Court ruling № 7274663, 17.12.2009, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" грудня 2009 р.                               м. Київ                                        К-3947/07

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бившева Л.І., Голубєва Г.К., Усенко Є.А., Шипуліна Т.М.,

при секретарі судового засідання: Гусєвій К.О.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Білогірському районі Автономної Республіки Крим (далі –ДПІ)

на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.08.2006

та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.01.2007

у справі № 2-19/6985.1-2006А

за позовом державного підприємства «Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим»(далі –Підприємство)

до ДПІ

про визнання недійсним рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 24.03.2004 №0000432301/0 з мотивів його прийняття з порушенням чинного законодавства України.

Справа розглядалася судами неодноразово.

За результатами останнього розгляду постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.08.2006 позов задоволено з мотивів звільнення позивача від сплати земельного податку як підприємства зв’язку на підставі частини п’ятої статті 5 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»та статті 12 Закону України «Про плату за землю».

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.01.2007 назване рішення суду першої інстанції змінено шляхом заміни відповідача у справі його правонаступником; в решті зазначений судовий акт господарського суду Автономної Республіки Крим було залишено без змін з тих самих підстав.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення попередніх інстанцій та відмовити у позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права. Зокрема, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що надана позивачеві у користування земельна ділянка є землею зв’язку, а тому її використання є платним в силу частини першої статті 69 Земельного кодексу України. До того ж, за посиланням скаржника, Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»є загальним по відношенню до Закону України «Про плату за землю», у зв’язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме норми Закону України «Про плату за землю».

У судове засідання представники сторін не з’явились.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві було визначено податкове зобов’язання з податку на землю у сумі 305465,76 грн. (у тому числі 152732,88грн. основного платежу та 152732,88грн. штрафних санкцій) було прийнято на підставі зафіксованого ДПІ в акті перевірки від 23.03.2004 №40/23-2/126/01190126 факту ненарахування та несплати Підприємством названого податку у період з 01.01.2001 по 31.12.2003, що призвело до відповідного заниження податкових зобов’язань.

У вирішенні даного спору суди дійшли вірного висновку про відсутність у позивача обов’язку сплачувати земельний податок у період перевірки.

Адже, згідно з преамбулою Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»цей Закон визначає правові, економічні, організаційні засади державної підтримки засобів масової інформації та соціального захисту журналістів і як складова частина законодавства України про свободу слова та інформаційну діяльність посилює систему правового регулювання в інформаційній сфері.

У частині першій статті 1 цього Закону державна підтримка засобів масової інформації визначена як сукупність правових, економічних, організаційних та інших заходів державного сприяння зміцненню і розвитку інформаційної галузі, її інфраструктури. Визначаючи сферу дії цього Закону, законодавець поширив його норми також на телерадіоцентри та підприємства поліграфії і зв'язку тією мірою, наскільки вони забезпечують діяльність засобів масової інформації (частина друга статті 2).

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" державна підтримка засобів масової інформації здійснюється шляхом протекціоністської політики зниження споживчої вартості інформаційної продукції, включаючи податкове, тарифне, митне, валютне та господарське регулювання, відшкодування збитків, подання фінансової допомоги. Питанню податкового регулювання присвячена, зокрема, стаття 5 цього Закону, частиною п'ятою якої встановлено, що розмір плати за землю державними підприємствами зв'язку, які займаються розповсюдженням друкованої продукції, теле- і радіопрограм, не може перевищувати розміру плати за землю закладами культури (частина п'ята статті 5).

Таким чином, системний аналіз норм Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" дає підстави для висновку щодо наявності зв'язку між змістом статті 4 стосовно організації фінансово-економічної та іншої державної підтримки засобів масової інформації і статті 5, положення якої забезпечують цю підтримку.

Слід зазначити, що частиною п'ятою статті 5 цього Закону не встановлюються пільги щодо плати за землю, яка справляється зазначеними в ній державними підприємствами зв'язку, а передбачено граничний рівень такої плати, який не може перевищувати розмір плати за землю закладами культури. Тим самим законодавець запровадив однаковий підхід при визначенні обов'язків щодо плати за землю до суб'єктів господарювання, які діють в інформаційній сфері та потребують державної підтримки. Згідно з пунктами 1, 2 розділу VI "Прикінцеві положення" Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" цей Закон введено в дію з 1 січня 1998 року та передбачено, що до приведення інших законодавчих актів у відповідність з цим Законом вони застосовуються і діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, позивач як державне підприємство зв’язку, основними напрямками діяльності якого (як було з’ясовано судами) є здійснення діяльності у сфері культури щодо розвитку, вдосконалення та експлуатації технічних засобів телебачення та радіомовлення, розповсюдження телевізійних та радіопрограм, телефонної, комп’ютерної та іншої інформації через різні передавальні засоби згідно договорів з телерадіокомпаніями, підприємствами, установами та організаціями повинен був здійснювати сплату земельного податку у розмірі, не більшому, ніж встановлений для закладів культури. Останні ж в силу пункту 4 статті 12 Закону України «Про плату за землю»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних відносин) були звільнені від сплати земельного податку.

Посилання скаржника на неправомірність застосування до спірних правовідносин Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" з мотивів пріоритетності норм Закону України "Про систему оподаткування" та Закону України "Про плату за землю" не заслуговують на увагу.

Адже згідно з пунктом 1 частини другої статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Верховна Рада України здійснює свої повноваження відповідно до статті 85 Конституції України, в тому числі визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики (пункт 5 частини першої).

Закони є актами єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України. Конституція України не передбачає пріоритетності застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Відсутній також закон України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Як зазначив Конституційний Суд України в пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України), конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Таким чином, доводи скаржника про пріоритетність застосування приписів Закону України «Про плату за землю»є необґрунтованими.

З урахуванням викладеного у Вищого адміністративного суду України відсутні підстави для скасування оскаржуваних рішень попередніх судових інстанцій.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України,

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Білогірському районі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.08.2006 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.01.2007 у справі №2-19/6985.1-2006А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Л.І. Бившева Г.К. Голубєва Є.А. Усенко Т.М. Шипуліна