Decision № 40574113, 16.09.2014, Commercial Court of Zakarpattia Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.09.2014р. Справа № 907/805/14

За позовом приватного підприємства „Фірма Каре", м. Фастів Київської області

ДО дочірнього підприємства „Закарпатський облавтодор", м. Ужгород відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України"

ПРО стягнення суми 37388,60грн. заборгованості по оплаті за придбану продукцію

Суддя О.Ф. Ремецькі

Представники сторін:

від позивача - Кондратьєв В.Ю. - представник за довіреністю від 09.09.2014р.

від відповідача - не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство „Фірма Каре", м. Фастів Київської області звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до дочірнього підприємства „Закарпатський облавтодор", м. Ужгород відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України" про стягнення суми 37388,60грн. заборгованості по оплаті за придбану продукцію.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 18.08.2014р. порушено провадження у справі №907/805/14 та призначено справу до розгляду на 02.09.2014р.

Ухвалою суду від 02.09.2014р. розгляд справи було відкладено за клопотанням відповідача на 16.09.2014р.

Позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами. Стверджує про неналежне виконання відповідачем умов договору поставки продукції в частині проведення повного та своєчасного розрахунку по оплаті за отриману продукцію.

Відповідач вимог ухвали суду від 18.08.2014р. та від 02.09.2014р. не виконав, витребуваних судом матеріалів не подав, свого уповноваженого представника в судове засідання не направив. Про належне повідомлення відповідача у справі про порушення провадження у справі свідчить також повідомлення про вручення поштового відправлення №88000 13990781, з якого вбачається про своєчасне отримання представниками відповідача ухвали суду від 18.08.2014 року.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, Враховуючи те, що мають місце докази належного повідомлення сторони про час та місце проведення судового засідання по розгляду позовної заяви, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судових засіданнях складені протоколи, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 16.09.2014р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши прокурора та повноважних представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

18 березня 2013 року між Приватним підприємством «Фірма Каре» (надалі - Позивач) та Дочірнім підприємством «Закарпатський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» (надалі - Відповідач) було укладено Договір поставки товару № 65/13 (надалі - Договір), за яким Позивач взяв на себе зобов'язання поставити та передати у власність Відповідача сіль з протизлежувальною добавкою (надалі - Товар), а Відповідач зобов'язаний був прийняти даний Товар та здійснити оплату в порядку встановленому в Договорі.

На виконання умов Договору Позивач передав Відповідачу партію Товару,

що підтверджується видатковою накладною № РН-0000221 від 22 березня 2013р. на суму 32 768,40 грн. за довіреністю №94 від 19.03.2014р., а також товарно-транспортними накладними №32 від 21.03.2013р. та №33 від 21.03.2013р., які в установленому законом порядку посвідчені повноважними підписами представників сторін та скріплені печатками.

Відповідно до п. 4.2 Договору, оплата за поставлений Товар здійснюється

шляхом повної попередньої оплати. Відтак, Відповідач зобов'язаний сплатити вартість отриманої партії Товару не пізніше дня отримання Товару від Позивача.

Позивач стверджує, що відповідач взяті на себе зобов'язання по оплаті отриманого товару не виконав, суму боргу не сплатив, у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача суму заборгованості в повному обсязі.

Окрім того, у зв'язку з неналежним виконанням умов договору в частині проведення розрахунків просить стягнути з відповідача суму 1346,64грн. три відсотки річних за період з 23.03.2013р. по 05.08.2014р. та 3273,56грн. інфляційних втрат за квітень 2013р. - червень 2014р..

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до норм частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Норми статті 181 Господарського кодексу України встановлюють загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до норм статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 4.2 Договору, оплата за поставлений Товар здійснюється

шляхом повної попередньої оплати. Оскільки відповідачем на виконання умов договору попередня оплата не здійснювалась, останній повинен був провести розрахунок по оплаті за отриманий товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, тобто, не пізніше 23.03.2013р.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Факт постачання позивачем товару у власність позивача за вказаним договором підтверджується видатковою накладною № РН-0000221 від 22.03.2013 р., довіреністю на отримання матеріальних цінностей №94 від 19.03.2013 р. та товарно-транспортними накладними №32 від 21.03.2013р. та №33 від 21.03.2013р. та не заперечується відповідачем.

Відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача суми 32768,40грн. боргу підлягає задоволенню.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 3273,56грн та 3% річних у розмірі 1346,64грн суд зазначає наступне.

У відповідності з положеннями частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 4.2 договору відповідачем було прострочено строк виконання грошових зобов'язань по сплаті за отриманий товар згідно договору.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Перевіривши розрахунки позивача, суд встановив, що розмір інфляційних втрат становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягає сума у розмірі, заявлена позивачем 3273,56 грн. - інфляційних втрат.

Щодо розрахунку 3 % річних, то судом встановлено, що позивачем здійснено розрахунок з 23 березня 2013 року по 05 серпня 2014 року, який відповідач вимогам чинного законодавства та за проведеним судом перерахунком є вірним.

Відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 3273,56грн та 3% річних у розмірі 1346,64грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 44, 49, 75, 80, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з дочірнього підприємства „Закарпатський облавтодор" відкритого акціонерного товариства „Державна акціонерна компанія „Автомобільні дороги України" (88000, м. Ужгород, вул. Собранецька, 39, код ЄДРПОУ 31179046) на користь приватного підприємства „Фірма Каре" (08500, м. Фастів, вул. Червоний Шлях, 11 Київської області, код ЄДРПОУ 19409105) суму 37388,60грн, в тому числі 32768,40грн. боргу, інфляційних втрат у розмірі 3273,56грн та 3% річних у розмірі 1346,64грн., а також суму 1827грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення виготовлено 23.09.2014р.

Суддя О.Ф. Ремецькі