№ 53281069, 06.11.2015, Volyn District Administrative Court

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2015 року

Справа № 803/3662/15

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мачульського В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Луцьку справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» до Луцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» (далі - ПАТ «Укрнафта», позивач, товариство) звернулося з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (Луцька ОДПІ, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08 вересня 2015 року №0000642100, №0000652100, №0000662100, №0000672100, №0000682100.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем була проведена камеральна перевірка даних, задекларованих у податковій звітності з акцизного податку за червень 2015 року, за результатами якої складено акт від 14 серпня 2015 року № 3422/21.1/00135390. Перевіркою встановлено, що позивачем порушено вимоги статей 213-216 Податкового кодексу України, що призвело до заниження акцизного податку, який підлягає сплаті до бюджету за червень 2015 року в сумі 196895,00 грн. На підставі вищевказаного акта перевірки Луцькою ОДПІ 08 вересня 2015 року винесено податкові повідомлення-рішення №0000642100, №0000652100, №0000662100, №0000672100, №0000682100, якими позивачу збільшено суму грошового зобов’язання по акцизному податку з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів усього на загальну суму 295342,50 грн.

Позивач не погоджується із висновками акту перевірки та вказаними податковими повідомленнями-рішеннями з тих підстав, що в межах камеральної перевірки неможливо встановити, чи були реалізовані підакцизні товари (нафтопродукти) для комерційного використання, а до показників колонки 4 (вартість реалізованих підакцизних товарів для комерційного використання) додатку 6 до декларації акцизного податку за червень 2015 року позивачем була включена вартість реалізованих за договором поставки від 01.11.2004 року № 26/1314в-АЗС нафтопродуктів Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-торгівельній фірмі «Авіас» (далі – ТзОВ ВТФ «Авіас»), яке є платником акцизного податку, тому визначення позивачу грошового зобов’язання з акцизного податку згідно з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням призводить до подвійного оподаткування.

Позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 08 вересня 2015 року №0000642100, №0000652100, №0000662100, №0000672100, №0000682100.

В поданих до суду письмових запереченнях проти позову від 05 листопада 2015 року №13934/10/03-18-10-07 (а.с.50-54) відповідач адміністративний позов не визнав та просить відмовити в його задоволенні з тих підстав, що встановлені під час перевірки порушення базувалися на здійсненому аналізі податкової звітності позивача, а через мережу АЗС здійснюється лише роздрібний продаж нафтопродуктів кінцевому споживачеві і такі операції є об’єктом оподаткування підакцизним податком, відтак, у зв’язку із виявленим перевіркою заниженням акцизного податку відповідач правомірно виніс оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

З урахуванням вимог частини першої статті 41, частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) та у зв’язку із надходженням до судового засідання клопотань про розгляд справи за відсутності представників сторін (а.с.41,48), судовий розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без фіксування адміністративного процесу технічними засобами.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, проаналізувавши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та підлягають до задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено, що Луцькою ОДПІ була проведена камеральна перевірка даних, задекларованих у податковій звітності декларації з акцизного податку ПАТ «Укрнафта» за червень2015 року, про що складено акт від 14 серпня 2015 року №3422/21.1/00135390 (а.с.11-16).

Як вказано в акті камеральної перевірки, за результатами аналізу податкової звітності ПАТ «Укрнафта» встановлено неправомірне відображення у додатках 6 до декларацій з акцизного податку за червень 2015 року вартість від реалізації пального для комерційного використання. Перевіркою зроблено висновок про порушення позивачем статей 213, 214, підпункту 215.3.4 пункту 215.3 статті 215, статті 216 Податкового кодексу України ПК України та наказу Міністерства фінансів України №14 від 23.01.2015 року, що призвело до заниження акцизного податку, який підлягає сплаті до бюджету за червень 2015 року в сумі 196895,00 грн.

Луцька ОДПІ листом №14550/10/03-18-21-01 від 08 вересня 2015 року повідомила про відхилення заперечення ПАТ «Укрнафта» від 28 серпня 2015 року №18-15/1130 на акт камеральної перевірки (а.с.17-20).

