№ 21735559, 13.02.2012, Odesa District Administrative Court

1

Справа № 11693/10/1570

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2012 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Соколенко О.М.

судді - Глуханчука О.В.,

судді - Стеценка О.О.

при секретарі Кулішенко Є.С.

за участю: представника позивача ОСОБА_1 (за довіреністю);

представника відповідача ОСОБА_2 (за довіреністю);

представника прокуратури ОСОБА_3 (за посвідченням)

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат»до Ізмаїльської обєднаної державної податкової інспекції, за участю Ізмаїльської міжрайонної прокуратури про часткове скасування податкових повідомлень-рішень -

В С Т А Н О В И В :

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов відкритого акціонерного товариства «Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат»до Ізмаїльської обєднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення від 17.09.2010 року № 0000962301/0 в частині донарахування суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 4807519 грн. 50 коп., у тому числі, за основним платежем у сумі 3205013 грн. 00 коп., та за штрафними (фінансовим) санкціями - 1602506 грн. 50 коп.

Позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що Ізмаїльською ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ВАТ «ІЦКК», за результатами якої податковою зроблено необґрунтований висновок про завищення податкового кредиту при придбанні ВАТ «ІЦКК»товарів (послуг) та основних фондів. За вказаним актом перевірки з урахуванням порушень п.п. 7.2.3, 7.2.4 п. 7.2 ст. 7, п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»Ізмаїльською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.09.2010р. № 0000962301/0 про збільшення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на відсутність в його діях порушень п.п. 7.2.3, 7.2.4 п. 7.2 ст. 7, п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», посилаючись на те, що ним при включенні до податкового кредиту відповідних сум дотримано вимоги податкового законодавства, а реальність господарських операцій підтверджуються первинними та іншими супутніми документами. Разом з тим, позивач зазначає, що суму завищення податкового кредиту по ПДВ у розмірі 317 грн. за господарською операцію, здійсненою у жовтні 2009р. між ВАТ «ІЦКК»та TOB ТД «Альянс-Дніпро»позивач не оскаржує. Таким чином, позивач вважає, що висновки акту перевірки щодо завищення позивачем податкового кредиту є безпідставними, а отже, податкове повідомлення-рішення, прийняте підставі цього акту в частині, оскаржуваної позивачем, є протиправним та підлягає скасуванню.

З урахуванням наданих до суду змін до адміністративного позову (т.4, а.с.78-79), позивач просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.09.2010 року № 0000962301/0, від 12.11.2010 року № 0000962301/1, від 17.12.2010 року № 0000962301/2 в частині нарахування суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 4807519 грн. 50 коп., у тому числі, за основним платежем у сумі 3205013 грн. 00 коп., та за штрафними (фінансовим) санкціями - 1602506 грн. 50 коп.

Відповідач надав до суду письмові заперечення на адміністративний позов (т.3, а.с.55-65), в яких зазначив про відсутність підстав для задоволення позову, мотивуючи це тим, що Ізмаїльською ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ВАТ «ІЦКК»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2010 року, за результатами якої відповідачем складено акт перевірки від 10.09.2010 року за № 19282301/00278818 та встановлено, що позивачем в порушення п.п. 7.2.3, 7.2.4 п. 7.2 ст. 7, п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»безпідставно включено до складу податкового кредиту суми ПДВ по здійсненим позивачем господарським операціям, у звязку з чим позивачем занижено податок на додану вартість у сумі 3208276 грн., та завищено суму ПДВ у розмірі 2946 грн. Таким чином, відповідач вважає, що оскаржувані повідомлення-рішення були винесені Ізмаїльською ОДПІ правомірно за порушення позивачем вимог податкового законодавства, а отже вони не підлягають скасуванню.

Під час розгляду справи 23.03.2011 року судом допущено до участі у справі Ізмаїльську міжрайонну прокуратуру за її заявою (т.3, а.с.43-44) та задоволено клопотання відповідача від 22.03.2011р. про колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів (т.3, а.с.46), про що внесено запис до журналу судового засідання. Разом з тим, під час розгляду справи, судом було замінено позивача відкрите акціонерне товариство «ІЦКК» на його правонаступника публічне акціонерне товариство «ІЦКК»(надалі - ПАТ «ІЦКК»).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, наданих змінах до позову та наданих поясненнях.

Представник відповідача в судовому засіданні заявлений адміністративний позов не визнала та просила суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на обставини, викладені в запереченнях на адміністративний позов.

Представник прокуратури в судовому засіданні адміністративний позов не визнав та просив суд відмовити у його задоволенні.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та представника прокуратури, показання свідка, ознайомившись з запереченнями відповідача, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Відкрите акціонерне товариство «Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат»(код ЄДРПОУ 00278818) зареєстровано Виконавчим комітетом Ізмаїльської міської ради Одеської області 15.01.1998 року, номер запису № 15531200000000129, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб серії А00 № 271641 (т.1, а.с.22). У звязку із зміною найменування юридичної особи на Публічне акціонерне товариство «Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат»(код ЄДРПОУ 00278818), позивачу 25.03.2011 року замінено свідоцтво про державну реєстрацію (т.4, а.с.116).

Остання редакція змін до статуту затверджена загальними зборами акціонерів ПАТ «ІЦКК»протоколом №1/2011 від 17.03.2011р. та зареєстрована державним реєстратором від 25.03.2011р. за № 15531050006000129 (т.4, а.с.80-115).

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 348795, основними видами діяльності ПАТ «ІЦКК»за КВЕД є: 21.21.0 виробництво гофрованого картону, паперової та картонної тари; 21.12.0 виробництво паперу та картону; 90.01.0 збирання і оброблення стічних вод; 63.40.0 організація перевезення вантажів; 51.56.0 оптова торгівля іншими проміжними продуктами; 31.20.2 - ремонт і технічне обслуговування електророзподільної та контрольної апаратури (т.4, а.с.117).

Як встановлено судом, позивач перебуває на обліку в Ізмаїльській обєднаній державній податковій інспекції, та у період, за який проводилась перевірка, ПАТ «ІЦКК»було зареєстровано платником податку на додану вартість.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі направлень на перевірку від 08.07.2010р. № 426, від 18.08.2010р. № 490, виданих Ізмаїльською ОДПІ, головними державними податковими ревізор-інспекторами І рангу відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб Артюх О.В., Балабан Н.П., Проценко Л.Ф., Теркун І.Л., головним державним податковим ревізор-інспектором І рангу відділу контрольно-перевірочної роботи управління оподаткування фізичних осіб Бобровою Л.І., начальником відділу організації роботи з безхазяйним майном управління погашення прострочених платежів Лободою І.А., головним державним податковим ревізор-інспектором 3 рангу відділу організації роботи з безхазяйним майном управління погашення прострочених платежів Корольовою Т.В., головним державним податковим ревізор-інспектором І рангу відділу контролю за фінансовими установами та операціями в сфері ЗЕД Балабан Т.М., головним державним податковим ревізор-інспектором І рангу відділу економічного аналізу та прогнозування Вегержинською Л.М., головним державним податковим ревізор-інспектором І рангу відділу погашення податкового боргу управління погашення прострочених платежів Кучмою А.М., відповідно до плану-графіку проведення планових виїзних перевірок субєктів господарювання та згідно зі ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»у період з 08.07.2010 року по 09.09.2010 року проведена перевірка ВАТ «ІЦКК»(код ЄДРПОУ 00278818) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2010 року.

За результатами вказаної перевірки Ізмаїльською ОДПІ складено акт від 10.09.2010 року за № 19282301/00278818 про результати планової виїзної перевірки ВАТ «ІЦКК»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2010 року (т.1,а.с.36-115). У висновках вказаного акту, зокрема, зазначено про порушення позивачем п.п. 7.2.3, 7.2.4 п. 7.2 ст. 7, п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме, встановлено заниження позивачем податку на додану вартість у сумі 3208276 грн., та завищення суму ПДВ у розмірі 2946 грн.

Як встановлено судом, 15.09.2010 року позивачем на зазначений акт перевірки були подані заперечення до Ізмаїльською ОДПІ (т.1, а.с.116-117), та 16.09.2010 року за № 18254/10/2301 податковим органом на подані заперечення до акту надано відповідь, в якій зазначено, що в п. 4 на сторінках 78-79 акту перевірки зроблені обґрунтовані висновки по встановленим порушенням (т.1, а.с.118).

На підставі вищевказаного акту перевірки, Ізмаїльською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.09.2010 року № 0000962301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 4807995 грн., у тому числі: за основним платежем у сумі 3205330 грн. та за штрафними (фінансовим) санкціями у сумі 1602665 грн. (т.1, а.с.119).

Не погоджуючись із даним рішенням позивач звернувся до процедури адміністративного оскарження та 24.09.2010 року подав до Ізмаїльської ОДПІ первинну скаргу за № 1777 (т.1, а.с.120-133). Рішенням Ізмаїльської ОДПІ про результати розгляду первинної скарги від 11.11.2010 року № 27384/10/25-32 на податкове повідомлення-рішення від 17.09.2010р. № 0000962301/0 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін (т.1, а.с.134-146). Також, судом встановлено, що позивач звертався з повторною скаргою до Ізмаїльської обєднаної державної податкової інспекції Одеської області, за результатами розгляду якої оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін. За результатами оскарження позивачем податкового повідомлення-рішення від 17.09.2010 року № 0000962301/0, Ізмаїльською ОДПІ були прийняті податкові повідомлення-рішення від 12.11.2010 року № 0000962301/1 (т.4 а.с.119) та від 17.12.2010 року № 0000962301/2 (т.4, а.с.118).

Вирішуючи питання щодо правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд виходить з наступного.

Правові відносини щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість регулюються Законом України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», який діяв на момент виникнення спірних відносин (далі - Закон про ПДВ), ведення бухгалтерського обліку по податкових операціях встановлено Законом України від 16.07.1999р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(зі змінами і доповненнями) (далі - Закон Про бухгалтерський облік).

