№ 32658933, 22.07.2013, Odesa District Administrative Court

Справа № 815/2265/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2013 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Соколенко О.М.

при секретарі - Громовій К.Д.

за участю: представник позивача - Кокоріної Н.В. (за довіреністю),

представника відповідача - Кочина І.А. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом приватного підприємства «Світлана» до державної податкової інспекції в Овідіопольському районі головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання неправомірними дій зі складання акту перевірки та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов приватного підприємства «Світлана» (надалі - ПП «Світлана», підприємство або - позивач) до державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Одеської області Державної податкової служби (надалі - ДПІ в Овідіопольському районі, або - відповідач) про визнання неправомірними дії зі складанню акту перевірки від 22.02.2013 року №290/22-1/22472366 та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.03.2013 року №0000272210.

До початку розгляду судом справи по суті, позивачем було збільшено позовні вимоги, а саме, окрім, вже заявлених позовних вимог, позивач просив суд скасувати також податкове повідомлення-рішення від 11.03.2013 року №0000252210 (т.1 а.с.179).

Позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що ДПІ в Овідіопольському районі проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань підтвердження господарських відносин ПП «Світлана» з платником податків ТОВ «Веста Максимум» за період жовтень, грудень 2011 року, у зв'язку з чим відповідачем складено акт від 22.02.2013 року №290/22-1/22472366, яким встановлено порушення позивачем: п. 1 ст. 203, п. 1 ст. 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання правочину, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.; п. 198.3., п. 198.6, ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевіряється на загальну суму 20013 грн. в тому числі за: жовтень 2011 року в сумі 16807 грн., грудень 2011 року в сумі 3206 грн.; п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток всього у загальній сумі 23016 грн. за IV квартал 2011 року.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 11.03.2013 року №0000272210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток всього у загальній сумі 23016 грн. та від 11.03.2013 року №0000252210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 20013 грн.

Позивач із висновками акту перевірки про порушення вказаних норм законодавства, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення не погоджується, вважає їх необґрунтованими і такими, що не відповідають законодавству України, з огляду на наступне.

Як стверджує позивач, ПП «Світлана» отримало від його контрагента ТОВ «Веста-Максимум» товар, що підтверджується: пояснювальною запискою колишнього працівника ПП «Світлана» ОСОБА_3, який прийняв цей товар та підписав всі супроводжувальні документи; видатковими накладними, платіжними дорученнями, рахунками-фактурами, податковими накладними; матеріалами інвентаризації із фотофіксацією до неї. Таким чином, позивач вважає, що ним не занижено податок на додану вартість та податок на прибуток за спірний період по взаємовідносинам із ТОВ «Веста-Максимум», і отже, оскаржувані податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі цього акту перевірки, підлягають скасуванню.

Разом з цим, позивач зазначив, що у відповідача не було підстав для проведення перевірки, оскільки ДПІ в Овідіопольському районі не були дотримані вимоги п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України в частині наявності обставини для проведення вищезазначеної перевірки, оскільки згідно зі ст.ст. 77,78 Податкового кодексу України необхідність встановлення господарських відносин між суб'єктами господарювання не може бути підставою для проведення вищевказаної перевірки.

Відповідач надав до суду письмові заперечення на адміністративний позов (т.1 а.с.230-236), в яких зазначив, що ДПІ в Овідіопольському районі в ході проведення перевірки ПП «Світлана» правомірно зроблені висновки про заниження позивачем податку на додану вартість в період, що перевірявся на загальну суму 20013 грн., в тому числі за: жовтень 2011 року в сумі 16807 грн., грудень 2011 року в сумі 3206 грн. та про заниження податку на прибуток всього у загальній сумі 23016 грн. за IV квартал 2011, у зв'язку із не встановленням фактичного здійснення фінансово-господарської діяльності між ПП «Світлана» із ТОВ «Веста Максимум» за період жовтень, грудень 2011 року. Таким чином, відповідач вважає що винесені податкові повідомлення-рішення від 11.03.2013 року №0000272210 та від 11.03.2013 року №0000252210 є правомірними, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.

