Decision № 140951155, 27.10.2026, Commercial Court of Kyiv

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.10.2026Справа № 910/9093/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Демидової М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін матеріали справи

за позовом Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (01030, вул. Леонтовича, буд.6, м. Київ, код 35210739)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця Автопаркінг" (01024, вул. Скоропадського Павла Гетьмана, буд.11/61,оф.32, м. Київ, код 44342176)

про стягнення грошових коштів у розмірі 230 375,88 грн

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

22.07.2026 Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця Автопаркінг" про стягнення грошових коштів у розмірі 230 375,88 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором № ДНП-2021-02/17 від 18.02.2021 щодо своєчасної оплати вартості експлуатації майданчика для паркування, у зв`язку з чим, за твердженням позивача, утворилася заборгованість у розмірі 152 202,00 грн. Посилаючись на умови договору та положення статей 526, 549, 625 Цивільного кодексу України, позивач просить стягнути з відповідача 152 202,00 грн основного боргу, 38 431,72 грн пені, 31 253,85 грн інфляційних втрат та 8 488,31 грн 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі № 910/9093/26 без повідомлення сторін у справі; встановлено учасникам справи строки для подачі письмових заяв по суті позовних вимог.

Ухвалу суду від 27.07.2026 надіслано відповідачу за його місцезнаходженням, зазначеним у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - 01024, вул. Скоропадського Павла Гетьмана, буд.11/61,оф.32, м. Київ.

Зазначене поштове відправлення відповідачем не отримано та 25.08.2026 повернуто до суду, що підтверджується поштовим поверненням відправлення № R068132948988.

Згідно пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, керуючись приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, суд доходить висновку про те, що днем вручення відповідачу ухвали суду від 27.07.2026 є 17.08.2026 (дата проставлення на довідці відділення поштового зв`язку відмітки щодо причини повернення поштового відправлення).

Останнім днем строку для подання відповідачем відзиву є 01.09.2026 включно.

Відповідач правом на подання відзиву на позов в установлений судом строк не скористався, проти заявлених вимог не заперечив.

За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України в разі ненадання відповідачем відзиву в установлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах диспозитивності та змагальності сторін (статті 13, 14 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, крім випадків, передбачених статтею 252-1 цього Кодексу.

Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подання доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

18.02.2021 між Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» (далі за текстом - Сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БЕСТ ХАУСЕС» (далі за текстом - Сторона-2) укладено Договір про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування № ДНП-2021-02/17 (далі за текстом - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Сторона-1 передає за плату Стороні-2 для експлуатації, утримання та облаштування майданчик для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Деснянський район, вул. Бальзака, 40а (вздовж лінії швидкісного трамвая), в межах III територіальної зони паркування м. Києва. Майданчик включає 189 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 21 спеціальне місце для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю.

Відповідно до п. 3.4 Договору щомісяця до 10-го числа Сторони підписують акт приймання-передачі послуг, наданих у попередньому місяці. У випадку непідписання Стороною-2 акту приймання-передачі наданих послуг у строк до 10 числа такий акт вважається підписаним Стороною-2 без зауважень.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що вартість експлуатації одного машиномісця за один день становить 6 (шість) грн 50 коп., у тому числі ПДВ у сумі 1 (одна) грн 08 коп.

Згідно з п. 4.3 Договору оплата вартості експлуатації майданчика для паркування починається з дня підписання акту приймання-передачі майданчика в експлуатацію Стороні-2. Оплата здійснюється Стороною-2 щомісячно шляхом перерахування коштів на рахунок Сторони-1 у розмірі 100 % місячної вартості експлуатації майданчика з урахуванням кількості календарних днів у місяці, за який проводиться оплата, не пізніше 15 (п`ятнадцятого) числа місяця, за який здійснюється розрахунок.

Відповідно до п. 4.5 Договору відсутність рахунку на дату оплати, визначену п. 4.3 Договору, не звільняє Сторону-2 від зобов`язань щодо оплати.

Пунктом 4.8 Договору визначено черговість зарахування коштів, сплачених Стороною-2: в першу чергу погашаються нараховані штрафні санкції; в другу чергу - наявна заборгованість у порядку давності (від більш давньої до більш нової); в третю чергу - черговий платіж; в четверту чергу здійснюється зарахування авансової оплати за майбутніми платежами.

