Court ruling № 72063451, 31.01.2018, District Administrative Court of Kyiv

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

31 січня 2018 року м. Київ№ 826/6316/16 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді колегії суддів: головуючого судді Каркашьяна С.К., суддів Григоровича П.О., Смолія І.В., при секретарі Мині І.І., за участю представника позивача Бабенко Ю.В., представника відповідача Бойко С.М., здійснюючи відкритий розгляд адміністративної справи

за позовомУповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіної М.А.до третя особа:Національного банку України Фонд гарантування вкладів фізичних осібпровизнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В:

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіна М.А. звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою до Національного банку України, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2016 відкрито провадження в адміністративній справі №826/6316/16.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.01.2018 адміністративну справу №826/6316/16 прийнято до провадження судді Каракашьяна С.К.

Поряд з цим, представником Національного банку України заявлене клопотання про закриття провадження по справі №826/6316/16.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вказане клопотання та просив його задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні проти вказаного клопотання заперечував.

Розглядаючи заявлене клопотання про закриття провадження по справі, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 1,2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Тобто, як вбачається із наведеного, обов'язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом в порядку адміністративного судочинства є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб'єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватись цим суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. Отже, до юрисдикції адміністративних судів віднесені тільки ті публічно-правові спори, які виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктами владних повноважень віднесених до їх компетенції владних управлінських функцій.

Як зазначено у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів", "…для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань".

Так, відповідно до частини першої статі 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Тобто, як вбачається з наведеного вище, Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Так, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіна М.А. просить суд:

- визнати незаконною та скасувати постанову Правління Національного банку України від 31.03.2016 №219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу Національного банку України»;

- зобов'язати Національний банк України вчинити певні дії, а саме: повернути на рахунок ПАТ «ВіЕйБі» в цінних паперах №300996-UA30004290 в Депозитарній установі ПАТ АБ «Укргазбанк» непогашенні цінні папери, а саме: державні облігації України код ISIN UA4000173371 в кількості 92038 шт., державні облігації України код ISIN UA4000185557 в кількості 23082 шт., державні облігації України код ISIN UA4000186159 в кількості 153047 шт. та перерахувати грошові кошти, що отримані відповідачем від погашення номінальної вартості цінних паперів та процентний дохід в загальній сумі 1984821373,05 грн. на накопичувальний рахунок позивача.

Судом встановлено, що між Національним банком України та ПАТ «ВіЕйБі Банк» з метою підтримки ліквідності останнього були укладені кредитні договори, виконання яких забезпечувалося договорами застави державних облігацій.

У зв'язку з наявністю простроченої заборгованості та на підставі договорів застави майнових прав, Національний банк України як заставодержатель звернув стягнення на предмет застави, а саме державні облігації України, з метою погашення заборгованості позивача, в порядку, закріпленому в оскаржуваній постанові Правління Національного банку України від 31.03.2016 №219 «Про звернення стягнення на цінні папери, передані публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» у заставу Національного банку України».

Поряд з цим, як зазначає відповідач, що в свою чергу не заперечується позивачем, вказана постанова Правління Національного банку України від 31.03.2016 №219 вичерпала свою юридичну силу, враховуючи набуття у власність Національного Банку України цінних паперів за договором застави.

З вищевикладених обставин вбачається, що оспорювані правовідносини виникають не між юридичною особою та суб'єктом владних повноважень, а між заставодержателем та заставодавцем.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що у разі набуття Національним банком України права власності на цінні папери, виникає спір про право, який, в свою чергу, має вирішуватись у порядку господарської юрисдикції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Закрити провадження в адміністративній справі №826/6316/16.

2. Попередити позивача, що повторне звернення з тією самою заявою не допускається.

3. Ухвалу направити сторонам.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя С.К. Каракашьян

Судді П.О. Григорович

І.В. Смолій