На підставі вказаного акту перевірки Луцькою ОДПІ 08 вересня 2015 року були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

№0000642100, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з акцизного податку на 120685,50 грн., в т. ч. за основним платежем – 80457,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) – 40228,50 грн. (а.с.6);

№0000682100, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з акцизного податку на 68004,00 грн., в т. ч. за основним платежем – 45336,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) – 22668,00 грн. (а.с.7);

№0000672100, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з акцизного податку на 41194,50 грн., в т. ч. за основним платежем – 27463,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) – 13731,50 грн. (а.с.8);

№0000662100, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з акцизного податку на 26515,50,00 грн., в т. ч. за основним платежем – 17677,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) – 8838,50 грн. (а.с.9);

№0000652100, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з акцизного податку на 38943,00 грн., в т. ч. за основним платежем – 25962,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) – 12981,00 грн. (а.с.10).

Пунктом 56.18 статті 56 ПК України від 02.12.2010 року № 2755-VI (з наступними змінами та доповненнями) передбачено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

Згідно із частиною другою статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюються на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням Луцької ОДПІ суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини виникли стосовно прийнятих Луцькою ОДПІ податкових повідомлень-рішень, а відтак врегульовані Податковим кодексом України № 2755-VI від 23.12.2011 року зі змінами та доповненнями (далі – ПК України), Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 року №265/95-ВР, Правилами роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 року №1442, Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв’язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 №281/171/578/155.

Відповідно до підпункту 14.1.4 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний податок – непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених цим Кодексом як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції).

Підпунктом 212.1.11 пункту 212.1 статті 212 ПК України визначено, що платниками акцизного податку є, зокрема, особа – суб’єкт господарювання роздрібної торгівлі, яка здійснює реалізацію підакцизних товарів.

Згідно з підпунктом 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 ПК України об'єктом оподаткування є операції, зокрема, з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Відповідно до пункту 215.1 статті 215 ПК України до підакцизних товарів належать: спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво; тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну; нафтопродукти, скраплений газ, речовини, що використовуються як компоненти моторних палив, паливо моторне альтернативне; автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли, транспортні засоби, призначені для перевезення 10 осіб і більше, транспортні засоби для перевезення вантажів; електрична енергія.

Підпунктом 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що реалізація підакцизних товарів (продукції) – будь-які операції на митній території України, що передбачають відвантаження підакцизних товарів (продукції) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами з передачею прав власності або без такої, за плату (компенсацію) або без такої, незалежно від строків її надання, а також безоплатного відвантаження товарів, у тому числі з давальницької сировини, реалізація суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Реалізація суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів – продаж пива, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну, товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу, безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб’єктах господарювання громадського харчування.

З цього слідує, що обов’язковою умовою реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів є передача цих товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків.

Національний стандарт України ДСТУ 4303:2004 «Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять», затверджений наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 05.07.2004 №130, надає визначення поняттям роздрібної та оптової торгівлі.

Зокрема, роздрібна торгівля – це вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів кінцевому споживачеві та надання йому торговельних послуг. Оптова торгівля – це вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів за договорами поставки партіями для подальшого їх продажу кінцевому споживачеві через роздрібну торгівлю або для виробничого споживання та надавання пов’язаних із цим послуг.

Згідно із Порядком заповнення та подання декларації акцизного податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23.01.2015 року №14, Додаток 6 «Розрахунок суми акцизного податку з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів» до декларації акцизного податку заповнюється в такому порядку:

графа 3 - загальна вартість (з податком на додану вартість) реалізованих підакцизних товарів у роздрібній торговельній мережі та у мережі громадського харчування споживачам незалежно від форми розрахунків;

графа 4 - вартість (з податком на додану вартість) реалізованих підакцизних товарів у роздрібній торговельній мережі споживачам незалежно від форми розрахунків для їх комерційного використання, тобто для подальшої реалізації кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання;

у графі 5 «Вартість підакцизних товарів до оподаткування, грн. (гр.3-гр.4)» вказується різниця між графами 3 та 4 цього розрахунку.