Для цілей оподаткування платники податків зобовязані вести облік доходів, витрат та інших показників, повязаних з визначенням обєктів оподаткування та/або податкових зобовязань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, повязаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтею 1 Закону Про бухгалтерський облік визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обовязок в платника податків на формуються показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 цього ж Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону Про бухгалтерський облік, на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій, їх звязок з господарською діяльністю позивача, формування податкового кредиту з податку на додану вартість, судом встановлено наступні обставини.

Як вбачається з акту перевірки (т.1, а.с.65) Ізмаїльською ОДПІ встановлено, що за період з 01.04.2009 року по 31.03.2010 року ВАТ «ІЦКК»здійснювало господарські операції, за результатами яких позивачем задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість у загальному розмірі 23565996 грн. Перевіркою повноти задекларованого кредиту з ПДВ по контрагентам TOB «ДК «Будпостач», ТОВ «Оптторгзапчасть», TOB «Техпром М», TOB «Транском», TOB ТД «Альянс-Дніпро», СФГ «Нектар», СПД ОСОБА_14 за період з 01.04.2009 року по 31.03.2010 року в порушення п.п. 7.2.3, 7.2.4 п. 7.2, п. 7.4.1 п. 7.4, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено заниження ПДВ всього у сумі 3208276 грн., в тому числі: за липень 2009р. 103333 грн., вересень 2009р. 567 грн., жовтень 2009р. 4913 грн., листопад 2009р. 631896 грн., грудень 2009р. 451900 грн., за січень 2010р. 446996 грн., за лютий 2010р. 818671 грн., березень 2010р. 750000 грн., та завищення суми ПДВ у розмірі 2946 грн. Таким чином, як вбачається з оскаржуваних рішень, сума завищення позивачем ПДВ за перевіряємий період становить 3205330 грн.

Стосовно заниження податку на додану вартість на суму 860233 грн. по господарським операціям між ВАТ «ІЦКК»та TOB «ДК «Будпостач»за період з 01.10.2009р. по 31.03.2010р. в акті перевірки зазначається, що в порушення п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачем включено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 860233 грн. (у грудні 2009 року - 451900 грн. та у січні 2010р. 408333 грн.), придбання та використання яких не доведено у межах господарської діяльності підприємства. Вказаний висновок мотивується відповідачем неможливістю фактичного здійснення TOB «ДК «Будпостач»господарських операцій із-за відсутності основних фондів, транспортних засобів, інших матеріальних ресурсів, технічного персоналу; відсутністю у позивача первинної документації: актів виконаних транспортних послуг, подорожніх листів, рахунків до сплати за виконані послуги; паспортів на обладнання, запасні частини; технічних умов, сертифікатів якості. Враховуючи зазначене, відповідач зазначає, що операції з поставки товарів від продавця TOB «ДК «Будпостач»на адресу позивача мають ознаки «безтоварних».

Однак, суд з такими висновками відповідача не погоджується, виходячи з наступного.

Під час розгляду справи судом встановлено, що 10.12.2009 року між TOB «Дніпровська Компанія «Будпостач»(продавець) та відкритим акціонерним товариством «Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат» (покупець) укладено договір поставки товару №10/12/09 (т.2, а.с.199-201). Згідно з умовами даного договору TOB «ДК «Будпостач»зобовязується поставити, а ВАТ «ІЦКК»прийняти та оплатити товар (обладнання, запасні частини, матеріал) на загальну суму 2711400 грн., в т.ч. ПДВ 451900 грн. згідно специфікації. Право власності на товар згідно із цим договором переходить до покупця на складі покупця після підписання накладної на приймання-передачу товару. Моментом передачі товару продавцем та прийому товару покупцем, вважається видаткова накладна, підписана з обох сторін.

01.02.2010 року сторонами було укладено додаткову угоду №1, згідно якої платежі за товар здійснюються шляхом видачі векселями (т.1, а.с.202).

Також, судом встановлено, що сторонами складено специфікацію №1 до договору від 10.12.2009р. №10/12/09 (т.2, а.с.203), яка є невід`ємною частиною цього договору.

Передача товару від ТОВ «ДК «Будпостач»до ВАТ «ІЦКК»підтверджується відповідною видатковою накладною № 311218 від 24.12.2009р. (т.2, а.с.205), поставка товару підтверджується товарно-транспортними накладними: № 283876 (т.3, а.с.164), № 283878 (т.3, а.с.165), №283879 (т.3, а.с.165), № 283882 (т.3, а.с.166), № 283891 (т.3, а.с.166), № 283894 (т.3, а.с.167).

Факт здійснення вищевказаної господарської операції з постачання продукції підтверджено відповідною податковою накладною від 24.12.2009р. №311218, виданою «ДК «Будпостач» (т.2, а.с.204), яка дає право на включення податку на додану вартість до складу ціни товару та є необхідною умовою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, поміж іншим наявність якої під час перевірки відповідачем не заперечувалась.

На підтвердження здійснення оплати за отримання товару в матеріалах справи знаходяться прості векселі та акт приймання-передачі векселів від 04.02.2010 року (т.2, а.с.207, т.4, а.с.146-150 ).

Також, судом встановлено, що 10.12.2009 року між TOB «Дніпровська Компанія «Будпостач»(продавець) та відкритим акціонерним товариством «Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат» (покупець) укладено договір поставки товару №11/01/10 (т.2, а.с.208-210). Згідно з умовами даного договору TOB «ДК «Будпостач»зобовязується поставити, а ВАТ «ІЦКК»прийняти та оплатити товар (обладнання, запасні частини, матеріал) на загальну суму 2450000 грн., в т.ч. ПДВ 408333,33 грн. згідно специфікації. Право власності на товар згідно із цим договором переходить до покупця на складі покупця після підписання накладної на приймання-передачу товару.

15.02.2010 року сторонами було укладено додаткову угоду №1 до вказаного договору, згідно якої платежі за товар здійснюються шляхом видачі векселями (т.2, а.с.211).

Також, судом встановлено, що сторонами складено специфікацію №1 до договору від 11.01.2010р. №11/01/10 (т.2, а.с.212), яка є невід`ємною частиною цього договору.

На виконання умов договору, TOB «ДК «Будпостач»поставило товар, зазначений в специфікації, а ВАТ «ІЦКК»прийняло та оплатило товар на загальну суму 2450000 грн., в т.ч. ПДВ 408333,33 грн.

Передача товару від ТОВ «ДК «Будпостач»до ВАТ «ІЦКК»підтверджується відповідною видатковою накладною від 29.01.2010р. № 290115 (т.2, а.с.214), поставка товару підтверджується товарно-транспортними накладними: № 284426 (т.2, а.с.216), № 284432 (т.2, а.с.217), № 284428 (т.2, а.с.218).

Факт здійснення вищевказаної господарської операції з постачання продукції підтверджено відповідною податковою накладною від 29.01.2010р. № 290115, виданою «ДК «Будпостач» (т.2, а.с.213), яка дає право на включення податку на додану вартість до складу ціни товару та є необхідною умовою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, поміж іншим наявність якої під час перевірки відповідачем не заперечувалась.

В підтвердження здійснення оплати за отримання товару в матеріалах справи знаходяться прості векселі та акт приймання-передачі векселів від 24.02.2010 року (т.2, а.с.219, т.4, а.с.138-145).

Як вбачається з матеріалів справи, постачання товару за вказаними господарськими операціями здійснювалась автотранспортом відповідно до договору про надання транспортних послуг від 01.12.2009р. № 01-12/09, укладеним між ПП ОСОБА_15 та ВАТ «ІЦКК»(т.4, а.с.158-159).

Про оприбуткування товару по вказаним операціям із TOB «ДК «Будпостач»свідчать прибуткові ордери від 29.01.2010р. № 238 (т.2, а.с.215), від 24.12.2009р. № 3956 (т.2, а.с.206), картка рахунку: 63.1.6 (т.3,а.с.108), а також висновок інвентаризації за період з 01.11.2009р. по 31.03.2010р. (т.3,а.с.158-160), відповідно до яких вбачається потрапляння товару, придбаного у TOB «ДК «Будпостач»на склад позивача для подальшого використання в господарській діяльності останнього.

Суми ПДВ по зазначеним договорам включені позивачем до складу податкового кредиту відповідних періодів, відображені в реєстрі отриманих податкових накладних, що вбачається з акту перевірки та з наявних в матеріалах справи копій податкових декларацій.

Відповідно до положення п.1.7 ст. 1 Закону (який діяв на час формування податкового кредиту) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Порядок обчислення, сплати податку на додану вартість, порядок формування податкового кредиту передбачено ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час формування податкового кредиту).

Відповідно до п.7.1 ст.7 вказаного Закону (який діяв на час формування податкового кредиту) поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час формування податкового кредиту) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно п.п. 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час формування податкового кредиту) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до абз. 1 п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час формування податкового кредиту) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону (який діяв на час формування податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вищенаведеного Закону (який діяв на час формування податкового кредиту) передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час формування податкового кредиту) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Тобто, як вбачається з викладеного, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вже встановлено судом, позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість були надані податкові декларації та податкові накладні, що знаходяться в матеріалах справи, які не мали недоліків та, порядок заповнення яких, відповідав встановленому чинним законодавством.

Водночас, суд зазначає, що нормами Закону України “Про податок на додану вартість” визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Як вже встановлено судом, позивачем отримано від його контрагента ТОВ «ДК «Будпостач»належним чином оформлені податкові накладні та інші супровідні документи, відповідно до договорів на всю кількість товару, придбаного відповідно до укладених угод.

Також, як встановлено судом, позивачем суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому були отримані податкові накладні, що не заперечувалось у судовому засіданні представниками відповідачів.

Водночас, суд зазначає, що єдиною підставою для настання відповідальності платника податку, є неможливість підтвердження сум податку, включеного до складу податкового кредиту, податковими накладними, проте, як вже встановлено судом, відповідні податкові накладні у позивача на час перевірки були наявні.

Окрім того, суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Судом встановлено, що і позивач, і його контрагент на час укладання спірних правочинів, були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Крім того, твердження відповідача про неспроможність ведення господарської діяльності контрагента у звязку із відкритою процедурою банкрутства та відсутність TOB «ДК «Будпостач»за місцезнаходженням є безпідставним, з огляду на наступне.

Слід зазначити, що незнаходження юридичної особи за її місцезнаходженням тягне наслідки передбачені Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», із застосуванням певної процедури, встановленої цим законом, серед яких невизнання органом ДПС даних податкової звітності контрагентів такої юридичної особи, як і встановлення ознак нікчемності його угод не значиться.

Стосовно обставини незнаходження TOB «ДК «Будпостач»за юридичною адресою суд зазначає, що такі факти відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців»вважаються встановленими за наявності відповідного запису про проведення такої реєстраційної дії в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (т.4, а.с.192-193), запис щодо внесення інформації щодо відсутності юридичної особи за місцезнаходженням було зроблено 15.03.2010 року, тобто після здійснення сторонами вищезазначених господарських операцій. Водночас, на момент здійснення вказаних господарських операцій, відносно ТОВ «БК «Будпостач»не вносилось записів щодо припинення юридичної особи; запис за № 10 щодо державної реєстрації припинення юридичної особи у звязку з визнанням її банкрутом внесено 27.07.2010 року, тобто після здійснення сторонами господарської операції за спірний період, що підтверджує дієздатність підприємства.

Разом з тим, суд зазначає, що правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів, за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення. До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавством висуває лише одну умову вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг.

Посилання відповідача на відсутність у позивача на момент проведення перевірки паспортів якості та сертифікатів відповідності на товар не приймаються судом, оскільки жодних вимог до того, якими саме первинними документами, крім податкових накладних, повинні підтверджуватися ті чи інші господарські операції, чинні нормативно-правові акти не містять.

Згідно ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Одночасно з товаром продавець передає покупцеві його приналежності, що стосуються товару відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Зазначені договори з про поставку товару не передбачають надання продавцем разом із товаром таких документів, як паспорти, сертифікати якості, на необхідність наявності яких податкова посилається в акті перевірки. Разом з тим, не може бути доказом нездійснення поставки товарів за договором поставки відсутність сертифікатів якості, оскільки зазначені сертифікати видаються виробником товару і надаються (у разі вимоги) кінцевому споживачу. Сертифікати якості не містять інформації про постачальників товару та не визначають моменту переходу власності. Тобто, відсутність таких документів у ПАТ «ЩКК»є обґрунтованою. В даному випадку видаткова накладна на товар є достатнім первинним документом, що підтверджує передання права власності від продавця до покупця та підтверджує товарність операції.

Разом з тим, факт передачі товару за договорами поставки підтверджується, окрім видаткових накладних на товар, також виписаними постачальником податковими накладними, товарно-транспортними накладними на перевезення вказаних товарів, внутрішнє оприбуткування товарів на склад підтверджується прибутковими ордерами. Факт здійснення оплати підтверджується актами приймання-передачі векселів.

Щодо відсутності необхідних умов для здійснення господарської діяльності, суд зазначає наступне. Чинним законодавством чітко не регламентована обовязкова кількість необхідних ресурсів для здійснення тої чи іншої діяльності. В залежності від специфіки виду діяльності підприємство у разі виникнення такої потреби може залучити до виконання роботи інших осіб з наявними ресурсами визначеного обсягу і структури. Таким чином, посилання Ізмаїльської ОДПІ на той факт, що у ТОВ «БК «Будпостач»відсутні основні фонди та трудові ресурси для здійснення господарської діяльності, судом не приймаються до уваги з мотивів безпідставності та недоведеності.

Водночас, посилання відповідача в акті перевірки, що операції мають «безтоварний»характер, оскільки має місце факт несплати позивачем його контрагенту за товар в порушення умов договору, та позивачем не надано будь-яких додаткових угод щодо зміни форми та термінів оплати, суд вважає безпідставним, виходячи з наступного.

Стаття 4 Закону України від 05.04.2001р. № 2374-III «Про обіг векселів в Україні»(зі змінами і доповненнями) передбачає, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Як вже встановлено судом, 01.02.2010 року та 15.02.2010 року сторонами було укладено додаткові угоди №1, згідно яких платежі за товар здійснюються шляхом видачі векселями. При цьому, відповідач сам в акті перевірки зазначає, що у підтвердження розрахунків між ВАТ «ІЦКК»та TOB «ДК «Будпостач»надані акти приймання-передачі векселів, проведення яких відображено в бухгалтерському обліку.

З наведеної норми вбачається, що видача векселів відбувається лише після здійснення першої події поставки товарів, що відповідно до п.п. 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час формування податкового кредиту) є підставою для формування податкового кредиту по ПДВ у субєкта господарювання, який видав вексель. Підписуючи акт приймання-передачі векселів сторони підтверджують, що товари фактично поставлені. Оскільки в іншому випадку вексель не може бути виданий. В свою чергу, посилання в акті перевірки на відсутність місцезнаходження директора TOB «ДК «Будпостач»на момент перевірки працівниками податкової міліції, як на підставу неможливості підписувати акти прийому передачі векселів, суд вважає безпідставним.

Крім того, посилання відповідача в акті перевірки щодо недостовірності наданих ТТН судом не приймається до уваги, оскільки договір укладений позивачем з ОСОБА_15 передбачає можливість виконання даного договору третіми особами. Разом з тим, суд зазначає, що умови та порядок видачі довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей регламентовано Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від16.05.1996 №99.

Згідно п.13 вказаної Інструкції передбачено, що довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. Довіреність на одержання товарних цінностей може видаватися покупцем товару та передається постачальнику при одержанні товару. Тому в будь-якому випадку позивач як покупець (одержувач) по договору поставки не може мати довіреностей на одержаний товар.

Крім того, слід зазначити, що довіреність не є первинним документом в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність», а факт здійснення господарської операції підтверджується саме первинними документами - видатковими накладними, актами тощо.

Разом з тим, слід зазначити, що позивач не зобовязаний був фіксувати товарно-транспортними накладними здійснення господарських операцій з придбання товару у свого контрагенту. При цьому, такий обовязок у даному випадку лежить саме на постачальнику, яким виписувались товарно-транспортні накладні, що залучені до матеріалів справи, і зауваження щодо їх оформлення мають бути адресовані лише до постачальника, а не до позивача, як це має місце за даних обставин.

Стаття 4 Закону Про бухгалтерський облік передбачає, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах як, зокрема, превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Слід зазначити, що на одержані за видатковими накладними товари ВАТ «ІЦКК»отримало від постачальника товарів податкові накладні, оплатило ці товари в повному обсязі та використало їх в своїй господарській діяльності, а отже виконало всі передбачені законом умови щодо включення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту та має документальні підтвердження його розміру. До форми податкових накладних, виданих TOB «ДК «Будпостач», органами ДПС не було заявлено жодних зауважень, і податкові накладні були видані на всі поставлені партії товару згідно видаткових накладних, а суми податку, сплачені (нараховані) у звязку з придбанням товарів є підтвердженими цими податковими накладними.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що видаткові накладні, податкові накладні, які видані позивачу його контрагентом, а також інші первинні документи, фіксують факт здійснення господарської операції, а саме факт поставки товару на адресу позивача. Разом з тим, позивачем під час розгляду справи підтверджено належними доказами факт оприбуткування, отриманого від контрагента-постачальника товару для подальшого використання його у господарській діяльності.

Судом встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним постачальником, та звязок між фактом придбання позивачем товару і господарською діяльністю цього платника податку. Як наслідок, суд приходить до висновку про фактичність господарських операції щодо придбання позивачем товару у TOB «ДК «Будпостач», а також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем у відповідності до вимог пп. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” віднесено до складу податкового кредиту податок, сплачений в ціні придбаних товарів, на підставі податкових накладних, оформлених належним чином та виданих підприємством, що на момент здійснення господарської діяльності мало статус платника податку на додану вартість.

Стосовно завищення податкового кредиту на суму 1689000 грн. по господарським операціям між ВАТ «ІЦКК»та ТОВ «Оптторгзапчасть» за період з 01.10.2009р. по 31.03.2010р., в акті перевірки зазначається, що в порушення п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачем включено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 1689000 грн. (у тому числі, у листопаді 2009 року - 593333грн., у лютому 2010р. 775667 грн. та у березні 2010 року 320000 грн.), придбання та використання яких не доведено у межах господарської діяльності підприємства. Вказаний висновок обґрунтовується відповідачем відсутністю у ТОВ «Оптторгзапчасть»основних фондів, транспортних засобів, інших матеріальних ресурсів, технічного персоналу; відсутністю у позивача первинної документації: товарно-транспортних накладних, паспортів на обладнання, запасні частини; технічних умов, сертифікатів якості. Враховуючи зазначене, відповідач зазначає, що операції з поставки товарів від продавця TOB «Оптторгзапчасть»на адресу позивача мають ознаки «безтоварних».

Проте, суд з такими висновками відповідача не погоджується, та зазначає наступне.

Як встановлено судом 17.11.2009 року між ТОВ «Оптторгзапчасть»(продавець) та ВАТ «ІЦКК»(покупець) укладено договір поставки товару №17/11/09 (т.2, а.с.171-173) Згідно з умовами даного договору ТОВ «Оптторгзапчасть»зобовязується поставити, а ВАТ «ІЦКК»прийняти та оплатити товар (обладнання, запасні частини,електродвигун) на загальну суму 3560000 грн., в т.ч. ПДВ 593333,33 грн., згідно специфікації. Моментом передачі товару продавцем та прийому товару покупцем, вважається видаткова накладна, підписана з обох сторін.

Також, судом встановлено, що сторонами складено специфікацію №1 до договору від 17.11.2009 року №17/11/09 (т.2, а.с.174), яка є невід`ємною частиною цього договору.

