Court ruling № 2685021, 16.01.2008, Administrative Cassation Court of the Supreme Court (until 15.12.2027 - Higher Administrative Court of Ukraine)

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                           К/С  № К-37095/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ  

                                                       УХВАЛА

                                               ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                             

16.01.2008 р.                                                                                              м. Київ

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів                       Федорова М.О.

              Ланченко Л.В.

                                  Нечитайла О.М.         

                                Степашка О.І.           

при секретарі        Ільченко О.М.    

за участю представників

відповідача: Шинкарьової І.В., Лісневського С.О., Радчені Д.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Донецька

на постановуГосподарського суду Донецької області від 15.08.2006 р.

та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 06.11.2006р.

у справі № 34/45а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма  «МІДІЕЛ»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька 

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

                                       ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Донецької області від 15.08.2006 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 06.11.2006 р, позов задоволено повністю. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Донецька № 0000082342/0 від 16.01.2006 р. про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 3814957,44 грн.

Судові рішення мотивовані тим, що бюджетне відшкодування позивача зменшене без встановлення конкретних порушень податкового законодавства, лише на тій підставі, що податковий орган з різних причин не зміг здійснити перевірки підприємств-контрагентів позивача, що не може бути правовою підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування. Податковий кредит підтверджується належним чином оформленими податковими накладними.

ДПІ у Ленінському районі м. Донецька подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. Посилається на порушення судами норм матеріального права, яке полягає у незастосуванні судом норм п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість». З аналізу положень п.п. 7.7.5 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 19 ст. 2, ст. 9  Бюджетного кодексу України податкова інспекція робить висновок, що Законом встановлений прямий взаємозв’язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та його відшкодуванням. Право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов’язання з його сплати в ціні товару. Вважає, що висновок експерта неможливо розцінювати як доказ у справі, оскільки при проведенні експертизи не використані всі необхідні документи, не встановлені всі необхідні факти, не досліджено питання надмірної сплати податку до бюджету.

Представники податкової інспекції в судовому засіданні підтримали доводи касаційної скарги та просили задовольнити її вимоги.

ТОВ «НВФ «МІДІЕЛ» у своїх письмових запереченнях на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення – без змін. Будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце касаційного розгляду справи, свого представника не направило, про причини не повідомило. 

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що за наслідками виїзної позапланової перевірки з питань правильності формування податкового кредиту та податкових зобов’язань за жовтень, листопад 2004 року, січень-травень 2005 року складено акт № 6148/23/20348024 від 30.12.2005 р., в якому зроблено висновок про необхідність зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 3814963,40 грн. Податкова інспекція виходила з того, що зустрічними перевірками не підтверджено факту надмірної сплати податку на додану вартість до бюджету по сумі бюджетного відшкодування (як передбачає п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість») у зв’язку з: неможливістю проведення зустрічних перевірок до виробника продукції по ланцюгу; через порушення підприємством п.п. 7.4.1, п. 1.8 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки надмірна сплата податку на додану вартість постачальникам за придбану продукцію відсутня; п.п. 7.7.5 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачений прямий послідовний взаємозв’язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку. 

На підставі акту перевірки податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000082342/0 від 06.01.2006 р. про зменшення бюджетного відшкодування на суму 3814963,40 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Так, судами попередніх інстанцій було достовірно встановлена наявність належним чином оформлених податкових накладних, які є документами, що  засвідчують факт придбання платником податків товару (робіт, послуг), з дати отримання яких, згідно із приписами п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР,  у платника виникає право на податковий кредит (за умови, якщо така подія є першою порівняно з іншою законодавчо визначеною подією), та які, виходячи із змісту п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 цього ж закону, підтверджують право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість. Судами не встановлено жодного порушення вимог законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту та заявлення від’ємного значення з податку на додану вартість до бюджетного відшкодування визначеним ним способом.

Згідно із п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР  (у редакції, чинній до внесення змін, які набули чинності з 01.06.2005р.) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Позивач не міг порушити вказану норму закону визначеним податковою інспекцією в акті перевірки шляхом, а саме: через відсутність надмірної сплати податку на додану вартість постачальникам за придбану продукцію, оскільки вказаною нормою не передбачена така умова віднесення сум податку на додану вартість платником податку до податкового кредиту, як обов’язкова наявність на час формування податкового кредиту факту надмірної сплати податку саме постачальниками продукції, включаючи виробника.

Пунктом 7.7.5. вказаного Закону визначений порядок зарахування до Державного бюджету України сум податку на додану вартість та їх використання і не врегульовано питання щодо формування платником податку податкового кредиту, у зв’язку з чим, суди обґрунтовано визнали безпідставними висновки податкової інспекції про порушення позивачем цієї норми Закону при формуванні податкового кредиту за спірні періоди.

Суд касаційної інстанції вважає, що зазначені податковою інспекцією в акті перевірки вищенаведені підстави для зменшення суми бюджетного відшкодування не є правовими підставами для такого зменшення.

Відсутність підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на віднесення позивачем до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару, оскільки Закон України "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту) не ставив право платника податку на додану вартість на формування податкового кредиту в залежність від висновків зустрічних перевірок контрагентів податковим органом, належного виконання постачальниками своїх податкових зобов’язань та сплати ними сум податків до державного бюджету. Відповідальність платника податку у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, настає лише у разі непідтвердження податковими накладними на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби сум податку, попередньо включених до складу податкового кредиту (абз. 2 п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість").

За таких обставин, суд касаційної інстанції вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а законні та обґрунтовані судові рішення у справі – без змін.

 Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

                                                 УХВАЛИВ :

           Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Донецька залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Донецької області від 15.08.2006 р. та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 06.11.2006 р. – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя                           Н.Г. Пилипчук

судді                                                 М.О. Федоров

                   Л.В. Ланченко

                    О.М. Нечитайло

О.І.  Степашко