№ 1746985, 09.06.2008, District Administrative Court of Kyiv

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09.06.2008 р.                                                                                                     № 8/28

Окружний адміністративний суд міста Києва в особі судді Пилипенко О.Є., при секретарі Коваль А.В.

За результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи

За позовом Закритого акціонерного товариства «Беарс»

до           Київської регіональної митниці

Третя особа Державна митна служба України

про скасування податкових повідомлень

За участю представників сторін

від позивача: Мельник М.М. за дов. від 04.01.2008 р.

від відповідача: Дірочка О.М. за дов. від 08.01.2008 р., Скорук О.С. за дов. від 08.01.2008 р.

від третьої особи: Калита В.М. за дов. № 1-12/500 від 18.03.2008 р.

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Беарс»звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської регіональної митниці про скасування податкових повідомлень № 59 від 12.11.2007 р. та № 60 від 12.11.2007 р.

Позивач мотивує позовні вимоги тим, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень, відповідачем були порушені норми чинного законодавства, що призвело до неправомірного нарахування митним органом податку на додану вартість, ввізного мита та штрафних санкцій.

Відповідач проти позову заперечував, зазначив, що нараховуючи та приймаючи спірні податкові повідомлення, митний орган діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений чинним законодавством. В обґрунтування своєї позиції посилається на норми Митного кодексу України, Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників перед бюджетними та державними цільовими фондами», Порядок дій митних органів при несвоєчасному погашенні платниками податків податкових зобов’язань, Порядок оформлення результатів проведення митними органами на підприємствах перевірок систем звітності та обліку товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України.

Третя особа надала письмові пояснення на позов, проти позовних вимог заперечувала, просила суд відмовити у задоволенні позову, оскільки відповідачем не були порушені вимоги чинного законодавства при проведенні перевірки та прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до наступних висновків.

Позовні вимоги заявлено про скасування податкових повідомлень № 59 від 12.11.2007 р. та № 60 від 12.11.2007 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно –правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.

Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб’єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Київською регіональною митницею (далі –відповідач, митний орган) було здійснено виїзну перевірку Закритого акціонерного товариства «Беарс»(далі – позивач) з питань дотримання законодавства України з питань митної справи за період з 13 червня 2004 року по 13 червня 2007 року та за результатами даної перевірки складено акт № 0011/7/128000000/0016301726 від 31 серпня 2007 року.

На підставі акта перевірки митним органом були прийняті податкові повідомлення форми «Р»№ 59 та № 60 від 12.11.2007 р.

Податковим повідомленням № 59 від 12.11.2007 р. у зв’язку зі встановленим порушенням ст. 267 Митного кодексу України, позивачу було визначено суму податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій) за платежем ввізне мито: за основним платежем – 54871,97 грн., за штрафними санкціями –27435,99 грн.

Відповідно до податкового повідомлення № 60 від 12.11.2007 р. позивачу у зв’язку з порушенням ст. 267 Митного кодексу України, п.4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено суму податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій) за платежем податок на додану вартість: за основним платежем –847624,87 грн., за штрафними санкціями –423812,44 грн.

Протягом періоду, що перевірявся позивач, відповідно до умов укладених зовнішньоекономічних контрактів (договорів) здійснювало закупівлю товарів у іноземних суб’єктів господарювання.

Постачання імпортованих товарів від нерезидентів здійснювалося в т.ч. й на договірних умовах EXW та FCA (офіційні правила Міжнародної торгової палати –Інкотермс). Перевезення таких товарів як за межами митної території України, так по митній території України, забезпечували суб’єкти господарювання, у тому числі й приватні підприємці, з якими позивачем були укладені угоди (договори) про надання транспортних (транспортно-експедиційних) послуг.

Розрахунки з суб’єктами господарювання, що надавали транспортні (транспортно-експедиційні) послуги, позивач здійснював на підставі виставлених до оплати рахунків, наданих міжнародних транспортних накладних (CMR), підписаних сторонами актів виконаних робіт (наданих послуг), які надавалися перевізниками (експедиторами) після прибуття в місце призначення (розвантаження) транспортних засобів з імпортованими товарами.

Відповідач вважає, що позивачем були порушені норми ст. 267 Митного кодексу України, зазначає, що вартість понесених позивачем транспортних витрат на доставку імпортованих на договірних умовах EXW та FCA товарів до митного кордону України, яка декларувалася в деклараціях митної вартості, що подавалися до митного оформлення, в декілька разів менша ніж фактично було сплачено за надані перевізниками (експедиторами) послуги.

За висновками акта перевірки, загалом платежі донараховано за 1234 вантажними митними деклараціями, зокрема:

2004 рік –за 362 ВМД перерахуванню до бюджету належить 20784,42 грн. ввізного мита, 272837,72 грн. податку на додану вартість, 2680,62 грн. митних зборів;

2005 рік –за 624 ВМД перерахуванню до бюджету належить 24889,09 грн. ввізного мита, 425722,96 грн. податку на додану вартість, 4185,19 грн. митних зборів;

2006 рік –за 244 ВМД перерахуванню до бюджету належить 9198,46 грн. ввізного мита, 148960,66 грн. податку на додану вартість, 1477,49 грн. митних зборів;

2007 рік –за 4 ВМД перерахуванню до бюджету належить 103,53 грн. податку на додану вартість.

          Всього перерахуванню до бюджету належить 54871,97 грн. ввізного мита, 847624,87 грн. податку на додану вартість та 8343,3 грн. митних зборів, разом –910840,14 грн. митних платежів.

          Суд вважає позовні обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.

          Як зазначається в акті перевірки та податкових повідомленнях, перевіркою встановлено порушення вимог ст. 267 Митного кодексу України, п.4.3. Закону України «Про податок на додану вартість», а саме згідно з висновками митного органу, в результаті заниження митної вартості позивач не доплатив ПДВ та ввізне мито при імпорті товарів.

Пунктом 4.3 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (у редакції, що діяла на час здійснення імпортних операцій) визначено, що для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

Статтею 267 Митного кодексу України встановлено метод визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Так, під митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, розуміється вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб. Термін "ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті" стосується тільки ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості. Додавання до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема витрати, понесені покупцем; витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на завантаження, розвантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на страхування цих товарів тощо (ч. 2 ст. 267 Митного кодексу України).

Частиною 3 наведеної статті встановлено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються нижченаведені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, які документально підтверджено та які піддаються обчисленню, зокрема витрати на транспортування після ввезення.

Таким чином, до митної вартості товарів за ціною договорів, що імпортуються, відносяться договірна вартість таких товарів, зазначена у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач сплатив ПДВ саме з митної вартості, зазначених в вантажних митних деклараціях, про що і зазначено в даних деклараціях.

Відповідно до Порядку здійснення митного контролю й митного оформлення товарів та інших предметів із застосуванням вантажної митної декларації, затвердженої наказом ДМСУ від 20.04.05р. № 314 та Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 574 від 09.06.1997р., митне оформлення - виконання митним органом дій (процедур), які пов'язані із закріпленням результатів митного контролю товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України, і мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів та інших предметів. Вантажна митна декларація (далі-ВМД) –заява, що містить відомості про товари та інші предмети і транспортні засоби і мету їх переміщення через митний кордон України, … а також інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування митних платежів. ВМД застосовується під час декларування суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності товарів та інших предметів, що перевозяться через митний кордон України. У разі прийняття ВМД для оформлення їй присвоюється реєстраційний номер та проводиться реєстрація в журналі обліку ВМД. ВМД вважається оформленою за наявності на всіх її аркушах особистої номерної печатки інспектора митниці, що здійснив митне оформлення товару.

Таким чином, законодавство чітко визначає форму, зміст та порядок складання документа –ВМД –який має бути належним підтвердженням (в т.ч. доказом в судовому процесі) належного здійснення декларування імпортної операції в разі відповідності цього документа вимогам нормативних актів.

Слід зазначити, що під час митного оформлення товарів декларант зобов’язаний своєчасно надати митному органу додаткові відомості, що підтверджують правильність визначення заявленої митної вартості. При цьому, у разі потреби митний орган може надати декларантові за наявності у базі даних Держмитслужби інформацію про середньоконтрактні ціни або митну вартість товарів, що була визначена під час митного оформлення ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів, ввезених в Україну за іншою угодою.

Згідно Постанови КМУ від 28.08.2003р. № 1375 “Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України”(яка була чинною на момент здійснення митного оформлення товарів) та Постанови КМУ від 20.12.2006р. № 1766 “Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження”для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів, що переміщуються підприємствами через митний кордон України, декларант подає:

угоду (договір, контракт), на підставі якої здійснюється поставка товарів, і додатки до неї;

рахунок-фактуру (інвойс) і банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено) або рахунок-проформу для умовно-вартісних угод (договорів, контрактів), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару;

угоду (договір, контракт) про перевезення, транспортні та страхові документи;

рахунок про сплату наданих транспортно-експедиційних послуг або офіційно завірену керівником і головним бухгалтером підприємства калькуляцію транспортних витрат у разі, коли транспортні витрати не були включені до рахунка-фактури (інвойсу);

пакувальні листи;

ліцензію на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню;

сертифікат про походження товару, сертифікат якості, безпеки тощо.

Для підтвердження заявленої декларантом митної вартості товарів у разі потреби на вимогу митного органу можуть додатково подаватися інші документи, що можуть бути використані для підтвердження відомостей, заявлених у декларації митної вартості.

В даному випадку підставами для визначення бази оподаткування є наявність відповідних документів та виконання платником податків умов поставки, визначених згідно з правилами Інкотермс, які є обов'язковими до виконання.

Відповідно до Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України (постанова Кабміну України № 1375 від 28.08.2003 р. (діяла до 01.02.2007 р. –в періоді, що перевірявся), у разі відсутності підтвердних документів або наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відомостей стосовно заявленої митної вартості товарів митні органи відповідно до Митного кодексу України визначають митну вартість самостійно на підставі ціни на ідентичні чи подібні (аналогічні) товари.

При митному оформленні товарів, відповідачу були надані довідки перевізників, як осіб, які формують ціну перевезення, в яких перевізники визначали вартість послуг по перевезенню товарів до кордону і вартість послуг по перевезенню після кордону.

Крім того, відповідно до п. 14 вказаного вище Порядку та п. 8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України та подання відомостей для її підтвердження, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1766 від 20.12.2006 р., при декларуванні митному органу подаються в т. ч. і рахунки-фактури від виконавця про надання транспортно-експедиційних послуг (про підтвердження транспортних витрат).

Згідно з п. 4 Положення про вантажну митну декларацію, затверджене постановою Кабміну України № 574 від 09.06.1997 р., митний орган не приймає ВМД для оформлення:

- якщо вона подається без повного комплекту документів, необхідних для здійснення митного оформлення товарів;

- якщо вона заповнена декларантом з порушенням цього Положення, Інструкції про порядок заповнення ВМД;

- в інших випадках, передбачених законодавством України.

У разі відмови у прийнятті ВМД для оформлення обов'язково заповнюється картка відмови у митному оформленні згідно з порядком, установленим Держмитслужбою.

Ні Порядок декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2003 р. N 1375), ні Порядок декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження (Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. N 1766) і на які посилається відповідач та третя особа, в обґрунтування свого права на визначення митної вартості товарів після закінчення операції митного оформлення цих товарів та їх пропуску через митний кордон України не встановлюють такого порядку, оскільки визначають умови та механізм декларування митної вартості товарів, тільки в момент переміщення товарів через митний кордон України, подання декларантом відомостей для її підтвердження у момент здійснення декларування товарів.

Оскільки митне оформлення товарів було оформлене митними органами –товари випущені у вільний обіг, то у митних органів не виникло питань щодо правильності та обґрунтованості митної вартості, що зазначена у вантажних митних деклараціях у момент митного оформлення.

В обґрунтування своєї позиції позивач також, посилається на акт «Про результати виїзної планової перевірки ЗАТ Беарс»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2004 р. по 31.03.2007 р.», відповідно до якого недоплата по податку на додану вартість виявлена у розмірі 17118,00 грн., в т. ч. в 2005 році –11718,00 грн., в 2006 році –5400 грн. Дана недоплата була сплачена позивачем, що підтверджується банківською випискою (копія міститься в матеріалах справи).

Також, з висновків відповідача вбачається, що позивач не включив до митної вартості всю вартість транспортних послуг за перевезення до кордону України, ґрунтуються на припущеннях. Висновки про вартість перевезення товарів позивача до кордону ґрунтуються на документах, наданих ТОВ „Камаз-Транс-Сервіс”, яке не мало договірних відносин з позивачем, а тільки мало відносини з експедитором, який, в свою чергу мав договірні відносини з Позивачем. Оскільки позивач не мав договірних відносин з перевізником ТОВ „Камаз-Транс-Сервіс”, при митному оформленні товарів відповідачу були надані довідки перевізників, як осіб, які формують ціну перевезення, в яких перевізники визначали вартість послуг по перевезенню товарів до кордону і вартість послуг по перевезенню після кордону. Можливість надання подібних довідок була передбачена п. 8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження (затвердженого Постановою КМ України від 20 грудня 2006 р. N 1766). Відповідач та третя особа не надали належних доказів того, що ТОВ „Камаз-Транс-Сервіс”, за відсутності прямого договору між ним та позивачем, за ціну вказану відповідачем та третьою особою дійсно здійснював перевезення товарів позивача і тільки товарів позивача. Третьою особою в поясненнях зазначається, що перевірка здійснювалась шляхом зіставлення фактичних витрат, здійснених ЗАТ «БЕАРС»на транспортування імпортних товарів, з витратами, зазначеними у деклараціях митної вартості. В той же час ні відповідач ні третя особа не надали належних доказів того, якими чином можливо зробити таке зіставлення, коли позивач не мав договірних відносин з ТОВ «Камаз-Транс-Сервіс»і не сплачував йому грошей за перевезення.

Розглядаючи спір по суті, суд також відзначає, що відповідно до Закону України “Про ціни і ціноутворення” від 03.12.1990р. за № 507-ХІІ в Україні діють вільні ціни і тарифи, а також регульовані державою ціни і тарифи.

Відповідно до статті 11 Закону України “Про ціни і ціноутворення”, при здійсненні експортних та імпортних операцій безпосередньо або через зовнішньоторговельного посередника в розрахунках із закордонними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку.

З огляду на викладене вище та керуючись принципами підприємницької діяльності, передбаченими п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про підприємництво”, про самостійний вибір та встановлення цін, позивач правомірно узгодив із підприємствами-експедиторами вартість транспортних послуг до та після перетинання митного кордону України.

          Щодо нарахованих штрафних санкцій слід зазначити наступне.

У відповідності до п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (далі –Закон), штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Згідно з п. 17.1.3 Закону, у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Зважаючи на те, що суд визнав відсутність факту порушення позивачем митного законодавства, а також відсутність суми недоплати (заниження суми митної вартості товарів) ввізного мита та податку на додану вартість, застосування до нього штрафних санкцій є необґрунтованим.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Акт державного або іншого органу –це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин. Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв’язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В супереч наведеним вимогам, відповідач як суб’єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо скасування податкових повідомлень № 59 від 12.11.2007 р. та № 60 від 12.11.2007 р., підлягають задоволенню в повному обсязі.

Частиною 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачається, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати стягненню з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 17, 94, 158, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Скасувати прийняте Київською регіональною митницею податкове повідомлення № 59 від 12.11.2007 р.

3.          Скасувати прийняте Київською регіональною митницею податкове повідомлення № 60 від 12.11.2007 р.

4.          Судові витрати в сумі 3 грн. 40 коп. судового збору присудити на користь Закритого акціонерного товариства «Беарс»(02094, м. Київ, вул. Попудренка, 52, код ЄДРПОУ 16301726) за рахунок Державного бюджету України

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя О.Є. Пилипенко

Дата підписання постанови: 13.06.2008 р.