На виконання вказаного договору, ТОВ «Оптторгзапчасть»поставило на адресу ВАТ «ІЦКК», а останнє отримало та оплатило товари на загальну суму 3560000 грн., в т.ч. ПДВ 593333,33 грн. у відповідності із специфікацією.

Передача товару від ТОВ «Оптторгзапчасть»до ВАТ «ІЦКК»підтверджується відповідною видатковою накладною від 25.11.2009р. № 352 (т.2, а.с.176).

За фактом поставки товарів TOB «Оптторгзапчасть»виписано податкову накладну від 25.11.2009р. №352 (т.2, а.с.175), яка підтверджує включення податку на додану вартість до складу ціни товару, що є необхідною умовою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, та наявність якої під час перевірки відповідачем не заперечувалась.

10.02.2010 року між ТОВ «Оптторгзапчасть»(продавець) та ВАТ «ІЦКК»(покупець) укладено договір поставки товару №10/02/10 (т.2, а.с.178-180), згідно якого продавець поставив, а покупець прийняв та оплатив обладнання, запасні частини в асортименті та в кількості, що передбачені в специфікації від 10.02.2010р. №1 (т.2, а.с.178) на загальну суму 4654000 грн., в т.ч. ПДВ 775666,67 грн. Згідно п. 4.3 договору моментом передачі товару продавцем та прийомом товару покупцем вважається видаткова накладна, яка була складена сторонами 25.02.2010р. № 1340 (т.2,а.с.183). За фактом поставки товарів TOB «Оптторгзапчасть»виписано податкову накладну від 25.02.2010р. №1340 (т.2, а.с.182), яка підтверджує включення податку на додану вартість до складу ціни товару, що є необхідною умовою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, та наявність якої під час перевірки відповідачем не заперечувалась.

16.02.2010 року між ТОВ «Оптторгзапчасть»(продавець) та ВАТ «ІЦКК»(покупець) укладено договір поставки товару №16/02/10 (т.2, а.с.185-187). Згідно з умовами даного договору TOB «Оптторгзапчасть»поставило запасні частини та масло БДМ в асортименті та в кількості, що передбачені в специфікації від 16.02.2010р. №1 (т.2, а.с.188), яка є невідємною частиною цього договору, а ВАТ «ІЦКК»прийняло та оплатило товар на загальну суму 1920000 грн., в т.ч. ПДВ 320000 грн. Згідно п. 4.3 договору моментом передачі товару продавцем та прийом товару покупцем вважається видаткова накладна, а саме: від 25.03.2010р. № 2099 (т.2, а.с.190). За фактом поставки товарів TOB «Оптторгзапчасть»виписано податкову накладну від 25.03.2010р. за № 2099 (т.2, а.с.189), яка підтверджує включення податку на додану вартість до складу ціни товару, що є необхідною умовою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість та наявність якої під час перевірки відповідачем не заперечувалась.

В підтвердження оплати за отримані товари позивачем надано до матеріалів справи простий вексель (т.4, а.с.133) та акт приймання передачі від 27.10.2010р. на загальну суму поставок 10134000 грн. (т.4,а.с.132), що передбачено ст. 4 Закону України від 05.04.2001р. № 2374-III «Про обіг векселів в Україні»(зі змінами і доповненнями), відповідно до якої видавати переказні і прості векселі для оформлення грошового боргу можливо лише за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

Суми ПДВ по зазначеним договорам включені позивачем до складу податкового кредиту відповідних періодів та відображені в реєстрі отриманих податкових накладних, що вбачається з акту перевірки та підтверджується наявними в матеріалах справи копіями податкових декларацій.

Про оприбуткування товару за цими договорами свідчать прибуткові ордери від 25.11.2009р. № 3740 (т.2, а.с.177); від 25.02.2010р. № 475 (т.2, а.с.184); від 25.03.2010р. № 692 (т.2, а.с.191), картка рахунку: 63.1.9 (т.3,а.с.109), а також висновок інвентаризації за період з 01.11.2009р. по 31.03.2010р. (т.3, а.с.158-160), відповідно до яких вбачається потрапляння товару, придбаного у TOB «Оптторгзапчасть»на склад позивача для подальшого використання в господарській діяльності останнього.

Вимоги законодавства щодо порядку обчислення, сплати податку на додану вартість, порядок формування податкового кредиту передбачені ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час формування податкового кредиту). Положення вказаної норми податкового законодавства вже наводилося судом при дослідженні правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум з ПДВ по господарським операціям позивача з TOB «ДК «Будпостач», а отже, досліджуючи фактичність проведених господарських операцій позивача з TOB «Оптторгзапчасть»та їх звязок з господарською діяльністю позивача, правомірність включення позивачем сум до складу податкового кредиту, суд зазначає наступне.

Стосовно обставини незнаходження TOB «Оптторгзапчасть» за юридичною адресою суд зазначає, що такі факти відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців»вважаються встановленими за наявності відповідного запису про проведення такої реєстраційної дії в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (т.4,а.с.194-205), запис щодо внесення інформації щодо відсутності юридичної особи за місцезнаходженням взагалі не вносився; запис за № 24 щодо державної реєстрації припинення юридичної особи у звязку з визнанням її банкрутом внесено 29.08.2011 року, тобто після здійснення сторонами господарських операцій за спірний період, що свідчить про спроможність ведення господарських операцій.

Щодо відсутності необхідних умов для здійснення господарської діяльності, суд зазначає наступне. Чинним законодавством чітко не регламентована обовязкова кількість необхідних ресурсів для здійснення тої чи іншої діяльності. В залежності від специфіки виду діяльності підприємство у разі виникнення такої потреби може залучити до виконання роботи інших осіб з наявними ресурсами визначеного обсягу і структури. Таким чином, посилання Ізмаїльської ОДПІ на той факт, що у ТОВ «Оптторгзапчасть»відсутні основні фонди та трудові ресурси для здійснення господарської діяльності, судом не приймаються до уваги з мотивів безпідставності та недоведеності.

Посилання відповідача на відсутність у позивача на момент проведення перевірки паспортів якості та сертифікатів відповідності на товар відхиляються судом, оскільки жодних вимог до того, якими саме первинними документами, крім податкових накладних, повинні підтверджуватися ті чи інші господарські операції, чинні нормативно-правові акти не містять.

Згідно ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Одночасно з товаром продавець передає покупцеві його приналежності, що стосуються товару відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Зазначені договори з TOB «Оптторгзапчасть»про поставку товару не передбачають надання продавцем разом із товаром таких документів, як паспорти, сертифікати якості, на необхідність наявності яких податкова посилається в акті перевірки. Разом з тим, не може бути доказом нездійснення поставки товарів за договором поставки відсутність сертифікатів якості, оскільки зазначені сертифікати видаються виробником товару і надаються (у разі вимоги) кінцевому споживачу. Сертифікати якості не містять інформації про постачальників товару та не визначають моменту переходу власності. Тобто, відсутність таких документів у ВАТ «ЩКК»є обґрунтованою. В даному випадку видаткова накладна на товар є достатнім первинним документом, що підтверджує передання права власності від продавця до покупця та підтверджує товарність операції.

Надаючи оцінку посиланням відповідача на відсутність належним чином оформлених товарно-транспортних накладних та дорожніх листів, що засвідчують фактичне перевезення товарно-матеріальних цінностей, суд виходить з наступного.

Відповідно ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт»товарно-транспортну накладну повинен мати перевізник для предявлення особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки руху. Органи податкової служби не відносяться до органів, які мають такі повноваження. Крім того, вказаним законом допускається можливість мати інший встановлений законодавством документ на вантаж, крім товарно-транспортних накладних. Згідно з Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу від 14.10.1997 р. № 363, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Тобто, як вбачається з викладеного, товарно-транспортні накладні не є єдиним та безумовним доказом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей. Іншим документом, на підставі якого здійснюється перевезення та оприбуткування товару є документ, що свідчить про передавання товару від продавця до покупця. У договорах, укладених між позивачем та його контрагентом зазначено, що моментом передачі товару продавцем та прийомом товару покупцем вважаються видаткові накладні, які були складені сторонами.

Видаткова накладна - це універсальний документ за допомогою якого користувач може здійснити реалізацію готової продукції та товарів, матеріалів та основних засобів, відвантажити товари на комісію та надати послуги.

Також, згідно з умовами даних договорів, обов'язок по доставці товару покладався на постачальника.

Разом з тим, доводи відповідача щодо відсутності у позивача товарно-транспортних накладних не є підставою вважати, що угоди не відбувались, оскільки чинне законодавство не передбачає обов'язку саме покупця, на якого не покладено обов'язку транспортувати вказаний товар, зберігати дані товарно-транспортні накладні. Відсутність таких документів у господарських операціях може бути прийнята судом як доказ недійсності угоди лише у випадку, якщо податковий орган доведе суду наявність наміру в обох сторін на укладання угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. В свою чергу, судом встановлено, що угоди, укладені між позивачем та його контрагентом в судовому порядку недійсними не визнавались.

Стаття 4 Закону України «Про бухгалтерський облік в Україні» передбачає, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах як, зокрема, превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Слід зазначити, що на одержані за видатковими накладними товари ВАТ «ІЦКК»отримало від постачальника товарів податкові накладні, оплатило ці товари в повному обсязі та використало їх в своїй господарській діяльності, а отже виконало всі передбачені законом умови щодо включення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту та має документальні підтвердження його розміру. До форми податкових накладних, виданих TOB «Оптторгзапчасть», органами ДПС не було заявлено жодних зауважень, і податкові накладні були видані на всі поставлені партії товару згідно видаткових накладних, а суми податку, сплачені (нараховані) у звязку з придбанням товарів є підтвердженими цими податковими накладними.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що видаткові накладні, податкові накладні, які видані позивачу його контрагентом, а також інші первинні документи, фіксують факт здійснення господарської операції, а саме факт поставки товару на адресу позивача. Разом з тим, позивачем під час розгляду справи підтверджено належними доказами факт оприбуткування, отриманого від контрагента-постачальника товару для подальшого використання його у господарській діяльності.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем у відповідності до вимог пп. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” віднесено до складу податкового кредиту податок, сплачений в ціні придбаних товарів, на підставі податкових накладних, оформлених належним чином та виданих підприємством, що на момент здійснення господарської діяльності мало статус платника податку на додану вартість.

