Court ruling № 44112161, 13.05.2015, Zakarpattia Regional Court of Appeal

Справа № 308/14246/14-ц

У Х В А Л А

Іменем України

13 травня 2015 року м. Ужгород

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 12 березня 2015 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_1 оскаржив в апеляційному порядку рішення Ужгородського міськрайонного суду від 12 березня 2015 року, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі по тексту - ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» ) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено.

В апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити по даній справі нове рішення про відмову в задоволенні позову. На обґрунтування скарги зазначає, що у позивача відсутня відповідна ліцензія на право здійснення операцій з факторингу. Вказує, що внаслідок погіршення свого фінансового становища він надіслав первісному кредитору пропозицію щодо зменшення розміру щомісячного платежу із збільшенням строку кредиту. Однак банк проігнорував дану пропозицію, внаслідок чого виникло прострочення первісного кредитора, і такий статус перейшов і до позивача. Також позивачем не надано належним чином підтверджені докази переходу пава вимоги. Розрахунок заборгованості на суму 20 002,02 грн. складено станом на 12.08.2014 року співробітниками позивача, а не первісного кредитора. З цього не зрозуміло, яка була сума заборгованості станом на момент укладення договору факторингу. На його думку така сума на момент укладення договору факторингу була меншою від заявленою позивачем. Вказує також на порушення судом норм процесуального права, зокрема принципу змагальності сторін судового процесу.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що вона задоволенню не підлягає з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 25.01.2013 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2002428123 згідно якого останній отримав кредит в сумі 15 000 грн. на споживчі цілі під 12% річних (а.с.4-9).

24.03.2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТзОВ «ОТП Факторинг Україна укладено» договір факторингу, відповідно до якого ПАТ «ОТП Банк» передав позивачу право грошової вимоги за кредитними договорами відповідно до додатку (а.с.13-16).

Згідно витягу з Додатку до вказаного договору факторингу, що завірений представником позивача, та наданою позивачем ксерокопії відповідної сторінки з цього ж додатку, до переліку кредитних договорів, які передалися згідно вищевказаного кредитного договору, входить і кредитний договір з ОСОБА_1 за №2002428123, що повністю спростовує доводи апелянта стосовно відсутності належним чином завірених доказів переходу права вимоги за кредитним договором.

Також безпідставним є твердження апелянта щодо відсутності у позивача відповідної ліцензії на здійснення факторингових операції, так як в матеріалах справи наявне відповідне свідоцтво №916 від 13.12.2009 року, видане Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, згідно якого позивач має право без отримання ліцензій та дозволів здійснювати фінансові послуги з надання факторингу (а.с.35).

Не заслуговують на увагу і твердження апелянта щодо прострочення первісного кредитора, оскільки ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (на яку посилається апелянт) не встановлює прямого обов'язку банку враховувати будь-яку пропозицію клієнта щодо зміни умов кредитного договору, у зв'язку з настанням певних обставин (фінансові труднощі). В будь-якому разі ігнорування первісним кредитором пропозиції відповідача щодо зміни умов кредитного договору, з врахуванням принципу свободи договору, не свідчить про прострочення кредитора.

Щодо всіх доводів апеляційної скарги стосовно розміру та розрахунку заборгованості колегія суддів констатує наступне.

Позивачем при пред'явленні позову надано розрахунок заборгованості згідно якого в ОСОБА_1 наявна заборгованість за вказаним кредитним договором на загальну суму 20 002,02 грн., яка складається з 13 935,86 грн. заборгованості по тілу кредиту, 1528,66 грн. заборгованості за відсотками та 4537,50 грн. комісії (а.с.10).

При цьому на спростування відповідних доводів апеляційної скарги представником позивача в суді апеляційної інстанції надано належним чином завірену ксерокопію з додатку до договору факторингу, яка підписана уповноваженими особами та скріплена печатками як позивача так і первісного кредитора ПАТ «ОТП Банк», у якій зафіксована така ж сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором при укладені договору факторингу в розмірі 20 002,02 грн.

Враховуючи те, що згідно умов договору факторингу, після його укладення позивач не вправі був нараховувати відсотки на заборгованість за кредитним договором, а також те, що відповідач сам визнає той факт, що починаючи з липня 2013 року він перестав виконувати свої зобов'язання по кредиту щодо сплати платежів, обґрунтованим є посилання представника позивача, що заборгованість відповідача за період з моменту укладення договору факторингу до 12.08.2014 року жодним чином не змінилася та є сталою величиною в розмірі 20 002,20 грн. Відповідні доводи апеляції про те, що вказана сума повинна була бути меншою на момент укладення договору факторингу є безпідставними.

Що стосується посилання апелянта на порушення судом норм процесуального права, то такі не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, оскільки це не призвело до неправильного вирішення справи по суті. (ч.3 ст. 309 ЦПК України).

Таким чином доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, що відповідно до приписів ст. 308 ЦПК України, є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 12 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, після чого протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції

Суддя-доповідач

Судді