Згідно з п. 5.2 Договору у разі порушення Стороною-2 строків здійснення оплати щомісячних платежів, встановлених цим Договором, Сторона-1 набуває право вимоги у Сторони-2 сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення від суми несплати.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання його Сторонами (п. 7.1 Договору). Строк дії договору становить 1095 календарних днів від дати підписання акту приймання-передачі майданчика для паркування (п. 7.2 Договору).

Відповідно до п. 7.10 Договору закінчення строку або розірвання цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.

Згідно з п. 9.2 Договору додаткові угоди та додатки до нього є невід`ємною частиною цього Договору.

01.03.2021 сторони підписали акт приймання-передачі паркувального майданчика. За цим актом Сторона-1 передала, а Сторона-2 прийняла в експлуатацію паркувальний майданчик на 210 машиномісць за вказаною адресою.

29.10.2021 між Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс», Товариством з обмеженою відповідальністю «БЕСТ ХАУСЕС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Столиця Автопаркінг» укладено Додаткову угоду № 1 про зміну сторони Договору. Цією угодою сторони погодили передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Столиця Автопаркінг» усі права та обов`язки Сторони-2 за Договором в тому обсязі, в якому вони належали Товариству з обмеженою відповідальністю «БЕСТ ХАУСЕС». Додаткова угода № 1 набула чинності з 01.11.2021.

На виконання умов Договору позивачем виставлено відповідачу рахунки на оплату № 4730 від 01.10.2022 на суму 38 083,50 грн; № 5309 від 01.11.2022 на суму 36 855,00 грн; № 6028 від 01.12.2022 на суму 38 083,50 грн; № 6434 від 26.12.2022 на суму 4 100,00 грн; № 246 від 01.01.2023 на суму 38 083,50 грн.

Сторонами складено та підписано без зауважень, з проставленням печаток обох сторін, акти надання послуг № 4931 від 31.10.2022 на суму 38 083,50 грн; № 5595 від 30.11.2022 на суму 36 855,00 грн; № 6128 від 31.12.2022 на суму 38 083,50 грн; № 518 від 31.01.2023 на суму 38 083,50 грн.

У кожному з цих актів зазначено, що замовник претензій щодо обсягу, якості та строків надання послуг не має.

31.01.2023 між Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Столиця Автопаркінг» укладено Додаткову угоду № 2. Цією угодою сторони дійшли згоди розірвати Договір з 01.02.2023.

01.02.2023 сторони підписали акт повернення паркувального майданчика. За цим актом відповідач повернув, а позивач прийняв з експлуатації паркувальний майданчик на 210 машиномісць.

18.10.2023 між Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Столиця Автопаркінг» укладено Додаткову угоду № 3 до Договору (далі за текстом - Додаткова угода № 3). За її пунктом 1.1 сторони дійшли згоди про розстрочення погашення заборгованості, що виникла у Сторони-2 перед Стороною-1 за Договором за період з 01.10.2022 по 31.01.2023. Розстрочення надано на період з 01.11.2023 по 30.04.2025.

Згідно з п. 2.1 Додаткової угоди № 3 загальна сума заборгованості, що підлягає розстроченню, становить на дату підписання угоди 152 232,00 грн.

Пунктом 2.2 Додаткової угоди № 3 передбачено, що Сторона-2 зобов`язується сплатити заборгованість у розмірах і строки, визначені Графіком погашення заборгованості за листопад 2023 року - 8 457,39 грн до 30.11.2023 включно; за грудень 2023 року - 8 457,33 грн до 31.12.2023 включно; надалі щомісячно по 8 457,33 грн у строк до останнього числа відповідного місяця включно (за липень 2024 року - до 30.07.2024 включно); останній платіж за квітень 2025 року - 8 457,33 грн до 30.04.2025 включно.

Пунктом 4 Додаткової угоди № 3 визначено, що усі інші умови Договору залишаються без змін.

Листом № 053/05-2119 від 15.04.2025, направленим відповідачу 16.04.2025, позивач вимагав погасити заборгованість та надіслав акти звірки взаєморозрахунків, що підтверджується описом вкладення, списком згрупованих відправлень № 5925 та фіскальним чеком АТ «Укрпошта».

Як вбачається з акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.10.2022 по 25.06.2026 та оборотно-сальдової відомості по рахунку 3614, 20.04.2026 на підставі заяви відповідача в рахунок оплати за Договором зараховано 30,00 грн надлишково сплачених коштів за іншим договором.

У зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання позивач нарахував пеню за період прострочення з 28.08.2025 по 25.06.2026 у розмірі 38 431,72 грн; інфляційні втрати у розмірі 31 253,85 грн; 3 % річних у розмірі 8 488,31 грн.

З цими вимогами позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з даним позовом.

Надавши правову оцінку спірним правовідносинам, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з наведених нижче підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 2 ст. 509 та ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори.

Укладений між сторонами Договір за своїм змістом та правовою природою є змішаним договором. Він поєднує елементи договору майнового найму (оренди) в частині оплатної передачі Стороні-2 в користування майданчика для паркування та елементи договору про надання послуг в частині його утримання та облаштування.

Відповідно до ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 6, ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора. Додаткову угоду № 1 укладено за участю та згодою кредитора - Комунального підприємства «Київтранспарксервіс», тому з 01.11.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Столиця Автопаркінг» набуло всіх прав та обов`язків Сторони-2 за Договором.

Судом встановлено, що в період з жовтня 2022 року по січень 2023 року позивач надавав відповідачу передбачені Договором послуги. Це підтверджується двосторонніми актами надання послуг № 4931 від 31.10.2022, № 5595 від 30.11.2022, № 6128 від 31.12.2022 та № 518 від 31.01.2023. Акти підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками без будь-яких зауважень щодо обсягу, якості та строків надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Обов`язок відповідача оплатити вартість експлуатації майданчика за період з 01.10.2022 по 31.01.2023 виник під час дії Договору. Розірвання Договору з 01.02.2023 на підставі Додаткової угоди № 2 припинило права та обов`язки сторін на майбутнє, однак не припинило грошового зобов`язання відповідача щодо оплати послуг, фактично отриманих до моменту розірвання, оскільки це зобов`язання належним чином не виконано. Такий висновок узгоджується з п. 7.10 Договору, за яким закінчення строку або розірвання Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Договору.

Надалі, 18.10.2023, сторони, реалізуючи свободу договору (ст. 6, 627 Цивільного кодексу України), уклали Додаткову угоду № 3. Нею вони за взаємною згодою визначили розмір наявної заборгованості та встановили нові строки її погашення згідно з Графіком погашення заборгованості. Сторони також погодили, що всі інші умови Договору залишаються без змін (п. 4 Додаткової угоди № 3). Відповідно до п. 9.2 Договору додаткові угоди є його невід`ємною частиною.

Отже, після розірвання Договору сторони погодили, що до відносин з погашення заборгованості, яка виникла за Договором, продовжують застосовуватися його умови, зокрема щодо відповідальності за порушення строків оплати. Така домовленість не суперечить актам цивільного законодавства, укладена уповноваженими особами обох сторін, у встановленому порядку не оспорена та не визнана недійсною, а тому є обов`язковою для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Укладення Додаткової угоди № 3 із зазначенням у ній суми боргу у розмірі 152 232,00 грн є також визнанням відповідачем наявності цієї заборгованості.

Розмір заборгованості 152 232,00 грн узгоджується з даними бухгалтерського обліку позивача. За даними акту звірки та оборотно-сальдової відомості по рахунку 3614 сальдо на 01.10.2022 становило 167 626,50 грн, нарахування за період - 155 205,50 грн, а оплати відповідача по 07.07.2023 включно - 170 600,00 грн. Сума 167 626,50 + 155 205,50 - 170 600,00 становить 152 232,00 грн.

Суд зауважує, що акт звірки та оборотно-сальдова відомість підписані лише з боку позивача, а тому самі по собі не є первинними документами. Водночас обставини виникнення та розміру боргу підтверджуються двосторонніми актами надання послуг на загальну суму 151 105,50 грн та Додатковою угодою № 3, підписаною обома сторонами. До нарахувань за період також включено 4 100,00 грн згідно з рахунком № 6434 від 26.12.2022, акт щодо якого в матеріалах справи відсутній. Проте ця сума охоплюється загальним розміром заборгованості, який відповідач визнав, підписавши Додаткову угоду № 3, і жодних заперечень щодо неї не висловив.

З урахуванням зарахованих 20.04.2026 коштів у розмірі 30,00 грн непогашеною залишається заборгованість у розмірі 152 202,00 грн. Доказів її погашення матеріали справи не містять. Позивач зарахував зазначені кошти в рахунок найдавнішого платежу за графіком, що не погіршує становища відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з Графіком погашення заборгованості, визначеним у п. 2.2 Додаткової угоди № 3, строк сплати останнього платежу настав 30.04.2025. Отже, станом на момент звернення позивача до суду настав строк виконання відповідачем грошового зобов`язання в повному обсязі.