Також, в акті перевірки зазначається, що в порушення п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачем завищено податковий кредит за липень 2009 року на суму 103333 грн. по господарським операціям між ВАТ «ІЦКК»та TOB «Техпром М»та в порушення п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачем у березні 2010 року включено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 430000 грн. по податковій накладній №1152 від 24.03.2010 року, по якій не доведено факт придбання ТМЦ та використання у межах господарської діяльності. Вказаний висновок мотивується відповідачем тим, що у позивача відсутні документи, які підтверджують транспортування товару, відсутні паспорти на товар, технічна документація, сертифікати якості; та у ТОВ «Техпром М»відсутні основні фонди, транспортні засоби, інші матеріальні ресурси, економічно необхідні для здійснення операцій з купівлі-продажу товарів. Враховуючи зазначене, відповідач зазначає, що операції з поставки товарів від продавця ТОВ «Техпром М»на адресу позивача мають ознаки «безтоварних». Разом з тим, відповідач зазначає, що ТОВ «Техпром М»не відображало у своїй звітності взаємовідносини з ВАТ «ІЦКК»по договору у липні 2009 року, у звязку з чим неможливо підтвердити ані нарахування податку на додану вартість, ані сплату його до бюджету.

Проте, суд з такими висновками відповідача не погоджується, та зазначає наступне.

Судом встановлено, що 27.04.2009 року між ТОВ «Техпром М»(продавець) та ВАТ «ІЦКК» (покупець) укладено договір поставки товару №27/04/09 (т.2, а.с.160-162). Згідно з умовами даного договору TOB «Техпром М»зобовязується поставити, а ВАТ «ІЦКК»прийняти та оплатити товар (станок, який був у використанні (обладнання) на загальну суму 5016000 грн., в т.ч. ПДВ 836000 грн. згідно специфікації.

Судом встановлено, що сторонами складено специфікацію №1 до договору від 27.04.2009 року №27/04/09 (т.2, а.с.163), яка є невід`ємною частиною цього договору.

За фактом поставки товарів TOB «Техпром М»виписано на адресу позивача, зокрема, податкову накладну від 09.07.2009р. № 1878 на суму 516666,67 грн., в т.ч. ПДВ - 103333,33 грн. (т.2, а.с.164), яка підтверджує включення податку на додану вартість до складу ціни товару, що є необхідною умовою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, та наявність якої під час перевірки відповідачем не заперечувалась.

10.02.2010 року між ТОВ «Техпром М»(продавець) та ВАТ «ІЦКК»(покупець) укладено договір поставки товару №10/02/10 (т.2, а.с.153-155). Згідно з умовами даного договору TOB «Техпром М»зобовязується поставити, а ВАТ «ІЦКК»прийняти та оплатити товар (запасні частини та вал пресований з гумовим покриттям) в асортименті та в кількості, що передбачені в специфікації. Згідно п. 4.3 договору моментом передачі товару продавцем та приймання товару покупцем вважається видаткова накладна, що підтверджує факт передачі товару покупцю.

Судом встановлено, що сторонами складено специфікацію №1 до договору від 10.02.2010р. №10/02/10 (т.2, а.с.156), яка є невід`ємною частиною цього договору.

Передача товару від TOB «Техпром М»до ВАТ «ІЦКК»підтверджується відповідною видатковою накладною від 24.03.2010р. № 1152 (т.2, а.с.158).

За фактом поставки товарів TOB «Техпром М»виписало позивачу податкову накладну від 24.03.2010р. №1152 (т.2, а.с.157), яка підтверджує включення податку на додану вартість до складу ціни товару, що є необхідною умовою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, та наявність якої під час перевірки відповідачем не заперечувалась.

Здійснення оплати товару покупцем за поставку товару згідно зазначених вище договорів підтверджується платіжним дорученням від 09.07.2009р. №1452 (т.2, а.с.165, т.4, а.с.160) та простими векселями: серії АА0648550 від 14.12.2010р., серії АА0648547 від 14.10.2010р. і актами приймання-передачі векселів від 14.10.2010р. (т.4, а.с.134-137). Стаття 4 Закону України від 05.04.2001р. № 2374-III «Про обіг векселів в Україні»(зі змінами і доповненнями) передбачає можливість учасника господарських відносин видавати переказні і прості векселі для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

Про оприбуткування товару згідно вказаних договорів свідчить прибутковий ордер від 24.03.2010р. № 629 (т.2, а.с.159), картка рахунку: 63.1.9 (т.3,а.с.107), а також висновок інвентаризації за період з 01.11.2009р. по 31.03.2010р. (т.3, а.с.158-160), відповідно до яких вбачається потрапляння товару, придбаного у TOB «Техпром М»на склад позивача для подальшого використання в господарській діяльності останнього.

Суми ПДВ по зазначеним договорам включені позивачем до складу податкового кредиту відповідних періодів та відображені в реєстрі отриманих податкових накладних, що вбачається з акту перевірки та підтверджується наявними в матеріалах справи копіями податкових декларацій.

Вимоги законодавства щодо порядку обчислення, сплати податку на додану вартість, порядок формування податкового кредиту передбачені ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час формування податкового кредиту). Положення вказаної норми податкового законодавства вже наводилося судом при дослідженні правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум з ПДВ по господарським операціям позивача з TOB «ДК «Будпостач», а отже, досліджуючи фактичність проведених господарських операцій позивача з TOB «Техпром М»та їх звязок з господарською діяльністю позивача, правомірність включення позивачем сум до складу податкового кредиту, суд зазначає наступне.

Стосовно висновку відповідача про те, що в порушення п. 7.2.3 п. 7.2, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачем завищено податковий кредит за липень 2009 року на суму 103333 грн. по господарським операціям між ВАТ «ІЦКК»та TOB «Техпром М», оскільки ТОВ «Техпром М»не відображало у своїй звітності взаємовідносини з ВАТ «ІЦКК»по договору у липні 2009 року, у звязку з чим неможливо підтвердити ані нарахування податку на додану вартість, ані сплату його до бюджету, суд виходить з наступного.

Як вже встановлено судом, позивачем суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому була отримана податкова накладна, що не заперечувалось представниками відповідача.

Водночас, слід зазначити, що єдиною підставою для настання відповідальності платника податку, є неможливість підтвердження сум податку, включеного до складу податкового кредиту, податковими накладними, проте, як вже встановлено судом, відповідна податкова накладна у позивача на час перевірки була наявна.

При цьому, у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Судом встановлено, що і позивач, і його контрагент на час укладання спірних правочинів, були зареєстровані як платники податку на додану вартість. Вказана обставина також не заперечувалася відповідачем.

Водночас, як вбачається з наявної в матеріалах справи довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ні на момент здійснення вказаних господарських операцій, ні на момент розгляду справи, відносно ТОВ «Техпром М»не вносилось записів щодо припинення юридичної особи (т.4, а.с.206-212).

Виходячи з норм законодавства, чинного на час формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ «Техпром М», слід зазначити, що законодавство не зобов'язує позивача перевіряти сплату контрагентами податків; несплата податку на додану вартість постачальниками товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час формування спірного податкового кредиту) не ставив таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання постачальниками своїх податкових зобовязань зі сплати ними сум податків до Державного бюджету.

Суд вважає, що відповідачем не враховано принципу індивідуалізації зобов'язань та відповідальності, відповідно до якого кожен суб'єкт має виконувати свої обов'язки, відповідати за скоєне економічне правопорушення за наявності складу такого порушення (об'єктивної та суб'єктивної сторони) саме в діях, бездіяльності цього суб'єкта.

Відповідно до абзацу першого підпункту 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 вищезазначеного Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Інших умов для формування податкового кредиту за наслідками придбання товарів в Законі України «Про податок на додану вартість», таких як обовязкова сплата постачальниками та виробниками товару сум податку на додану вартість до бюджету, не передбачено.

При придбанні товару покупець зобовязаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю в ціні товару, який зобовязаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обовязку понести за це відповідальність. Покупець не несе відповідальності за несплату податку до бюджету продавцем (платником податку), на якого і покладено законодавчий обовязок, що безпосередньо витікає з визначення терміну «платник податку», наведеному в п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість». Тобто, чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди покупця товару, яка є платником податків, не покладено обовязку з перевірки дотримання постачальниками товару вимог податкового законодавства зі сплати податкових зобовязань до бюджету.

Тобто, виходячи з викладеного вбачається, що платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону; сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Таким чином, дії позивача по включенню спірних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту повністю відповідають механізму, визначеному Законом України «Про податок на додану вартість».

Щодо відсутності необхідних умов для здійснення господарської діяльності, суд зазначає наступне. Чинним законодавством чітко не регламентована обовязкова кількість необхідних ресурсів для здійснення тої чи іншої діяльності. В залежності від специфіки виду діяльності підприємство у разі виникнення такої потреби може залучити до виконання роботи інших осіб з наявними ресурсами визначеного обсягу і структури. Разом з тим, твердження відповідача про неспроможність ведення господарської діяльності ТОВ «Техпром М»не знайшло під час розгляду справи підтвердження належними доказами.

Водночас, слід відмітити, що відповідач, зазначаючи в акті перевірки про відсутність у ТОВ «Техпром М»основних фондів, транспортних засобів, інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу товарів, не ставить питання про завищення позивачем податкового кредиту по вказаній господарській операції за договором від 27.04.2009 року №27/04/09, за іншими податковими накладними, які зазначені в акті перевірки.

