Decision № 34517721, 31.10.2013, Dnipropetrovsk Regional Court of Appeal (Dnipro)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/774/7328/13 Головуючий в 1й інстанції - Сухоруков А.О.

Категорія - 27 Доповідач - Григорченко Е.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2013 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Григорченка Е.І.

суддів - Лаченкової О.В., Варенко О.П.

при секретарі - Кочержинській А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційними скаргами

Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», ОСОБА_1, ОСОБА_2

на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Граніти Дніпра», ОСОБА_1, про звернення стягнення на земельну ділянку та стягнення штрафу за договором іпотеки, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Граніти Дніпра», про визнання договору іпотеки недійсним,

встановив:

ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося із позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на земельну ділянку, що належить ОСОБА_2 та знаходиться за адресою АДРЕСА_1; надати ПАТ КБ «ПриватБанк» право здійснити продаж предмету іпотеки за договором №ДІ-252, від власного імені з укладанням договору купівлі-продажу будь-яким способом, в тому числі шляхом нотаріального укладення договору купівлі-продажу з будь-якою особою покупцем; стягнути з відповідача штраф за договором іпотеки №ДІ-252 в розмірі 529 871,10 грн.

В обґрунтування позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» посилається на те, що 28.01.2008 року між позивачем та ТОВ «Граніти Дніпра» був укладений кредитний договір №КГ-252Д, відповідно до якого товариству був наданий кредит у розмірі 540000 доларів США, строком до 18.02.2010 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,6 річних, а у випадку порушення зобов'язання- 30% річних з кінцевою датою повернення суми кредиту 28.07.2008 року. Відповідно до додаткової угоди №1 від 28 липня 2008 року плата за користування кредитом становить 15,6% річних з кінцевою датою повернення суми кредиту 28.01.2009 року, а у випадку порушення будь-якого зобов'язання - 36 % річних від суми залишку за кредитом.

30 січня 2008 року між позивачем та ОСОБА_2 укладений договір іпотеки №ДІ-252, згідно з яким відповідач надав позивачу в іпотеку земельну ділянку площею 0,1399 гектарів з всіма її приналежностями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить відповідачу на праві власності. Заставна вартість предмету іпотеки склала 1 766 237,00 грн. ТОВ «Граніти Дніпра» не виконало зобов'язання, внаслідок чого розмір заборгованість складає 13881965,94 грн. Відповідач ОСОБА_2 не виконав свій обов'язок застрахувати предмет іпотеки. В договорі іпотеки передбачено, що в такому випадку, іпотекодавець повинен сплатити штраф у розмірі 30% від договірної вартості, а саме - 529 871,10 грн.

ОСОБА_2 позов не визнав та звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ КБ ПриватБанк», ТОВ «ГранітиДніпра», про визнання договору іпотеки недійсним.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 посилається на те, що зазначений договір іпотеки №ДІ-252 від 30.01.2008 року укладений з порушенням чинного законодавства, без згоди дружини ОСОБА_1, яка за рішенням суду є власником будинку який розташований на спірній земельній ділянці.

ПАТ КБ ПриватБанк» зустрічний позов не визнав.

Третя особа ОСОБА_1 позов не визнала, зустрічний позов визнала та просить його задовольнити, оскільки вона не давала згоду на передачу земельної ділянки в іпотеку банку.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2013 року позовні вимоги ПАТ КБ ПриватБанк» задоволені частково, стягнено із ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» штраф за договором іпотеки №ДІ-252 від 30.01.2008 року в розмірі 529 871, 10 грн. У задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на земельну ділянку відмовлено.

Відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним договору іпотеки.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

ПАТ КБ ПриватБанк» звернулося з апеляційною скаргою на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2013 року, де ставить питання про його скасування в частині відмови у зверненні стягнення на предмет іпотеки та ухвалення нового рішення, посилаючись на те, що рішення в цій частині ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_2 і ОСОБА_1 також звернулися з апеляційними скаргами на зазначене рішення суду, де ставлять питання про його скасування та ухвалення нового рішення про визнання договору іпотеки недійсним, посилаючись на те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню, згідно п. п. 3, 4 ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договір іпотеки №ДІ-252 від 30.01.2008 року, суд першої інстанції виходив з того, що договір укладено та посвідчено в установленому законом порядку.

З такими висновками суду погодитися не можна з наступних підстав.

Відповідно до ч. ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлено, що 12.01.1994 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 було укладено шлюб, який розірвано 18.08.2009 року /т.2 а.с. 79-80/.

01 липня 1998 року ОСОБА_2, в період шлюбу з ОСОБА_1, придбав за договором купівлі-продажу житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, на земельній ділянці 1000 кв.м. /т.2 а.с. 81/.

Згідно державного акту від 17 жовтня 2000 року, зазначена земельна ділянка розміром 0,1000 га та земельна ділянка розміром 0,0399 га, які розташовані в АДРЕСА_1, передані у приватну власність ОСОБА_2 для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства /а.с.35-36/.

30 січня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладений договір іпотеки №ДІ-252, посвідчений приватним нотаріусом, згідно з яким ОСОБА_2 надав ЗАТ КБ "ПриватБанк" в іпотеку земельну ділянку площею 0,1399 гектарів з всіма її приналежностями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить відповідачу на праві власності /т.1 а.с. 26-31/.

Відповідно до умов зазначеного договору іпотеки ОСОБА_2 передав ЗАТ КБ "ПриватБанк" в іпотеку спірну земельну ділянку розміром 0,1399га, яка розташована в АДРЕСА_1, в забезпечення виконання зобов'язання позичальником ТОВ «Граніти Дніпра» за кредитним договором №КГ-252Д від 28 січня 2008 року /т. 1 а.с. 18-24/.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити вказаному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1, 3, 4, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно з ст. 578 ЦК України майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.

Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, який діяв на час придбання зазначеного будинку, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Аналогічна норма міститься в ст. 60 СК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року.

З огляду на наведені положення закону, в даному випадку діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності.

Частиною 3 ст. 65 СК України встановлено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ N 5 від 30 березня 2012 р. "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", при оспоренні договору застави (іпотеки) суд має враховувати положення статті 578 ЦК, згідно з якими майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою іншого з подружжя, який у разі пред'явлення позову про звернення стягнення на таке майно має бути залучений до участі у справі.

Згідно із ч. 1 ст. 18 Закону України "Про іпотеку" іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

За змістом ч. 4 ст. 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Проте суд першої інстанції зазначених вимог закону не врахував та не звернув уваги на те, що майно, яке перебуває у спільній власності відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників, а підставою для визнання недійсним правочину щодо розпорядження таким майном, зокрема, є відсутність у співвласника, який вчинив цей правочин, згоди інших співвласників на його укладення.

Встановивши, що спірна земельна ділянка набута ОСОБА_2 і ОСОБА_1 під час перебування у шлюбі, а тому є спільною сумісною власністю подружжя з підстав, передбачених 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, ОСОБА_1 згоди на передачу спірної земельної ділянки в іпотеку не надавала, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

Докази, які б підтверджували, що спірний договір іпотеки укладений із згоди ОСОБА_1, суду не надані.

Колегія суддів прийшла до висновку про порушення положень ст. 65 СК України, положень ЦК України під час укладення договору іпотеки, що є підставою для визнання вказаного договору недійсними.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про визнання недійсним договору іпотеки №ДІ-252 від 30 січня 2008 року, укладений між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

За таких обставин, спірний договір іпотеки з моменту його укладення не є належною підставою для набуття його сторонами прав та обов'язків згідно ст. ст. 11, 509 ЦК України.

Отже, позовні вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення штрафу за договором іпотеки не підлягають задоволенню.

Посилання представника ПАТ КБ «ПриватБанк» на те, що рішення суду першої інстанції про поділ майна подружжя, на яке посилався суд, скасовано, і на цей час у ОСОБА_1 відсутнє право власності на житловий будинок, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про визнання договору іпотеки недійсним, оскільки, як було вказано вище, земельна ділянка, яка є предметом іпотеки, придбана ОСОБА_2 і ОСОБА_1 в період шлюбу та є спільною сумісною власністю, якою розпорядився ОСОБА_1 без згоди ОСОБА_1

Між тим, рішення суду першої інстанції про поділ майна подружжя скасовано апеляційним судом лише з тих підстав, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не залучено до участі у справі /т. 2 а.с. 59, 74-76/.

Посилання представника ПАТ КБ «ПриватБанк» на те, що земельна ділянка була передана у власність саме ОСОБА_2, тому є його особистою приватною власністю, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки на спірній земельній ділянці знаходиться будинок, який придбаний подружжям в період шлюбу.

Відповідно до п. 182 постанови Пленум Верховного Суду України, від 16.04.2004, № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК.

Отже, в даному випадку діє презумпція виникнення права власності подружжя на земельну ділянку, на якій знаходиться будинок, та в разі поділу будинку право власності на земельну ділянку переходить у розмірі частки права власності у спільному будинку.

Крім того, між позивачем та ОСОБА_2 укладений договір іпотеки №ДІ-252, згідно з яким ОСОБА_2 надав позивачу в іпотеку, без згоди дружини, не тільки земельну ділянку, а і всі її приналежності, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, які є їх спільною сумісною власністю.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», не можуть бути в даному випадку підставою для задоволення позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки суд прийшов до висновку про недійсність договору іпотеки, який відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідним апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилити, апеляційну скаргу ОСОБА_2 і ОСОБА_1 задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові ПАТ КБ «ПриватБанк» та задоволення позову ОСОБА_2

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, апеляційний суд, -

вирішив:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 і ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2013 року скасувати.

Відмовити Публічному акціонерному товариству комерційному банку «ПриватБанк» у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2.

Визнати недійсним договір іпотеки №ДІ-252, укладений 30 січня 2008 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» і ОСОБА_2, предметом якого є земельна ділянка площею 0,1399 гектарів з всіма її приналежностями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованого в реєстрі № 3201.

Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

СУДДІ: