Court ruling № 64888942, 21.02.2017, Commercial Court of Kherson Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Театральна, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

________________

У Х В А Л А

21 лютого 2017 року Справа № 923/1600/15

Господарський суд Херсонської області у складі судді Ярошенко В.П. при секретарі Бєловій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про розстрочку виконання рішення по справі

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" м. Київ

до: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м. Херсон

про стягнення 10692грн. 75коп.

за участю представників сторін:

від позивача - уповноважена особа Афанас'єва Ж.Л., довір. від 16.06.2016

від відповідача - не прибули

в с т а н о в и в:

Рішенням суду від 20.10.2015 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" 10692 грн. 75 коп. боргу та 1827грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

03.11.2015 судом видано наказ.

06.02.2017 від відповідача надійшла заява про розстрочку виконання рішення на два роки з посиланням на те, що у 2015-2016 роках вона господарською діяльністю не займалась та не мала прибутку.

Ухвалою від 07.02.2017 розгляд заяви призначено в засіданні суду 21.02.2017.

Позивач в засіданні суду заперечує проти задоволення заяви відповідача.

Відповідач в засідання суду не прибула і витребуваних судом доказів не надала, незважаючи на те, що була повідомлена про час та місце розгляду заяви. Так, ухвала суду від 07.02.2017 була надіслана відповідачу за адресою, яка була зазначена в позовній заяві та яку вона особисто зазначила в своїй заяві про розстрочку виконання рішення: АДРЕСА_1. Однак, зазначена ухвала повернулась до суду з відміткою "закінчився строк зберігання"

Розглянувши заяву, заслухавши представника позивача, суд дійшов до висновку про те, що заява відповідача про не підлягає задоволенню з урахуванням наступного.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому цим кодексом та Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно з ст. 121 ГПК України за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони виконавчого провадження або за власною ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

У п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" встановлено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

Тому, вирішуючи питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів в економіці держави та інші обставини справи, які б свідчили про можливість надання відповідачу розстрочки виконання судового рішення.

При цьому, слід також враховувати, що за змістом частини першої статті 229 ГК України та частини першої ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Відповідальність боржника означає можливість стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання, тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

Окрім того, ч. 2 ст. 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідач не виконав вимог суду і не надав належних доказів, які б обґрунтовували неможливість виконання рішення суду.

До того ж, відповідачем не надано доказів відсутності майна, за рахунок якого можливо було б виконати рішення суду.

Рішення суду від 20.10.2015 залишається до цього часу не виконаним.

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України, частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 № 475/97-ВР) (далі -Конвенція). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Пункт 1 статті 6 § 1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.04 по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".

В рішенні від 17.05.05 по справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії § 1 ст. 6 Конвенції.

Затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції ("Іммобільяре Саффі проти Італії", заява № 22774/93, § 74, ЄСПЛ 1999-У).

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Вищого господарського суду України від 07.07.2011 року по справі №11/168 (16/4, 14/54, 14/66).

Як встановлено судом з відомостей загальнодоступної електронної версії Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch) 29.12.2016 до Єдиного реєстру внесено запис про припинення підприємницької діяльності відповідача.

Однак, громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями належним йому майном і після припинення своєї підприємницької діяльності (ст. 52 ЦК України).

З огляду на викладене та враховуючи те, що обставини, які склалися у відповідача не є винятковими у розумінні ч. 1 ст. 121 ГПК України, з урахуванням матеріальних інтересів обох сторін, їх фінансового стану, ступеню вини відповідача у виникненні спору, наявності інфляційних процесів у економіці держави та недоведеності відповідачем відсутності коштів і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, суд вважає, що заява відповідача про надання відстрочки виконання рішення задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 121 ГПК України, суд -

у х в а л и в:

1. Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про розстрочку виконання рішення по справі №923/1600/15.

Суддя В.П.Ярошенко