В судовому засіданні 17.07.2013 року судом в порядку правонаступництва здійснено заміну відповідача - державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Одеської області Державної податкової служби на його правонаступника - Державну податкову інспекцію в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та на надані докази.

Представник відповідача в судовому засіданні заявлений адміністративний позов не визнав та просив суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на обставини, викладені в запереченнях на адміністративний позов та на надані докази.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, ознайомившись з запереченнями відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

ПП «Світлана» зареєстровано як юридична особа 19.05.1995 року, що підтверджується випискою з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ №559688, копія якої наявна в матеріалах справи (т.1 а.с.105).

Судом встановлено, що на момент проведення перевірки ПП «Світлана» знаходилось на податковому обліку в ДПІ в Овідіопольському районі та у спірний період було зареєстровано, зокрема, як платник податку на додану вартість, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №100091695 (т.1 а.с.115-116) та як платник податку на прибуток приватних підприємств.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу начальника ДПІ в Овідіопольському районі №8 від 09.01.2013 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки (т.2 а.с.18), старшим державним податковим ревізором-інспектором відділу планування, організації податкового контролю та аналітичної роботи управління податкового контролю ДПІ в Овідіопольському районі Няньчук Л.М. згідно з п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ПП «Світлана» щодо документального підтвердження господарських відносин з платником податків ТОВ «Веста Максимум», їх реальності та повноти відображення в обліку за період жовтень, грудень 2011 року.

За результатами вказаної перевірки ДПІ в Овідіопольському районі складено акт від 22.02.2013 року №290/22-1/22472366 (т.1 а.с.95-103, 238-255), яким встановлено порушення позивачем: п.1 ст.203, п.1 ст.215, ст.ст.228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання правочину, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.; п.198.3., п.198.6, ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевіряється на загальну суму 20013 грн., в тому числі за: жовтень 2011 року в сумі 16807 грн., грудень 2011 року в сумі 3206 грн.; п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток всього у загальній сумі 23016 грн. за IV квартал 2011 року.

У зв'язку із відмовою посадових осіб позивача отримати акт перевірки (т.2 а.с.16), вказаний акт перевірки було направлено позивачу 22.02.2013 року, що підтверджується супровідним листом відповідача від 22.02.2013 року №3747/10/22-1 та отримано останнім, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (т.2 а.с.11,13).

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийняті: податкове повідомлення-рішення від 11.03.2013 року № 0000272210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток всього у загальній сумі 23016 грн. та податкове повідомлення-рішення від 11.03.2013 року № 0000252210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 20013 грн. та за штрафними санкціями - 10006,50 грн. (т.1 а.с.104, 180, т.2 а.с.9-10), які 12.03.2013 року були направлені позивачу (т.2 а.с.12).

Не погодившись з діями відповідача щодо складання акту перевірки, висновками податкового органу та винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду із вказаними адміністративним позовом.

Вирішуючи питання щодо правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд виходить з наступного.

Як вже зазначено судом, спірні податкові повідомлення-рішення базуються на викладених в акті перевірки висновках відповідача щодо порушення позивачем вимог п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток всього у загальній сумі 23016 грн. за IV квартал 2011 та порушення позивачем п.198.3, п.198.6, ст.198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 20013 грн. в тому числі за: жовтень 2011 року в сумі 16807 грн., грудень 2011 року в сумі 3206 грн.

Доходячи висновку про порушення позивачем вказаних вимог законодавства, відповідачем взято до уваги та використано при проведенні перевірки наступні документи, надані позивачем та дані органів ДПС:

- декларації з податку на додану вартість за жовтень, грудень 2011 року, додатки №5 до них;

- копії наказу про проведення інвентаризації та створення робочої інвентаризаційної комісії, наказу про затвердження результатів інвентаризації, копії фото фіксації залишків товару, отриманого від контрагента ТОВ «Веста Максимум»;

- податкові накладні, видаткові накладні, рахунки фактури, реєстри виданих та отриманих податкових накладних, перелік яких наведено в акті перевірки;

