№ 30276513, 25.03.2013, Odesa District Administrative Court

Справа № 815/366/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2013 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Андрухіва В.В.

при секретарі Белан М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі справу за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Приморському районі м Одеси Одеської області Державної податкової служби до Приватного підприємства Фірма "Титан", Товариства з обмеженою відповідальністю "Миракод" про стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В :

Державна податкова інспекція у Приморському районі м Одеси Одеської області Державної податкової служби звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства Фірма "Титан" про стягнення грошових коштів у розмірі 2594931,20 грн. та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Миракод" про стягнення грошових коштів у розмірі 2594931,20 грн.

Позивач обгрунтував свої вимоги тим, що відповідно до п.п.78.1.11 п.78.1 ст.78, п.79.1 ст.79 ПК України, ст.66 та ч.5 ст.114 КПК України, постанови від 18.02.2011 року старшого слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА в Одеській області капітана податкової міліції І.М.Балахтіна, та відповідно до Наказу ДПІ у Приморському районі м.Одеси №1638 від 26.05.2011 року, позивачем проведено документальну невиїзну перевірку Приватного підприємства «Фірма «Титан» код 21026274 (далі - ПП «Титан») щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Миракод» код 36369586 за період з 30.05.1995 року по 18.02.2011 року. Так, згідно наданих до перевірки документів, підприємством ПП «Титан» (Покупець) було укладено з підприємством ТОВ «Миракод» (Постачальник) наступні договори: договір постачання обладнання б/н від 01.09.2009 року, договір постачання товару № 05/01/1 від 05.01.2010 року Згідно процесуальних документів, отриманих від старшого слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА в Одеській області капітана податкової міліції І.М.Балахтіна, саме: копії акту №1583/23-0302/01/36369586 від 19.05.2010 року про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Миракод» код 36369586 з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з ПДВ за період з 01.03.2010 року по 31.03.2010 року, складеного ДПІ у м.Іллічівську, довідки б/н від 20.05.2010 року про встановлення фактичного місцезнахоження платника податків ТОВ «Миракод», складеної відділом податкової міліції ДПІ у м.Іллічівську, довідки б/н від 13.07.2010 року про встановлення фактичного місцезнахоження платника податків ТОВ «Миракод», яка складена відділом податкової міліції ДПІ у м.Іллічівську, протоколу допиту свідка ОСОБА_3 від 17.12.2010 року, яка була директором ТОВ «Миракод», - не встановлено наявність у ТОВ «Миракод» виробничих потужностей та обладнання, необхідних для здійснення певних технологічних процесів, а також встановлено, що ТОВ «Миракод» не знаходиться за адресами, які вказані за реєстраційними документами як юридичні та фактичні адреси ведення фінансово-господарської діяльності. Враховуючи умови діяльності підприємства ТОВ «Миракод», відображені у процесуальних документах, отриманих від старшого слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА в Одеській області капітана податкової міліції І.М.Балахтіна, встановлено відсутність можливості реалізації товарів. Таким чином, підприємством укладено правочини, які суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний прядок, спрямований на штучне формування податкового кредиту по податку на додану вартість, а отже є нікчемними відповідно до ст.228 ЦК України. Так, загальний обсяг операцій ПП «Титан» по взаємовідносинам з підприємством ТОВ «Миракод» згідно документів, наданих до перевірки, складає 2594931,2 грн., у тому числі ПДВ 432488,54 грн. Крім того, позивач зазначав, що вироком Іллічівського міського суду Одеської області від 07.12.2011 року по справі №1-325/11 визнано винною ОСОБА_3 у скоєнні злочину, передбаченого ст.205 ч.2 КК України та призначено їй покарання - 3 роки позбавлення волі. Таким чином, з відповідачів підлягають стягненню грошові кошти у розмірі по 2594931,20 грн. з кожного, тобто усе отримане відповідачами за нікчемними договорами.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов з наведених вище підстав.

Представник відповідача ПП Фірми «Тітан» в судовому засіданні позов не визнала, вважаючи його необгрунтованим, надала заперечення.

Представник відповідача ТОВ "Миракод", повідомлений належним чином, до суду не з"явився, суд ухвалив про розгляд справи у його відсутність.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд встановив наступні обставини.

Відповідно до п.п.78.1.11 п.78.1 ст.78, п.79.1 ст.79 ПК України, ст.66 та ч.5 ст.114 КПК України, на підставі Методичних рекомендацій органів державної податкової служби по руйнуванню схем ухилення від оподаткування та формуванню доказової бази у справах про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами від 03.02.2009 р. N 2012/7/10-1017, відповідно до постанови від 18.02.2011 року старшого слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА в Одеській області капітана податкової міліції І.М.Балахтіна, та відповідно до Наказу ДПІ у Приморському районі м.Одеси №1638 від 26.05.2011 року, позивачем проведено документальну невиїзну перевірку Приватного підприємства «Фірма «Титан» код 21026274 щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Миракод» код 36369586 за період з 30.05.1995 (дати взяття на податковий облік) по 18.02.2011 (дата постанови слідчого).

У періоді, за який проводилася перевірка, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 19.01.2005 року № 23214411, виданого ДПІ у Приморському районі м.Одеси, індивідуальний податковий номер - 210262715536, підприємство ПП «Фірма «Титан» зареєстроване платником ПДВ з 19.01.2005 року.

За результатами перевірки складено акт від 14.07.2011 року № 4590/23-3/21026274, в якому зроблено наступні висновки: загальний обсяг операцій ПП «Титан» по взаємовідносинам з підприємством ТОВ «Миракод» згідно документів, наданих до перевірки, складає 2594931,2 грн., у тому числі ПДВ 432488,54грн.; підприємство ПП «Титан» здійснювало операції з фінансово-грошовими потоками відповідно до правочинів, які укладені в порушення ч.1 ст.203 ЦК України, їх зміст суперечить, зокрема, інтересам держави і суспільства, суперечить і моральним засадам суспільства. Зазначені правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п.5 ст.203 ЦК України). За змістом ч.1 ст.228 УК України, правочин спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, незаконне заволодіння майном держави, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства є таким, що порушує публічний порядок, а отже - нікчемний (не створює юридичних наслідків); відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; відповідно до частини 5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину (частина 1 ст.215 ЦК України). Також перевіряючи посилалися в акті від 14.07.2011 року на те, що згідно з частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в дохід держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

В зв"язку з тим, що перевірка була призначена відповідно до кримінально-процесуального закону, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки відповідно до ст. 89 ПК України не приймалося. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби були передані правоохоронному органу, що призначив перевірку.

Суд вважає висновки, наведені в акті перевірки позивача безпідставними, виходячи з наступного.

Як встановлено в ході розгляду справи, згідно наданих до перевірки документів, підприємством ПП «Титан» (Покупець) було укладено з підприємством ТОВ «Миракод» (Постачальник) наступні договори: договір постачання обладнання б/н від 01.09.2009 року, договір постачання товару № 05/01/1 від 05.01.2010 року.

На підтвердження реальності господарських операцій до перевірки було надано наступні видаткові та податкові накладні, отримані підприємством ПП «Титан» від ТОВ «Миракод»: видаткова накладна № 170801 від 17.08.2009 року, видаткова накладна № 300411 від 30.04.2010 року, видаткова накладна № 010414 від 01.04.2010 року, видаткова накладна № 010318 від 01.03.2010 року, видаткова накладна № 050202 від 05.02.2010 року, видаткова накладна № 110103 від 11.01.2010 року, видаткова накладна № 050101 від 05.01.2010 року, видаткова накладна № 010602 від 01.06.2009 року, видаткова накладна № 040804 від 04.08.2009 року, видаткова накладна № 010803 від 01.08.2009 року, видаткова накладна № 011016 від 01.10.2009 року, видаткова накладна № 040501 від 04.05.2010 року, податкова накладна № 170801 від 17.08.2009 року, податкова накладна № 260103 від 26.01.2010 року, податкова накладна № 110103 від 11.01.2010 року, податкова накладна № 050101 від 05.01.2010 року, податкова накладна № 250103 від 25.01.2010 року, податкова накладна № 300910 від 30.09.2009 року, податкова накладна № 010602 від 01.06.2009 року, податкова накладна № 040804 від 04.08.2009 року, податкова накладна № 010803 від 01.08.2009 року.

Згідно ст.3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до п. 14.1.36 Податкового кодексу України, господарська діяльність -це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконання робіт, надання послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З огляду на вищевикладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцію є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до вимог ст.ст. 205, 206 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України, передбачено, що зміст правочину, не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин, має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актом податкового органу, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті перевірки від 14.07.2011 року висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу судів на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. (дана позиція підтверджена постановою ВАСУ по справі № к/9991/50772/12 від 14.11.2012 року).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське

зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Позивачем не надано доказів та підтвердження порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання підприємством ПП «Титан» правочинів з ТОВ «Миракод».

Таким чином, відповідачем не доведено наявність мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним, виходячи з загальних засад судочинства.

Позивачем також не було обґрунтовано належним чином та не доведено у встановленому законом порядку, що угоди між відповідачами порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Позивачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, та відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності контрагентом ПП "Титан" - ТОВ "Миракод".

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статті 203, частини 1, 2 статті 215, статтю 228 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Окрім того, згідно з положеннями частини третьої ст. 228 Цивільного кодексу України в редакції Закону України від 02.12.2010 р. N 2756-VI у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Іншими словами, правочин, який суперечить інтересам держави і суспільства, є оспорюваним, у зв'язку з чим факт укладення сторонами правочину з таким наміром повинен бути встановлений судом (дана позиція підтверджена ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.01.2012, № К/9991/86648/11).

Докази того, що договори, укладені між ПП «Титан» та ТОВ «Миракод» визнані недійсними як такі, що суперечать інтересам держави і суспільства, у справі відсутні, а відповідач не посилався на їх наявність.

Посилання позивача в обгрунтування своїх позовних вимог на вирок Іллічівського міського суду Одеської області від 07.12.2011 року по справі № 1-325/11 суд оцінює критично, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.4 ст.72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Вироком Іллічівського міського суду Одеської області від 07.12.2011 року по справі № 1-325/11 засновника та директора ТОВ «Миракод» ОСОБА_3 визнано винною у фіктивному підприємництві за ч.2 ст.205 КК України.

Таким чином, не підлягає доказуванню факт здійснення ОСОБА_3 фіктивної підприємницької діяльності шляхом створення ТОВ «Миракод» з метою прикриття незаконної діяльності, чим спричинено велику майнову шкоду державі.

Усі інші обставини, що стосуються, зокрема, взаємовідносин відповідачів - ПП «Титан» і ТОВ «Миракод», є предметом доказування в даній адміністративній справі.

На підставі акту перевірки від 14.07.2011 року № 4590/23-3/21026274 та вироку Іллічівського міського суду Одеської області від 07.12.2011 року по справі № 1-325/11 позивачем зроблено висновки про відсутність реального здійснення господарських операцій між ПП «Титан» і ТОВ «Миракод» по укладеним між ними договорам.

Разом з тим, як вбачається з вироку Іллічівського міського суду Одеської області від 07.12.2011 року по справі № 1-325/11 у відношенні ОСОБА_3 за ст.205 ч.2 КК України, судом по цій справі було встановлено, що згідно результатів судово-почеркознавчої експертизи № 7977/02 від 22 червня 2011 року саме підписи директора ТОВ «Миракод» ОСОБА_3 містяться, зокрема, у податковій накладній № 151214 від 15 грудня 2009 року, податковій накладній № 100604 від 10 червня 2009 року, податковій накладній № 401 від 01 липня 2009 року, довіреності № 25 від 27 січня 2010 року. Тобто зазначені вище податкові накладні та довіреність згідно висновку експертизи підписувалися особисто директором ТОВ «Миракод». Крім того, як вбачається з вказаного вироку суду, одним з доказів вини ОСОБА_3 є показання свідка ОСОБА_5 - директора ТОВ «Універсал сервіс Україна» (а.с.40), який показав суду під присягою, що у підприємства «Миракод» його підприємство закупляло запчастини до спецтехніки. Закупівлі проводилися на суму 1-2 млн. грн. , грошові кошти переводилися на банківський рахунок ТОВ «Миракод».

Низка угод ТОВ «Миракод» з контрагентами, що описана у вироку суду від 07.12.2011 року (з ТОВ "Арбуз.Биз", з ТОВ "Універсал сервіс Україна", з ТОВ "Югкарт Сервіс"), як вбачається з вироку, мали реальний характер, і їх фіктивність судом не встановлена.

Таким чином, судом встановлено, що й інші підприємства, як і ПП "Титан", купували товар у ТОВ «Миракод», або продавали його.

За викладених обставин, суд дійшов висновку, що визнання ОСОБА_3 винною у фіктивному підприємництві не виключає можливості укладання підприємством «Миракод» окрім фіктивних угод також і реальних правочинів, по яких господарські операції відбувалися з дотриманням вимог чинного законодавства, у тому числі й податкового, принаймні з боку контрагентів ТОВ «Миракод», яким не було відомо про наявні порушення податкового законодавства керівництвом ТОВ «Миракод».

Окрім того, додатковим доказом того, що правочини між відповідачами не суперечать інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, - є висновки податкового органу на аркуші 18-19 акту ДПІ у Приморському районі м.Одеси від 14.07.2011 року № 4590/23-3/21026274 «Про результати невиїзної документальної перевірки Приватного підприємства «Фірми Титан», щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Миракод», а саме: в п. 4.3.9 акту зазначено: «Дослідження на всіх етапах переходу права власності на товар, доцільності та можливості здійснення суб'єктами господарювання - транзитерами операцій, які призвели до збільшення ціни товару». «...Керівництвом ПП «Фірми «Титан» надано завірені копії документів, які підтверджують факт переходу права власності на товар та факт надання послуг. Згідно зазначених документів підприємством ПП «Титан» відображено послідуючу реалізацію товарів, отриманих від ПП «Титан» на адресу наступних підприємств: МП ТОВ «Спецлітмаш», ТОВ ОПО «Химчистка», ТОВ ТД «Амстор» та ін..» (а.с.31-32).

Таким чином, самим податковим органом не заперечується факт переходу права власності на товар та факт надання послуг.

Також, наявність вищевказаних первинних документів підтверджується актом про вилучення до знищення документів ПП «Титан» за 2009 рік від 22.01.2013 року №2, погоджений протоколом державного архіву Одеської області №1 від 31.01.2013 року.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину та презумпції правомірності рішень платника податку, укладені між ПП «Фірма «Титан» та ТОВ «Миракод» правочини є чинним, а висновки відповідача про їх нікчемність є помилковими та такими, що не грунтуються на дійсних обставинах справи.

Згідно ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що законних підстав для стягнення з ПП Фірма "Титан" і ТОВ "Миракод" грошових коштів у розмірі по 2594931,20 грн. з кожного - немає, а тому у задоволенні адміністративного позову Державної податкової інспекції у Приморському районі м Одеси Одеської області Державної податкової служби належить відмовити повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 7-9, 11, 69-72, 86, 159-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Державної податкової інспекції у Приморському районі м Одеси Одеської області Державної податкової служби до ПП Фірма "Титан" про стягнення грошових коштів у розмірі 2594931,20 грн. - відмовити повністю.

У задоволенні адміністративного позову Державної податкової інспекції у Приморському районі м Одеси Одеської області Державної податкової служби до ТОВ "Миракод" про стягнення грошових коштів у розмірі 2594931,20 грн. - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції - протягом 10 днів з дня проголошення постанови, а у разі застосування судом ч.3 ст.160 КАС України, - протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили у разі неподання апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст постанови складено 25 березня 2013 року.

Суддя: В.В.Андрухів