№ 21582096, 30.01.2012, Odesa District Administrative Court

Справа № 2а/1570/10146/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2012 року м.Одеса

10год.03хв.

Зала судових засідань №19

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - суддіАракелян М.М.

При секретарі -Жаворонковій М.О.

За участю сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю №21/11 від 21.11.2011р.

Від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю від 22.11.2011р. №39076/9/10-029

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним ТОВ “Таврія-В” до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Одесі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла адміністративна позовна заява ТОВ “Таврія-В”, в якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Одесі від 17.06.2011р. №0000611540; судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду наступного. Позивач посилається на порушення відповідачем процедури проведення перевірки та процедури прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення. Позивачу до початку проведення перевірки не були вручені направлення на перевірку та копія наказу на її проведення. В акті перевірки не визначені підстави для її проведення. СДПІ по роботі з ВПП у м.Одесі до проведення перевірки запит щодо надання пояснень з приводу виявлених фактів та копій документів у їх підтвердження на адресу позивача не надсилало. Акт перевірки, як доказ отриманий з порушенням закону, не може свідчити про порушення позивачем, викладених у висновках цього акту. Також позивач наголошує на відсутності в його діях порушень п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", посилаючись на наступне. Первинні документи в підтвердження реальності взаємовідносин між позивачем та ТОВ «ГУТ.»відповідачем не досліджувались. TOB «Таврія-В» виконало всі передбачені законом умови для включення сплачених сум ПДВ до складу податкового кредиту та має документальні підтвердження його розміру. Сама по собі несплата податку продавцем в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем; позивач не може нести відповідальність за дії свого контрагента. У відповідача відсутні правові та фактичні підстави для висновку про нікчемність господарських угод позивача з ТОВ «ГУТ.».

Відповідач з адміністративним позовом не погоджується та вважає його таким, що не підлягає задоволенню, посилаючись на правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, у звязку з встановленням порушення позивачем п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість". В підтвердження зазначеного останній посилається на нікчемність угод, укладених між позивачем та ТОВ «ГУТ.», з огляду на відсутність у останніх основнього засобів, необхідної кількості трудових ресурсів, відсутність умов для досягнення результатів економічної вигоди, незнаходження ТОВ «ГУТ.»за місцезнаходженням, що робить безпідставним формування податкового кредиту позивачем на підставі накладних, виписаних цим контрагентом. TOB «ГУТ.» до податкових зобов'язань з податку на додану вартість не було включено у грудні 2010р. суму у розмірі 180433,34грн. по контрагенту TOB «Таврія-В».

В судовому засіданні представники сторін підтримали наведені позиції по суті спору.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що в період з 01.06.2011р. по 02.06.2011р. на підставі наказу від 27.05.2011р. №355 та повідомлення від 27.05.2011р. №39, виданого СДПІ по роботі з ВПП у м.Одесі, посадовою особою СДПІ по роботі з ВПП у м.Одесі згідно із пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75.1.2 п.75 ст.75, п.79.2 ст.79 Податкового Кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питання дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при взаємовідносинах TOB «Таврія-В»з TOB «ГУТ.»за грудень 2010р.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складений акт №243/15-4/19202597/32 від 07.06.2011р. «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питання дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при взаємовідносинах TOB «Таврія-В»(код ЄДРПОУ 19202597) з TOB «ГУТ»(код ЄДРПОУ 36675024) за період грудень 2010 р.».

Як зазначається в акті, наказ на проведення перевірки від 27.05.2011р. №355 та повідомлення від 27.05.2011р. №39 направлено TOB «Таврія-В»поштою з повідомленням про вручення поштового відправлення 01.06.2011р.

В висновках акту перевірки вказується, що позивачем порушено п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7; п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та «Порядку заповнення податкових накладних», затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997р. №165 із змінами, внесеними Наказом ДПА України від 30.06.05р. №244 було занижено податок на додану вартість за грудень 2010р. всього у сумі 180433,34грн., у т.ч. по періодах: грудень 2010р. - 180433,34грн.

Не погодившись з висновками акту перевірки, позивач направив на адресу СДПІ заперечення до акту, які були отримані відповідачем 20.06.2011р. та були залишені без розгляду у звязку з порушенням строку його подання.

На підставі зазначеного акту перевірки №243/15-4/19202597/32 від 07.06.2011р. СДПІ по роботі з ВПП у м.Одесі прийняте податкове повідомлення-рішення від 17.06.2011р. №0000611540 про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 315758,34грн., з яких за основним платежем 180433,34грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 135325грн.

Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням, ТОВ “Таврія-В” оскаржило його до ДПА в Одеській області, яка рішенням про результати розгляду первинної скарги №29747/10/25-0007 від 26.08.2011р., залишила без змін оскаржене податкове повідомлення-рішення, а скаргу позивача залишила без задоволення.

Позивач звернувся із повторною скаргою до ДПА України. За результатами розгляду ДПС України прийнято рішення №5451/6/10-2115 від 14.11.2011р. про результати розгляду повторних скарг, яким скаргу позивача від 09.09.2011р. залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 17.06.2011р. №0000611540 - без змін.

Позивач оскаржив податкове повідомлення-рішення до суду, вказуючи на його протиправність та необґрунтованість.

Суд погоджується з правовою позицією позивача виходячи з наступного.

Відповідно до п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Відповідно до п.79.1 та п.79.2 ст.79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Однак, відповідачем не надано доказів завчасного, до проведення перевірки, повідомлення позивача про дату початку та місце проведення такої перевірки. Як зазначає позивач, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки відповідачем було направлено на його адресу рекомендованим листом із повідомленням лише 02.06.2011р., в той час як перевірка почалась 01.06.2011р. Доказів в спростування зазначеного твердження відповідачем суду не надано, акт перевірки (вступна частина) не містить посилання на дату та реквізити документа, що підтверджує направлення поштою з повідомленням про вручення копії наказу та повідомлення про проведення перевірки. поряд з цим, з доказів, наданих СДПІ до заперечень на позов, вбачається, що повідомлення №39 від 27.05.2011р. про проведення з 01.06.2011р. документальної позапланової перевірки ТОВ «Таврія-В»не вручено під розписку уповноваженій особі ТОВ «Таврія-В»

З огляду на вказане, суд вважає, що СДПІ розпочала перевірку позивача без дотримання імперативних вимог п.79.2 ст.79 ПК України, у звязку з чим її проведення не можна визнати законним.

З пп.75.1.2 п.75.1 ст. ПК України вбачається, що документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, первинних документів, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Отже для проведення документальної перевірки недостатньо дослідження лише податкової декларації та актів, складених за результатами перевірок інших платників податків.

Проводити перевірку правильності та повноти нарахування та сплати податків можливо лише за наявності усіх необхідних документів та лише у разі надання платником податків пояснень та їх документального підтвердження, достатніх для проведення невиїзної документальної перевірки. У такому випадку лише платник податків, тобто особа, яка проводила нарахування та сплату податків, може надати документи первинного бухгалтерського обліку у повному обсязі, без чого неможливо зробити обґрунтовані та правильні висновки.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, остання проводилась виключно на підставі поданої позивачем податкової декларації з ПДВ за грудень 2010р. та даних акту перевірки контрагента, при цьому будь-які документи та пояснення від позивача не вимагались.

Як вбачається з матеріалів справи, в ході перевірки відповідачем не досліджувалися угоди, на яких базувалися господарські відносини TOB «Таврія-В»з його контрагентом TOB «ГУТ.», та первинні документи, що підтверджують або спростовують їх реальне виконання.

До того ж, відповідачем взагалі не надано доказів звернення до позивача з письмовою вимогою про надання необхідних первинних документів, акт перевірки таких відомостей не містить (відсутній запит на будь-які документи та пояснення).

Підставою для висновку про заниження позивачем податку на додану вартість на суму 180433,34грн. за грудень 2010р. є акт ДПІ у Приморському районі м. Одеси про неможливість проведення документальної перевірки TOB "ГУТ." з питань правомірності нарахування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за період грудень 2010 року від 08.04.2011р. №593/22-1/36675024, яким встановлено, що у TOB «ГУТ.»відсутні основні фонди 1 групи, технічний персонал у достатній кількості, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за місцезнаходженням та на підставі складених актів контрагентів по ланцюгам постачання згідно з частинами 1, 5 ст.203, пунктами 1, 2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України угоди з контрагентами за період грудень 2010 є нікчемними. Також в акті перевірки позивача зазначено що TOB «Таврія-В»до податкового кредиту за грудень 2010р. була включена сума податку на додану вартість у розмірі 180433,34грн. по контрагенту TOB «ГУТ.», в той час як згідно системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено, що TOB «ГУТ.»до податкових зобов'язань з податку на додану вартість не було включено у грудні 2010р. суму у розмірі 180433,34грн., по контрагенту TOB «Таврія-В».

В акті перевірки від 07.06.2011р. відповідачем вказується, що у звітному періоді (грудень 2010 року) платник податку TOB «ГУТ.»згідно бази автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПА України надало до ДПІ у Приморському районі м.Одеса Декларацію з ПДВ за грудень 2010 року, яка визнана недійсною, та не визнана як податкова звітність, та не сплатило до бюджету суму податкових зобов'язань з ПДВ за грудень 2010 року у розмірі 180433,34грн. Так, як податкова накладна, складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця (п.п.7.2.3 п.7.2 г.7 Закону України "Про податок на додану вартість"), а в даному випадку податкові зобов'язання за грудень 2010р. у TOB «ГУТ.»по контрагенту TOB «Таврія-В»відсутні, то у TOB «ГУТ.»не було підстав надавати податкові накладні TOB «Таврія-В».

