Decision № 38564310, 05.05.2014, Commercial Court of Sumy Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.05.2014 Справа № 920/617/14

за позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Суми

до відповідача: Сумського державного університету, м. Суми

про стягнення 19 148 грн. 02 коп.

СУДДЯ ЗАЄЦЬ С. В.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3 (довіреність від 16.03.2012 р.)

від відповідача: не з'явився

при секретарі судового засідання Сугоняко Н. Н.

Суть спору: позивач подав позов, в якому просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 19 148 грн. 02 коп., з яких 18 321 55 коп. сума основного боргу, 456 грн. 03 коп. - інфляційні збитки, 185 грн. 22 коп. - 3% річних, а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав, заявлені позовні вимоги, в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не прибув, однак надіслав до суду заперечення на позовну заяву, в якому просить суд залучити до участі у справі в якості третьої особи Головне управління державного казначейства України у Сумській області, у задоволенні вимог про застосування штрафних санкцій відмовити, а також судові витрати розподілити між позивачем та відповідачем у відповідності до вимог законодавства.

Згідно зі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Однак, відповідних обставин стосовно Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області судом не встановлено.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 1.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1. статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (див. також частину третю статті 343 ГК України).

З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостіних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області відповідно до ст. 27 Господарського процессуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд встановив:

24 липня 2013 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір поставки в усній формі.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що згідно договору позивач зобов'язувався здійснити поставку товарів та надати послуги з ремонту мікроскопів.

Матеріалами справи підтверджується факт надання послуг позивачем відповідачу, а саме актом здачі-приймання виконаних робіт від 26.07.2013 року підписаний та скріплений печатками обох сторін на суму 4300 грн. 00 коп. та факт поставки товару - накладною № 016 від 24 липня 2013 року на суму 3700, накладною б/н від 28.08.2013 року на суму 2566 грн. 55 коп., накладною № 022 від 07.10.2013 року на суму 2000 грн. 00 коп., накладною № 021 від 07 жовтня 2013 року на суму 2475 грн. 00 коп., накладною № 025 від 09.12.2013 р. на суму 5280 грн. 00 коп., всього на суму 20 321 грн. 55 коп.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем частково сплачено суму заборгованості у розмірі 2000 грн. 00 коп.

Факт заборгованості не заперечується відповідачем у письмових запереченнях на позовну заяву, окрім цього підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за період липень 2013 р. - грудень 2013 р. на загальну суму 18321 грн. 55 коп., підписаний та скріплений печатками обох сторін.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що ним були виконані передбачені договором зобов'язання, однак відповідач взятих на себе зобов'язань не виконав через, що має заборгованість перед позивачем в сумі 18 321 грн. 55 коп.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення прав та обов'язків, є зокрема, договори та інші правочини.

Згідно зі ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких які йому не суперечать.

За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання на лежним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов Договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що факт надання позивачем відповідачу послуг та поставки товару на загальну суму 18321 грн. 55 коп. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, при цьому відповідач не розрахувався за надані послуги у повному обсязі, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 2 ст.617 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.

На підставі викладеного, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань стосовно оплати наданих послуг, суд вважає обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо тягнення з відповідача 18321 грн. 55 коп. заборгованості.

Обгрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних позивач зазначає, що відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Згідно з поданим розрахунком, розмір інфляційних збитків становить - 456 грн. 03 коп. та 3% річних складає 185 грн. 22 коп.

Враховуючи, що право позивача на стягнення з відповідача інфляційних збитків та 3 % річних передбачене чинним законодавством, господарський суд вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 456 грн. 03 коп. - інфляційних збитків та 185 грн. 22 коп. 3% річних.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторонни, також якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору. Враховуючи, що відповідач порушив умови оплати за надані послуги з нього на користь позивача підлягають стягненню 1827 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування витрат останнього зі сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Сумського державного університету (40000, м. Суми, вул. Римського-Корсакова, 1, код 05408289) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) 18321 грн. 55 коп. заборгованості, 456 грн. 03 коп. - інфляційних збитків, 185 грн. 22 коп. - 3% річних, 1827 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 07.05.2014 року

Суддя (підпис) С.В. Заєць