№ 3384463, 22.04.2008, Supreme Court (until 15.12.2027 - Supreme Court of Ukraine)

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

22 квітня 2008 року                                                                                              м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого          Кривенка В.В.,

суддів:                      Гусака М.Б., Маринченка В.Л.,

Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –

розглянувши у порядку письмового провадження, за скаргою Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 грудня 2006 року, справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Автошляхбуд” (далі - ТОВ) до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька (далі - ДПІ), про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2005 року ТОВ звернулося до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ від 3 березня 2005 року: № 0000252342/0/32757176/2465, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток на 224800 грн. і нараховані штрафні (фінансові) санкції на суму 169770 грн.; № 0000262342/0/32757176/2467, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість (далі –ПДВ) на 179751 грн. і нараховані штрафні (фінансові) санкції на суму 75783 грн.; № 0000272342/0/32757176/2469, яким позивачу нараховані штрафні (фінансові) санкції на суму 14094 грн. Постановою Господарського суду Донецької області від 28 грудня 2005 року позов задоволено. Донецький апеляційний господарський суд постановою від 28 березня 2006 року рішення суду першої інстанції скасував, в задоволенні позову відмовив.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 грудня 2006 року постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28 березня 2006 року скасовано, залишено без змін постанову Господарського суду Донецької області від 28 грудня 2005 року. У скарзі ДПІ про перегляд справи за винятковими обставинами порушено питання щодо скасування ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 грудня 2006 року та залишення в силі постанови Донецького апеляційного господарського суду від 28 березня 2006 року, з посиланням на неоднакове застосування судом касаційної інстанції пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств”, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість” та додано судові рішення касаційних судів, у яких по-іншому застосовано зазначені норми права. Перевіривши за матеріалами справи доводи скарги колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України дійшла висновку, що у даному випадку є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права, за якого суди по різному вирішують питання щодо правомірності віднесення суб’єктами господарювання до складу валових витрат та до складу податкового кредиту певних сум за наслідками збиткових операцій.

Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування зазначених норм права колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу визначені, як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Згідно із пунктом 1.32 статті 1 цього Закону, господарська діяльність – будь-яка діяльність особи направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, підставою прийняття ДПІ спірних повідомлень-рішень було те, що придбані не для подальшого використання у власній господарській діяльності товари (побутову техніку) позивач продав за ціною, значно меншою від ціни придбання, здійснивши таким чином збиткові операції на загальну суму 1078868 грн. 46 коп. Всю вартість товару позивачем віднесено на валові витрати, з урахуванням яких було сформовано податковий кредит та заявлено до відшкодування ПДВ.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову апеляційний суд виходив з того, що зазначені податковим органом в акті перевірки господарські операції позивача по купівлі і наступному продажу товарів були такими, які не спрямовані на отримання доходу.

На думку апеляційного суду систематичність операцій з купівлі-продажу товарів, малий часовий проміжок між операціями купівлі і продажу, а також факт, що товарно-матеріальні цінності не надходили позивачу - є підтвердженням того, що ТОВ не мало наміру використовувати і не використовувало їх у власній господарській діяльності.

За наведених обставин апеляційний суд прийшов до обґрунтованого висновку, що ТОВ безпідставно, всупереч положенням підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, пункту 1.32 статті 1 та пункту 5.1 статті 5 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств”, віднесло суму 899000 грн. (різницю між ціною придбання та ціною продажу товарів) до складу валових витрат, а суму 179751 грн. до складу податкового кредиту.

Скасовуючи постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28 березня 2006 року Вищий адміністративний суд України, не спростовуючи факти встановлені судами першої та апеляційної інстанцій і погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, помилково виходив з того, що закріплений у пункті 5.3 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” перелік витрат, які не можуть бути віднесені до складу валових, не містить положення щодо виключення сум, втрачених від збиткових операцій, а тому платником податку правомірно віднесено на валові витрати всю вартість придбання товарно-матеріальних цінностей і сформовано податковий кредит. При цьому касаційний суд не врахував, що товари придбавалися позивачем як предмети господарської операції для наступного продажу, а не для використання їх у власній господарській діяльності. Відповідно до частини 2 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд України може скасувати судове рішення суду касаційної інстанції і залишити в силі помилково скасоване рішення суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 241-244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26 грудня 2006 року скасувати, залишивши без зміни постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28 березня 2006 року.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                                                                                 В.В. Кривенко

Судді:                                                                                             М.Б. Гусак

                                                                                                          В.Л. Маринченко

                                                                                                          І.Л. Самсін

                                                                                                          О.О. Терлецький

                                                                                                          Ю.Г. Тітов