Court ruling № 43860564, 29.04.2015, Ivano-Frankivsk Regional Court of Appeal

Справа № 352/33/14-ц

Провадження № 22-ц/779/1008/2015

Категорія 19

Головуючий у 1 інстанції Гургула В.Б.

Суддя-доповідач Горблянський Я.Д.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Горблянського Я.Д.

суддів: Матківського Р.Й., Фединяка В.Д.

секретаря Капущак С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Львівського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_2 про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням відповідача у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України - за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тисменицького районного суду від 29 квітня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

В січні 2014 року представник Львівського державного університету внутрішніх справ звернувся в суд з позовом, вказавши, що наказом Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ від 28.07.2008 року ОСОБА_2 було зараховано на перший курс факультету громадської безпеки та соціальної роботи з одночасним присвоєнням звання рядовий міліції. 31.08.2008 року між інститутом, УМВС України в Івано-Франківській області та ОСОБА_2 було укладено договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі, згідно умов якого останній зобов'язався у випадку звільнення з органів внутрішніх справ протягом трьох років після закінчення навчання відшкодувати витрати, затрачені на його утримання у вищому навчальному закладі. Наказом УМВС України в Івано-Франківській області від 25.03.2013 року ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ за власним бажанням згідно п.64»ж» «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ». Позивач вказував, що оскільки відповідач звільнився не відпрацювавши в органах міліції передбачений в договорі трьохрічний строк, з нього слід стягнути фактичні витрати, пов'язані з утриманням курсанта в розмірі 13095,72 грн.

Ухвалою судді від 17.02.2014 року у справу залучено ОСОБА_3 (дружину відповідача) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Рішенням Тисменицького районного суду від 29.04.2014 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Львівського державного університету внутрішніх справ заборгованість за навчання в розмірі 13905,72 грн. та 229,40 грн. сплаченого судового збору.

Не погодившись рішенням суду, вважаючи, що воно ухвалене з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи за неповного з'ясування обставин справи ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу.

Вказує, що нею при розгляді справи було подано клопотання про закриття провадження у справі на підставі п.21 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду за №8 від 20.05.2013 року «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», відповідно до якого спори з приводу стягнення витрат, пов'язаних з утриманням особи у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Однак судом подане клопотання проігноровано та в порушенням норм ЦПК України не розглянуте, з цього приводу не постановлено ухвали.

Зазначає, що відповідач звільнився з органів внутрішніх справ за власним бажанням, однак з поважних причин, а саме в зв'язку з станом здоров'я та низьким рівнем заробітної плати. Ці обставини підлягають визнанню їх поважними причинами, що перешкоджають виконанню службових обов'язків та є достатніми підставами для дострокового розірвання договору без відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі.

Крім того, всупереч Порядку розрахунку витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, затверджених наказом Міністерства оборони України від 16.07.2007 року , позивачем не надано розрахункових відомостей, інших передбачених документів та первинних документів, які б підтверджували виплату щомісячного грошового забезпечення відповідачу, довідки-розрахунки складеної начальником продовольчої служби про відображення у ній кількості діб перебування на харчуванні та фактична його вартість, а також розрахунки про вартість фактично отриманого речового майна. Відповідач харчувався та придбавав речі за власний рахунок.

Тому позивачем сформовані розрахунки на підставі вигаданих даних та припущень, в матеріалах справи не міститься обґрунтування щодо кожного найменування витрат, не пред'явлено первинних документів та підтверджуючих документів на підставі яких видана довідка

Звертає увагу, що договір «Про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України» від 31.08.2008 року підписаний неповнолітньою особою, оскільки ОСОБА_2 на час його укладення не виповнилось вісімнадцяти років, а тому договір відповідно до вимог цивільного законодавства є недійсним.

За наведених доводів, просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Сторони в судове засідання не прибули хоча належним чином повідомлялися про час і місце розгляду справи, тому апеляційну скаргу слід розглянути без їхньої участі по наявних у справі доказах, оскільки інших доказів, крім тих, що містяться в матеріалах справи, сторонами апеляційному суду не надано.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Даним вимогам законодавства оскаржуване рішення відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції вірно виходив з того, що позовні вимоги є підставними, обґрунтованими та доведеними.

Судом встановлено, що наказом начальника інституту Прикарпатського юридичного інституту Львівського Державного університету внутрішніх справ(ПЮІ ЛьвДУВС) №249 від 28.07.2008 року ОСОБА_2 зараховано на перший курс факультету громадської безпеки та соціальної роботи на навчання з терміном навчання 4 роки та одночасним присвоєння звання «рядовий міліції» з 10.08.2008 року. 31.08.2008 року між інститутом, УМВ України в Івано-Франківській області та ОСОБА_2 укладено договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України.

Наказом заступника голови комісії з припинення юридичної особи ПЮІ ЛьвДУВС від 30.08.2011 року ОСОБА_2 направлено для подальшого проходження служби та навчання до Львівського державного університету з 30.08.2011 року.

25.03.2011 року наказом начальника УМВС України в Івано-Франківській області лейтенанта міліції оперуповноваженого сектора карного розшуку Тисменицького РВ УМВС України в Івано-Франківській області ОСОБА_2 звільнено за п. «ж» ст.64 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» (у запас за власним бажанням).

Тобто звільнення відповідача за власним бажанням з органів внутрішніх справ є формою відмови від подальшого проходження служби.

Відповідно до п.2.3.6. та 3.2 Договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України, підписаному сторонами, встановлена відповідальність у вигляді відшкодування фактичних витрат за навчання в разі звільнення з органів внутрішніх справ по закінченні навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі.

У чинних нормативно-правових актах, а саме: Законі України «Про освіту», постанові Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992 та від 1 березня 2007 року № 313, наказі МВС України від 14 травня 207 року № 150 передбачається обов'язок особи, яка здобула освіту, за кошти державного або місцевого бюджетів і направляється на роботу, відпрацювати за направленням після закінчення навчання не менше трьох років.

Згідно представленого позивачем остаточного розрахунку фактичних витрат, пов'язаних з утриманням лейтенанта міліції ОСОБА_2 у ПЮІ ЛьвДУВС, який проведено у відповідності до вимог Постанови КМ України від 01.03.2007 року № 313 сума витрат до відшкодування, в яке включене тільки грошове забезпечення курсанта, за період з 01.09.2008 року по 29.06.2011 рік становить - 7746,45 грн., за період з вересня 2011 року по червень 2012 року - 6159,27.грн., з яких 2709,53 грн. грошове забезпечення, 283,28 грн. - продовольче забезпечення, 1847,97 грн. - речове забезпечення та 1318,49 грн. оплата комунальних послуг та спожитих енергоносіїв.

Відповідачем не наведено обставин за наявності яких він звільняється від відповідальності по відшкодуванню фактичних витрат пов'язаних з його утриманням в університеті. Ні в суді першої, ні апеляційної інстанції не надано жодних доказів того, що ОСОБА_2 був знятий з продовольчого чи речового забезпечення, не отримував передбачене щомісячне грошове забезпечення, розрахунки надані позивачем не спростовані, тому посилання апелянта в цій частині не можуть бути взяті до уваги. Враховуючи вище наведене суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про стягнення з відповідача визначеної університетом суми витрат, пов'язаних з утриманням в навчальному закладі.

Доводи апеляційної скарги про недостатній рівень дієздатності відповідача в момент підписання договору, колегія відхиляє, оскільки відсутність в ОСОБА_2 достатньої дієздатності на час укладення спірного договору в 2008 році не перешкодила настанню за правочином очікуваного правового результату, оскільки УМВС України в Івано-Франківській області та університетом умови договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі виконані повністю, а ОСОБА_2 прийняв їх виконання та завершив навчання. Крім того, питання недійсності правочину не було предметом розгляду в даному судовому процесі.

Також, колегія критично сприймає наведені апелянтом, на її думку, фактичні підстави звільнення ОСОБА_2, оскільки жодного підтвердження звільнення відповідача через незадовільний стан здоров'я та неможливість подальшого проходження служби, в матеріалах справи відсутні.

Посилання апелянта про те, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, спростовуються тим, що спір у справі, яка розглядається, випливає з договірних правовідносин, однією з яких є фізична особа та регулюються нормами цивільного законодавства України, а тому підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обставини справи з'ясовано всесторонньо і повно та ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, обґрунтованості якого доводи апеляційної скарги не спростовують.

Тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303,307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Тисменицького районного суду від 29 квітня 2014 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді: Я.Д. Горблянський

Р.Й. Матківський

В.Д. Фединяк