Decision № 76472088, 13.09.2018, District Administrative Court of Kyiv

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 вересня 2018 року № 826/12638/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до про Головного управління ДФС у м. Києві визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 27.04.2017 № 1610519-1305. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у контролюючого органу не було підстав для визначення податкового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб в сумі 11090,16 грн, позаяк позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування і належне йому на праві власності нежитлове приміщення використовує у власній господарській діяльності, а тому, в силу положень статті 297 Податкового кодексу України, вважає, що звільнений від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку. Крім того, звернув увагу, що відповідач при обрахунку суми податкового зобов'язання з земельного податку невірно визначив базову вартість земельної ділянки, на якій розташоване нежитлове приміщення позивача.

Ухвалами суду від 06.10.2017 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/12638/17, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судове засідання на 19.10.2017.

Позивач у судовому засіданні 19.10.2017 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 19.10.2017 заперечував проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову. Пояснила, що у розумінні Податкового кодексу України та Земельного кодексу України особа, яка придбала будівлю, має сплачувати земельний податок на загальних підставах за земельну ділянку, на якій розташовано таку будівлю, з урахуванням прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Крім того, зазначила, що обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи-власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй прав у разі набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Зважаючи, що у судовому засіданні 19.10.2017 позивачем та представником відповідача були подані заяви про розгляд справи в порядку письмового провадження, суд, на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, продовжив розгляд справи в порядку письмового провадження.

20.11.2017 представником відповідача Пінчуком Б.В. подано суду додаткові пояснення, у яких останній зазначив, що при розрахунку земельного податку ОСОБА_1 контролюючим органом було використано Витяг з бази даних ПК "Кадастр".

24.11.2017 та 05.12.2017 позивачем було подано до суду додаткові пояснення, у яких останній навів обґрунтування в спростування доводів контролюючого органу.

Враховуючи те, що 15.12.2017 набрала чинності нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Беручи до уваги те, що станом на дату прийняття рішення у справі, вона знаходиться на стадії розгляду у письмовому провадженні, відповідно її розгляд продовжено у письмовому провадженні з урахуванням положень пункту 10 частини першої статті 4, частини четвертої та частини п'ятої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції з 15.12.2017.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

27.04.2017 Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення № 1610519-1305, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб за 2017 рік в сумі 11090,96 грн.

Не погодившись з рішенням контролюючого органу, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

За визначеннями підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України:

земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу);

землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

За змістом пункту 287.7 статті 287 Податкового кодексу України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Згідно з пунктом 287.8 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України закріплено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до статей 125 і 126 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Зокрема, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правоможностей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Відповідно до пункту 291.3 статті 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

За змістом пункту 291.2 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Згідно з підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

З аналізу наведених норм вбачається, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.

З матеріалів справи вбачається, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та йому на праві приватної власності відповідно до договору купівлі-продажу майна від 06.12.2006, зареєстрованого 19.01.2007 за реєстровим № 1160-П, належить 61/100 частина від нежилого приміщення (в літ. А) загальною площею 110,80 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1.

Враховуючи викладене, позивач як власник земельної ділянки, є суб'єктом справляння земельного податку, а тому визначення позивачу податкового зобов'язання із земельного податку є правомірним.

Разом з тим, відповідачем не доведено правильності визначення суми податкового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб, зокрема, що сума податку визначалась з вірним визначенням базової вартості кв.м земельної ділянки.

З наведеного у письмовому запереченні розрахунку суми земельного податку з фізичних осіб вбачається, що відповідач розраховував суму податкового зобов'язання на підставі витягу з бази даних ПК "Кадастр", за наступною формулою:

110,08 х 1403,42 х 2,5 х 1,5 х 1,249 х 1,433 х 1,06 = 11090,96 грн, де:

110,08 кв.м - загальна площа нежитлових приміщень;

1403,41 - базова вартість 1 кв.м землі (рішення Київської міської ради від 26.07.2007 № 43/1877 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення");

2,5 - коефіцієнт на функціональне використання землі, відповідно до порядку нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 05.04.2006 № 388/12262);

1,5 - локальний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки (рішення Київської міської ради від 26.07.2007 № 43/1877 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення" та рішення Київської міської ради від 03.07.2014 № 23/23 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва");

1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Держземагентсва від 14.01.2015 № 6-28-0-22-215/2-15;

1,433 - коефіцієнт індексації грошової (відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого витягом з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 №6-28-0.22-201/2-16 "Про індексацію нормативної грошової оцінки земель");

1,06 - коефіцієнт індексації грошової оцінки (відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого витягом з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01.2017 № 22-28-0.22-443/2-17 "Про індексацію нормативної грошової оцінки земель");

1% - відсоткова ставка земельного податку відповідно до норм Податкового кодексу України на період 2017 року.

Так, з розрахунку до податкового повідомлення-рішення від 27.04.2017 № 1610519-1305 вбачається, що базою нарахування земельного податку стала земельна ділянка, що розташована в межах економіко-планувальної зони № 502.

Разом з тим, з витягу з технічної документації № Н-00141/2007 вбачається, що земельна ділянка, що розташована у АДРЕСА_1, відноситься до економіко-планувальної зони № 498.

Крім того, з наданого відповідачем витягу з бази даних ПК "Кадастр" вбачається, що базова вартість 1 кв.м земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2, код оціночної зони: 498, становить 940,45 грн, у той час як при визначенні податкового зобов'язання контролюючий орган виходив з базової вартості за кв.м земельної ділянки в сумі 1403,41 грн.

Таким чином, контролюючим органом при прийнятті спірного рішення невірно визначено об'єкт оподаткування земельним податком з фізичних осіб, що свідчить про протиправність останнього.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 27.04.2017 № 1610519-1305 не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а також суперечить встановленим у справі обставинам, є протиправним та підлягає скасуванню, що є правовою підставою для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 39439980) від 27.04.2017 № 1610519-1305.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 39439980) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 640,00 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень п/п. 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) .

Суддя В.П. Катющенко