Court ruling № 37684871, 12.03.2014, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2014 року м. Київ К/9991/63289/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. , Бухтіярової О. І., Костенко М.І. розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.04.2012 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 р.

у справі № 2а-18499/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбус»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрбус» (далі - позивач, ТОВ «Укрбус») звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва) про скасування податкових повідомлень-рішень від 28.11.2011 р. № 0008512308 та № 0008502308.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.04.2012 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 р., позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.04.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 р. і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Шевченківському районі м. Києва проведено невиїзну позапланову документальну перевірку ТОВ «Укрбус» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Контракт Індастрі», ТОВ «Проснаб ЛТД», ТОВ «Кром и Ко», ТОВ «Ліга Інфо», ТОВ «Метал-Контракт» за період з 01.01.2009 р. по 31.08.2011 р., за результатами якої складено акт перевірки від 14.11.2011 р. № 2385/23-08/34926028 та встановлено порушення позивачем п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено суму податкового кредиту в розмірі 185 463 грн. та завищено суму від'ємного значення з податку на додану вартість в розмірі 419 019 грн.

На підставі зазначеного акту відповідач прийняв спірні податкові повідомлення-рішення від 28.11.2011 р. № 0008512908, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 231 829 грн.. з яких за основним платежем - 185 463 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 46 366 грн. та № 0008502308, яким зменшено позивачу суму від'ємного значення з податку на додану вартість в розмірі 419 019 грн.

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями податкові зобов'язання з ПДВ визначені відповідачем позивачу у порушення норм діючого законодавства, а відтак й штрафні (фінансові) санкції нараховані позивачу не правомірно. Крім того, матеріалами справи підтверджується реальне здійснення господарської діяльності, наявність належним чином оформлених податкових накладних, видаткових накладних, платіжних доручень.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів з огляду на наступне.

Із аналізу положень п.7.2 статті 7 цього ж Закону випливає, що підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки. Тобто Закон пов'язує виникнення у платника податку на додану вартість права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України (який набрав чинності з 01 січня 2011 року) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Судами попередніх інстанцій досліджено питання щодо реального вчинення позивачем правочинів з контрагентами та за наявності доказів: податкових накладних, видаткових накладних, платіжних доручень, актів виконаних робіт, товарно-транспортних накладних, встановлено факт реального вчинення позивачем господарських операцій, за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит.

Крім того, контрагенти позивача - ТОВ «Контракт Індастрі», ТОВ «Проснаб ЛТД», ТОВ «Кром и Ко», ТОВ «Ліга Інфо», ТОВ «Метал-Контракт» на момент виписки податкових накладних були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були платниками податку на додану вартість та мали право складати такі накладні.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податковий орган не довів при вирішенні справи те, що правочини вчинено позивачем з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість для отримання бюджетного відшкодування.

Згідно приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень від 28.11.2011 р. № 0008512908 та № 0008502308, вимоги щодо їх скасування були обґрунтовано задоволено.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.04.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 р. у справі № 2а-18499/11/2670 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя підпис І. В. Приходько Судді підпис О. І. Бухтіярова підпис М. І. Костенко