Decision № 78227671, 29.11.2018, District Administrative Court of Kyiv

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 листопада 2018 року №826/10353/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м.Києві,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (далі також - суд) звернулася фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі також - позивач, ФОП ОСОБА_1.) з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м.Києві (далі також - відповідач, ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м.Києві), в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м.Києві від 05.12.2016 № 0005004001.

Позов мотивовано тим, що висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства не відповідають дійсним обставинам справи, тому підстави для застосування стосовно неї штрафних (фінансових) санкцій шляхом прийняття оспорюваного рішення відсутні. Зокрема, позивач вважає, що відповідач помилково дійшов висновку про зберігання позивачем немаркованої продукції у зв'язку з тим, що сума акцизного податку на марках, які містились на кожній одиниці продукції, не відповідає сумі, визначеній з урахуванням чинних на дату розливу продукції ставок акцизного податку, міцності продукції та місткості тари.

Представник відповідача у письмовому відзиві на позовну заяву вказав про її необґрунтованість. Суть пояснень зводиться до того, що сума акцизного податку, вказана на марці кожної одиниці алкогольної продукції має відповідати сумі акцизного податку на дату розливу з урахуванням міцності та місткості тари. Оскільки сума акцизного податку на марках, які містились на кожній одиниці відповідного алкогольного напою, яка зберігалась позивачем, не відповідає сумі, визначеній з урахуванням чинних на дату розливу продукції ставок акцизного податку, міцності продукції та місткості тари, така продукція є немаркованою, що свідчить про порушення вимог статті 11 Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу спиту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів». Відтак, штрафні санкції до позивача застосовано правомірно.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.11.2016 Головним управлінням ДФС у м.Києві проведено фактичну перевірку діяльності ФОП ОСОБА_1.

Перевіркою встановлено порушення, які зафіксовано в акті перевірки від 25.11.2016 № 26/284/40/НОМЕР_2.

Так, зокрема, у магазині, який належить ФОП ОСОБА_1, виявлено зберігання з метою подальшої реалізації алкогольного напою Legendary Scot, місткістю 0,7 л, міцністю 40%об., дата виробництва 17.11.2014, виробник Таматін Дістілері КО ЛТД, імпортер «Савсервіс мова», який марковано маркою типу А1 ЛГП, АААК, 017020 від 04.2016, вартість якого складає 286,35 грн., на пляшці якого зазначено суму акцизного податку, що не відповідає сумі, визначені з урахуванням чинних на дату розливу продукції ставок акцизного податку, міцності та місткості тари, чим порушено п.226.9 статті 226 Податкового кодексу України та статті 11 Закону України «Про державне регулювання виробництва обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

Також встановлено порушення абзацу 15 статті 17.2 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

Враховуючи викладене відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.12.2016 № 0005004001, яким стосовно позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 17 000,00 грн. на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України.

Не погоджуючись з таким податковим повідомленням-рішенням, позивач звернулась до суду з адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить із такого.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України визначені Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

Статтею 11 Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» встановлено, що алкогольні та тютюнові вироби, які виробляються в Україні, а також такі, що імпортуються в Україну позначаються марками акцизного збору в порядку визначеному законодавством.

Відповідно до вимог пунктів 226.1, 226.3 та 226.7 статті 226 Податкового кодексу України, у разі виробництва на митній території України алкогольних напоїв і тютюнових виробів чи ввезення таких товарів на митну територію України платники податку зобов'язані забезпечити їх маркування марками встановленого зразка у такий спосіб, щоб марка акцизного податку розривалася під час відкупорювання (розкривання) товару.

Виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів здійснюються відповідно до положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Кожна марка акцизного податку на алкогольні напої повинна мати окремий номер та позначення про суму сплаченого акцизного податку за одиницю маркованої продукції, місяць і рік випуску марки. Виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів здійснюються відповідно до положення, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Кожна марка акцизного податку на алкогольні напої повинна мати окремий номер, місяць і рік випуску марки та позначення про суму сплаченого акцизного податку за одиницю маркованої продукції, крім суми акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі алкогольних напоїв.

Згідно з приписами абзацу четвертого пункту 226.9 статті 226 Податкового кодексу України, вважаються такими, що немарковані: алкогольні напої з марками акцизного податку, на яких зазначення суми акцизного податку, сплаченого за одиницю маркованої продукції, не відповідає сумі, визначеній з урахуванням чинних на дату розливу продукції ставок акцизного податку, міцності продукції та місткості тари.

Відповідно до пункту 20 Положення про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв і тютюнових виробів (далі - Положення № 1251), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1251,

Для алкогольних напоїв використовуються марки із зазначенням суми акцизного податку, сплаченого за одиницю маркованої продукції, з точністю до тисячного знака, яка відповідає сумі, визначеній з урахуванням діючих на дату розливу продукції ставок акцизного податку, міцності продукції та місткості тари.

Відповідно до підпункту 213.1.3 пункту 213.1 статті 213 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування акцизним податком є операції з ввезення підакцизних товарів (продукції) на митну територію України.

Стаття 215 Податкового кодексу України визначає підакцизні товари та ставки податку.

Відповідно до пункту 215.1 статті 215 спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво належать до підакцизних товарів.

Згідно з пунктом 218.1 статті 218 Податкового кодексу України, суми податку з товарів, які ввозяться на митну територію України, що підлягають сплаті, визначаються платниками податків самостійно, виходячи з об'єктів оподаткування, бази оподаткування та ставок цього податку.

Згідно зі статтею 16 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» контроль за дотриманням норм цього Закону здійснюють органи, які видають ліцензії, а також інші органи в межах компетенції, визначеної законами України.

Контроль за правильністю обчислення і своєчасністю сплати до бюджету податку з підакцизних товарів (продукції), що виробляються на території України, здійснюється контролюючими органами. Контроль за правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджету податку з підакцизних товарів (продукції), що ввозяться на митну територію України, під час митного оформлення здійснюється контролюючими органами (стаття 224 Податкового кодексу України).

Відповідно до абзацу третього пункту 4 статті 11 Закону України «Про державне регулювання виробництва та обігу спирту етилового, коньячного та плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» алкогольні напої та тютюнові вироби, які виробляються в Україні, а також такі, що імпортуються в Україну, позначаються марками акцизного збору в порядку, визначеному законодавством.

Отже, марка акцизного збору є спеціальним знаком, яким підтверджується, в тому числі легальність реалізації на території України алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

У підпункті 222.2.2 пункту 222.2 статті 222 Податкового кодексу України зазначено, що у разі ввезення маркованої підакцизної продукції на митну територію України, податок сплачується під час придбання марок акцизного податку з доплатою (у разі потреби) на день подання митної декларації.

Згідно з пунктом 216.4 статті 216 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення підакцизних товарів (продукції) на митну територію України є дата подання контролюючому органу митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов'язання контролюючим органом у визначених законодавством випадках.

Таким чином, для імпортованої маркованої продукції передбачено перший строк сплати податку під час придбання марок акцизного податку, а остаточний розрахунок та строк сплати акцизного податку припадає на день подання митної декларації до контролюючого органу.

Тобто дата подання митної декларації до контролюючого органу і є датою визначення ставки для сплати акцизного податку з імпортованої маркованої алкогольної продукції, а не дата розливу цієї продукції. Таке правило сплати податку при імпорті алкогольних виробів збігається з правилом для всієї імпортованої продукції, визначеним у пункті 216.4 статті 216 Податкового кодексу України.

Положення підпунктів 222.1.2-222.1.3 Податкового кодексу України передбачають строк сплати акцизного податку з вітчизняних алкогольних виробів лише при придбанні марок акцизного податку.

З аналізу вищевикладених норм законодавства вбачається, що з метою встановлення відповідності між визначеною ставкою акцизного податку на час виробництва певної алкогольної продукції та фактично сплаченим розміром податку з такої продукції законодавець встановив певні правила.

Зокрема, в абзаці 4 пункту 226.9 статті 226 Податкового кодексу України визначено, що вважаються такими, що немарковані алкогольні напої з марками акцизного податку, на яких зазначення суми акцизного податку, сплаченого за одиницю маркованої продукції, не відповідає сумі, визначеній з урахуванням чинних на дату розливу продукції ставок акцизного податку, міцності продукції та місткості тари.

Згадана норма є загальною, оскільки в ній йдеться про алкогольні напої без їх поділу на вітчизняні та імпортовані. А тому наведена норма має застосовуватись лише у тих випадках, коли відсутні спеціальні норми.

У свою чергу, стосовно імпортованої алкогольної продукції встановлено спеціальний порядок визначення ставки податку. Так, за змістом підпункту 222.2.2 пункту 222.2 статті 222 Податкового кодексу України ставка податку визначається не на день розливу такої продукції, а на день подання митної декларації. Таким чином, положення абзацу четвертого пункту 226.9 Податкового кодексу України повинні застосовуватись лише до алкогольної продукції, виробленої на митній території України, і не можуть бути застосовані до імпортованої алкогольної продукції, тому що для неї дата розливу не є датою визначення ставки акцизного податку.

Як вбачається з матеріалів справи, що продукція, яка досліджувалась під час перевірки податковим органом, є імпортованою та завезена на митну територію України.

Наведена обставина, зокрема, підтверджується змістом акту перевірки від 25.11.2016 № 26/284/40/НОМЕР_2 та видатковою накладною від 21.09.2016 № 82754907.

Суд звертає увагу, що при перевезенні товару через митний кордон України митні органи здійснили митний контроль, за результатами якого товар потрапив на митну територію України. Це означає, що акцизний податок був сплачений імпортерами відповідно до вимог чинного законодавства та дотримані всі істотні умови (вимоги) щодо імпортованого товару. Зазначене свідчить про те, що алкогольна продукція була маркованою акцизними марками встановленого зразка, а суми акцизного податку, зазначені на акцизних марках, відповідали встановленим на той час ставкам акцизного податку на момент оформлення вантажно-митних декларацій.

За висновком суду застосування відповідачем норми абзацу четвертого пункту 226.9 статті 226 Податкового кодексу України до імпортованої алкогольної продукції є наслідком неправильного тлумачення та застосування положень Податкового кодексу України.

Відтак, алкогольна продукція позивача є маркованою, оскільки норми абзацу четвертого пункту 226.9 статті 226 Податкового кодексу України повинні застосовуватись лише до алкогольної продукції, виробленої на митній території України, і не можуть бути застосовані до імпортованої алкогольної продукції, тому, що для неї дата розливу не є датою визначення ставки акцизного податку.

Такий висновок суду в цій справі узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 01.01.2018 у справі № 804/1067/17.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Згідно з частиною першою та пунктом 2 частини першої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Беручи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та необхідність задовольнити його повністю шляхом визнання протиправним та скасування оспорюваного рішення.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За змістом статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, поміж іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу;

У позовній заяві та в клопотанні від 22.03.2018 позивач просить у разі задоволення позовну стягнути з відповідача на її користь судові витрати, понесені у зв'язку зі сплатою судового збору та отримання професійної правничої допомоги.

Дублікатом квитанції від 14.08.2017 підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 640,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги позивач надала копію договору від 15.12.2017 про надання правової допомоги у адміністративній справі № 826/10353/17, відповідно до якого гонорар адвоката становить 2000,00 грн.

На підтвердження виконання робіт згідно з договором позивач надала копію акту прийому-передачі наданої правової допомоги від 11.03.2018 № 1, відповідно до якого вартість наданої адвокатом усної консультації складає 300,00 грн., підготовка до судового засідання - 500,00 грн., участь у судовому засіданні - 1200,00 грн., всього 2000,00 грн.

Приписами статті 134 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Однак, суд вважає, що всупереч вимогам статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем не надано детального опису робіт, виконаних адвокатам, необхідних для надання правничої допомоги. Так, зокрема, перелік робіт, виконаних адвокатом, що міститься у згаданому вище акті не містить інформацію щодо часу адвоката, витраченого на виконання відповідної роботи, не розшифровує того, що конкретно виконувалося ним в ході «Підготовки до судового розгляду».

Крім того, як зауважив в постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 Верховний Суд, розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Позивачем не надано до суду оформленого в установленому порядку доказу, що підтверджує сплату ним гонорару адвокату у розмірі 2000,00 грн., якими, поміж іншого, можуть бути квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки.

За таких обставин у суду відсутні підстави для відшкодування позивачу витрат на правову допомогу.

Водночас суд вважає за необхідне відшкодувати позивачеві витрати, понесені у зв'язку зі сплатою нею судового збору в розмірі 640,00 грн.

Керуючись статтями 72-77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (03162, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2) до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м.Києві (03115, м.Київ, вул.Верховинна, 9, код ЄДРПОУ 39513550) задовольнити.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м.Києві від 05.12.2016 № 0005004001.

3. Присудити на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (03162, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_2) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м.Києві (03115, м.Київ, вул.Верховинна, 9, код ЄДРПОУ 39513550) сплачений нею судовий збір в сумі 640,00 грн.(шістсот сорок гривень нуль коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко