№ 32277418, 04.07.2013, Commercial Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Commercial Court of Ukraine)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2013 року Справа № 5015/5083/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Могил С.К. (головуючий), Борденюк Є.М., , Вовк І.В. (доповідач),

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "ЕКП" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.04.2013 року у справі № 5015/5083/12 за позовом приватного підприємства "ЕКП" до дочірнього підприємства "Бізнес-Плюс" товариства з обмеженою відповідальністю "ТКС-Менеджмент" про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2012 року позивач звернувся до господарського суду Львівської області з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 56 010 грн., пені в сумі 1 841,42 грн., 56,01 грн. інфляційних сум, 3 % річних у сумі 373,40 грн. та штрафу в сумі 28 005 грн. у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання за договором про надання послуг на розміщення зовнішньої реклами від 15.12.2011 року № 000165.

Рішенням господарського суду Львівської області від 24.01.2013 року (суддя Ділай У.І.) позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 56 010 грн., пеню в сумі 1 721,62 грн., 56,01 грн. інфляційних сум, 3 % річних у сумі 345,27 грн. та штраф у сумі 28 005 грн., а в решті позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.04.2013 року (судді Давид Л.Л., Данко Л.С., Юрченко Я.О.) зазначене рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про стягнення заборгованості в сумі 56 010 грн., пені в сумі 1 721,62 грн., 56,01 грн. інфляційних сум, 3 % річних в сумі 373,40 грн. і штрафу в сумі 28 005 грн. скасовано та в цій частині позову відмовлено, а в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач вважає, що апеляційним господарським судом порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняту ним постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 15.12.2011 року між сторонами було укладено договір про надання послуг на розміщення зовнішньої реклами № 000165 відповідно до умов якого позивач (виконавець) взяв на себе зобов'язання за дорученням відповідача (замовник) провести рекламну кампанію в інтересах останнього в строки й на умовах, передбачених договором, за умови дотримання замовником своїх зобов'язань за договором, у тому числі по платежах.

Замовник має право прийняти виконані виконавцем роботи, підписати надані акти про закінчення робіт із цього договору протягом 5-ти днів із моменту їхнього одержання, а при наявності зауважень по виконаній роботі - надати їх у письмовій формі в той же строк (п. 2.1.5 договору).

Пунктом 3.1. договору сторони погодили, що вартість послуг й умови оплати по кожній рекламній кампанії обумовлюється сторонами у додатках до даного договору.

Пунктами 3 додатків № 1 від 15.12.2011 року та № 2 від 28.04.2012 року передбачено порядок оплати, за якими вартість рекламної кампанії відповідач оплачує згідно адресної програми до 20 числа поточного місяця на підставі рахунків-фактур позивача.

Відповідно до п.п. 4.8. та 4.9 договору у випадку порушення відповідачем строків оплати, передбачених у даному договорі, до нього може застосовуватись пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення платежу, обчисленої за кожен день прострочення від вартості неоплаченої суми. У випадку, якщо порушення строків оплати триває більше ніж десять календарних днів, до відповідача може застосовуватись штраф у розмірі 50% від суми простроченого платежу.

22.06.2012 року позивач надіслав відповідачу претензію № 16 з вимогою погасити заборгованість за договором від 15.12.2011 року № 000165 у сумі 70090 грн. протягом трьох календарних днів.

20 серпня 2012 року ПП "ЕКП" повторно направило на адресу відповідача претензію № 19 з вимогою оплати наданих послуг згідно з договором від 15.12.2011 року № 0000165 на суму 61010 грн. у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Предметом даного судового розгляду є вимоги виконавця до замовника про стягнення заборгованості, штрафу, пені, інфляційних сум та 3 % річних у зв'язку з невиконанням зобов'язання з оплати наданих послуг.

Висновок апеляційного господарського суду про відмову в позові про стягнення з відповідача заборгованості, штрафу, пені, інфляційних сум та 3 % річних мотивовано недоведеністю порушення відповідачем строків виконання зобов'язання з оплати послуг за спірним договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України у випадку, коли договором передбачено надання послуг за плату замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та порядку, що встановлені договором.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Суд апеляційної інстанції, зробивши висновки про ненастання строку виконання грошового зобов'язання відповідачем, виходив з того, що умовами договору не встановлений строк оплати, а позивачем не доведено належними та допустимими доказами обставин надіслання актів закінчення робіт та рахунків-фактур на юридичну адресу відповідача, обумовлену сторонами в спірному договору.

Проте, з такими висновками апеляційного господарського суду погодися не можна, оскільки умовами пунктів 3 додатків № 1 та № 2 від до договору передбачено порядок оплати, за якими вартість рекламної кампанії відповідач оплачує згідно адресної програми до 20 числа поточного місяця на підставі рахунків-фактур позивача, а пунктами 1 цих додатків визначена конкретна вартість оренди рекламної площини на місяць за кожне місце і зазначені суми є фіксованими та не можуть бути змінені виконавцем.

Відтак відсутність рахунків-фактур виконавця послуг не впливає на обов'язок здійснити оплату на підставі договору.

За вимогами ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом першої інстанції встановлено обставини виконання позивачем обов'язку з надання послуг на розміщення зовнішньої реклами за договором від 15.12.2011 року та неналежного виконання зобов'язання замовником з оплати наданих послуг за спірний період, розмір заборгованості, штрафних санкцій, інфляційних сум та 3 % річних на підставі договору та вимог норм матеріального права.

Таким чином, висновок апеляційного господарського суду про ненастання строку виконання грошового зобов'язання відповідачем не ґрунтується на матеріалах справи та нормах законодавства, що регулюють спірні відносини.

Разом з тим, висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову про стягнення заборгованості 56 010 грн., штрафу 28 005 грн., пені 1721,62 грн., 56,01 грн. інфляційних сум, 3 % річних 345,27 грн. та про відмову в решті позову обґрунтовується матеріалами справи та вимогами закону.

За таких обставин, оскаржену постанову апеляційного господарського суду не можна визнати законною й обґрунтованою, і тому вона підлягає скасуванню, а законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу приватного підприємства "ЕКП" задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.04.2013 року скасувати, а рішення господарського суду Львівської області від 24.01.2013 року залишити без змін.

Стягнути з дочірнього підприємства "Бізнес-Плюс" товариства з обмеженою відповідальністю "ТКС-Менеджмент" (82200, Львівська обл., м.Трускавець, вул. Суховоля, 54А) на користь приватного підприємства "ЕКП" (79035, м. Львів, вул. Зелена, 145, корпус 6) витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги в сумі 860,25 грн.

Видачу відповідного наказу доручити господарському суду Львівської області.

Головуючий суддя С.Могил

Судді Є.Борденюк

І.Вовк