Посилання відповідача на відсутність у позивача на момент проведення перевірки паспортів якості та сертифікатів відповідності на товар відхиляються судом, оскільки жодних вимог до того, якими саме первинними документами, крім податкових накладних, повинні підтверджуватися ті чи інші господарські операції, чинні нормативно-правові акти не містять. Крім того, поставлений товар має статус товару, який був у використанні, що взагалі не зобовязує продавця надавати сертифікати, паспорта та ін. документи на товар, оскільки це є обовязком виробника такого товару.

Щодо відсутності первинних документів, які підтверджують транспортування товарів від продавця до покупця та фактичне їх отримання, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону Про бухгалтерський облік підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. При цьому в розумінні даного Закону первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Визначення товарно-транспортної накладної наведено в п. 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.97р. №363 (далі Правила), відповідно до яких це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Пунктом 2.1 Правил визначено, що товарно-транспортна накладна - це один з документів, які повинні завжди бути у водія автомобіля при перевезенні вантажу.

Згідно ст. 48 Закону України від 05.04.2001р. № 2344-III «Про автомобільний транспорт», автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Отже, призначенням товарно-транспортної накладної є її необхідність на шляху переміщення товару. Документом, на підставі якого виконують вантажні перевезення є у тому числі: товарно-транспортна накладна, шляховий лист.

З аналізу вищезазначеного, суд дійшов висновку, що дорожні документи на товар є обовязковими для водіїв на шляху переміщення товарів та бухгалтерської звітності постачальника, а не покупця товару та мають бути наявні у водія з моменту списання товару зі складу постачальника, в момент перевезення та є необхідним документом в бухгалтерській звітності постачальника для включення ним до валових витрат, витрати на транспортування товару. У разі необхідності екземпляр товарно-транспортної накладної надається постачальником покупцю на вимогу останнього. Виходячи з умов договору така необхідність була відсутня, оскільки відповідно до п. 4.3 цього договору передбачено, що моментом передачі товару продавцем та приймання товару покупцем є видаткова накладна.

Разом з тим, доводи відповідача щодо відсутності у позивача товарно-транспортних накладних не є підставою вважати, що угоди не відбувались, оскільки чинне законодавство не передбачає обов'язку саме покупця, на якого не покладено обов'язку транспортувати вказаний товар, зберігати дані товарно-транспортні накладні. Відсутність таких документів у господарських операціях може бути прийнята судом як доказ недійсності угоди лише у випадку, якщо податковий орган доведе суду наявність наміру в обох сторін на укладання угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. В свою чергу, судом встановлено, що угоди, укладені між позивачем та його контрагентом в судовому порядку недійсними не визнавались.

Стаття 4 Закону України «Про бухгалтерський облік в Україні» передбачає, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах як, зокрема, превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Виходячи з викладеного, суд зазначає, що видаткові накладні, податкові накладні, які видані позивачу його контрагентом, а також інші первинні документи, фіксують факт здійснення господарської операції, а саме факт поставки товару на адресу позивача.

Таким чином, судом встановлено, що на одержані за видатковими накладними товари ВАТ «ІЦКК» отримало від постачальників товарів податкові накладні, оплатило ці товари в повному обсязі та використало їх в своїй господарській діяльності, а отже виконало всі передбачені законом умови щодо включення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту та має документальні підтвердження його розміру. Оскільки до форми податкових накладних, виданих TOB «Техпром М», відповідачем не було заявлено жодних зауважень, і податкові накладні були видані на всі поставлені партії товару згідно видаткових накладних, суми податку, сплачені (нараховані) у звязку з придбанням товарів, є підтвердженими цими податковими накладними.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем у відповідності до вимог п. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” віднесено до складу податкового кредиту податок, сплачений в ціні придбаних товарів, на підставі податкових накладних, оформлених належним чином та виданих підприємством, що на момент здійснення господарської діяльності мало статус платника податку на додану вартість.

Крім того, в акті перевірки зазначається, що позивачем в порушення пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, завищено податковий кредит по господарським операціям з TOB «Транском»на суму 124214 грн., в т.ч.: за жовтень 2009р.3983,76 грн., за листопад 2009р. - 38563 грн., за січень 2010р. -38663 грн., за лютий 2010р - 43004 грн. Вказаний висновок відповідач обґрунтовує тим, що вага, яка вказана в товарно-транспортних накладних, які виписувались на кожну поставку макулатури не співпадає з вагою, яка вказана в товарній накладній. Разом з тим, зазначає, що в результаті проведеного аналізу податкової звітності з ПДВ за жовтень 2009 року, листопад 2009 року, січень 2010 року, лютий 2010 року з використанням системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено, що TOB «Транском»не відображало у своїй звітності взаємовідносин з ВАТ «ІЦКК»за ці періоди. Крім того, відповідач зазначає про відсутність у ТОВ «Транском»основних фондів, транспортних засобів, інших матеріальних ресурсів, технічного персоналу, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу товарів.

Суд не погоджується з вказаним висновком відповідача про порушення позивачем пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, та зазначає наступне.

Судом встановлено, що 13.10.2009 року між ТОВ «Транском»(продавець) та ВАТ «ІЦКК»(покупець) укладено договір поставки товару №М-09/48 (т.1, а.с.147-148).

Згідно з умовами даного договору TOB «Транском»зобовязується поставити, а ВАТ «ІЦКК»прийняти та оплатити товар (макулатуру) згідно специфікації. Моментом передачі товару продавцем та прийому товару покупцем, вважається відмітка у товарно-транспортній накладній.

04.01.2010 року сторонами було укладено додаткову угоду №1, згідно якої строк дії договору продовжено до 31.12.2010 року (т.1, а.с.149).

Також, судом встановлено, що сторонами складені специфікації №1,№2, №3,№4 до вказаного договору (т.1, а.с.150-153), які є невід`ємною частиною цього договору.

TOB «Транском»поставило ВАТ «ІЦКК»макулатуру, що підтверджується податковими накладними: від 26.10.2009р. № 105, від 07.11.2009р. № 1102, від 11.11.2009р. № 1103, від 12.11.2009р. № 1104, від 14.11.2009р. № 1105, від 17.11.2009р. № 1107, від 20.11.2009р. № 1108, від 21.11.2009р. № 1109, від 30.11.2009р. № 1110, від 30.11.2009р. № 1111, від 30.11.2009р. №1112, від 04.01.2010р. № 1, від 04.01.2010р. № 2, від 04.01.2010р. № 3, від 13.01.2010р. № 4, від 18.01.2010р. № 5, від 19.01.2010р. № 6, від 19.01.2010р. № 7, від 20.01.2010р. № 8, від 25.01.2010р. № 9, від 25.01.2010р. № 11, від 04.02.2010р. № 2, від 08.02.2010р. № 3, від 08.02.2010р. № 4, від 09.02.2010р. № 5, від 12.02.2010р. № 6, від 18.02.2010р. № 7, від 18.02.2010р. № 8, від 22.02.2010р. № 9, від 22.02.2010р. № 10, від 22.02.2010р. № 11, від 28.02.2010р. № 13 (т.1,а.с.154-186); видатковими накладними (т.1, а.с.187-220); товарно-транспортними накладними (т.1, а.с.221-250, т.2, а.с.1-5); прибутковими ордерами (т.2, а.с.6-39). За фактом поставки товарів TOB «Транском»виписано вищезазначені податкові накладні, які підтверджують включення податку на додану вартість до складу ціни товару, що є необхідною умовою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Поставлений товар ВАТ «ІЦКК»оплачено в повному обсязі, згідно платіжних доручень: від 25.09.2009р. № 2376, від 20.11.2009р. №2347, від 17.2009р. №2288, від 11.11.2009р. №2258, від 04.11.2009р. №2239, від 25.11.2010р. №335, від 17.02.2010р. №273, від 12.02.2010р. №254, від 10.02.2010р. №217, від 03.02.2010р. №172, від 27.01.10р. №158, від 21.01.10р. №110, від 14.01.10р. №92 (т.2 а.с.138-150).

Як зазначається в акті перевірки, позивачем надані до перевірки всі податкові накладні, товарні накладні, товарно-транспортні накладні на отримання макулатури від TOB «Транском».

Разом з тим, в підтвердження фактичного здійснення поставки макулатури в матеріалах справи містяться висновки про якість макулатури, висновки за результатами випробувань відібраних проб макулатури, акти відбору проб макулатури (т.2, а.с.40-102).

Як встановлено судом, суми по вищевказаних податкових накладних були включені позивачем до складу податкового кредиту за відповідні періоди, в яких були отримані ці податкові накладні, що не заперечувалось відповідачем.

Вимоги законодавства щодо порядку обчислення, сплати податку на додану вартість, порядок формування податкового кредиту передбачені ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час формування податкового кредиту). Положення вказаної норми податкового законодавства вже наводилося судом при дослідженні правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум з ПДВ по господарським операціям позивача з TOB «ДК «Будпостач», а отже, досліджуючи фактичність проведених господарських операцій позивача з TOB «Транском»та їх звязок з господарською діяльністю позивача, правомірність включення позивачем сум до складу податкового кредиту, суд зазначає наступне.

Стосовно висновку відповідача про те, що в порушення п. 7.2.3 п. 7.2, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачем завищено податковий кредит за відповідні періоди по господарським операціям між ВАТ «ІЦКК»та TOB «Транском», оскільки ТОВ «Транском»не відображало у своїй звітності взаємовідносини з ВАТ «ІЦКК»по договору за жовтень 2009 року, листопад 2009 року, січень 2010 року, лютий 2010 року , у звязку з чим неможливо підтвердити ані нарахування податку на додану вартість, ані сплату його до бюджету, суд виходить з наступного.

Як вже встановлено судом, позивачем суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому була отримана податкова накладна, що не заперечувалось представниками відповідача.

Водночас, слід зазначити, що єдиною підставою для настання відповідальності платника податку, є неможливість підтвердження сум податку, включеного до складу податкового кредиту, податковими накладними, проте, як вже встановлено судом, відповідна податкова накладна у позивача на час перевірки була наявна.

При цьому, у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Судом встановлено, що і позивач, і його контрагент на час укладання спірних правочинів, були зареєстровані як платники податку на додану вартість. Вказана обставина також не заперечувалася відповідачем.

Водночас, як вбачається з наявної в матеріалах справи довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ні на момент здійснення вказаних господарських операцій, ні на момент розгляду справи, відносно ТОВ «Транском»не вносилось записів щодо припинення юридичної особи (т.4, а.с.213-218).

Виходячи з норм законодавства, чинного на час формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ «Транском», слід зазначити, що законодавство не зобов'язує позивача перевіряти сплату контрагентами податків; несплата податку на додану вартість постачальниками товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час формування спірного податкового кредиту) не ставив таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання постачальниками своїх податкових зобовязань зі сплати ними сум податків до Державного бюджету.

Суд вважає, що відповідачем не враховано принципу індивідуалізації зобов'язань та відповідальності, відповідно до якого кожен суб'єкт має виконувати свої обов'язки, відповідати за скоєне економічне правопорушення за наявності складу такого порушення (об'єктивної та суб'єктивної сторони) саме в діях, бездіяльності цього суб'єкта.

Відповідно до абзацу першого підпункту 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Інших умов для формування податкового кредиту за наслідками придбання товарів в Законі України «Про податок на додану вартість», таких як обовязкова сплата постачальниками та виробниками товару сум податку на додану вартість до бюджету, не передбачено.

При придбанні товару покупець зобовязаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю в ціні товару, який зобовязаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обовязку понести за це відповідальність. Покупець не несе відповідальності за несплату податку до бюджету продавцем (платником податку), на якого і покладено законодавчий обовязок, що безпосередньо витікає з визначення терміну «платник податку», наведеного в п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість». Тобто, чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди покупця товару, яка є платником податків, не покладено обовязку з перевірки дотримання постачальниками товару вимог податкового законодавства зі сплати податкових зобовязань до бюджету.

Тобто, виходячи з викладеного вбачається, що платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону; сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Таким чином, дії позивача по включенню спірних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту повністю відповідають механізму, визначеному Законом України «Про податок на додану вартість».

При цьому, відносно зазначення відповідачем про наявність розбіжностей у фактичній вазі макулатури, яка була поставлена на адресу ВАТ «ЩКК»з вагою, зазначеною в документах, з урахування пояснень позивача, судом встановлено, що вага не може бути визначена за даними товарно-транспортних накладних, які при навантаженні та перевезенні макулатури складались безпосередньо представниками TOB «Транском»без участі посадових осіб ВАТ «ІЦКК». Відповідно до договору від 13.10.2009 року фактична вага макулатури, що була поставлена до ВАТ «ІЦКК», визначається відповідно до специфікацій та за результатами вхідного контролю ВАТ «ІЦКК». Така фактична вага була підтверджена на момент проведення перевірки первинними документами бухгалтерського обліку позивача, відповідно до даних про вагу макулатури (т.2, а.с.103-137).

Щодо відсутності необхідних умов для здійснення господарської діяльності, суд зазначає наступне. Чинним законодавством чітко не регламентована обовязкова кількість необхідних ресурсів для здійснення тої чи іншої діяльності. В залежності від специфіки виду діяльності підприємство у разі виникнення такої потреби може залучити до виконання роботи інших осіб з наявними ресурсами визначеного обсягу і структури. Разом з тим, твердження відповідача про неспроможність ведення господарської діяльності ТОВ «Транском»не знайшло під час розгляду справи підтвердження належними доказами.

Судом встановлено, що відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД є виробництво паперу та картону. Таким чином, товар, який було придбано позивачем за спірними господарськими операціями відповідає виду діяльності позивача.

Виходячи із приписів пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону Про ПДВ тільки відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Таким чином, суд вважає, що позивачем за наявності всіх необхідних первинних документів правомірно включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 124214 грн.

Крім того, в акті перевірки зазначається, що в порушення п. 7.2.3 п. 7.2, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачем завищено податковий кредит за вересень 2009 року при взаємовідносинах із СПД ОСОБА_14 В обґрунтування цього висновку відповідач зазначає, що перевіркою неможливо достовірно визначити згідно якого акту виконаних робіт була виписана податкова накладна №339 від 14.09.2009 року та чи відносились виписані податкові накладні з однаковими номерами до наданих до перевірки різних актів виконаних робіт. Крім того, зазначається, що відхилення між податковим зобовязанням СПД ОСОБА_14. та податковим кредитом позивача по їх взаємовідносинам складає 567 грн.

Як встановлено судом, за господарською операцією між СПД ОСОБА_14 та ВАТ «ІЦКК»з поставки крохмалю кукурудзяного, було складено видаткову накладну від 15.09.2009р. № РН-090915 (т.4, а.с.18), якою підтверджується передача товару.

Отримання товару покупцем також підтверджується, товарно-транспортними накладними: від 15.09.2009р. №733488 (т.2 а.с.168), від 12.09.2009р. №733309 (т.4 а.с.17). За фактом поставки товарів СПД ОСОБА_14 виписні податкові накладні від 14.09.2009р. № 339 на суму 3 400 грн., у т.ч. ПДВ 566,67 грн. (т.2, а.с.166), та від 14.09.2009р. № 339 на суму 3 400 грн., у т.ч. ПДВ 566,67 грн. (т.2, а.с.167), які підтверджують включення податку на додану вартість до складу ціни товару, що є необхідною умовою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, та наявність яких під час перевірки відповідачем не заперечувалась.

Товар по податковій накладній від 14.09.2009р. № 339 перевозився автомобілем НОМЕР_1, приймання-передача товару здійснена згідно акту приймання-передачі від 14.09.2009р. № СФ-0000339 (т.1, а.с.169). Товар по податковій накладній від 14.09.2009р. № 339 перевозився автомобілем НОМЕР_2, приймання-передача товару здійснена згідно акту приймання-передачі від 14.09.2009р. № СФ-0000339 (т.2, а.с.170). Про оприбуткування товару свідчить прибутковий ордер від 15.09.2009р. №2909 (т.4, а.с.17).

Із співставлення цих документів та з пояснень позивача вбачається, що дійсно податкових накладних є дві, але при виписці однієї з податкових накладних, що підтверджує здійснення автоперевезень, була зроблена механічна помилка в даті. ВАТ «ІЦКК»дані суми включено до складу податкового кредиту до Додатку №5 до податкової декларації з ПДВ за вересень 2009р. «Розшифровки податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів». При цьому, судом встановлена відмінність господарських операцій, а саме: постачання товару різним автотранспортом.

Суд погоджується з доводами позивача, що помилка в даті виписки податкової накладної не є підставою для визначення її недійсною з огляду на те, що податковий орган не заперечує проти фактичного здійснення господарських операцій між СПД ОСОБА_14 та ВАТ «ІЦКК». Враховуючи зміст п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону про ПДВ слід зазначити, що надані, у даному випадку, податкові накладні є такими документами, що підтверджують проведення господарської операції, оскільки містять відомості про продавця послуг, за якими можливо в разі необхідності, провести його перевірку щодо підтвердження зазначених у податковій накладній відомостей про надану послугу, її вартість, суму податку на додану вартість. Виходячи з викладеного, документально СПД ОСОБА_14 занижено суму податкового зобов'язання з ПДВ в частині не віднесення суми ПДВ по одній із зазначених податкових накладних. Однак, при цьому ВАТ «ІЦКК»виконано всі умови щодо права віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту, оскільки послуги були придбані у межах господарської діяльності ВАТ «ІЦКК»та суми ПДВ з вартості таких послуг підтверджені податковими накладними. Податкові накладні включені до реєстрів отриманих податкових накладних, згідно яких сформовані суми податкового кредиту у деклараціях з ПДВ.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позивач правомірно відніс до складу податкового кредиту суму у розмірі 567грн.

Окрім того, в акті перевірки зазначається про віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 612 грн. по податкових накладних, які не містять порядкового номеру, і як наслідок, відповідач вважає, що ВАТ «ІЦКК»в порушення п.п. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»завищено податковий кредит за жовтень 2009 року на 612 грн.

Суд не погоджується з висновком відповідача з огляду на наступне.

03.01.2008 року ВАТ «ІЦКК»та С(Ф)Г «Нектар»уклали договір №А 22/08-Н про надання транспортних послуг та додаткову угоду до нього (т.2, а.с.159).

Судом встановлено, що в жовтні 2009 року ВАТ «ІЦКК»віднесло до складу податкового кредиту суму у розмірі 612 грн. по податковим накладним від С(Ф)Г «Нектар»від 14.10.2009 року та від 20.10.2009 року (т.2, а.с.151-152).

При цьому, як вбачається з зазначених вище накладних, на них відсутній порядковий номер.

Порядок оформлення та надання податкової накладної встановлено п.п. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», положення яких вже наводилось судом.

Відповідно до п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5.06.1995 р. за №168/704., первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції. Зокрема, для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Поміж цим, номер первинного документу, як обовязково реквізиту не зазначається.

Слід зазначити, що окремі недоліки в заповненні податкових накладних (не зазначення порядкового номеру) не роблять податкові накладні недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів сплати податку на додану вартість в ціні придбання товарів та не є підставою для висновку про неправомірність віднесення сум податку на додану вартість за цими податковими накладними до податкового кредиту з урахуванням того, що ці податкові накладні дають можливість ідентифікувати платника податку на додану вартість покупця, особу, яка видала податкову накладну, містять, зокрема, відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму податку на додану вартість. При цьому відповідальність за правильність виписування податкової накладної покладена не на покупця, а на продавця товарів.

Враховуючи зміст пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону про ПДВ слід зазначити, що надані, у даному випадку, податкові накладні є такими документами, що підтверджують проведення господарської операції, оскільки містять відомості про продавця товару, за якими можливо в разі необхідності, провести його перевірку щодо підтвердження зазначених у податковій накладній відомостей про проданий товар, його вартість, суму податку на додану вартість.