Судом встановлено, що відносини між TOB «Таврія-В»та TOB «ГУТ.»ґрунтувались на укладеному 01.01.2010р. договорі поставки №717 на поставку товарів в асортименті та в кількості, що передбачені накладними, які є невід'ємною частиною договору.

У грудні 2010 року TOB «ГУТ.»поставило TOB «Таврія-В»білий цукор на загальну суму 902166,68грн., в тому числі ПДВ 180433,34 грн., що підтверджується видатковими накладними №G-002572 від 01.12.2010 р., №G-002588 від 03.12.2010 р., №G-002603 від 07.12.2010 р., №G-002635 від 10.12.2010 р., №G-002636 від 10.12.2010 р., №G-002667 від 17.12.2010 р., №G-002677 від 20.12.2010 р., №G-002704 від 25.12.2010 р., № G-002725 від 29.12.2010р.

Товар був перевезений зі складу TOB «ГУТ.» на склад TOB «ТАВРІЯ-В»автоперевізником TOB «Автофрахт-Південь», про що свідчать товарно-транспортні накладні №G-002572 від 01.12.2010 р., №G-002588 від 03.12.2010 р., №G-002603 від 07.12.2010 р., №G-002635 від 10.12.2010 р., №G-002636 від 10.12.2010 р., №G-002667 від 17.12.2010 р., №G-002677 від 20.12.2010 р., №G-002704 від 25.12.2010 р., № G-002725 від 29.12.2010 р.

У звязку з поставкою товару TOB «ГУТ.»виписало податкові накладні № 2233 від 01.12.2010 р., № 2250 від 03.12.2010 р., № 2264 від 07.12.2010 р.. № 2295 від 10.12.2010р., №2296 від 10.12.2010 р., № 2325 від 17,12.2010 р., № 2335 від 20.12.2010 р., № 2364 від 25.12.2010 р., № 2384 від 29.12.2010р.

На виконання вимог вказаного договору TOB «Таврія-В»оплатило в повному обсязі, про що свідчать платіжні доручення №2701393 від 17.12.2010р., №1122702935 від 24.12.2010р.. №1122703625 від 29.12.2010р., №13764 від 05.01.2011р. та№13839 від 12.01.2011р.

Первинні документи, що підтверджують товарність господарських операцій з придбання позивачем товару, оплати отриманого товару, а також виникнення права на віднесення сум сплаченого ПДВ до складу податкового кредиту залучені до матеріалів справи та повністю спростовують припущення відповідача про нікчемність господарського договору TOB «Таврія-В» з TOB «ГУТ.»та фіктивність (безтоварність) господарських операцій.

Згідно з п. 1.7 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість” (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п.7.5. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп.7.2.6 п. 7.2. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаної імперативної норми закону, лише відсутність податкової накладної позбавляє платника податку права на включення до складу податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Проте, включена позивачем до складу податкового кредиту спірна сума податку на додану вартість на відповідну дату була підтверджена наявними в матеріалах справи податковими накладними, які були виписані ТОВ «ГУТ.»згідно підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, відповідно до якого платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п.5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997р. №165 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку. Згідно з п.2 вказаного Порядку податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно з п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Будь-яких заперечень та висновків стосовно статусу ТОВ «ГУТ.»як платника ПДВ на час виписки податкових накладних в акті перевірки не міститься.

Також, суд вважає помилковою аргументацію відповідача стосовно непідтвердженості суми податкового кредиту за податковими накладними ТОВ «ГУТ.», оскільки в жодному випадку покупець не несе відповідальності за недотримання контрагентом-продавцем вимог законодавства щодо подання декларацій з ПДВ та відображення податкових зобовязань, що прямо випливає зокрема з положень п.10.1 ст.10 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Відповідно до пунктів 10.1 та 10.2 ст.10 Закону України „Про податок на додану вартість” особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є, зокрема, платники податку, визначені у статті 2 цього Закону. Платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Тобто Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить право платника ПДВ на податковий кредит у залежність від дій чи бездіяльності його контрагентів. Відповідальність за сплату податку до бюджету несуть безпосередньо платники податків, а не їх контрагенти.

Відповідно до ст.3 ГК України господарська діяльність це діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результаті та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а субєкти підприємництва підприємцями.

Згідно Національного класифікатора України, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 26.12.2005р. №375 (з наступними змінами і доповненнями), економічна діяльність це процес виробництва продукції (товарів, послуг), який здійснюється з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічна діяльність характеризується витратами на виробництва, процесом виробництва та випуску продукції.