З аналізу наведеного вбачається, що законодавцем окремою графою виділено вартість підакцизних товарів, реалізованих для комерційного використання, та які не включаються у базу оподаткування акцизним податком.

Судом встановлено, що 20 липня 2015 року ПАТ «Укрнафта» подало до Луцької ОДПІ декларації акцизного податку за червень 2015 року за №9153215257 та №9153204816, зазначивши місцезнаходження пункту продажу товарів – АЗС, що розташовані у м. Луцьку та Луцькому районі. В додатках 6 «Розрахунок суми акцизного податку з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів» до декларацій акцизного податку за травень 2015 року позивач у графі 4 відобразив суму від реалізації підакцизних товарів (бензини моторні, інші нафтопродукти, скраплений газ) для комерційного використання (а.с.21-29).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 01 листопада 2004 року між ПАТ «Укрнафта» (постачальник) та ТзОВ ВТФ «Авіас» (покупець) укладено договір поставки № 26/1341в-АЗС, предметом якого є: постачальник на умовах, викладених в розділах цього договору, зобов’язується поставити, а покупець прийняти та оплатити паливно-мастильні матеріали (бензини, дизельне паливо і газ), в кількості і за ціною, передбаченими у додатках, які є невід’ємною частиною цього договору. Умовами даного договору передбачено наступне: товар за цим договором поставляється на умовах EXW АЗС. Перелік АЗС постачальника зазначений в додатку №1 до цього договору; поставка товару оформляється актами прийому-передачі ПММ за формою, передбаченою у додатку № 4 до цього договору; товар поставляється (видається) по довірчим документам покупця (а.с.30-32).

З листа ТзОВ ВТФ «Авіас» від 17 серпня 2015 року №534/3, адресованого позивачу, вбачається, що паливно-мастильні матеріали, придбані у ПАТ «Укрнафта» за договором поставки № 26/1341в-АЗС від 01.11.2004 року, в подальшому реалізовуються споживачам. Так, вартість нафтопродуктів, отриманих від позивача за вказаним договором на АЗС, які розташовані у Волинській області, протягом квітня-липня 2015 року, що в подальшому реалізовані відповідно до підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 ПК України, ТзОВ ВТФ “Авіас” включено до декларації акцизного податку за квітень-липень 2015 року, на яку нарахований та сплачений акцизний податок з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів (а.с.33).

З вказаних документів слідує, що ПАТ «Укрнафта» згідно з договором поставки № 26/1341в-АЗС від 01 листопада 2004 року було реалізовано в адресу ТзОВ ВТФ «Авіас» оптову партію нафтопродуктів, відпуск яких за умовами поставки здійснюється по довірчим документам через АЗС.

Суд зазначає, що порядок відпуску нафтопродуктів на АЗС врегульовано Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв’язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 №281/171/578/155 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 року за № 805/15496).

Відповідно до пункту 10.3 даної Інструкції відпуск нафтопродуктів здійснюється: 1) за готівку; 2) за відомостями; 3) за талонами; 4) за платіжними картками.

Пунктом 216.9 статті 216 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань щодо реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів є дата здійснення розрахункової операції відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а у разі реалізації товарів фізичними особами - підприємцями, які сплачують єдиний податок, - є дата надходження оплати за проданий товар.

Згідно із статтею 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 року № 265/95-ВР (з наступними змінами та доповненнями) розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Відтак, відпуск нафтопродуктів таким способом, як по довірчим документам (зокрема, паливним карткам, скретч-карткам), не підпадає під регулювання нормами Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що Правилами роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 року № 1442, передбачено здійснення через мережу АЗС лише роздрібного продажу нафтопродуктів кінцевому споживачу, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 року № 1442 (з наступними змінами та доповненнями), ці Правила визначають порядок приймання та роздрібної торгівлі бензином, дизельним паливом, скрапленим вуглеводневим газом, гасом, маслами, мастилами (далі - нафтопродукти), розфасованими нафтопродуктами, а також регламентують вимоги стосовно дотримання прав споживачів щодо належної якості нафтопродуктів, безпеки для життя та здоров’я споживачів, навколишнього природного середовища і рівня торговельного обслуговування.