- бази даних: АІС «Облік платників і платежів»; АРМ «Платники податків»; АРМ - свідоцтво (ПДВ); АІС - «ТАХ»; АС «Бест-Звіт», «Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»;

- акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 06.2012 року №/22/-20/37145541 "Про неможливість проведення перевірки ТОВ «Веста Максимум» з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, якими сформовано податковий кредит за жовтень, грудень 2011 року, яким встановлені порушення ТОВ «Веста Максимум» п. 198.1, п.198.2, п.198.6, ст. 198, п. 185.1, ст. 185, п. 188.1, ст. 188, п. 187.1, ст. 187 Податкового кодексу України, п.1, п.5 ст. 203, п.1, п.2 ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658. ст. 662 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених контрагентами ТОВ «Веста Максимум» при визначенні податкових зобов'язань та податкового кредиту (т.2 а.с.1-8).

При цьому, в акті зазначено, що до перевірки не надано договір купівлі-продажу товару між ПП «Світлана» та ТОВ «Веста Максимум», а також вказано, що неможливо встановити за чий рахунок проводилось транспортування товару та вантажні роботи, у зв'язку із ненаданням підтверджуючих документів про транспортування товару.

Таким чином, з урахуванням викладеного, враховуючи використані під час перевірки документи та дані, висновки акту перевірки про встановлені порушення обґрунтовані тим, що за результатом проведеної перевірки неможливо встановити фактичне (реальне) здійснення фінансово-господарської діяльності між ПП «Світлана» із ТОВ «Веста Максимум» за період жовтень, грудень 2011 року щодо отримання товару.

Суд погоджується з вказаними висновками відповідача щодо відсутності фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та вищезазначеним контрагентом позивача, і як наслідок, щодо завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за спірний період за господарськими операціями із ТОВ «Веста Максимум», в результаті чого встановлено заниження позивачем податку на додану вартість, та відповідно погоджується з висновками відповідача про заниження позивачем податку на прибуток, виходячи з наступного.

Згідно з п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У якості доказів підтвердження здійснення господарських операцій з придбання товару у спірний період між ПП «Світлана» та ТОВ «Веста Максимум», позивачем надано до суду засвідчені копії: видаткових накладних, рахунків-фактур, платіжних доручень, банківських виписок, картку взаєморозрахунків, податкових накладних, пояснювальної записки ОСОБА_3, наказу про проведення інвентаризації та створення робочої інвентаризаційної комісії, наказу про затвердження результатів інвентаризації, інвентаризаційної відомості станом на 19.01.2013 року №001 та фотофіксацію до неї (т.1 а.с.62-87, 125-163).

Податкові накладні, виписані ТОВ «Веста Максимум» позивачем включено до реєстрів отриманих та виданих податкових накладних за жовтень, грудень 2011 року (т.1 а.с.206-214).

Суми податку на додану вартість відповідно до вищевказаних податкових накладних позивач включив до складу податкового кредиту за жовтень, грудень 2011 року, що підтверджується податковими деклараціями з податку на додану вартість за жовтень, грудень 2011 року та додатком №5 до них по контрагенту ТОВ «Веста Максимум» (т.1 а.с.182-197) та суми валових витрат за вказаними операціями за спірний період позивач відніс до податкової декларацій з податку на прибуток 2-4 квартали 2011 року (т.1 а.с.198-205).

Суд зазначає, що правові відносини щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість та включення сум до складу валових витрат регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України), ведення бухгалтерського обліку по податкових операціях встановлено Законом України від 16.07.1999р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами і доповненнями) (далі - Закон про бухгалтерський облік).

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтею 1 Закону Про бухгалтерський облік визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 цього ж Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону Про бухгалтерський облік, на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Порядок формування податкового кредиту з 01.01.2011 року визначений ст. 198 Податкового кодексу України (надалі - ПК України).

Відповідно до п.п.198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Пунктом 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих(сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи-продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, як вбачається з викладеного, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності.

Водночас, суд зазначає, що нормами Податкового кодексу України визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ. При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду, включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати підприємства мають бути фактично підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків та віднесення ним сум до валових витрат.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, керуючись ст. 86 КАС України, оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих доказів, а також у сукупності їх достатність та взаємозв'язок, суд критично ставиться до зазначених документів як до доказів фактичного отримання позивачем товарів та використання цих товарів у власній господарській діяльності та погоджується із встановленими ДПІ порушеннями позивачем п.198.3., п.198.6, ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевіряється на загальну суму 20013 грн., в тому числі за: жовтень 2011 року в сумі 16807 грн., грудень 2011 року в сумі 3206 грн.; п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток всього у загальній сумі 23016 грн. за IV квартал 2011 року по вказаним господарським операціям із ТОВ «Веста Максимум», з огляду на наступне.

Як вже встановлено судом, позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевіряємий період, були надані копії: видаткових накладних, рахунків-фактур, платіжних доручень, банківських виписок, картку взаєморозрахунків, податкових накладних, пояснювальної записки ОСОБА_3, наказу про проведення інвентаризації та створення робочої інвентаризаційної комісії, наказу про затвердження результатів інвентаризації, інвентаризаційної відомості станом на 19.01.2013 року №001 та фотофіксацію до неї.

Інші, первинні в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», документи на підтвердження здійснення операції з контрагентом ТОВ «Веста Максимум», позивачем не надано, та в матеріалах справи не містяться.

Так, суд зазначає, що письмових угод з ТОВ «Веста Максимум» щодо придбання товару, а саме договорів купівлі-продажу №081103 від 08.11.2011 року та №2810/11 від 28.10.2011, на які міститься посилання в графі «вид цивільно-правового договору» у податкових накладних, позивачем ні до перевірки не надано, ні на неодноразову пропозицію суду під час розгляду справи таких доказів надано не було.

При цьому, у судовому засіданні представник позивача зазначила, що такі письмові угоди між позивачем та його контрагентом відсутні.

Разом з цим, документи щодо транспортування вказаного товару в матеріалах справи відсутні, на пропозиції суду надати такі документи, у судовому засіданні 17.07.2013 року представник позивача пояснила, що товар доставлявся продавцем автомобільним транспортом, а тому документів щодо транспортування товару у позивача немає.

Відповідно до ст.664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Враховуючи, що договір постачання між позивачем та ТОВ «Веста Максимум» в письмовому вигляду не укладався, жодного документу, який би визначав обов'язок продавця доставити товар, позивачем не надано, суд вважає безпідставним твердження представника позивача про те, що перевезення товару здійснювалося саме продавцем.

Більш того, суд зазначає, що відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», пункту 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, товарно-транспортна накладна визначена як обов'язковий документ, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом та зберігатися як у вантажовідправника, так і у вантажоодержувача. Згідно із пунктом 1 зазначених Правил товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, а дорожній лист - документ установленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи автомобільного транспортного засобу.

Пунктами 1, 2 наказу Міністерства транспорту України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» від 29.12.1995 року № 488/346 затверджено типову форму № 1-ТН «Товарно-транспортна накладна» (складається у чотирьох примірниках, з яких 1-вантажовідправнику, 2-вантажоодержувачу, 3,4-автопідприємству) та визнано обов'язковим застосування вказаної форми всіма суб'єктами господарської діяльності, незалежно від форм власності.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факт реальної поставки товару від ТОВ «Веста Максимум», оскільки суду в підтвердження перевезення вантажу автомобільним транспортом не надані не лише товарно-транспортні накладні, які згідно з чинним законодавством є єдиними для всіх учасників транспортного процесу юридичними документами, що призначені для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, але й взагалі будь-які документи, що свідчили б про отримання й транспортування товару.

Також суд звертає увагу на відсутність в матеріалах справи доказів, які б свідчили про те, яким чином сторони договору досягли згоди з приводу строку поставки товару, оскільки у досліджених судом рахунках-фактурах зазначені лише найменування, кількість та ціна товару без визначення терміну, в якій відбудеться конкретна поставка товару покупцеві.

Згідно статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Тобто, з аналізу вищевказаних норм Закону вбачається, що строк поставки товарів є істотною умовою для договорів такого виду, тому суд вважає, що під час укладення так званих договорів поставки (купівлі-продажу) позивач та ТОВ «Веста Максимум» не дійшли згоди щодо усіх істотних його умов, що свідчить про відсутність наміру щодо настання реальних наслідків.

Крім того, в наданих до матеріалів справи документах взагалі відсутні відомості про умови розрахунків, що також свідчить про відсутність істотних умов договору поставки.

Під час винесення рішення у справі суд приймає до уваги, що ані під час проведення перевірки, ані під час розгляду справи судом, позивачем не було надано доказів використання придбаних товарів у власній господарській діяльності.

В свою чергу, щодо посилань позивача на часткове використання отриманого товару в межах здійснення господарської діяльності позивача, суд зазначає, що враховуючи те, що на неодноразову пропозицію суду надати такі докази, з боку позивача до суду не надано відповідно доказів подальшого використання отриманих товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, вказані посилання ґрунтуються на узагальнюючих припущеннях, які не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки б це призвело до формального вирішення справи.

Водночас, суд не приймає до уваги як докази отримання позивачем від його контрагента товарів, пояснювальну записку колишнього працівника ПП «Світлана» ОСОБА_3, оскільки у вказаному документі містяться загальні пояснення без зазначення контретизуючих даних щодо кількості товару, його найменування, періоду замовлення та отримання товару, документів, що підтверджують здійснення господарської операції, тощо, а також, суд не приймає до уваги надані матеріали інвентаризації із фото фіксацією до них, оскільки з вказаних документів жодним чином не вбачається, що саме ці товари були отримані саме від ТОВ «Веста Максимум».

Слід також зазначити, що позовна заява не містить опису фактичного виконання господарських зобов'язань за так званими укладеними з контрагентом договорами, у зв'язку з чим судом з'ясовувалося у повноваженого представника позивача питання щодо фактичності й достовірності здійснення господарських операцій. Водночас, в межах предмету доказування по справі, представник позивача не надала зрозумілих та аргументованих пояснень стосовно умов укладення договорів, умов поставки товару та стосовно подальшого використання у господарській діяльності товару.

Суд зазначає, що наявність податкових накладних є обов'язковою, проте, не єдиною умовою для набуття позивачем права на податковий кредит, оскільки сам по собі факт виписування документів не є безумовним свідченням того, що поставка мала місце.

З огляду на викладені положення законодавства, суд зазначає, що для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару, та для отримання можливості віднести суми до валових витрат платник податків повинен мати, зокрема, податкові накладні, видані на реально отриманий товар, призначений для використання в господарській діяльності.

Отже, наявність вказаних податкових накладних не є достатньою підставою для визнання правомірності віднесення спірних сум до складу податкового кредиту та до валових витрат, оскільки наведені в них відомості не підтверджуються належними первинними бухгалтерськими документами.

З урахуванням вищевикладеного, суд зазначає, що лише формальна наявність у позивача податкових накладних, виписаних ТОВ «Веста Максимум» не є достатнім і беззаперечним документальним підтвердженням фактичного постачання товарів позивачу і не дає можливості суду дійти обґрунтованого й переконливого висновку про фактичне проведення господарських операцій, що вказує на відсутність у позивача фактичних підстав для віднесення спірних сум до складу податкового кредиту та до валових витрат підприємства.

Враховуючи викладене, зважаючи на відсутність у справі належного документального підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом щодо поставки товару та на недоведеність подальшого використання цього товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, суд дійшов висновку про безпідставність включення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ за спірний період у розмірі 20013 грн., в тому числі за: жовтень 2011 року в сумі 16807 грн., грудень 2011 року в сумі 3206 грн. та про безпідставність віднесення до валових витрат суми у загальному розмірі 23016 грн. за IV квартал 2011, у зв'язку із чим погоджується із висновком відповідача про заниження позивачем податку на додану вартість у розмірі 20013 грн., та заниження податку на прибуток підприємств у сумі 23016 грн., а тому, на думку суду, донарахована контролюючим органом сума грошового зобов'язання і накладення штрафних санкцій відповідає вимогам ст.54, ст.57 ПК України на час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Водночас, посилання в акті перевірки на нікчемність правочинів суд не приймає до уваги за відсутності належного документального підтвердження відповідними засобами доказування завідомо умисної мети та факту спрямованості договорів на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, з чим ч.1 ст.228 ЦК України пов'язує визначення порушення публічного порядку.

Між тим, такі посилання відповідача щодо нікчемності правочинів, у даному випадку, не спростовують недоведений в ході розгляду справи факт поставки контрагентом позивача товару, обставини чого відповідно до розподілу обов'язку доказування покладено на позивача, і за цих обставин не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Разом з цим, вирішуючи питання щодо правомірності дій посадових осіб державної податкової служби щодо складення акту перевірки, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.п. 20.1.4. п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право: проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з п. 75.1 ст.75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно із абз.3 п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Згідно з п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до п.79.1, п.79.2 ст.79 ПК України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Як встановлено судом, повідомлення про проведення перевірки №15 від 09.01.2013 року та копія наказу від 08.01.2013 року 38 були направлені позивачу, та отримані останнім 02.02.2013 року (т.2 а.с.15), тобто позивач був належним чином сповіщений про проведення перевірки.

При цьому, слід зазначити, що однією з обставин для проведення документальної позапланової виїзної перевірки, визначених п. 78.1 ст. 78 Податкового Кодексу України є те, що за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу було направлено запит про надання інформації та її документального підтвердження по господарських відносинах із ТОВ «Веста Максимум» за період жовтень, грудень 2011 року (т.1 а.с.117), на який позивачем листами від 29.12.2012 року, 24.01.2013 року та 12.02.2013 року (т.1 а.с.119-122) надані копії документів, перелік яких наведено в акті перевірки та використано перевіряючим при проведенні перевірки.

При цьому, як вже зазначено судом, позивачем не було надано всіх необхідних документів щодо фінансово-господарської діяльності із його контрагентом за спірний період, про які зазначалось у запиті відповідача.

Відповідно до порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №984 від 22.12.2010 року, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Згідно п.3 порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №984 від 22.12.2010 року, результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Акт (довідка) документальної перевірки складається у двох примірниках та підписується посадовими (службовими) особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, а також посадовими особами платника податків або його законними представниками.

Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

При цьому, суд зазначає, що відповідачем не було порушено порядок проведення перевірки, він діяв в межах чинного законодавства та відповідно за результатами проведеної перевірки посадовою особою відповідача складено акт, яким на його думку встановлено порушення позивачем: п. 1 ст. 203, п. 1 ст. 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання правочину, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.; п. 198.3., п. 198.6, ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевіряється на загальну суму 20013 грн. в тому числі за: жовтень 2011 року в сумі 16807 грн., грудень 2011 року в сумі 3206 грн.; п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток всього у загальній сумі 23016 грн. за IV квартал 2011 року.

З огляду на вищезазначене, суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині визнання протиправними дії відповідача щодо складання акту перевірки від 22.02.2013 року №290/22-1/22472366 задоволенню не підлягають.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. Частиною 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У ході розгляду справи представник відповідача довів суду, з посиланням на відповідні положення законодавства, необґрунтованість позовних вимог позивача щодо протиправності нарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість та нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) та по податку на прибуток.

Таким чином, виходячи з викладеного, суд доходить висновку, що адміністративний позов ПП «Світлана» задоволенню не підлягає у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 14, 70, 71, 72, 79, 86, 94, 103, 158 - 163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

У задоволенні адміністративного позову приватного підприємства "Світлана" до державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання неправомірними дій зі складання акту перевірки від 22.02.2013 року № 290/22-1/22472366 та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.03.2013 року № 0000272210 та № 0000252210 - відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 22 липня 2013 року.

Суддя О.М. Соколенко

У задоволенні адміністративного позову приватного підприємства "Світлана" до державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання неправомірними дій зі складання акту перевірки від 22.02.2013 року № 290/22-1/22472366 та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.03.2013 року № 0000272210, 0000252210 - відмовити повністю.

22 липня 2013 року.