Згідно ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Під час укладення угоди між TOB «Таврія-В» та його контрагентом TOB «ГУТ.»та під час її виконання, були повністю дотримані викладені вище вимоги чинного законодавства, що підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правова позиція суду з питань нікчемності договору враховує те, що згідно із п.18 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелікправочинів,які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2)правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наголошуючи на нікчемності угод, укладених позивачем з ТОВ «ГУТ.», відповідач не зважив на ту обставину, що спрямованість правочину на заволодіння дохідною частиною Державного бюджету України має бути підтверджена допустимими доказами, яким в такому випадку виступає вирок суду в кримінальній справі, де б встановлювалась вина посадових осіб у формі умислу в скоєнні відповідного діяння, що переслідується в кримінальному порядку.

Отже, СДПІ зроблено необґрунтований висновок про нікчемність договору, укладеного між позивачем та його контрагентом, у звязку з порушенням публічного порядку внаслідок його укладення.

Судом встановлено, що укладений між TOB «Таврія-В»та TOB «ГУТ.»договір не є недійсним в силу вказівки закону, а також відсутнє судове рішення про визнання його недійсним; реальність вказаної угоди підтверджена первинними документами в матеріалах справи.

Згідно ч. 4 ст. 70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.1, 2 ст. 71 КАС України).

Вимогами п.2.3.4 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, встановлено, що не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також субєктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб субєкта господарювання (наприклад, “приховування обєкта оподаткування”, “розкрадання”, “привласнення”, “описка” тощо).

Висновки акту перевірки щодо нікчемності укладеного договору, безтоварності господарських операцій, судом до уваги не приймаються, як не підтверджені належними та допустимими доказами.

Поряд з цим, суд зазначає, що в ході перевірки не були підтверджені відомості щодо відсутності у ТОВ «ГУТ.»необхідних умов для досягнення результатів господарської діяльності (відсутні основні фонди 1 групи, технічний персонал у достатній кількості, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби). По-перше, інформація про чисельність працюючих у ТОВ «ГУТ.», складських приміщень та основних засобів, інших ресурсів, не підтверджується первинними документами. Акт перевірки ДПІ у Приморському районі м.Одеси від 08.04.2011р. є лише документом, що засвідчує виявлені в ході перевірки обставини, однак, без первинних документів не доводить такі обставини. По-друге не є підставою для визнання нікчемною угоди те, що контрагент за такою угодою неналежним чином оформляє податкову звітність. По-третє, чинним законодавством України не визначені нормативи необхідних умов для здійснення того чи іншого виду господарської діяльності, у звязку з чим висновок щодо відсутності таких умов має оціночний характер та базується на припущенні. Крім того, відсутність у ТОВ «ГУТ.»будь-яких складських приміщень, про що йдеться в акті перевірки, спростовується наданими позивачем копіями договорів оренди складських та офісних приміщень, укладених ТОВ «ГУТ.»з іншими особами.

Податковим законодавством не вимагається від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтва платника ПДВ, сплату до бюджету податків та ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба.

Крім того, як вбачається з наявної у матеріалах справи копії листа заступника начальника ДПІ у Приморському районі м.Одеси, ТОВ «Гук.»визнано «транзитером», однак весь його ризиковий податковий кредит підтверджено довідками зустрічних перевірок, з огляду на що раніше складений акт (від 08.04.2011р. №593/22-1/36675024) про неможливість проведення документальної перевірки з ознаками нікчемності угод по ланцюгам придбання - споживання визнано таким, що втратив актуальність.

Наведене повністю усуває доказовість акту перевірки ТОВ «ГУТ.»та підставність покладення його даних та висновків в підґрунтя висновків СДПІ по роботі з ВПП у м.Одесі, викладених в акті перевірки ТОВ «Таврія-В».

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи безпідставність та необґрунтованість висновку про порушення ТОВ «Таврія-В»вимог п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", завищення податкового кредиту на суму 180433,34грн. за грудень 2010р., відсутність доказів на підтвердження наголошених СДПІ обставин, беручи до уваги наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження реальності господарських операцій за договором позивача з ТОВ «ГУТ.», суд дійшов висновку про неправомірність донарахування відповідачем зобовязань зі сплати ПДВ на загальну суму 315758,34грн. оскарженим податковим повідомленням-рішенням, що є підставою для визнання його протиправним, скасування та задоволення позову ТОВ «Таврія-В»у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст.94,158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ТОВ “Таврія-В” до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Одесі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Одесі від 17.06.2011р. №0000611540.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ “Таврія-В” судові витрати у розмірі 28(двадцять вісім)грн.23.коп.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції в порядку передбаченому ст.186 КАС України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, або в порядку ч.3 ст.254 КАС України.

Повний текст постанови складено та підписано 30.01.2012р.

Суддя М.М. Аракелян

30 січня 2012 року.