Decision № 141007442, 22.10.2026, Starokostiantyniv District Court of Khmelnytskyi Oblast

Справа № 683/1780/26

2/683/1460/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 року м. Старокостянтинів

Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

в складі: головуючого судді Завадської О.П.

секретаря Повзун С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Старокостянтинів Хмельницької області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,

встановив:

У червні 2026 року товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (надалі ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС») звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 (надалі відповідач/позичальник) про стягнення заборгованості за кредитним договором №200521739 від 04 травня 2016 року в сумі 23151,38 грн, судового збору в розмірі 2662,40 грн, а також витрат на правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 04 травня 2016 року між публічним акціонерним товарством «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» (надалі ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №200521739. Відповідно до умов кредитного договору (на умовах повернення, платності, строковості) банк надав позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 9299,90 грн в строк з 04 травня 2016 року по 04 червня 2017 року, а відповідачка зобов`язалась повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк та сплатити відсотки за користування кредитними коштами. 20 липня 2020 року ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» на підставі договору № 7_БМ від 20 липня 2020 року, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту №GL16N618071 від 15 червня 2020 року, що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року у справі №910/11298/16, відповідно до якої позивача визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ». Зазначає, що банк, правонаступником якого є позивач, виконав свої зобов`язання за кредитним договором належним чином, в той же час відповідачка порушила умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування такими. Вказує, що станом на 29 травня 2026 року загальний розмір заборгованості відповідачки перед позивачем за кредитним договором №200521739 від 04 травня 2016 року становить 17691,96 грн, з яких: 6001,44 грн заборгованість за кредитом; 11690,52 грн заборгованість за відсотками. Оскільки відповідачка прострочила виконання грошового зобов`язання, також просить стягнути 1590,82 грн 3 % річних та 3868,60 грн інфляційних втрат. Таким чином просить стягнути з відповідачки заборгованість в загальному розмірі 23151,38 грн, судовий збір в розмірі 2662,40 грн, а також витрати на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.

Представник позивача клопотав розглянути справу без його участі, не заперечив проти заочного розгляду.

Відповідачка відповідно до вимог статей 128, 130 ЦПК України вважається належним чином повідомленою про розгляд справи, заяв по суті не подавала, клопотань не заявляла.

Фіксування судового процесу технічними засобами не проводилося у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України.

Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 29 червня 2026 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 25 вересня 2026 року постановлено заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наступне.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 04 травня 2016 року між ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №200521739, відповідно до умов якого банк надав позичальнику у користування кредитні кошти в розмірі 9299,90 грн із встановленим строком користування з 04 травня 2016 року по 04 червня 2017 року, а відповідачка зобов`язалась повернути отримані кошти у встановлений в кредитному договорі строк, та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

23 травня 2016 року згідно з рішенням правління НБУ України №14/БТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» віднесено до категорії неплатоспроможних, а відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №812 розпочато процедуру виведення ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації.

Згідно з виписки по особовим рахункам 27 липня 2020 року проведено повернення кредиту ( ОСОБА_1 ) в розмірі 21451,96 грн по кредитному договору №200521739_КІ від 04 травня 2016 року згідно договору відступлення прав вимоги №7_БМ від 20 липня 2020 року.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року у справі №910/11298/16, яка набрала законної сили, апеляційну скаргу ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» на рішення Господарського суду м. Києва від 04 березня 2021 року у справі №910/11298/16 задоволено. Рішення Господарського суду м. Києва від 04 березня 2021 року у справі №910/11298/16 скасовано в частині немайнових вимог, з ухваленням нового рішення про задоволення позову ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» у цій частині. Застосовано наслідки нікчемності договору факторингу від 19 травня 2016 року №1905, а саме, зобов`язано товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПЛЕЯДА» (надалі ТОВ «ФК «ПЛЕЯДА») передати ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» документи, отримані ним від ПАТ«БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», згідно з договором факторингу від 19 травня 2016 року №1905 та актів прийому-передачі від 20 травня 2016 року №1 і №2; визнано відсутніми у ТОВ «ФК «ПЛЕЯДА» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19 травня 2016 року №1905, реєстрах прав вимог від 19 травня 2016 року №1 та від 20 травня 2016 року №2 до цього договору та актах прийому-передачі від 20 травня 2016 року №1 і №2 до зазначеного договору факторингу; визнано недійсним договір факторингу від 20 травня 2016 року №1, укладений між ТОВ «ФК «Плеяда» та товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФАГОТ» (надалі ТОВ «ФК «ФАГОТ»); зобов`язано ТОВ «ФК «ФАГОТ» передати ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» документи, отримані ним від ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», згідно з договором факторингу від 19 травня 2016 року №1905 та актів прийому-передачі до нього від 20 травня 2016 року №1 і №2; визнано відсутніми у ТОВ «ФК «ФАГОТ» будь-яких майнових прав (прав вимоги) до боржників, перелік яких зазначено у договорі факторингу від 19 травня 2016 року №1905, реєстрах прав вимог до нього від 19 травня 2016 року №1 та від 20 травня 2016 року №2, актах прийому-передачі від 20 травня 2016 року до зазначеного договору факторингу №1 і №2, та в договорі факторингу від 20 травня 2016 року №1 та додатках до нього.

