Court ruling № 2685064, 30.01.2008, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

                                                                                                                                                                               К/С  № К-7796/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ  

                                                       УХВАЛА

                                               ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.2008 р.                                                                                              м. Київ

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів                       Ланченко Л.В.

             Сергейчука О.А.

             Нечитайла О.М.         

                                Степашка О.І.           

при секретарі       Ільченко О.М.    

за участю представників

позивача:     Фролова В.В.

відповідача: Мамай І.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне

на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 08.12.2004 р.

у справі № 2/249

за позовом  Акціонерного товариства "Укрінбанк" в особі Рівненської філії

до Державної податкової інспекції у м. Рівне  (правонаступник Рівненської об’єднаної державної податкової інспекції)

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

                                       ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 15.09.2004р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.2004р., позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 000472341/2-23-124 від 21.08.2004 р. Стягнуто з Рівненської ОДПІ на користь АТ «Укрінбанк» 85 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат  на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Судові рішення мотивовані тим, що операції, пов’язані із встановленням та супроводженням системи «Банк-Клієнт» належать до розрахунково-касових операцій, які не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість.

Рівненська ОДПІ, правонаступником якої є ДПІ у м. Рівне, подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у позові. Посилається на порушення вимог п. 3.2.5 п.3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість». Вважає, що суд помилково визначив операцію по встановленню системи «Банк-Клієнт», як операцію з розрахунково-касового обслуговування. Суд не застосував п. 1.1. Переліку операції розрахункового касового обслуговування, здійснюваних установами банків в Україні і вартість яких, відповідно до п. 3.2.5 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» не включають до об’єкту оподаткування, який був доведений спільним листом ДПА України №6137/11/16-1101 від 09.06.1998 р. та НБУ № 12-116/770-4061 від 08.06.1998 р. Цим переліком не передбачені операції по встановленню системи «Банк-клієнт», отже, вони підлягають оподаткуванню на загальних підставах.

Представник податкової інспекції в судовому засіданні підтримав доводи касаційної скарги та просив задовольнити її вимоги.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів касаційної скарги та просив скаргу залишити без задоволення, а судові рішення – без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що податкове повідомлення-рішення № 000472341/2/23-121 від 21.08.2004 р. про визначення позивачеві податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 320грн., в т.ч. 150 грн. основного платежу та 170,00 грн. штрафних санкцій прийнято на підставі акту планової комплексної документальної перевірки № д/23-100/23-121/24174472 від 13.11.2003 р. за період з 01.10.1999 р. по 01.04.2003 р., яким зафіксовано порушення позивачем вимог п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.3.1 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у тому, що позивач не мав права виключати з об’єкту оподаткування операції по встановленню системи «Клієнт-Банк», оскільки такі операції не входять до переліку операцій з розрахунково-касового обслуговування, що здійснюються установами банків в Україні, і вартість яких відповідно до п. 3.2.5 п. 3.2 ст. з Закону України «Про податок на додану вартість» не включається до об’єкту оподаткування. 

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка та вирішено спір на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Відповідно до абз. 1 п.п. 3.2.5 п. 3.2. ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»  від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (абз. 1 п.п. 3.2.5 із змінами, внесенимизгідно із Законом України від 26.09.1997 р. № 550/97) операції з розрахунково-касового обслуговування не є об’єктом оподаткування.

Пункт 4 розділу 1 «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.03.2001 р. за № 135 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.04.2001р. за № 368/5559, визначає «розрахунково-касове обслуговування» як надання банком клієнту на підставі укладеного між ними договору послуг, які пов’язані з переказом коштів з рахунку/на рахунок цього клієнта, видачею йому грошей у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договором.

Таким чином, під поняттям «розрахунково-касового обслуговування» розуміються також послуги, пов’язані із здійсненням інших операцій, передбачених договором на розрахункове обслуговування між банком та клієнтом.

Судами попередніх інстанцій шляхом дослідження таких договорів було достовірно встановлено, що їх предметом були послуги з розрахунково-касового обслуговування клієнтів банку, в тому числі операції по встановленню програмного забезпечення.

 З огляду на викладене, суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію судів попередніх інстанцій щодо неправомірності визначення позивачеві податкового зобов’язання з податку на додану вартість з вартості операцій по встановленню системи «Клієнт-Банк», оскільки такі операції належать до розрахунково-касових операцій, які, виходячи із приписів п.п.3.2.5 п. 3.2. ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»  від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, не є об’єктом оподаткування.

За таких обставин, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування законних і обґрунтованих судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

                                                 УХВАЛИВ :

           Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 15.09.2004р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.2004 р. – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя                           Н.Г. Пилипчук

судді                                                 Л.В. Ланченко

                   О.А. Сергейчук

                    О.М. Нечитайло

О.І.  Степашко