Sentence № 141120175, 02.11.2026, Drohobych City and District Court of Lviv Oblast

Справа № 442/8075/26

Провадження № 1-кп/442/489/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2026 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді ОСОБА_1

з участю секретаря - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дрогобичі кримінальне провадження № 12026140000000707 від 24.08.2026 відносно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Дрогобич Львівської області, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, працюючого водієм ТзОВ «Канзас» та оператором в НПК «Галичина», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , військовозобов`язаного, який адвокатом та депутатом не є, раніше не судимого, -

- обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,-

- з участю прокурора - ОСОБА_4 ,

- обвинуваченого - ОСОБА_3 ,

- його захисника адвоката ОСОБА_5

встановив:

Судом визнано доведеним, що ОСОБА_3 24.08.2026, приблизно о 19:30 год., керуючи технічно справним автомобілем марки «BMW 320D», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись ним в межах населеного пункту, а саме по вул. Бориславська в м. Дрогобич Львівської області в напрямку до м. Борислав Дрогобицького району Львівської області, поблизу буд. № 20, порушив чинні вимоги Правил дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, а саме: Розділу 1 п. 1.5, п. 1.10 в частині визначення термінів («небезпека для руху»), Розділу 2 п.п. 2.3 б), Розділу 12 п. 12.3, п. 12.4 та п. 12.9 б), які виразилися в тому, що він керуючи автомобілем з перевищенням дозволеної в межах населеного пункту швидкістю, а саме рухаючись із швидкістю не менше 95-99 км/год., проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, своїми діями створив загрозу безпеці дорожнього руху, рухаючись на прямій ділянці проїзної частини, маючи об`єктивну можливість бачити пішохода ОСОБА_6 , який здійснював перехід проїзної частини справа на ліво відносно напрямку руху автомобіля, з метою уникнення наїзду на вказаного пішохода не вжив своєчасних заходів для зменшення швидкості руху автомобіля шляхом застосування екстреного гальмування до повної зупинки транспортного засобу, в результаті чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_6 в межах смуги руху автомобіля.

В результаті порушення Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_3 , пішохід ОСОБА_6 отримав тяжкі тілесні ушкодження: важку поєднану тупу травму тіла у вигляді переломів кісток черепа, грудної клітки, хребта та лівої гомілки з пошкодженням внутрішніх органів, внаслідок яких помер в ході госпіталізації до медичного закладу.

Таким чином, ОСОБА_3 здійснив порушення правил безпеки дорожнього руху будучи особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_6 , тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України.

В судовому засіданні обвинувачений свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю. Пояснив, що дійсно 24.08.2026, приблизно о 19:30 год., він керуючи автомобілем марки «BMW 320D», по вул. Бориславська в м. Дрогобич Львівської області здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_6 . Вказує, що не побачив його, оскільки перед ним проїхав автомобіль з вул. Горішня Брама, а він спішив, оскільки його мати потребувала невідкладної медичної допомоги. Відразу після настання дорожньо-транспортної пригоди він викликав швидку медичну допомогу, але нажаль потерпілий помер у кареті швидкої допомоги. Також вказав, що відшкодував потерпілим матеріальну та моральну шкоду і останні не мають до нього жодних претензій. У вчиненому щиросердечно розкаюється, просить суворо його не карати.

Потерпілі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 подали заяву про розгляд кримінального провадження у їх відсутності. Зазначили, що ОСОБА_3 добровільно відшкодував завдану ним моральну шкоду, що не включає страхове відшкодування. Іншу частину моральної шкоди, а також витрат понесених на поховання та встановлення надгробного пам`ятника ОСОБА_6 мають намір отримати від страхової компанії ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» в межах страхових лімітів.

Крім повного визнання своєї винності обвинуваченим, його винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення доведена зібраними органом досудового розслідування матеріалами кримінального провадження, які учасники судового провадження не оспорювали та вважали їх дослідження в судовому засіданні недоцільним. Судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, сумніви у добровільності та істинності їх позицій відсутні.

Заслухавши думку учасників судового провадження, роз`яснивши їм зміст ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці обставини в апеляційному порядку, суд визнає недоцільним дослідження доказів щодо цих обставин і визнає фактичні обставини доведеними наявними у матеріалах кримінального провадження доказами.

При цьому, суд вважає доведеною винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

Його дії вірно кваліфіковано за ч.2 ст.286 КК України, оскільки він здійснив порушення правил безпеки дорожнього руху будучи особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації діяння учасниками судового провадження не оспорюється.

При призначенні покарання обвинуваченому суду слід суворо дотримуватись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що покарання засудженого є його виправлення, перевиховання та соціальна реабілітація, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

У кримінальних провадженнях № 205/7091/16-к у постанові від 17 жовтня 2019 року, № 206/5073/15-к у постанові від 12 вересня 2018 року, Верховний Суд наголосив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

У кримінальному провадженні № 167/341/16-к у постанові від від 24 травня 2018 року, Верховний суд вказав, що загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання або призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом застосовуючи ст. 69 КК.

