№ 73577685, 23.04.2018, Sviatoshynskyi District Court of Kyiv City

ун. № 759/11410/17

пр. № 2-а/759/65/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2018 року Святошинський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Шум Л.М.

за участю секретаря Прокопенко Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві адміністративний позов ОСОБА_1 до Київського міського центру зайнятості про зобов'язання привести у відповідність до вимог чинного законодавства рішення про призначення допомоги по безробіттю, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач у липні 2017 р. звернувся до суду із зазначеним вище позовом, в якому просить зобов'язати відповідача привести у відповідність до п. 1 розділу VI порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 15.06.2015 №613, рішення про призначення ОСОБА_1 допомоги по безробіттю, оформленого наказом від 23.11.2016 р. №НТ1611236 «Про прийняття рішень службою зайнятості, передбачених Законами України «Про зайнятість населення» і «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та нормативними актами, шляхом внесення до третього абзацу розділу «Призначити допомогу по безробіттю» даного наказу, відповідних змін, а саме: вилучити слова «без урахування страхового стажу….» та зазначити фактичний розмір виплати допомоги по безробіттю з посиланням на правові підстави.

Вимоги позову обгрунтовані тим, що 11.06.2017 р. ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про здійснення заходів щодо приведення у відповідність до вимог законодавства України Рішення про призначення йому допомоги по безробіттю, оформленого наказом від 23.11.2016 №НТ161123, оскільки у наказі не зазначено розміру призначеної виплати матеріального забезпечення на випадок безробіття, лише зазначено «у розмірі, установленому законодавством». Вказане рішення ґрунтується на неналежних підставах, зазначені положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», а саме, п. 2 ст. 23 Закону, відноситься до внутрішньо переміщеної особи, яким позивач не являється, а Наказ Міністерства соціальної політики України від 15.06.2015 №613 визнано таким, що втратив чинність.

Позивач в судове засідання не з'явився, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити (ас. 56).

Представник відповідача в судове засідання не з'явилась, подала заяву про розгляд справи за її відсутності, 03.11.2017 р. подані письмові заперечення, відповідно до яких представник відповідача проти позову заперечувала з підстав необґрунтованості та безпідставності позовних вимог (ас. 19-23, 57).

Суд вважає можливим розглянути справу за відсутності сторін.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що у Святошинському районному центрі зайнятості м. Києва, що є підрозділом Київського міського центру зайнятості, на обліку по безробіттю перебуває ОСОБА_1 (а.с. 26).

23.11.2016 р. за підписом директора Київського міського центру зайнятості Олефір Т.В. видано наказ №НТ161123 про прийняття рішень службою зайнятості, передбачених Законами України «Про зайнятість населення» і «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та нормативними актами щодо їх застосування, відповідно до якого ОСОБА_1 як застрахованій особі без урахування страхового стажу відповідно до п.п.2,4 ст. 22, п. 2 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та п.п. 2.9, 2.9 «Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності», у розмірі, установленому законодавством, призначено допомогу по безробіттю з 23.11.2016 р. по 17.11.2017 р. (а.с. 6-9).

Судом встановлено, що 12.06.2017 р. до відповідача надійшла заява ОСОБА_1 про здійснення заходів щодо приведення у відповідність до вимог законодавства України рішення про призначення позивачу допомоги по безробіттю (а.с. 5).

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Правовідносини у сфері зайнятості та страхування на випадок безробіття регулюються Законами України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі - Закон №153-ІІІ), «Зайнятість населення» та іншими законодавчими актами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону №153-ІІІ, Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем страхові внески в сумі не менш як мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.

Частиною 2 ст. 22 Закону, Застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців або звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, а також з аналогічних підстав, визначених іншими законами, особи, зазначені у частині другій статті 6 цього Закону, особи, зазначені в абзаці третьому частини четвертої статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", мають право на допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі.

Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років (ч. 4 ст. 22 Закону).

Допомога по безробіттю особам, зазначеним у частині другій статті 22 цього Закону, виплачується у мінімальному розмірі, який встановлюється правлінням Фонду (п. 3 ст. 23 Закону).

Рішення про призначення допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, розмір і строки виплати, відкладення, скорочення та припинення виплати оформлюється наказом директора центру зайнятості, відповідно до п. 1 розділу Порядку, затвердженого Наказу Міністерства соціальної політики України від 15.06.2015 №613.

Як зазначачила в запереченнях представник відповідача, добові накази по центру зайнятості про прийняття рішень службовою особою зайнятості, передбачені Законами України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Зайнятість населення» та іншими законодавчими актами України, формуються в програмному продукті з використанням Єдиної інформаційно-аналітичної системи. Самостійне внесення змін до системи є неможливим.

Суд вважає, що права позивача у даній справі не були порушені, оскільки відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, наказ від 23.11.2016 р. формується в програмному продукті бази даних відповідача, самостійне внесення змін до Єдиної інформаційно-аналітичної системи є неможливим. Добовий наказ не обмежує право позивача на отримання визначеного розміру допомоги по безробіттю. Наданою позивачем довідкою №1639 від 05.07.2017 р. зазначено, що за період з грудня 2016 р. по червень 2017 р. щомісячний розмір допомоги по безробіттю становить 544 грн. щомісячно (а.с. 4), тобто з наведеної суми відбувається нарахування допомоги позивачу, що відповідає розміру, встановленого чинним законодавством.

Частиною 1 ст. 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі зазначеного суд вважає, що права позивача у даній справі не були порушені, відповідачі діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Керуючись ст. 46 Конституції України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», ст. ст. 2, 72, 77, 244-246, 293, 295, 371, 382 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні ОСОБА_1 до Київського міського центру зайнятості про зобов'язання привести у відповідність до вимог чинного законодавства рішення про призначення допомоги по безробіттю - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Адміністративного апеляційного суду м. Києва шляхом подачі до районного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів.

Суддя :