Decision № 4172827, 14.07.2009, Commercial Court of Mykolaiv Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2009 р. Справа № 11/177/09

За позовом: Приватного підприємства “Саврань”

(55207, Миколаївська обл., м.Первомайськ, вул.Радянська, 32, р/р26005301180757 в філії відділення ПІБ м.Первомайськ Миколаївської області, МФО 326449, код ЄДРПОУ 30901303)

до відповідача: Український акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (закрите акціонерне товариство) в особі Філії “Відділення Промінвестбанку в м.Первомайськ Миколаївської області”

(55200, Миколаївська обл., м.Первомайськ, вул.Грушевського, 34-а)

Суддя Василяка К.Л.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

від позивача: Догарєв А.С., дов. б/н від 07.07.2009р., Гадицький М.М., дов. б/н від 07.07.2009р.

від відповідача: Бойченко І.О., дов. б/н від 12.06.2009р.

СУТЬ СПОРУ: стягнення 17584,0 грн.

У судовому засіданні 07.07.2009р. у відповідності до ст.77 ГПК України оголошувалась перерва до 14.07.2009р.

Відповідач у відзиві позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що виконання платіжного доручення позивача на ініціювання переказу банком було виконано своєчасно, завершення ж переказу грошових коштів не було здійснено банком отримувача з причин, незалежних від відповідача.

Відповідно до Закону України “Про Національний Банк України”, ст.75 Закону України “Про банки і банківську діяльність” Постановою правління Національного банку України від 07.10.2008 року №308 з метою створення сприятливих умов для фінансового стану банку було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців та призначено тимчасового адміністратора.

Відповідач, посилаючись на приписи ч.1 ст.509 та ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України визначає себе "боржником" у зобов'язанні (за договором розрахунково-касового обслуговування), а позивача "кредитором" - особою, на користь якої зобов'язаний виконати певні дії, оскільки зобов'язальні правовідносини пов'язані з правом власності (речовим правом) та виконання майнових зобов'язань призводить до виникнення, зміни чи припинення права власності.

Статтею 85 Закону України “Про банки і банківську діяльність” передбачено вичерпний перелік зобов’язань, на які не поширюється мораторій. Вимоги позивача, на думку відповідача до даного переліку не відносяться. Вимоги позивача, як кредитора за зобов’язанням, в розумінні відповідача, підпадають під дію ч.2 ст.85 Закону України “Про банки і банківську діяльність” згідно з якою мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов’язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації, тобто –до 07.10.2008р.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши наявні докази у їх сукупності та вислухавши представників сторін, суд –

в с т а н о в и в:

16 січня 2003 року за №743 між приватним підприємством “Саврань” та Українським акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком в особі керуючого філією “Відділення Промінвестбанку в м.Первомайськ Миколаївської області” було укладено договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування.

Відповідно до умов даного договору, банк зобов'язався відкрити клієнту поточний рахунок відповідно до інструкції №3 “Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті” та здійснювати його розрахунково-касове обслуговування (п.1.1 договору).

06 жовтня 2008 року клієнт надав банку платіжне доручення №254 про сплату на розрахунковий рахунок ПП “Енерготранс Плюс” суми коштів у розмірі 219800,0 грн. в якості оплати паливно-мастильних матеріалів згідно рахунку б/н від 06.10.2008р.

Вказана сума була списана банком 06.10.2008р. з розрахункового рахунку клієнта, проте на рахунок ПП “Енерготранс Плюс” не надійшла, а була повернута клієнту 22.10.2008р., що підтверджується банківською випискою за період з 06.10.2008р. по 31.12.2008р. (а.с.13-14).

Умовами п.3.1 договору сторони погодили, що за несвоєчасне (пізніше наступного дня після отримання відповідного документа) чи неправильне списання з вини банку суми з рахунку клієнта, а також за несвоєчасне чи неправильне зарахування суми, яка належить власнику рахунку, банк сплачує клієнту штраф у розмірі 0,5% несвоєчасно або неправильно зарахованої (списаної) суми за кожний день прострочення.

На підставі умов п.3.1 договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф (неустойку) за період з 06.10.2008р. по 22.10.2008р. (16 дн.) в сумі 17584,0 грн.

Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі враховуючи наступне.

Відповідно до ч.2 ст.1066 Цивільного кодексу України банк гарантує клієнту право безперешкодно розпоряджатися коштами на рахунку останнього.

В частині 3 тієї ж статті зазначено, що банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Відповідно до ч.3 ст.1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Статтею 1071 Цивільного кодексу України, яка регулює порядок списання коштів з рахунку клієнта, встановлено, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження лише у двох випадках - або на підставі рішення суду, або з підстав, встановлених договором між банком і клієнтом.

Як вбачається з наведеного вище, розпорядження позивача відповідачеві полягало в списанні коштів з його рахунку та перерахування їх на рахунок контрагента позивача, а не залишення цих коштів у володінні власне банку.

Статтею 1074 Цивільного кодексу України чітко встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Поняття та зміст мораторію на задоволення вимог кредиторів, що може вводитися Національним банком України стосовно комерційного банку, регулюються ст. 2 та ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Так, відповідно до визначення термінів, що вживаються у зазначеному Законі (ст. 2), мораторій - це зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Статтею 85 Закону встановлено, що мораторій вводиться Національним банком України під час здійснення тимчасової адміністрації, з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку та на строк не більше шести місяців.

Мораторій не поширюється на обслуговування поточних операцій, здійснюваних тимчасовим адміністратором, на вимоги щодо виплати заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на задоволення вимог кредиторів, що виникли у зв'язку із зобов'язаннями банку під час здійснення тимчасової адміністрації банку.

Із наведених вище норм чітко вбачається, що за своїм змістом мораторій є спеціальним заходом, що спрямований на відновлення фінансового стану банку за рахунок тимчасового припинення останнім виконання майнових зобов'язань перед кредиторами.

Відповідно до визначень, наведених в ст.2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитор банку - це юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань (під "боржником" в даному випадку розуміється власне банк). Натомість, клієнт банку - це будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Отже, власники поточних (не депозитних) рахунків, відкритих в установі банку, не є кредиторами банку стосовно коштів, які зберігаються на відповідних рахунках, адже ці кошти належать не банку, а власникам рахунків, а, відтак, на операції з цими коштами жодним чином не може розповсюджуватися мораторій, до того ж, зупинення операцій за цими рахунками навіть теоретично не може призвести до "відновлення фінансового стану банку", адже відновлювати власний фінансовий стан можна лише за рахунок власних, запозичених активів, а не за рахунок коштів, що належать третім особам.

Таким чином, зупинення виконання банком майнових зобов'язань під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів означає, що з метою відновлення власної платоспроможності банк тимчасово, на строк, встановлений Національним банком України, припиняє розраховуватися за власними боргами, за рахунок чого акумулює власні кошти та власне майно, запобігаючи у такий спосіб подальшого банкрутства і ліквідації.

Саме таке розуміння поняття мораторію повністю кореспондується з наведеними вище загальними нормами чинного законодавства щодо захисту права власності, нормами Цивільного кодексу України, що регулюють договір банківського рахунку, а також частиною 3 ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність", в якій, як було наведено, чітко зазначено, що мораторій не поширюється на обслуговування поточних операцій.

Зобов'язання банку "виконати доручення клієнта на переказ грошей" не є грошовим зобов'язанням, адже клієнт в даному випадку не вимагає від банку сплати належних останньому грошей, а доручає виконати певну операцію з власними грошима. Тобто зобов'язання відповідача перед позивачем, виконання яких є предметом даного позову, полягають в наданні послуги, а не у сплаті грошей. Таким чином, заборона на стягнення штрафних санкцій не розповсюджується на спірні зобов'язання.

Як чітко вбачається із змісту частин 2 і 4 ст. 85 того ж Закону, мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється виключно на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації та не поширюється на задоволення вимог кредиторів, що виникли у зв'язку із зобов'язаннями банку під час здійснення тимчасової адміністрації банку.

Як вбачається з матеріалів справи, платіжні доручення були надані банку до введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" розрахунково-касове обслуговування - послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов'язані із переказом грошей з рахунку (на рахунок) цього клієнта, видачею йому грошей у готівковій формі, а також, здійсненням інших операцій, передбачених договорами.

Постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 р. N 369 затверджено Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства. Згідно до гл. 1 розділу V Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства розроблене на підставі Законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про Національний банк України", "Про господарські товариства", інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України.

Главою 8 розділу V Положення встановлені порядок введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, яким передбачено, що з метою створення сприятливих умов для покращання та стабілізації фінансового стану банку Національний банк має право ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів під час здійснення тимчасової адміністрації, але на строк не більше шести місяців. Мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації.

Протягом терміну дії мораторію:

- забороняється стягнення коштів на підставі виконавчих та інших документів, за якими здійснюється їх стягнення відповідно до законодавства України;

- не нараховується неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Мораторій не поширюється на обслуговування поточних операцій, здійснюваних тимчасовим адміністратором, на вимоги щодо виплати заробітної плати працівникам банку, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на задоволення вимог кредиторів, що виникли у зв'язку із зобов'язаннями банку під час здійснення тимчасової адміністрації банку.

Статтями 80 та 81 Закону України "Про банки і банківську діяльність" також вичерпно встановлені права або обов'язки тимчасового адміністратора, які за своєю сутністю є пов'язаними із забезпеченням збереження активів та документації банку. Жодна із вищеназваних норм не містить визначення клієнта банку (тобто особи, якій надаються послуги за договором розрахунково-касового обслуговування), як кредитора банку, оскільки грошові кошти клієнтів банку не залучаються та не розміщуються останнім від свого імені, на власних умовах та на власний ризик і які банк повинен повернути кредитору на певних умовах.

Тобто з огляду на наведене є хибними посилання відповідача на приписи ст. 509 Цивільного кодексу України, за якою відповідач визначає себе "боржником" у зобов'язанні (за договором банківського рахунку), а позивача "кредитором" - особою, на користь якої зобов'язаний виконати певні дії, оскільки зобов'язальні правовідносини пов'язані з правом власності (речовим правом) та виконання майнових зобов'язань призводить до виникнення, зміни чи припинення права власності, чого не відбувається між сторонами у зобов'язаннях за договором банківського рахунку.

Таким чином, вимоги позивача та зобов'язання відповідача у даних спірних правовідносинах не є майновими, на які поширюється мораторій у розумінні ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

По-друге, безпідставними є твердження відповідача щодо того, що строк виконання платіжних доручень позивача (щодо невиконання яких розглядається спір) настав до дня введення мораторію в строк до 07.10.2008 р. Зобов'язання виконати доручення клієнта виникло у банка з моменту укладення договору N 743 від 16.01.2003р. та діє до припинення договору (до закриття рахунка клієнта). З цього приводу слідує нелогічний висновок, що на зобов'язання банку виконати вимоги за розпорядженням клієнта про здійснення розрахункової банківської операції, яке надійшло після порушення тимчасової адміністрації, мораторій не поширюється.

Оскільки, як слідує із системного аналізу вищенаведеного законодавства, вимоги позивача у спірних відносинах не є майновими та мали бути виконані відповідачем у встановлені договором строки та порядку, суд вважає розрахунок штрафу (неустойки) в сумі 17584,0 грн. обґрунтованим, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.44,49,82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1 Позов задовольнити в повному обсязі.

2 Стягнути з Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство), код ЄДРПОУ 00039002, 01001, м.Київ, пр.Шевченка,12, в особі філії “Відділення Промінвестбанку в м.Первомайськ Миколаївської області”, 55200, Миколаївська обл., м.Первомайськ, вул.Грушевського, 34-а, код ЄДРПОУ 09326447 на користь Приватного підприємства “Саврань”, 55207, Миколаївська обл., м.Первомайськ, вул.Радянська, 32, (р/р26005301180757 в філії відділення ПІБ м.Первомайськ Миколаївської області, МФО 326449, код ЄДРПОУ 30901303) 17584,0 грн. неустойки, 175,84 грн. держмита, 312,5 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 1000,0 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

У разі подання апеляційної скарги, або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя К.Л.Василяка