Court ruling № 30833535, 17.04.2013, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" квітня 2013 р. м. Київ К/9991/90047/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Корженкової І.О.,

та представників сторін:

позивача - Полатайка С.С.,

відповідача - Звичайної Г.М.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано-Франківської області (далі - ДПІ)

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.02.2011

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2011

у справі № 2а-18/11/0970

за позовом відкритого акціонерного товариства "Нафтохімік Прикарпаття" (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У січні 2011 року Товариство звернулося до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.12.2010 № 0000041500/0 та від 10.12.2010 № 0000051500/0.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.02.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2011, позов задоволено повністю. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що податковим органом було незаконно спрямовано перераховані позивачем кошти на оплату поточних зобов'язань з акцизного збору з нафтопродуктів в рахунок погашення податкового боргу Товариства з цього платежу за минулі періоди.

Посилаючись на порушення судами пункту 7.7 статті 7, підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти попередніх інстанцій та повністю відмовити у позові Товариства.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено невиїзну документальну перевірку своєчасності сплати Товариством акцизного збору з нафтопродуктів до бюджету за період з 01.06.2008 по 28.10.2010, оформлену актом від 29.11.2010 № 4543/15-00152230. За наслідками цієї перевірки відповідачем було прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 10.12.2010 № 0000041500/0, згідно з яким Товариство притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 22 726 217,93 грн. за сплату названого збору у сумі 45 452 435,85 грн. із затримкою на 773 календарних дні;

податкове повідомлення-рішення від 10.12.2010 № 0000051500/0, за яким на позивача накладено 20 818 585,27 грн. штрафу за сплату акцизного збору з нафтопродуктів у сумі 41 637 170,53 грн. із затримкою на 821 календарний день.

Як з'ясували суди за наслідками дослідження наявних у справі доказів (зокрема, розрахунків акцизного збору, поданих Товариством до контролюючого органу протягом перевіреного періоду, та платіжних доручень на оплату задекларованих сум цього збору), податкові зобов'язання з акцизного збору своєчасно сплачувалися позивачем, однак податкова інспекція самовільно спрямовувала перераховані Товариством кошти в рахунок погашення податкового боргу за минулі періоди з одночасним розподілом платежу на суму основного боргу та пені.

Приймаючи рішення про задоволення цього позову, попередні судові інстанції обґрунтовано виходили з того, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Встановлена ж пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» рівність бюджетних інтересів, яка зводиться до того, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях, не позбавляє платника як права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до пункту 7.1 статті 7 цього ж Закону, так і обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону.

Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків. Відповідно, названим Законом не визначено серед заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, зміну призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Відповідно ж до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, попередні судові інстанції дійшли об'єктивного висновку стосовно того, що пункт 7.7 статті 7 згаданого Закону не надає податковому органу право змінювати призначення платежу, самостійно визначене платником податків.

Не випливає таке право і зі змісту підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону, позаяк передбачений цією нормою розподіл сплаченої платником суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини), здійснюється при погашенні платником податкового боргу без одночасного визначення пені.

У розглядуваному ж випадку Товариство сплачувало поточні податкові зобов'язання, а не податковий борг, а тому наведена норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

З урахуванням викладеного попередні судові інстанції обґрунтовано зазначили про незаконність оспорюваних податкових повідомлень-рішень та правомірно задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги засновані на іншому тлумаченні правових норм, що, однак, не є свідченням судової помилки. Ці доводи були обґрунтуванням правової позиції ДПІ по справі під час вирішення спору по суті та їм було надано належну правову оцінку судами попередніх інстанцій.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали окружного і апеляційного адміністративних судів зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано-Франківської області залишити без задоволення.

2. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.02.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2011 у справі № 2а-18/11/0970 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько