Court ruling № 30065534, 11.03.2013, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" березня 2013 р. м. Київ К/9991/62641/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

за участю секретаря Зозулі Ю.В.

представника позивача Дрогальської Н.В.

представника відповідача Малишевої Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012

у справі № 2а-3853/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рітейл Електронікс»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 16.07.2012 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012 постанову суду першої інстанції скасовано. Позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення від 05.03.2012 № 0000122301 та № 0000132301.

ДПІ у Оболонському районі м.Києва ДПС подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94-ВР, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням від 05.03.2012 № 0000122301 грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 2548230,58 грн., в тому числі 2405317,48 грн. основного платежу та 142913,10 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та для зменшення за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням від 05.03.2012 № 0000132301 від'ємного значення податку на додану вартість за серпень 2011 у сумі 46942,23 грн. слугували висновки перевірки, викладені в акті від 21.02.2012 № 127-23-1-37195063 за період з 01.01.2011 по 31.08.2011, про порушення позивачем вимог п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Податковий орган вважає, що у порушення наведених норм податкового законодавства позивач неправомірно відніс до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені у зв'язку з придбанням у ТОВ «Дніпроторгінвест», ТОВ «Персональна Електроніка, ТОВ «Промислова спілка Балтимор» та ПП «Рохат»товарів, оскільки вказані правочини в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними через те, що не були спрямовані на настання реальних правових наслідків, а були спрямовані на здійснення даними контрагентами позивача діяльності, спрямованої на отримання податкової вигоди.

Така позиція обґрунтована податковим органом відсутністю контрагентів за юридичними адресами, неподанням податкової звітності, відсутністю інформації щодо наявності обладнання, складських, торговельних приміщень, транспорту, обладнання, сировини тощо, підписанням первинних документів не директорами підприємств, перебуванням ТОВ «Дніпроторгінвест»та ТОВ «Промислова спілка Балтимор»на момент перевірки у стані ліквідації.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається податкова інспекція в касаційній скарзі, та вважає, що суд апеляційної інстанції надав правову оцінку встановленим обставинам на підставі норм Податкового кодексу, що підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

Підстави для виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, порядок його формування, а також порядок виникнення від'ємного значення, визначено ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України.

За умови відсутності законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника порушення вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України при формуванні податкового кредиту останній має право на податковий кредит, на який зменшується податкове зобов'язання звітного періоду за правилом п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України.

Судом апеляційної інстанції не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит. Натомість встановлено, що податкові накладні видані особами, які, на час їх видачі, були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків -покупця, будь-які порушення постачальниками товару податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Податковим органом не наведено доводів та доказів тому, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним про допущення його контрагентами певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності.

Доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань є необґрунтованими, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчинення таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Про наявність такої мети у платника податку (покупця) не можуть свідчили лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування постачальниками товару.

Тому, враховуючи дослідження судом апеляційної інстанції факту реального здійснення позивачем господарських операцій з придбання товару (ноутбуків, комп'ютерів, телефонів, ігор, дисків, радіо-, електро-, фототоварів та інших непродовольчих товарів, кондитерських товарів, перелік яких зазначено у видаткових накладних), в результаті чого підтверджено отримання позивачем товарів з метою використання у господарській діяльності, доводи податкового органу щодо неправомірного формування позивачем податкового кредиту та від'ємного значення, які викладені у касаційній скарзі та які збігаються з наведеними в акті перевірки обставинами, суд касаційної інстанції знаходить безпідставними.

З огляду на викладене, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012 -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло