Decision № 30920596, 25.04.2013, Commercial Court of Dnipropetrovsk Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.04.13р. Справа № 904/1841/13-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК ДОБРОПІЛЛЯВУГІЛЛЯ", м.Добропілля

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна", м. Дніпропетровськ

про стягнення 39 850,01 грн.

Суддя Петренко Н.Е.

секретар судового засідання Голосній Д.С.

Представники:

від позивача: Бунтовська І.М., представник за довіреністю № б/н від 02.01.13 р.

від відповідача: Штифурко Ю.І., представник за довіреністю № 20 від 08.02.12 р.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК ДОБРОПІЛЛЯВУГІЛЛЯ" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" (далі - відповідач) про стягнення неустойки у вигляді штрафу у розмірі 39 850,01 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №ДУ-176 від 01.08.2011р., в частині здійснення своєчасної поставки продукції.

Ухвалою господарського суду від 05.03.13р. порушено провадження у справі, прийнято позовну заяву до розгляду, призначено судове засідання на 19.03.13р.

Ухвалою господарського суду від 19.03.13 р. розгляд справи відкладено на 09.04.13 р.

Ухвалою господарського суду від 09.04.13 р. розгляд справи відкладено на 24.04.13 р.

24.04.13 р. в судовому засіданні оголошено перерву до 25.04.13р.

25.04.13р. в судовому засіданні повноважний представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Крім того, повноважний представник позивача надав для долученя до матеріалів справи додаткові письмові пояснення по суті позову.

В свою чергу, повноважний представник відповідача позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити позивачу в їх задоволенні.

В судовому засіданні 25.04.13р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.08.11р. між позивачем та відповідачем було укладеного договір № ДУ-176 (далі-Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого, відповідач зобов'язався поставити у власність позивача продукцію та устаткування виробничо-технічного призначення (далі-продукція) в асортименті, кількості, в строки, за ціною та з якісними характеристиками, узгодженими сторонами у Договорі та Специфікаціях, які є невід'ємними частинами Договору.

Відповідно до п. 1.2. Договору, позивач зобов'язався прийняти поставлену в його власність продукцію та своєчасно оплатити її вартість у відповідності до умов даного Договору.

В п. 3.2. Договору зазначено про те, що поставка буде здійснюватися на умовах DDP, згідно "ІНКОТЕРМС-2000", якщо інше не буде обумовлено у відповідних Специфікаціях до Договору. Пункт призначення поставки продукції зазначається сторонами у відповідних Специфікаціях до Договору.

Як зазначено в п. 3.4. Договору, датою поставки вважається дата, зазначена представником позивача на відповідних товаросупровідних документах, наданих відповідачем про приймання продукції.

Пунктом 3.5. Договору передбачено, що зобов'язання відповідача вважається виконаним з моменту передачі продукції в розпорядження позивача. Передача продукції здійснюється в узгодженому сторонами пункті призначення поставки, обумовлених сторонами у відповідних Специфікаціях, які є невід'ємними частинами Договору.

Згідно п.5.2. Договору, у випадку не поставки (недопоставки) продукції в строки, передбачені відповідною Специфікацією, відповідач сплачує позивачу неустойку у вигляді штрафу в розмірі 5% від вартості не поставленої продукції, а крім того, відшкодовує усі понесені позивачем збитки, спричиненні затримкою виконання відповідачем зобов'язань по даному Договору.

У відповідності до п. 7.1. Договору, Договір вступає в силу з дати його підписання повноважними представниками сторін. У випадку не виконання (неналежного виконання) сторонами (стороною) своїх зобов'язань по Договору, строк дії Договору продовжується до повного виконання сторонами усіх прийнятих на себе зобов'язань.

02.04.12р. між сторонами було підписано Специфікацію (а.с.10), згідно з умовами якої відповідач прийняв на себе зобов'язання поставити у власність позивача зазначену в Специфікації продукцію в узгодженій кількості та в узгоджений строк, а саме до 30.04.12р.

Як зазначає позивач, відповідач узгоджену сторонами продукцію поставив з порушенням строку поставки, а саме 12.05.12р., що підтверджують накладі, які знаходяться в матеріалах справи (а.с.11-13).

У зв'язку з тим, що відповідач прострочив виконання обов'язку з поставки продукції у строк, позивач на підставі п. 5.2. Договору нарахував для сплати відповідачу неустойку у вигляді штрафу в розмірі 5 % від вартості не поставленої продукції, а саме на суму 39850,01грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить стягнути з відповідача неустойку у вигляді штрафу в розмірі 39 850,01 грн.

Відповідач заявлені позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити позивачу в їх задоволенні, оскільки відповідачем вся продукція була поставлена на адресу позивача, але з запізненням, не в строк, що узгоджений сторонами в Специфікації від 02.04.12р., тобто відповідач зобов'язання, передбачені Договором, виконав. Посилання позивача на п. 5.2 Договору не містить правомірних підстав для стягнення штрафу саме за прострочення виконання зобов'язання відповідачем. До того ж умовами Договору, зокрема розділом 5 "Відповідальність сторін", взагалі не передбачено відповідальність відповідача за прострочення поставленої продукції.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Як зазначено в ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно умов ст.ст. 216-217, 230-231 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Правилами статей ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Пунктом 5.2. Договору передбачено, що у випадку не поставки (недопоставки) продукції в строки, передбачені відповідною Специфікацією, відповідач сплачує позивачу неустойку у вигляді штрафу в розмірі 5% від вартості не поставленої продукції, а крім того, відшкодовує усі понесені позивачем збитки, спричиненні затримкою виконання відповідачем зобов'язань по даному Договору.

Господарський суд вважає, що позивач не правомірно нараховував відповідачу штраф у сумі 39 850,01 грн., оскільки продукція була поставлена позивачу відповідачем в повному обсязі, хоч і не в строк, що узгоджений сторонами в Специфікації від 02.04.12р. Крім того, продукція була прийнята позивачем без будь яких зауважень та заперечень.

Статтями 6 та 627 Цивільного кодексу України визначений один із загальних принципів договірних правовідносин - принцип свободи договору, тобто сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено в ч. 2 ст. 237 Господарського кодексу України порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором.

Згідно абзацу 1 п. 57 глави VІІІ "Майнова відповідальність" Положення про поставку продукції № 888 від 25.07.1988р.: "за прострочку поставки або недопоставки продукції постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі 8 відсотків вартості не поставленої в строк продукції."

Для визначення належності виконання зобов'язання перш за все необхідно встановити, чи відповідає виконання умовам укладеного сторонами цивільно-правового договору.

При укладення договору поставки продукції № ДУ-176 від 01.08.11р. сторони мали змогу передбачити відповідальність як у розмірі відсотків від вартості не поставленої продукції, так і не поставленої в строк продукції, але вони обмежились лише розміром відповідальності від вартості не поставленої продукції (п. 5.2. Договору).

Даний договір є чинним, жодних доказів внесення змін до умов Договору позивач суду не надав.

Тобто, у даному випадку відповідач дійсно прострочив виконання зобов'язання, але відповідно до укладеного сторонами договору відповідає він за це лише у розмірі 5 % від вартості не поставленої продукції.

Викладене є підставою для відмови позивачу в задоволенні позову, у зв'язку з чим витрати по справі слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 625, 627, 629, 663, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 216-218, 230-231, 237, 265, 266 Господарського кодексу України, ст.ст. 4, 32-34, 43-44, 49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову - відмовити.

Судові витрати по справі покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Суддя Н.Е. Петренко

Повне рішення складено 26.04.13р.