Слід також вказати, що у кримінальних провадженнях №654/763/17 у постанові від 24 жовтня 2018 року, №346/356/18 у постанові від 12 лютого 2019 року, №166/937/16-к у постанові від 26 квітня 2018 року, №125/1133/17 у постанові від 29 січня 2019 року, Верховний суд прийшов до висновку, що навіть за умови вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, у судів були підстави для застосування правових приписів ст.75 КК України та звільнення обвинувачених від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

При вирішенні питання щодо виду та розміру покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке віднесено до тяжких злочинів; обставини, що пом`якшують покарання щире каяття обвинуваченого та відшкодування шкоди потерпілим; дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, позитивно характеризується.

Зважає суд і на відсутність обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченого.

Також суд приймає до уваги відсутність моральних та матеріальних претензій потерпілих.

Суд також зважає і на наслідки, що настали в результаті дій обвинуваченого, характер та мотиви допущених обвинуваченим порушень правил безпеки дорожнього руху.

Виходячи із принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації - покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даних про особу, суд приходить висновку про необхідність призначення ОСОБА_3 покарання у межах санкції статті у виді позбавлення волі строком на 5 років, що буде покликане запобігти можливому вчиненню обвинуваченим кримінальних правопорушень у майбутньому і сприятиме його виправленню з усвідомленням суспільної небезпечності діянь.

Разом з тим, згідно з вимогами ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

При цьому суд враховує, що щире каяття це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження. На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 199/6365/19.

В даному випадку, обвинувачений ОСОБА_3 від самого початку події активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, не порушував процесуальної поведінки, з`являвся на виклики, давав послідовні покази, відшкодував завдану шкоду потерпілим, що свідчить про його каяття у вчиненому.

Тому з урахуванням особи винного, його позитивної характеристики, який має міцні соціальні зв`язки (одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, непрацездатну хвору матір, місце роботи), притягається до кримінальної відповідальності вперше, повністю визнав свою провину, щиро кається, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, відшкодував потерпілим завдану моральну та матеріальну шкоду, вчинив злочин з необережності, а також беручи до уваги позицію прокурора, який у судових дебатах вважав, що виправлення ОСОБА_3 можливе зі звільненням на підставі ст. ст. 75, 76 КК України від відбування основного покарання з випробовуванням та без призначення додаткового покарання, суд дійшов переконання про можливість звільнення ОСОБА_3 від відбування основного покарання на підставі ст. 75 КК України з випробовуванням, з визначенням обов`язків відповідно до ст. 76 КК України.

Разом з тим, зважаючи на обставини даної справи, враховуючи висновок прокурора та думку потерпілих, які просили не призначити додаткове покарання ОСОБА_3 , а також життєву необхідність мати можливість керувати автомобілем, суд вважає за можливим не застосовувати до обвинуваченого покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами.

Таке покарання, на переконання суду, є справедливим і достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним кримінального правопорушення та відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності..

З речовими доказами слід поступити у відповідності до ст.100 КПК України та стягнути з обвинуваченого витрати на залучення експертів у кримінальному провадженні.

Запобіжний захід у виді домашнього арешту залишити до вступу вироку в законну силу.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 368-371, 373-376, 381-382 КПК України, суд, -

у х в а л и в :

ОСОБА_3 визнати винуватим у пред`явленому обвинувачені за ч.2 ст.286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням на 2 (два) роки, зобов`язавши в силу п.п. 1,2 ч.1 ст. 76 КК України періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи та навчання.

Запобіжний захід, обраний обвинуваченому ОСОБА_3 у виді домашнього арешту, залишити до вступу вироку в законну силу.

Речові докази:

-автомобіль марки «BMW 320D», р.н. НОМЕР_1 ., який належить ОСОБА_3 повернути власнику, скасувавши арешт, накладений ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м.Львова ОСОБА_9 від 26.08.2026.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави витрати, пов`язані із залученням експертів для проведення:

- судової інженерно-транспортної експертизи із дослідження технічного стану транспортного засобу № СЕ-19/114-26/23383-ІТ в розмірі 4 813,60 грн.;

- судової інженерно-транспортної експертизи із транспортно-трасологічні досліджень місця ДТП № СЕ-19/114-26/23454-ІТ - 9627,20 грн.;

- комплексної судової експертизи відео-, звукозапису та судової інженерно- транспортної експертизи із дослідження обставин та механізм у ДТП № 4167-Е 25 190,55 грн; що разом становить 39631,35 грн. ( тридцять дев`ять тисяч шістсот тридцять одну гривню 35 коп).

Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення з підстав, передбачених ст. 394 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги за відсутності такої скарги, а при оскарженні вироку - після постановлення ухвали апеляційним судом.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Вирок виготовлено в нарадчій кімнаті.

Суддя ОСОБА_1