Більш того, недотримання позивачем порядку, передбаченого підпунктами 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в частині не зазначення порядкового номеру на податковій накладній, в будь-якому випадку не може бути підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

При цьому, суд зазначає, що фактичність здійснення господарських операцій та сплата сум податку на додану вартість в ціні придбання товарів позивачем покупцем податковим органом не заперечувалась.

Також, незначні недоліки в заповненні податкових накладних, одержаних від постачальника, не є підставою для висновку про неправомірність віднесення сум до податкового кредиту та про обґрунтованість рішення податкової інспекції щодо нарахування фінансових санкцій, оскільки згідно з абзацом другим п.п. 7.4.5 ст. 7 Закону про ПДВ підставою для відповідальності платника податку є непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку.

Крім того, визнання податкових накладних недійсними можливо виключно у таких випадках: за відсутності факту реєстрації як платника ПДВ особи, що виписала таку накладну; відсутності з боку покупця дій, спрямованих на перевірку того, чи зареєстрований контрагент як платник ПДВ (наявність свідоцтва про реєстрацію); визнання недійсними в установленому порядку відповідних угод, за якими виписувалися податкові накладні, або установчих документів продавця, що їх виписав.

Як встановлено судом, вказаних обставин на момент перевірки та на момент розгляду справи встановлено не було.

Виходячи зі змісту вказаних норм, слід зазначити, що відсутність в даному випадку такого реквізиту, як порядковий номер в податкових накладних, не є підставою для визнання їх недійсними, враховуючи те, що податковий орган не заперечує фактичність здійснення господарських операцій між КФГ «Нектар»та ВАТ «ІЦКК», що підтверджує товарність цієї операції.

Таким чином, суд приходить до висновку що відповідачем було правомірно віднесено до складу податкового періоду за жовтень 2009 року суму у розмірі 612 грн.

Разом з тим, слід зазначити, що позивач не оскаржує та визнає суму завищення ним податкового кредиту по ПДВ у розмірі 317 грн. за господарською операцію, здійсненою у жовтні 2009р. з TOB ТД «Альянс-Дніпро», а тому, суд приходить до висновку, щодо правомірності визначення відповідачем суми податкового зобовязання у розмірі 475,50 грн., з яких основний платіж 317 грн. та штрафні (фінансові) санкції у сумі 158,50 грн.

Також, за всіма господарськими операціями позивача з його контрагентами, по яким ВАТ «ІЦКК»були включені спірні суми до складу податкового кредиту (окрім, зазначеної в акті перевірки операції з TOB ТД «Альянс-Дніпро»), суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів, за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення. До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавством висуває лише одну умову вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг.

Стаття 4 Закону Про бухгалтерський облік передбачає, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах як, зокрема, превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що видаткові накладні, податкові накладні, які видані позивачу його контрагентами, а також інші первинні документи, фіксують факт здійснення господарської операції, а саме факт поставки товару на адресу позивача.

Також, як встановлено судом, позивачем суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому були отримані податкові накладні, що не заперечувалось відповідачем.

Водночас, суд зазначає, що єдиною підставою для настання відповідальності платника податку, є неможливість підтвердження сум податку, включеного до складу податкового кредиту, податковими накладними, проте, як вже встановлено судом, відповідні податкові накладні у позивача на час перевірки були наявні.

В судових засіданнях встановлено та представником відповідача не заперечувалось, що під час перевірки, відповідачу надавалися всі зазначені документи, що підтверджують здійснення господарської діяльності позивача.

Крім того судом досліджені документи про право власності позивача на складські приміщення (т.3 а.с.96-104), що підтверджують реальність ведення господарських операцій в спірний період.

Відповідно до вимог ч. 4, 5 ст. 11 КАС України судом перевірена товарність (фактичне виконання) здійснення даних господарських операцій та суд приходить до висновку про їх фактичне виконання сторонами, з огляду на письмові докази наявні в справі.

В свою чергу, податковим органом до суду не надано доказів, які б свідчили про відсутність реального характеру господарських операцій між ВАТ «ІЦКК»та його контрагентами, щоб підтвердило висновки акту перевірки.

При цьому, суд зазначає, що платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Окрім того, суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Судом встановлено, що і позивач, і його контрагенти на час укладання спірних правочинів, були зареєстровані як платники податку на додану вартість. Вказана обставина також не заперечувалася відповідачем.

Незважаючи на це, відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від його контрагентів. Невиконання такими особами своїх зобовязань, тягне негативні наслідки саме для цих осіб.

Суд зазначає, що відповідачем не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивач включив до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні в матеріалах справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи, за змістом відповідають вимогам законодавства, що предявляються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надані.

А отже, фактичні обставини обєктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та його постачальниками, а також правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту податку на додану вартість, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами, податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин, а також підтверджується Висновком експертного економічного дослідження від 29.10.2010р. за № 8931, проведеного Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз (т.4, а.с.61-77), згідно якого висновок акту перевірки Ізмаїльської ОДПІ від 10.09.2010 року за № 19282301/00278818 щодо порушення ВАТ «ІЦКК»п.п. 7.2.3, 7.2.4 п. 7.2 ст. 7, п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та відповідно донарахування ПДВ в сумі 3206780 не підтверджується наданими на дослідження документами.

Судом також досліджено постанову Приморського районного суду м. Одеси від 18.11.2010р. у справі № 4-686/10 (т.3,а.с.114-119), яка залишена в силі ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 01.12.2010 року (т.3,а.с.120-123), з яких вбачається, що за порушення, визначені в акті перевірки від 10.09.2010 року за № 19282301/00278818, було винесено постанову про порушення кримінальної справи відносно керівника ВАТ «ІЦКК»- ОСОБА_17 Вказаними рішеннями встановлено, що висновок, який міститься в оскаржуваній постанові про порушення кримінальної справи про те, що саме по собі подання ОСОБА_17 декларацій з ПДВ за господарськими операціями, первинні документи щодо яких у судовому порядку не визнані недійсними, призвело до фактичного ненадходження до бюджету 3082566 грн. є необґрунтованим, а покладення його в основу висновку про наявність у діях ОСОБА_17 ознак злочинів, передбачених ст.212 ч.3 та 366 ч.2 КК України, незаконним.

Разом з тим, у постанові Приморського районного суду м. Одеси досліджені питання щодо висновків відповідача про відсутність у контрагентів позивача необхідного матеріального резерву, щодо відомостей, зазначених у товарно-транспортних накладних, та зроблено висновок, що податковим органом в акті перевірки стосовно цих порушень зроблено припущення, які ґрунтуються тільки на даних інформаційно-аналітичних систем.

Тобто, з постанови Приморського районного суду м. Одеси вбачається правомірність формування податкового кредиту відповідальними особами ПАТ «ІЦКК»за період з 01.04.2009р. по 31.03.2010р., що також підтверджує позицію позивача, стосовно законності його дій. Під час зясування обставин справи Приморським районним судом м. Одеси не встановлено у діях голови правління ПАТ «ІЦКК»- ОСОБА_17, будь-який злочинних дій стосовно формування податкового кредиту з ПДВ.

Згідно ч.4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обовязковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що висновки акту перевірки про порушення позивачем вимог п.п. 7.2.3, 7.2.4 п. 7.2 ст. 7, п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є безпідставними і зробленими при довільному тлумаченні положень наведених норм, без дослідження фактичних обставини, повязаних з реальним наданням послуг (постачанням товару), та приходить до висновку, що позивачем у відповідності до вищевказаних вимог законодавства віднесено до складу податкового кредиту податок, сплачений в ціні придбаних товарів, на підставі податкових накладних, оформлених належним чином та виданих підприємствами, що на момент здійснення господарської діяльності мали статус платника податку на додану вартість.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як субєкт владних повноважень не надав до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним рішень щодо нарахування позивачу грошового зобовязання з податку на додану вартість в оскаржуваній позивачем частині.

Будь-яке рішення чи дії субєкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні обєктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення субєкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.

На переконання суду, своїми рішеннями відповідач встановив для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим податковим законодавством, суперечить вимогам статті 19 Конституції України, яка зобов`язує органи державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п.1 ч.2 ст. 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема про скасування або визнання не чинним рішення чи його окремих положень.

Таким чином, виходячи з викладеного, суд вважає, що податкові повідомлення-рішення Ізмаїльської обєднаної державної податкової інспекції від 17.09.2010р. №0000962301/0, від 12.11.2010р. №0000962301/1, від 17.12.2010р. №0000962301/2, підлягають скасуванню, як такі, що винесенні протиправно, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 14, 70, 71, 72, 79, 86, 94, 158 163,167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов публічного акціонерного товариства «Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат» до Ізмаїльської обєднаної державної податкової інспекції, за участю Ізмаїльської міжрайонної прокуратури, про скасування податкових повідомлень - рішень № 0000962301/0 від 17.09.2010 року, № 0000962301/1 від 12.11.2010 року та № 0000962301/2 від 17.12.2010 року в частині - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Ізмаїльської обєднаної державної податкової інспекції № 0000962301/0 від 17.09.2010 року в частині визначення суми податкового зобовязання по податку на додану вартість у загальному розмірі 4807519 грн. 50 коп., у тому числі за основним платежем 3205013 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1602506 грн. 50 коп.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Ізмаїльської обєднаної державної податкової інспекції № 0000962301/1 від 12.11.2010 року в частині визначення суми податкового зобовязання по податку на додану вартість у загальному розмірі 4807519 грн. 50 коп., у тому числі за основним платежем 3205013 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1602506 грн. 50 коп.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Ізмаїльської обєднаної державної податкової інспекції № 0000962301/2 від 17.12.2010 року в частині визначення суми податкового зобовязання по податку на додану вартість у загальному розмірі 4807519 грн. 50 коп., у тому числі за основним платежем 3205013 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1602506 грн. 50 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складений та підписаний колегією суддів 13 лютого 2012 року.

Головуючий суддя О.М.Соколенко

Суддя О.В. Глуханчук

Суддя О.О. Стеценко

.