Court ruling № 68047489, 07.06.2017, Supreme Court (until 15.12.2027 - Supreme Court of Ukraine)

У Х В А Л А

7 червня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

судді-доповідача Волкова О.Ф.,

суддів: Гриціва М.І., Кривенди О.В., -

розглянувши заяву ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 31 березня 2017 року у справі за її позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_2 звернулась із заявою про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 31 березня 2017 року з підстав, установлених пунктами 1 та 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Цією ухвалою Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10 січня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 9 березня 2017 року, якими позовні вимоги задоволено частково - визнано протиправними дії Головного управління Держгеокадастру щодо відмови в наданні дозволу та зобов'язано повторно розглянути заяву позивача.

На підтвердження наведених у заяві доводів заявниця надала копії ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 травня 2016 року (справа № К/800/32729/15) та постанови Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (справа № 21-1465а15).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Проте аналіз рішення, про перегляд якого подано заяву, та рішення суду касаційної інстанції, наданого для порівняння, не дає підстав для висновку про наявність неоднакового застосування судом норм матеріального права, оскільки прийняття різних за змістом судових рішень зумовлено різними фактичними обставинами, які були встановлені під час розгляду цих справ, перевірка правильності яких не входить до компетенції Верховного Суду України.

Так, у справі, про перегляд якої подано заяву, Вищий адміністративний суд України фактично погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вимога про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, за умови, що цей орган влади фактично не розглядав по суті звернення про надання такого дозволу, є втручанням в дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру. Така вимога перебуває поза межами завдань адміністративного судочинства.

У рішенні, наданому для порівняння, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що оскільки позивач неодноразово звертався до Головного управління Держземагенства з одного і того ж питання щодо видачі дозволу на розроблення документації із землеустрою про відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства та отримував формальні відмови у наданні вказаного дозволу, то суди першої та апеляційної інстанцій, із рішеннями яких погодився і суд касаційної інстанції, обрали правильний спосіб захисту порушеного права позивача, зобов'язавши відповідача видати зазначений дозвіл.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 237 КАС заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На обґрунтування заяви додано копію постанови Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (справа № 21-1465а15) яка, на думку заявниці, підтверджує невідповідність рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, висновкам щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладеним у цих постановах Верховного Суду України.

У вказаній постанові викладено висновок, що вимога позивача про стягнення надмірно сплачених митних платежів не є правильним способом захисту прав платника митних платежів. В цьому випадку правильним способом захисту позивача є вимога позивача про зобов'язання відповідача прийняти висновок про повернення з Державного бюджету України надмірно сплачених митних платежів та подати його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. Така вимога може бути вказівкою на спосіб відновлення порушеного права.

Із наведеного правового висновку випливає, що він формувався за відмінних фактичних обставин та іншого, не подібного до зазначеного в оскаржуваному рішенні, нормативного регулювання.

За таких обставин колегія суддів Судової палати в адміністративних справах України не вбачає необхідності у відкритті провадження про перегляд справи.

Враховуючи викладене та керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», статтями 235-240 КАС колегія суддів Судової палати в адміністративних справах України,

у х в а л и л а:

Відмовити у допуску справи за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, до провадження Верховного Суду України для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 31 березня 2017 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.