20 липня 2020 року ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло право вимоги за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», на підставі договору №7_БМ від 20 липня 2020 року, укладеному за результатами публічних торгів (аукціону) лоту №GL16N618071, проведеного 15 червня 2020 року, що підтверджено постановою Північного апеляційного господарського суду від 01 липня 2021 року у справі №910/11298/16, відповідно до якої позивача визнано єдиним та належним кредитором за кредитними договорами, укладеними з позичальниками ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ».

Згідно із розрахунком позивача, заборгованість відповідачки за кредитним договором №200521739 від 04 травня 2016 року становить: 17691,96 грн основна сума заборгованості (6001,44 грн заборгованість кредитом та 11690,52 грн заборгованість за відсотками); сума збитків з урахуванням 3% річних за період з 25 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року 1590,82 грн; сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань за період з 25 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року 3868,60 грн, а всього 23151,38 грн.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Із положень ч. 1 ст. 638 ЦК України слідує, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною першою ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання ч. 2 ст. 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27вересня 2021 року у справі №5026/886/2012 тощо).

За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_1 та ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» 04 травня 2016 року укладено кредитний договір №200521739 у вигляді анкети-заяви, відповідно до якого відповідачка отримала 9229,90 грн на банківський рахунок, відкритий у банку. Кредитний договір підписаний позичальником, в ньому визначено порядок та умови надання фінансового кредиту, сплати процентів та строк його дії.

Кредитний договір містить персональні дані відповідача, зокрема, РНОКПП, серію та номер паспорта громадянина України, місце проживання, а також номер банківського рахунку.

Надання та користування кредитом підтверджується виписками ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» по особовому рахунку відповідачки за період з 23 травня 2016 року до 27 липня 2020 року.

Відповідачка на час укладення кредитного договору була обізнаною з процентною ставкою за користування кредитними коштами, орієнтовним розміром кредиту, загальною вартістю кредиту. Проте свої зобов`язання у визначений договором строк щодо повернення кредиту, сплати процентів належним чином не виконувала.

Нарахування процентів відповідає умовам договору.

Проценти нараховані за користування кредитом в межах строку дії договору.

Товариство надало розрахунок заборгованості за договором, який відповідає умовам укладеного договору та підтверджує розмір заборгованості, в тому числі за процентами, нарахованими в межах строку кредитування.

Відповідачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження обставин неотримання від позивача кредитних коштів на його банківський рахунок № НОМЕР_1 та відсутності заборгованості за договором.

Щодо позовної давності.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частин 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до умов договору №200521739 від 04 травня 2016 року строк кредитування 396 днів з 04 травня 2016 року по 04 червня 2017 року, тобто строку повернення заборгованості завершувався 2020 року та з вказаного моменту було розпочато відлік строку на звернення з позовом до відповідача.

02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, враховуючи зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року № 500.

Тобто з березня 2017 року строки позовної давності продовжені. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відповідно до розділу «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Окрім того, згідно розділу «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 19, за змістом якого, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

З набранням чинності Закону України «Про внесення змін до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо поновлення перебігу позовної давності», а саме 04 вересня 2025 року, відновився перебіг строків позовної давності, які діяли до введення воєнного стану.