Тобто, вказані Правила регулюють саме порядок роздрібної торгівлі нафтопродуктами та не регулюють правовідносин з їх оптового продажу. Крім того, здійснення роздрібного продажу нафтопродуктами через мережу АЗС не позбавляє права позивача здійснювати оптовий продаж нафтопродуктів для подальшого їх продажу кінцевому споживачеві через роздрібну торгівлю або для виробничого споживання.

Як встановлено судом, контролюючим органом при проведенні камеральної перевірки ПАТ «Укрнафта» досліджувався лише розрахунки податкових зобов’язань з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів (додаток 6 до декларацій акцизного податку за червень 2015 року).

Тобто, первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача, на підставі яких були сформовані показники декларації акцизного податку за червень 2015 року, Луцька ОДПІ під час камеральної перевірки позивача не досліджувала.

На думку суду, висновки податкового органу, зроблені під час камеральної перевірки ПАТ «Укрнафта» про заниження останнім акцизного податку за червень 2015 року, є передчасними та такими, що ґрунтуються на припущеннях. При цьому, доводи позивача про те, що ТзОВ ВТФ «Авіас» сплачує акцизний податок з реалізації кінцевому споживачу придбаних у ПАТ «Укрнафта» паливно-мастильних матеріалів відповідачем не спростовані.

Крім того, при вирішенні даного спору суд враховує, що відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій) (підпункт 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України).

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов’язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків (підпункт 75.1.2 пункту 75 .1 статті 75 ПК України).

Таким чином, під час проведення камеральної перевірки контролюючий орган не може використовувати документи первинного обліку платника податків, проводити вивчення та оцінку укладених таким платником податків угод, оскільки дані про укладення зазначених угод не відображаються у податковій звітності.

Згідно з вказаним актом камеральної перевірки перевірці підлягала податкова звітність позивача з акцизного податку за червень 2015 року, однак контролюючим органом фактично було перевірено порядок визначення складу податкових зобов’язань та повнота їх нарахувань, що відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75 .1 статті 75 ПК України є предметом документальної, а не камеральної перевірки. Під час проведеної відповідачем камеральної перевірки неможливо було зробити висновок про реалізацію нафтопродуктів для комерційного чи не комерційного використання, тому суд вважає, що викладені у вказаному акті камеральної висновки про порушення позивачем статей 213-216 ПК України є передчасними та ґрунтуються на припущеннях.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку суду, відповідач не довів правомірність оскаржуваних в даній адміністративній справі податкових повідомлень-рішень.

З наведених вище підстав, виходячи з наданих суду статтею 162 КАС України повноважень, адміністративний позов підлягає до задоволення повністю шляхом прийняття постанови про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Луцької ОДПІ від 08 вересня 2015 року №0000642100, №0000652100, №0000662100, №0000672100, №0000682100.

Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22.05.2015 року № 484-VIII, який набрав чинності 01.09.2015 року, частину першу статті 94 КАС України було викладено у такій редакції: якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Луцької ОДПІ на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 4430,50 грн., сплачений відповідно до платіжного доручення №1972 від 19 жовтня 2015 року.

Керуючись статтями 2,11,17,41,71,122,94,158,160,162,163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Луцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області від 08 вересня 2015 року №0000642100, №0000652100, №0000662100, №0000672100, №0000682100.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Луцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4, ідентифікаційний код юридичної особи 39497665) на користь Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (04053, місто Київ, Шевченківський район, провулок Несторівський, будинок 5, ідентифікаційний код юридичної особи 00135390) судовий збір в сумі 4430 гривень 50 копійку (чотири тисячі чотириста тридцять гривень п’ятдесят копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий

Суддя В.В.Мачульський