 ст.12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

В п.12.4 ст.12 ПК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом (п.п.12.4.1 даної статті); визначення переліку податкових агентів згідно із статтею 268 цього Кодексу (п.п.12.4.2. даної статті); Згідно з до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду ( п.п.12.4.3 даної статті).

Відповідно до п.12.5 ст.12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Платники місцевих податків та зборів при визначенні своїх податкових зобов'язань можуть використовувати зведену інформацію, розміщену на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику. Такі платники звільняються від відповідальності у разі, якщо у зведеній інформації, розміщеній на офіційному веб-сайті, виявлено помилку, що містить розбіжності між даними контролюючих органів та даними офіційно оприлюдненого рішення про встановлення місцевих податків та зборів. У такому разі до таких платників податку штрафні санкції та пеня, передбачені цим Кодексом за порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, що спричинені такою помилкою, не застосовуються, підстав для притягнення платника податків та/або його посадових осіб до відповідальності немає.

Таким чином, законодавець встановив чіткий строк, до якого органами місцевого самоврядування необхідно прийняти рішення про встановлення місцевих податків і зборів.

В той же час пунктом 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" №1791-VIII від 20.12.2016 установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Отже, у 2017 році зупинено дію підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України, а тому відсутні обмеження для органів місцевого самоврядування щодо строків прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

У разі прийняття органами місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевих податків і зборів на 2017 рік після 01.01.2017 року термін, з якого вони вступають в силу, визначається в самому рішенні.

Пунктом 7 рішення Березівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області "Про встановлення місцевих податків і зборів та ставки акцизного податку на території Березівської сільської ради" №1-1-10/2017 від 16.01.2017 встановлено, що дане рішення набирає чинності з 01.01.2017 та підлягає офіційному оприлюдненню.

Таким чином, Податковим кодексом України встановлений обов'язок фізичних осіб сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік незалежно від строків прийняття місцевими радами рішень про встановлення місцевих податків та зборів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 27.11.2018 по справі №820/5457/17, від 04.09.2018 по справі №820/5457/17, від 26.06.2018 по справі №824/651/17-а та від 24.04.2018 у справі №803/1307/17.

За наведених обставин та особливостей правового регулювання, суд дійшов висновку, що положення статті 266 Податкового кодексу України, в даному випадку, підлягають застосуванню контролюючим органом при встановленні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2017 рік.

Суд також зауважує, що прийняття Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" №1791-VIII від 20.12.2016, яким внесені зміни до Податкового кодексу України в частині ставки податку та порядку прийняття та оприлюднення органами місцевого самоврядування рішень про встановлення місцевих податків та зборів (незастосування підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України) цілком узгоджується зі статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Захист власності), яка серед іншого визначає право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Відтак, внесення змін до Податкового кодексу України та механізму прийняття рішень щодо місцевих податків органами місцевого самоврядування слід вважати «законним втручанням» держави у мирне володіння майном особи та таким, що узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини.

З урахуванням вищенаведеного, контролюючим органом правомірно проведено розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік ОСОБА_1 по таких об'єктах нежитлової нерухомості: 1/3 частки виробничого цеху, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, площею 375,43 кв.м., та 1/3 частки відпочинкового комплексу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, площею 569,33 кв.м., та винесено податкові повідомлення-рішення №0120307-5502-0915 від 31.05.2018 на суму 3003,47 грн. та податкове повідомлення-рішення №0120306-5502-0915 від 31.05.2018 на суму 27328 грн. (569,33 кв.м х 48 грн. = 27328 грн.) відповідно.

Щодо доводів позивача про втрату чинності рішення Березівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області "Про встановлення місцевих податків і зборів та ставки акцизного податку на території Березівської сільської ради" №1-1-10/2017 від 16.01.2017 у зв'язку із прийняттям Березівською сільською радою Тисменицького району Івано-Франківської області рішення "Про встановлення місцевих податків і зборів та ставки акцизного податку на території Березівської сільської ради" №3-1-18/2018 від 26.01.2018, суд зазначає, що у податковому періоді (у 2017 році), за який позивачу нараховані податкові зобов'язання, чинним було рішення Березівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області "Про встановлення місцевих податків і зборів та ставки акцизного податку на території Березівської сільської ради" №1-1-10/2017 від 16.01.2017 та підлягало застосуванню з підстав, наведених вище.

Позивач зазначає про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з тих підстав, що йому не направлений розрахунок зобов'язань, однак суд звертає увагу, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення мають всі реквізити, передбачені положеннями ст. 58 Податкового кодексу України та відповідно до цієї статті Кодексу до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання (за наявності) та штрафних (фінансових) санкцій. В даному випадку, відповідач зазначив, що розрахунок зобов'язань відсутній, а оскаржуване рішення винесене на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.1 ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п.38.1 ст.38 ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що визначення позивачу податкових зобов'язань по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у податковому повідомленні-рішенні №0120307-5502-0915 від 31.05.2018 на суму 3003,47 грн. та податковому повідомленні-рішенні №0120306-5502-0915 від 31.05.2018 на суму 27328 грн., відповідає вимогам чинного законодавства, а тому позовні вимоги є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_3);

Відповідач: Головне управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39394463, 76018, м.Івано-Франківськ, вул.Незалежності, буд. 20).

Суддя Главач І.А.