Таким чином, позивачем не було пропущено строк для звернення з позовом до суду про стягнення заборгованості.

Неналежне виконання відповідачкою зобов`язань за договором призвело до виникнення заборгованості у розмірі 17691,96 грн, з яких: 6001,44 грн - заборгованість за кредитом; 11690,52 грн - проценти за користування кредитом.

Щодо трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» просило стягнути з відповідачки збитки від інфляційних втрат за несвоєчасне виконання зобов`язання за кредитним договором №200521739 від 04 травня 2016 року три проценти річних та інфляційні втрати за період з лютого 2019 року по лютий 2022 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі №657/1024/16-ц (провадження №14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статті 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

У п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором кредиту або позики позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати неустойки, штрафу чи пені за такий період прострочення.

Закон № 2120-ІХ від 15 березня 2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», що вніс зміни до норм ЦК України, виключив можливість нарахування сум за статтею 625 ЦК України з 24 лютого 2022 року для кредитних і позикових відносин.

Позивачем вказану норму закону не порушено, оскільки період нарахування з лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року, розрахунок 3% річних та інфляційних втрат на розмір заборгованості є правильним.

Зазначена вище заборгованість підлягає стягненню з відповідачки, а також відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України інфляційні втрати в сумі 3868,60 грн, 3% річних - 1590,82 грн за період з 25 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року згідно з наданим розрахунком.

З огляду на викладене, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, зважаючи на те, що строк виконання зобов`язання настав, суд прийшов до висновку, що з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заявлена заборгованість.

Щодо витрат на правничу допомогу.

Згідно ч.2, ч. 3 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входять до предмету доказування у справі. Для підтвердження цих обставин потрібно надати суду договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, і оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. (Постанова ВП ВС від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16).

Відповідно до статей 133, 134, 137 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. (…) Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

На підтвердження понесених витрат, представником позивача було надано: договір про надання правової допомоги №26 від 15 лютого 2024 року та додаткову угоду № від 15 лютого 2024 року до договору №26 про надання правової допомоги від 15 лютого 2024 року, укладені між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та адвокатським бюро «Анастасії Міньковської»; акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 17 квітня 2026 року на загальну суму 7000,00 грн; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатським бюро «Анастасії Міньковської», необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» щодо стягнення кредитної заборгованості на загальну суму 7000,00 грн; копія свідоцтва про право на заняття адвокатської діяльністю Міньковської А.В.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18).

Визначаючи розмір суми наданої правничої допомоги, з урахуванням виконаної адвокатом роботи, зважаючи на категорію даної справи, яка є малозначною, а також оскільки розгляд справи проводився за правилами спрощеного позовного провадження без участі представника позивача, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідачки на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн, який буде достатнім, співмірним і справедливим, з огляду на категорію та складність цієї справи.

Відповідно до ст.141 ЦПК України стягненню з відповідачки на користь позивача також підлягає судовий збір в розмірі 2662,40 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 258-259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (місце знаходження: 07406, Київська область, Броварський район, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1, ЄДРПОУ 42649746) заборгованість за кредитрним договором №200521739 від 04 травня 2016 року в розмірі 23151,38 грн, з яких: 17691,96 грн основна сума заборгованості (6001,44 грн заборгованість кредитом та 11690,52 грн заборгованість за відсотками); сума збитків з урахуванням 3% річних в розмірі 1590,82 грн; сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань в розмірі 3868,60 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (місце знаходження: 07406, Київська область, Броварський район, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1, ЄДРПОУ 42649746) судовий збір в розмірі 2662,40 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (місце знаходження: 07406, Київська область, Броварський район, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1, ЄДРПОУ 42649746) витрати на правову допомогу в розмірі 1000,00 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга позивачем на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Хмельницького апеляційного суду. У разі проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків відповідачем не подана заява про його перегляд, а позивачем апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», місце знаходження: 07406, Київська область, Броварський район, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1, ЄДРПОУ 42649746;

відповідачка: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Суддя