Суд зазначає, що в Додатку 1 до позовної заяви позивачем помилково зазначено частину дат строків оплати. Під час вирішення спору суд виходить зі строків, безпосередньо погоджених сторонами в Додатковій угоді № 3.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву, доказів погашення заборгованості, а також контррозрахунку заявлених сум не скористався. Тому відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, оскільки відповідач не виконав передбачений Додатковою угодою № 3 обов`язок зі сплати заборгованості, позовні вимоги про стягнення основного боргу у розмірі 152 202,00 грн є обґрунтованими. Вони підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимог про стягнення пені суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 5.2 Договору сторони погодили сплату пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення від суми несплати. Ця умова відповідно до п. 4 Додаткової угоди № 3 поширюється і на строки сплати платежів, визначені Графіком погашення заборгованості.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначає не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня. Цей період не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано (постанова Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 902/959/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 виснувала, що використання в договорі лише формулювання про нарахування пені «за кожен день прострочення» не є встановленням іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж визначений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. У такому разі нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пункт 5.2 Договору містить саме таке формулювання («за кожний день прострочення»). Іншого строку нарахування пені ні Договір, ні Додаткова угода № 3 не містять. Отже, для кожного платежу за Графіком погашення заборгованості пеня могла нараховуватися не більше ніж за шість місяців від дня, коли відповідний платіж мав бути здійснений.

Суд враховує, що строк сплати першого платежу за Додатковою угодою № 3 (30.11.2023) настав після завершення карантину (30.06.2023). Тому положення п. 7 розділу IX «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України щодо продовження строку, визначеного ст. 232 цього Кодексу, на спірні правовідносини не поширюються.

Позивач обґрунтовує нарахування пені за період з 28.08.2025 по 25.06.2026 без шестимісячного обмеження тим, що з 28.08.2025 Господарський кодекс України втратив чинність на підставі Закону України від 09.01.2025 № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб». Суд відхиляє ці доводи з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Верховний Суд у постанові від 15.07.2026 у справі № 911/437/25 (п. 5.13, 5.14) зазначив, що юридична оцінка поведінки учасників правовідносин, а також правових наслідків вчинених ними дій здійснюється відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення відповідних прав та обов`язків. Розпочата за чинності певного закону реалізація права, за загальним правилом, має завершуватися із застосуванням норм, які діяли на момент виникнення такого права, якщо інше прямо не встановлено законом. З огляду на це Верховний Суд погодився із застосуванням судами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України до визначення періоду нарахування штрафних санкцій, хоча на момент вирішення спору цей Кодекс втратив чинність, та зазначив, що таке питання вирішується на підставі загальних правил дії норм матеріального права в часі.

У цій справі Договір укладено 18.02.2021, Додаткову угоду № 3 - 18.10.2023. Строки сплати всіх платежів за Графіком погашення заборгованості настали в період з 30.11.2023 по 30.04.2025. Прострочення кожного з платежів, а отже і право позивача на нарахування пені, виникли під час дії Господарського кодексу України. При цьому для визначення застосовної норми вирішальним є момент виникнення у позивача права на нарахування пені, тобто момент прострочення відповідного платежу, а не дата звернення до суду чи початок періоду нарахування, визначеного позивачем.

Крім того, станом на 28.08.2025 шестимісячний період нарахування пені вже закінчився для п`ятнадцяти з вісімнадцяти платежів (з листопада 2023 року по січень 2025 року). Поширення на ці платежі нового регулювання означало б відновлення нарахування санкції, яке припинилося за раніше чинним законом, тобто надання новій нормі зворотної дії в часі. Це суперечить ст. 58 Конституції України та ст. 5 Цивільного кодексу України.

Посилання позивача на абзац 2 ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України (у редакції Закону № 4196-IX) також не змінює висновку суду. Ця норма визначає розмір законної пені і не встановлює правил щодо періоду нарахування пені за зобов`язаннями, прострочення яких виникло до 28.08.2025. До того ж розмір пені в цій справі визначено договором.

Доводи позивача щодо перебігу та зупинення позовної давності не стосуються предмета оцінки суду в цій частині. Шестимісячний строк, встановлений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, є періодом нарахування пені, а не строком позовної давності. Тому дотримання позивачем строків звернення до суду не збільшує період, за який пеня може бути нарахована.

Перевіривши розрахунок пені з урахуванням меж періоду, визначеного позивачем (з 28.08.2025 по 25.06.2026), суд встановив, що пеня може бути нарахована лише за тими платежами, шестимісячний період нарахування за якими не закінчився до 28.08.2025, а саме: за лютий 2025 року (8 457,33 грн, строк оплати - до 28.02.2025, шестимісячний період - по 28.08.2025) - за 28.08.2025 (1 день) у розмірі 6,72 грн; за березень 2025 року (8 457,33 грн, строк оплати - до 31.03.2025, шестимісячний період - по 30.09.2025) - за період з 28.08.2025 по 30.09.2025 (34 дні) у розмірі 244,22 грн; за квітень 2025 року (8 457,33 грн, строк оплати - до 30.04.2025, шестимісячний період - по 30.10.2025) - за період з 28.08.2025 по 30.10.2025 (64 дні) у розмірі 459,71 грн.

Відповідно до п. 5.2 Договору розмір пені визначається виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент прострочення. На момент прострочення платежу за лютий 2025 року (01.03.2025) облікова ставка Національного банку України становила 14,5 %, а отже, пеня за цим платежем розраховується виходячи з 29 % річних. На момент прострочення платежів за березень 2025 року (01.04.2025) та квітень 2025 року (01.05.2025) облікова ставка Національного банку України становила 15,5 %, а отже, пеня за цими платежами розраховується виходячи з 31 % річних. Визначений у такий спосіб розмір пені не перевищує граничного розміру, встановленого ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України та ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Загальний розмір пені становить 710,65 грн.

Щодо решти платежів за Графіком погашення заборгованості (з листопада 2023 року по січень 2025 року) нарахування пені припинилося до початку заявленого позивачем періоду. Відповідно, підстави для стягнення пені за ними відсутні.

За таких обставин вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 710,65 грн. У задоволенні вимоги про стягнення пені у розмірі 37 721,07 грн суд відмовляє.

Щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц, передбачені ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати та три проценти річних не є штрафними санкціями. Вони є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) за користування утримуваними грошовими коштами.

Тому обмеження, встановлене ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, на ці вимоги не поширюється, і вони нараховуються за весь час прострочення.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що його здійснено окремо щодо кожного платежу за Графіком погашення заборгованості, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому платіж мав бути здійснений, по травень 2026 року включно. Розрахунок враховує зміну суми першого платежу після зарахування 30,00 грн та сукупний індекс інфляції за весь період прострочення, що узгоджується з висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Розрахунок інфляційних втрат у розмірі 31 253,85 грн є арифметично правильним.

Перевіривши розрахунок 3 % річних за період з 01.12.2023 по 25.06.2026, суд встановив, що заявлена позивачем сума 8 488,31 грн не перевищує розміру, який підлягає нарахуванню відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 2 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи в межах заявлених вимог, а тому вимога підлягає задоволенню в заявленому позивачем розмірі.

Відповідач розрахунки інфляційних втрат та 3 % річних не оспорив, контррозрахунку не надав. За таких обставин вимоги про стягнення 31 253,85 грн інфляційних втрат та 8 488,31 грн 3 % річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно зі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дослідивши та оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» підлягає частковому задоволенню. З відповідача підлягають стягненню 152 202,00 грн основного боргу; 710,65 грн пені; 31 253,85 грн інфляційних втрат; 8 488,31 грн 3 % річних.

У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити за необгрунтованістю.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 2 764,51 грн згідно з платіжною інструкцією № 10861 від 14.07.2026. Пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (192 654,81 грн) на відповідача покладається судовий збір у розмірі 2 311,86 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця Автопаркінг" (01024, м. Київ, вул. Скоропадського Павла Гетьмана, буд. 11/61, офіс 32, код 44342176) на користь Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (01030, м. Київ, вул. Леонтовича, буд. 6, код 35210739) заборгованість у розмірі 152 202 (сто п`ятдесят дві тисячі двісті дві) грн 00 коп.; 710 (сімсот десять) грн 65 коп. пені; 31 253 (тридцять одну тисячу двісті п`ятдесят три) грн 85 коп. інфляційних втрат; 8 488 (вісім тисяч чотириста вісімдесят вісім) грн 31 коп. 3 % річних та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 311 (дві тисячі триста одинадцять) грн 86 коп.

3. В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, та в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 27.10.2026.

Суддя Марія ДЕМИДОВА