№ 71362575, 27.12.2017, Kirovohrad Regional Court of Appeal

Апеляційний суд Кіровоградської області

справа № 393/456/16-ц

№ провадження 22-ц/781/1951/17 Головуючий у суді І-ї інстанції Мохонько К. М.

Доповідач Суровицька Л. В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

27.12.2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючої судді - Суровицької Л.В.,

суддів - Авраменко Т.М.,Кіселика С.А.,

секретар - Бодопрост М.М.,

за участю представника відповідача розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_3 на рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 10 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Контакт-Агро» про визнання договору недійсним.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ТОВ "Інтер-Контакт-Агро" про визнання договору оренди землі недійсним. Зазначав, що йому на праві власності належить земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 5,07 га, яка розташована на території Спасівської сільської ради Новгородківського району Кіровоградської області. У 2006 році він уклав договір оренди землі з ТОВ «Інтер-Контакт-Агро» на строк десять років. Влітку 2016 року звернувся до відповідача щодо повернення земельної ділянки у зв'язку з закінченням строку договору та дізнався, що дія договору закінчується у 2026 році. У договорі оренди землі від 03 березня 2006 року, який зареєстровано в установленому законом порядку, міститься не його підпис, він вказаний договір не підписував та нікого на його підписання не уповноважував. Просив суд визнати недійсним договір оренди землі від 03 березня 2006 року, укладений між ним та ТОВ «Інтер-Контакт-Агро» (а.с.2-3).

Рішенням Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 10 серпня 2017 року відмовлено в задоволенні позову. Суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними доказами підстави позову, а саме те, що він особисто не підписував спірний договір оренди землі (а.с.137-139).

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3, просить рішення суду скасувати з підстав порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Зазначає, що висновок суду про те, що належним доказом є висновок експертизи, безпідставний. Суд не врахував, що позов підтверджується показами свідка - дружини позивача, яка пояснила, що вона вчинила підпис у договорі оренди землі, укладеному між ОСОБА_3 та відповідачем. Цей доказ іншими доказами не спростовано (а.с.143-145).

Позивач та його представник, які повідомлені про час та місце розгляду справи під розписку (а.с.206,207), в засідання апеляційного суду не прибули повторно.

Представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги та підтримав надані письмові заперечення на скаргу, в яких зазначено про дотримання судом норм матеріального і процесуального права (а.с.182-183).

Просив рішення суду залишити без змін.

Відповідно до положень частини 3 статті 3 ЦПК України, в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-УІІІ від 03.10.2017 року, який набрав чинності з 15.12.2017 року, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з підпунктами 11, 13 пункту 1 розділу 13 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-УІІІ заяви с карги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу.

Колегія суддів, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння, користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частина перша статті 638 ЦК України передбачає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір оренди землі набуває чинності після його державної реєстрації (ст.18 Закону України «Про оренду землі», в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно державного акта на право приватної власності на землю позивачу на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 5,07 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Спасівської сільської ради Новгородківського району Кіровоградської області (а.с.9).

Вказана земельна ділянка передана позивачем в оренду ТОВ «Інтер-Контакт-Агро» строком на 20 (двадцять) років на підставі договору оренди землі від 03 березня 2006 року, який зареєстровано 04 серпня 2006 року за № 537 у Новгородківському відділі Кіровоградської регіональної філії Центра Державного Земельного Кадастру (а.с.7-8).

Обґрунтовуючи позов, позивач вказував на те, що договір оренди землі від 03 березня 2006 року підписаний не ним, свою згоду та волевиявлення на укладення такої угоди та на такий строк він не давав, нікого не уповноважував на її укладення. В судовому засіданні зазначив, що договір оренди землі підписала його дружина.

Свідок ОСОБА_5, яка є дружиною позивача, в суді першої інстанції надала покази, що вона підписала договір оренди землі від 03 березня 2006 року від імені ОСОБА_3 без його відома.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем та його представником не надано доказів на підтвердження доводів про те, що позивач договір оренди землі не підписував.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на законі, відповідає вимогам матеріального права, встановленим судом обставинам та наданим сторонами доказам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1 ст.215 ЦК України). Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 ЦК України).

За положеннями ч.1 ст.14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч.2 ст.207 ЦК України).

Частиною 2 статті 59 ЦПК України (чинного на час розгляду справи судом першої інстанції і ухвалення рішення), обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.143 цього Кодексу передбачено, що для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Як свідчать матеріали справи, за клопотанням представника позивача (а.с.92-93), яке підтримано позивачем, ухвалою Новгородківського районного суду від 25 квітня 2017 року у справі було призначено судово-почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено питання: «Чи виконано підпис у договорі оренди землі від 03 березня 2006 року, укладеному між ОСОБА_3 та ТОВ «Інтер-Контакт-Агро» ОСОБА_3 чи іншою особою - ОСОБА_5?» (а.с.115-116).

Проведення експертизи доручено Кропивницькому відділенню Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Для дослідження експерту надано архівний примірник оригіналу договору оренди землі від 03 березня 2006 року, укладеного між ОСОБА_6 та ТОВ «Інтер-Контакт-Агро», наданий відділом Держгеокадастру у Новгородківському районі (а.с.55,56-57).

Оплату за проведення експертизи покладено на позивача. Проте, позивач не провів оплату вартості судово-почеркознавчої експертизи згідно рахунку, наданого експертом ,не надав на клопотання експерта додаткові вільні зразки для проведення експертизи, у зв'язку з чим ухвала суду про призначення експертизи не виконана, а матеріали, що направлялись на експертизу, повернуті до суду (а.с.123).

Доводи представника позивача ґрунтуються на показах свідка ОСОБА_5, яка є дружиною позивача, про те, що це вона підписала оспорюваний договір, а не позивач.

Згідно ст.ст.10, 60 ЦПК України, чинного на час розгляду справи судом першої інстанції, цивільне судочинство здійснюються на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, саме позивач мав надати докази того, що він не підписував договір оренди земельної ділянки від 03 березня 2006 року.

До апеляційної скарги нові докази не подавались.

Покази свідка ОСОБА_5, на які як на доказ посилається представник позивача, не є достовірним доказом, на підставі якого можна встановити дійсні обставини справи. Обставини щодо підписання договору оренди іншою особою, а не позивачем, можуть бути підтверджені лише належним доказом , який містить інформацію щодо предмета доказування - висновком судово -почеркознавчої експертизи. Покази свідка та висновок експертизи оцінюються судом у їх взаємному звязку та у їх сукупності.

Оскільки безспірних, достовірних доказів на підтвердження підстав позову позивач не надав, суд першої інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи наведені положення закону щодо презумпції правомірності правочину, колегія суддів вважає, що суд дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги є недоведеними належними та допустимими доказами, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.375 ЦПК України апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду залишається без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст. ст.375, 382,384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 10 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено - 29 грудня 2017 року .

Головуюча суддя Л.В.Суровицька

Судді Т.М.Авраменко

С.А.Кіселик