№ 39197341, 11.06.2014, Commercial Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Commercial Court of Ukraine)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2014 року Справа № 905/5349/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Остапенка М.І. (головуючого),

Гончарука П.А. (доповідача),

Вовка І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Сінбіас" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18 грудня 2013 року у справі № 905/5349/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Сінбіас" до Спартаківської сільської ради про визнання права власності, -

Встановив:

У липні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Сінбіас" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Спартаківської сільської ради про визнання права власності на будівлю складу для зберігання хімічних реактивів (препаратів) літ. А-1 загальною площею 334,1 м2 (допоміжна площа - 125,3 м2), яка розташована за адресою: с. Спартак Ясинуватського району Донецької області, ст. Донецьк-Северний, вул. Привокзальна, 32/12.

Рішенням господарського суду Донецької області від 12 вересня 2013 року позов задоволено. За позивачем визнано право власності на будівлю складу для зберігання хімічних реактивів (препаратів) літ. А-1 загальною площею 334,1 м2 (допоміжна площа - 125,3 м2), яке розташоване за адресою: с. Спартак Ясинуватського району Донецької області, ст. Донецьк-Северний, вул. Привокзальна, 32/12.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18 грудня 2013 року рішення місцевого суду скасовано. В задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову у справі скасувати, а рішення залишити без змін.

Сторони у справі не скористались правом на участь в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 29 травня 2002 року позивачем і закритим акціонерним товариством "Водспецбуд" в простій письмовій формі укладено договір купівлі-продажу основних засобів, відповідно до умов якого закрите акціонерне товариство "Водспецбуд" зобов'язалося передати у власність покупця установку (інвентарний номер 01002), установку (інвентарний номер 01003), установку (інвентарний номер 01004), установку (інвентарний номер 01005), тепловий агрегат (інвентарний номер 00690), склад для зберігання хімпрепаратів, розміром 12,6 м х 30 м (інвентарний номер 00700), залізобетонне огородження, 309 метрів (інвентарний номер 00723), загальною вартістю 16000 грн., які покупець зобов'язується сплатити продавцю протягом 2х днів з моменту підписання цього договору. Балансова вартість вказаного майна складає 16000,01 грн. Передача основних засобів здійснюється продавцем покупцю у триденний термін після підписання цього договору, посвідчується актом прийому-передачі, який підписується сторонами.

Вказаний договір підписаний повноважними представниками та скріплений відбитками печаток сторін.

27 травня 2002 року сторонами складено та підписано акт передачі основних засобів.

Відповідно до норм Цивільного кодексу УРСР від 18 липня 1963 року, який був чинний на момент укладення договору, нотаріальне посвідчення цього договору не вимагалося.

За твердженнями позивача, оскільки спірний об'єкт має різні найменування за договором купівлі-продажу та за технічним паспортом, він позбавлений можливості довести, що спірний об'єкт нерухомості не є самовільним будівництвом, і реалізувати своє право власника на державну реєстрацію спірної будівлі, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Розглядаючи заявлені вимоги, господарський суд першої інстанції, встановивши дані обставини, керуючись нормами ст. 128 Цивільного кодексу УРСР, ч. 2 ст. 328, ст. 392 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про необхідність задоволення позову та визнання за позивачем права власності на об'єкт нерухомості.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, господарський суд другої інстанції рішення місцевого суду скасував, а в задоволенні позовних вимог відмовив, з таких підстав.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документу, який засвідчує його право власності.

На підтвердження існування спору між позивачем та відповідачем до матеріалів справи додано копію листа Спартаківської сільської ради Ясинуватського району Донецької області від 10 вересня 2013 року за № 03-12-249, яким повідомлялося, що рада не має права визнавати право власності на об'єкти нерухомості майна, які розташовані на території сільської ради шляхом винесення рішення (а.с.123).

При цьому, рішенням реєстратора про відмову в реєстрації 18 серпня 2010 року позивачу відмовлено у реєстрації на підставі п.п. 10, 12 п. 3.3 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно від 7 лютого 2002 року № 7/5, з відповідними змінами та доповненнями, з підстав ненадання правоустановчих документів попереднього власника та відчуження нерухомого майна без отримання Витягу з Реєстру прав власників (а.с.15).

Разом з тим, відмова сільської ради від прийняття рішення про визнання права власності за позивачем не є доказом, що рада не визнає або оспорює право власності позивача на спірне майно, а тому заявлені вимоги є необґрунтованими.

Висновок апеляційного господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позову є законним, обґрунтованим, прийнятим відповідно до норм матеріального та процесуального права, фактичних обставин і наявних матеріалів справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постанови у справі не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Сінбіас" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18 грудня 2013 року у справі № 905/5349/13 - без змін.

Головуючий Остапенко М.І.

Судді Гончарук П.А.

Вовк І.В.