Court ruling № 53908657, 23.11.2015, Kyiv Regional Court of Appeal

Справа № 363/502/15-ц Головуючий у І інстанції Скарлат О. І.Провадження № 22-ц/780/6149/15 Доповідач у 2 інстанції Дмитрієва Л. Д.Категорія 56 23.11.2015

УХВАЛА

Іменем України

23.11. 2015 року Колегія суддів судової палати у цивільних справ апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого - Дмитрієвої Л.Д.

Суддів:Матвієнко Ю.О.,Сліпченка А.І.

при секретарі: Токар Т.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26.08.2015 року за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: відділ державної виконавчої служби Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тверська Інесса Володимирівна, реєстраційна служба Вишгородського районного управління юстиції Київської області про визнання правочину недійсним та скасування державної реєстрації,

встановила:

В лютому 2015 року позивач звернувся до суду про визнання недійсним договіру дарування земельної ділянки від 19.12.2013 року площею 0,2000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, уладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В., реєстрований № 1085 та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, визнання правочину недійсним та скасування державної реєстрації.

В обґрунтування позовних вимог, посилається, що рішенням апеляційного суду Київської області від 28.10.2013 року стягнуто з суб'єкта підприємницької діяльності- фізичної особи ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 суму боргу в розмірі 185 500 грн. та 74000 грн., всього - 259 500 грн. та судовий збір в розмірі 3 885 грн. Однак , 19.12.2013 року ОСОБА_5, на думку позивача , умисно та з метою невиконання вищезазначеного рішення суду , вчинила свідомі дії по відчуженню своєї приватної власності на іншу особу ОСОБА_6 шляхом укладення 19.12.2013 року договору дарування земельної ділянки площею 0,2000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. № 1085. Позивач зазначає, що ОСОБА_6 являється чоловіком ОСОБА_5 та укладання договору дарування вказаної земельної ділянки свідчить про його фіктивність , оскільки дане майно підлягало б арешту органом виконавчої служби та подальшому його продажу для виконання рішення апеляційного суду Київської області. Отже, оскаржуваний правочин був укладений без наміру створення реальних правових наслідків для сторін договору, а лише з метою уникнення обов'язку повернення боргу позивачу.

Решенням Вишгородського районного суду Київської області від 26.08.2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Судова колегія заслухавши доповідь судді, розглянувши матеріали справи,Є обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що її слід відхилити.

Відповідно до вимог ст..308 ЦПК України апеляційний суд вілхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визна, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судова колегія вважає, що рішення суду є законним і обґрунтованим відповідно до вимог ст..213 ЦПК України.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 була власником земельної ділянки площею 0,2000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1, виданого Абрамівською сільською радою на підставі рішення Абрамівської сільської ради №24 02 сесії 06 скликання від 17.12.2010 року , виданого 01.11.2010 року (а.с.130).

19 грудня 2013 року ОСОБА_5 подарувала вищевказану земельну ділянку ОСОБА_6 Вказаний правочин посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В. , реєстрований № 1085 (а.с.17).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Судом встановлено, що рішенням апеляційного суду Київської області від 28.10.2013 року стягнуто з суб'єкта підприємницької діяльності- фізичної особи ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 суму боргу в розмірі 185 500 грн. та 74000 грн., всього - 259 500 грн. та судовий збір в розмірі 3 885 грн.

11.01.2014 року державним виконавцем Ліщенко Н.І. ДВС Васильківського міськрайонного управління юстиції відкрито виконавче провадження по примусовому стягненню з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 суми боргу 259500 грн. (а.с.20).

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п»ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Згідно із ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів щодо вчинення фіктивного правочину з обох його сторін та на підтвердження умислу відповідачів на укладення договору дарування без наміру створення правових наслідків, які ними обумовлялися.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції.

Договір дарування передбачає собою безоплатний договір.

Фіктивний провочин характеризується тим, що сторони вчиняють його лише для вигляду, без наміру його виконання.

В данному випадку намір сторін спірного правочину підтверджується тим, що ОСОБА_6 зареєстрував право власності на земельну ділянку за собою та прийняв її в дар, що підтверджується довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.06.2015 року з якої вбачається, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_6 відповідно до договору дарування від 19.12.2013 року .

Рішення суду ухвалене на основі повного і всебічно з»ясованих обставин на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи ОСОБА_4 в апеляційній скарзі про недійсність правочину в момент його вчинення є безпідставними, нічем не обґрунтовані і суду не було надано доказів про недійсність правочину в момент його вчинення відповідно до вимог ст..234 ЦК України.

На підставі ст..60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень.

В судовому засіданні в суді першої інстанції ОСОБА_4 не надав доказів що до неправомірності договору дарування.

Посилання апелянта на те, що оспорюваний договір дарування був ухвалений з метою ухилення від виконання рішення апеляційного суду не заслуговує на увагу оскільки виконавче провадження по стягненню боргу відкрито після укладення договору дарування земельної ділянки.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому апеляційна скарга, задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 307,308 ЦПК України судова колегія ,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26.08.2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: