Court ruling № 41733399, 02.12.2014, Zhytomyr Regional Court of Appeal

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №277/785/14-к Головуючий у 1-й інст. Заполовський В. В.

Категорія ст. 286 ч. 2, 135 ч. 1 КК України Доповідач Фомін Ю. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2014 року Апеляційний суд Житомирської області

в складі: головуючого Фоміна Ю.В.,

суддів: Жизнєвського Ю.В. та Слісарчука Я.А.,

з участю: секретаря Велидчук І.М.,

прокурора Тещенка М.М.,

потерпілого ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2,

обвинуваченого ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження за апеляційною скаргою потерпілого ОСОБА_1 на вирок Ємільчинського районного суду Житомирської області від 11 вересня 2014 року, -

в с т а н о в и в:

Цим вироком

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, громадянина України, українця, не одруженого, не працюючого, в силу ст. 89 КК України не судимого, -

засуджено: - за ст. 286 ч. 2 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки;

- за ст. 135 ч. 1 КК України на 1 рік позбавлення волі.

У відповідності до ст. 70 ч. 1 КК України, призначено ОСОБА_3 остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3 змінено із домашнього арешту на тримання під вартою і його взято під варту із зали суду.

Строк відбування покарання вирішено рахувати з 11 вересня 2014 року.

Речові докази - автомобіль ВАЗ-21043 р/н НОМЕР_1, який переданий на зберігання матері обвинуваченого - ОСОБА_4, залишений останній у власності.

Судові витрати, затрачені НДЕКЦ при УМВС України в Житомирській області на проведення авто технічних експертиз в розмірі 786 грн. 24 коп., криміналістичної експертизи в розмірі 196 грн. 56 коп. стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_3 на користь держави.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 задоволений частково. Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_3 на користь потерпілого ОСОБА_1 7824 (сім тисяч вісімсот двадцять чотири) грн. витрат на поховання та 150000 (сто п'ятдесят тисяч) грн. моральної шкоди.

Згідно вироку суду, 24.05.2014 року приблизно о 02 годині ОСОБА_3, в порушення вимог п. 2.9.а) Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керував технічно справним автомобілем ВАЗ-21043 р/н НОМЕР_1, та рухався по вул. Ємільчинській в с. Середи Ємільчинського району Житомирської області в напрямку смт. Ємільчине Житомирської області.

Керуючи у вказаний день, час та місці зазначеним транспортним засобом, та проїжджаючи поблизу електроопори № 22/10, водій ОСОБА_3 в силу стану алкогольного сп'яніння та в порушення вимог п. 2.3.б) вказаних Правил, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, в порушення вимог п. 19.3. цих же Правил при погіршенні видимості у напрямку руху, викликаного світлом фар зустрічного транспортного засобу, не зменшив швидкість до такої, яка б не перевищувала безпечної за умовами фактичної видимості дороги в напрямку руху транспортного засобу, а в разі засліплення - не зупинився, не змінюючи смуги руху, і не увімкнув аварійну світлову сигналізацію, в порушення вимог п. 12.3. вказаних Правил, при виникненні небезпеки для руху або перешкоди негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки свого транспортного засобу, в результаті чого скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_5, яка рухалася попереду в попутному напрямку по краю проїзної частини, ведучи в руках велосипед.

Внаслідок даної дорожньо-транспортної події пішохід ОСОБА_5, отримала тілесні ушкодження у вигляді забійної рани в правій тімяно-потиличній ділянці з крововиливом в підлеглих м'яких тканинах, лінійного перелому кісток склепіння та основи черепа, дифузного крововиливу під м'які мозкові оболонки; крововиливу в м'які тканини поперекової ділянки зліва, розривів капсули та тканини печінки та селезінки, розриву лівого клубово-крижового з'єднання, гемоперитонеум (700 мл.); синців на кистях, саден на

задньо-внутрішній поверхні правого стегна, в ділянці правого надпліччя, крововиливів в м'які тканини стегон та гомілок по задніх поверхнях, забійних ран правого стегна, повного поперечного перелому лівої стегнової кістки, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 75 від 28.06.2014 року утворились від дії тупого предмету (предметів) незадовго до настання смерті, мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент спричинення і є в прямому причинному зв'язку з настанням смерті останньої на місці події.

Порушення водієм ОСОБА_3 вимог пунктів 2.9.а), 12.3. та 19.3. Правил дорожнього руху знаходяться у прямому причинному зв'язку із створенням аварійної обстановки, виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.

Крім того, після здійснення наїзду на ОСОБА_5, водій ОСОБА_3, будучи причетним до скоєння даної ДТП, в порушення вимог п. 2.10. цих же Правил, не вжив всіх можливих заходів для надання першої медичної допомоги потерпілій ОСОБА_5, не викликав карету швидкої медичної допомоги, не відправив потерпілу до лікувального закладу, не повідомив про ДТП орган міліції, не вжив всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, і з метою уникнення відповідальності за скоєне на причетному до ДТП автомобілі зник з місця пригоди, чим завідомо залишив без допомоги потерпілу ОСОБА_5, яка перебуваючи в небезпечному для життя стані, була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, внаслідок безпорадного стану, коли він сам поставив потерпілу в небезпечний для життя стан та був зобов'язаний і мав змогу надати потерпілій допомогу.

В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_1, не оспорюючи фактичних обставин, просить скасувати вирок суду щодо ОСОБА_3 в зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, призначити ОСОБА_3 покарання: - за ст. 286 ч. 2 КК України 8 років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки; - відповідно до ст. 70 КК України за сукупністю злочинів призначити ОСОБА_3 остаточне покарання у вигляді 8 років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.

Апелянт вказує на те, що факт виявлення в крові ОСОБА_3 алкоголю в концентрації 2 проміле свідчить, що він перед керуванням автомобілем вжив алкоголь в кількості близькій до смертельної. Призначаючи покарання ОСОБА_3, суд не в повній мірі врахував зазначену обставину, як таку, що обтяжує покарання і негативно характеризує обвинуваченого ОСОБА_3 як особу, що байдуже ставиться до дотримання норм діючого законодавства, життя та здоров'я інших громадян.

Також суд недостатньо врахував, що внаслідок злочинних дій ОСОБА_3 залишилися сиротами троє малолітніх дітей, він не покаявся, так як після вчинення злочину навіть не попросив вибачення, не відшкодував витрат, понесених у зв'язку з похованням дочки, його думку щодо призначення більш суворої міри покарання.

Сума моральної шкоди стягнутої судом на його користь є занадто малою. Осягнути в повній мірі рівень моральних страждань, а тим більше оцінити це в грошовому виразі надзвичайно важко, однак суд оцінив це лише в 5000 гривень, що ні в якому разі не відповідає фактичним обставинам справи і принципу розумності та справедливості.

Заслухавши доповідача, пояснення потерпілого ОСОБА_1 в підтримання апеляційної скарги, міркування прокурора Тещенка М.М. про часткове задоволення апеляційної скарги, а саме збільшення стягнення моральної шкоди до 200000 гривень, пояснення обвинуваченого ОСОБА_3, захисника ОСОБА_2, які заперечували проти апеляційної скарги, обговоривши її доводи, перевіривши матеріали провадження в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга потерпілого ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Висновок суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_3 в порушенні правил безпеки дорожнього руху, як особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_5; в завідомому залишенні без допомоги особи, яка перебуває у небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через безпорадний стан, особою, яка мала змогу надати допомогу та сама поставила потерпілого у небезпечний для життя стан, відповідає фактичним обставинам, обґрунтований сукупністю розглянутих у судовому засіданні й наведених у вироку доказів, яким суд дав належну оцінку, і в апеляційній скарзі не оспорюється. Дії обвинуваченого ОСОБА_3 за ст.ст. 286 ч. 2, 135 ч. 1 КК України судом кваліфіковані правильно.

Як вбачається з вироку суду першої інстанції, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_3, суд послався на те, що обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_3 є вчинення ним злочину в стані алкогольного сп'яніння. Обставин, які пом'якшують його покарання, судом не встановлено.

Судом також враховані дані про особу обвинуваченого ОСОБА_3, який вчинив тяжкий злочин, вину визнав повністю, раніше притягувався до кримінальної відповідальності, характеризується задовільно, не працює.

Враховуючи вищевикладене, особу обвинуваченого ОСОБА_6, обставину, яка обтяжує покарання, а також обставини провадження, приймаючи до уваги думку потерпілого, який просив призначити обвинуваченому максимальне покарання, а також те, що після загибелі ОСОБА_5 на утриманні потерпілого залишилося троє малолітніх дітей, суд прийшов до висновку про доцільність призначення покарання із застосуванням ст. 70 ч. 1 КК України в межах санкцій, передбачених ст.ст. 286 ч. 2, 135 ч. 1 КК України у виді позбавлення волі, із застосуванням додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки саме таке покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно ст. 65 КК України суд призначає покарання: враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Апеляційний суд вважає, що при призначенні обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції дотримався вказаних вимог кримінального закону, врахувавши і вказані в апеляційній скарзі обставини, а саме визнавши обставиною, що обтяжує покарання - вчинення злочину особою, яка перебуває в стані алкогольного сп'яніння, залишення без матери трьох малолітніх дітей, думку потерпілого щодо призначення обвинуваченому суворої міри покарання. Тому в цій частині доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.

З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 та попередження нових кримінальних правопорушень, можливо досягти лише при ізоляції його від суспільства, а тому призначене ОСОБА_6, який вину визнав, вважається не судимим, покарання у виді реального позбавлення волі в межах санкцій Законів про кримінальну відповідальність, за які його визнано винним, у визначеному судом розмірі, неможливо визнати явно несправедливим, внаслідок м'якості, воно є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження нових кримінальних правопорушень. Тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необгрунтованими.

Суд першої інстанції відповідним чином мотивував своє рішення, задовольнивши цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 в частині стягнення моральної шкоди частково. Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_3 на користь потерпілого ОСОБА_1 150000 грн. моральної шкоди. Тому, доводи апеляційної скарги потерпілого про визначення розміру відшкодування моральної шкоди в 5000 гривень, суперечать змісту вироку суду у цій частині.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди суд, відповідно до п.п. 3, 4, 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", обгрунтовано врахував, що така шкода заподіяна злочинними діями засудженого, врахував характер та обсяг душевних страждань потерпілого ОСОБА_1, характер вчиненого кримінального правопорушення. Разом з тим, апеляційний суд не погоджується з висновками місцевого суду щодо розміру стягнення з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_1 завданої кримінальним правопорушенням моральної шкоди, враховуючи, що він є інвалідом першої групи за загальним захворюванням, без матері залишилось троє його малолітніх онуків.

На підставі викладеного, вирок суду щодо ОСОБА_6 слід змінити.

Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Ємільчинського районного суду Житомирської області від 11 вересня 2014 року щодо ОСОБА_3 змінити.

Збільшити розмір стягнення з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_1 завданої кримінальним правопорушенням моральної шкоди із 150000 (ста пятидесяти тисяч) гривень до 200000 (двохсот тисяч) гривень.

В решті вказаний вирок залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим ОСОБА_3 в той же строк з дня вручення йому її копії.

Судді: