Court ruling № 54130747, 03.12.2015, Lviv Administrative Court of Appeal

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2015 року Справа № 876/4558/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді-доповідача ОСОБА_1

суддів: Кухтея Р.В., Носа С.П.

секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

з участю осіб:

позивача по справі: представника ОСОБА_2

відповідача по справі: представника ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_4 та Головного управління Міндоходів у Львівській області і Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 березня 2015 року за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Міндоходів у Львівській області, Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

У С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_4 звернувся з позовом в суд до Головного управління Міндоходів у Львівській області, Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області та просив визнати протиправним і скасувати наказ про звільнення з посади начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, у зв'язку з реорганізацією та скороченням штатної чисельності за п.1 ст.40 КзпП України; визнати протиправним та скасувати наказ №23-о від 27.01.2015 року про внесення змін до наказу від 12.01.2015 року за №7-0 «Про звільнення»; визнати протиправними дії з приводу не переведення на посаду начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом; поновлення на посаді начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом з 14.01.2015 року; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на час постановлення судового рішення, з розрахунку розміру середньоденної заробітної плати в сумі 221 грн. 55 коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що хоч і відбулась реорганізація Головного управління Міндоходів у Львівській області, однак не відбувалося скорочення чисельності або штату працівників, за наявності якого можливе припинення трудового договору на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України. Також, усупереч вимогам ст.49-2 згаданого Кодексу, зазначає позивач, йому не було запропоновано іншу роботу у новоствореній структурі за відповідною професією чи спеціальністю. На думку позивача, Головним управлінням Міндоходів у Львівській області також не було дотримано вимог ч.1 ст.42 КЗпП України. Крім того, позивач звертає увагу суду на те, що його було звільнено в порушення вимог ст.43 згаданого Кодексу, без попередньої згоди профспілкового органу.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26 березня 2015 року в справі №813/650/15 адміністративний позов було задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано накази Головного управління Міндоходів у Львівській області від 12.01.2015 року за №7-0 та від 27.01.2015 року за 23-0. Поновлено ОСОБА_4 на посаді начальника управління боротьби з відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом, Головного управління Міндоходів у Львівській області з 15.01.2015 року. Стягнуто з Головного управління Міндоходів у Львівській області 14285 грн. 50 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за виключенням податків і зборів. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_4 та Головним управлінням Міндоходів у Львівській області і Головним управлінням Державної фіскальної служби у Львівській області подано апеляційні скарги, в яких просять скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 березня 2015 року в справі №813/650/15 та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт ОСОБА_4 зазначає, що поновивши його на посаді в Головному управлінні Міндоходів у Львівській області, суд першої інстанції не врахував, що останнє перебуває у процесі припинення. Сама лише наявність запису в ЄДРПОУ не свідчить про те, що в Головному управлінні Міндоходів у Львівській області збереглась посада позивача. Судом безпідставно не враховано, що аналогічний структурний підрозділ наявний в Головному управлінні ДФС у Львівській області. До реорганізації Головного управління Міндоходів у Львівській області був такий же структурний підрозділ в якому працював позивач та така ж штатна чисельність працівників цього підрозділу.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, Головне управління Міндоходів у Львівській області і Головне управління Державної фіскальної служби у Львівській області зазначають, що оскільки було проведено реорганізацію, відповідачем у відповідності до положень п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України було звільнено позивача із займаної посади. Також, апелянти вважають, що оскільки позивачу було присвоєно спеціальне звання, згоди профспілкового органу не потрібно у відповідності до вимог ст.43-1 згаданого Кодексу. Також, апелянти звертають увагу суду на те, що Головне управління Міндоходів у Львівській області ще не припинило свою діяльність.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Наказом Головного управління Міндоходів у Львівській області від 12.01.2015 року за №7-0 начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління Міндоходів у Львівській області ОСОБА_5 з 12.01.2015 року звільнено зі займаної посади у зв'язку з реорганізацією та скороченням штатної чисельності за п.1 ст.40 КЗпП України.

В подальшому наказом за №23-0 від 27.01.2015 року змінено дату звільнення на 14.01.2015 року, у зв'язку із втратою працездатності позивачем у період з 15.12.2014 року по 13.01.2015 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при звільненні позивача порушив вимоги частини другої статті 40, 49-2 КЗпП, оскільки в результаті реорганізації ГУ Міндоходів у Львівській області в ГУ ДФС у Львівській області, посаду, яку ОСОБА_4 обіймав, скорочено не було.

Постановою Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 року №311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» вирішено реорганізувати територіальні органи Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби за переліком згідно з додатком 2.

При цьому, відповідно до даного додатку ГУ Міндоходів у Львівській області (територіальний орган, який реорганізовується) має бути приєднано до ГУ ДФС у Львівській області.

У зв'язку наведеним, 11 листопада 2014 року ОСОБА_4 попереджено про майбутнє звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у звязку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Про те разом із попередженням про наступне звільнення, позивачу не було запропоновано аналогічної або іншої посади.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначається, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом статті 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Як встановлено судом першої інстанції шляхом порівняння штатного розпису ГУ Міндоходів у Львівській області від 15 січня 2014 року та штатного розпису ГУ ДФС у Львівській області від 07 листопада 2014 року, то у останнього в структурному підрозділі під назвою «управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом» штатна чисельність посад становить 11: 5 у відділі перевірок сумнівних операцій, та 5 у відділі фінансових розслідувань і начальник підрозділу, тобто така ж кількість, як і в ГУ Міндоходів у Львівській області.

Судом встановлено, що позивачу не було запропоновано аналогічну посаду начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ГУ ДФС у Львівській області, хоча дане управління відповідно до положення продовжило виконання аналогічних функцій.

Отже, суд прийшов до обґрунтованого висновку, що в результаті реорганізації ГУ Міндоходів у Львівській області посада, яку займав позивач скорочена не була.

Відповідно до абзацу 3 пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 при ліквідації підприємства (установи, організації) правила пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

З огляду на викладене, підстави звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП відсутні, а тому правильними є висновки суду про часткове задоволення позовних вимог та поновлення позивача на попередній посаді в тій же установі, звідки він був звільнений, оскільки оскаржуваний наказ про звільнення позивача прийнято відповідачем з порушенням вимог трудового законодавства.

Схожу позицію було викладено і Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 30.09.2015 року №К/800/20490/15.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, апеляційні вимоги є неаргументованими, а тому не підлягають до задоволення.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_4 та Головного управління Міндоходів у Львівській області і Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 березня 2015 року в справі №813/650/15 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя-доповідач ОСОБА_1

Судді Р.В. Кухтей

ОСОБА_6

Повний текст виготовлено 08.12.2015 року