Sentence № 140878243, 23.10.2026, Uzhhorod City and District Court of Zakarpattia Oblast

Справа № 308/11572/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2026 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області в м. Ужгород , кримінальну справу №308/11572/25, кримінальне провадження відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22024070000000106 від 17.07.2024 р. про обвинувачення

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Рози Люксембург, Донецької області, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого

у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.7 ст. 111-1 КК України,

за участі сторін кримінального провадження:

сторона обвинувачення :

за участю прокурора ОСОБА_4

перекладача - ОСОБА_5

сторона захисту:

захисника - ОСОБА_6

ВСТАНОВИВ:

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків, форми вини і мотивів кримінального правопорушення:

07 квітня 2014 року в м. Донецьк під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади рф та зс рф створено незаконне збройне формування держави-агресора т.зв. «донецька народна республіка» (далі -«днр»). Координація діяльності цього незаконного збройного формування, як і її фінансове, матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади зс рф, окремими іноземними громадянами, а також окремими суб?єктами господарської діяльності та громадянами України, лояльно налаштованими до ідей та діяльності т.зв. «днр».

Вказане незаконне збройне формування держави-агресора має: конкретних лідерів, які підтримують між собою тісні взаємозв?язки; чітку ієрархію та структуру, яка складається з політичною та силового блоків, керівники яких підпорядковуються лідерам організацій; а також розподіл функцій між її учасниками, на яких покладені відповідні обов?язки згідно з єдиним планом спільних злочинних дій.

Одним із основних завдань учасників вказаного незаконного формування є зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, вплив на прийняття рішень, вчинення та не вчинення дій органами державної влади України, шляхом застосування зброї, вчинення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров?я людини, заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.

3 квітня 2014 року учасники незаконного збройного формування держави-агресора т.зв. «днр», реалізуючи злочинний умисел представників влади рф і зс рф щодо досягнення зазначених завдань, з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення та впливу на прийняття рішень органами державної влади і місцевого самоврядування, зокрема щодо визнання легітимності діяльності т.зв. «днр» та влади її керівників, здійснюють захоплення адміністративних будівель і ключових об?єктів інфраструктури на території Донецької області, акти застосування збройної сили проти держави України, чинять збройний опір військовослужбовцям Збройних Сил України та правоохоронним органам України, задіяним у відновленні територіальної цілісності України та забезпеченні правопорядку, вчиняються інші злочини.

Як наслідок, частина території Донецької області опинилась під контролем представників незаконного збройного формування «ДНР» та відповідно до постанови Верховної Ради України N? 254-VIII від 17 березня 2015 року «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», постановою Верховної Ради України N?252- VIII від 17 березня 2015 року «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування», Закону України від 18 січня 2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» набула статусу тимчасово окупованої території.

Чисельні злочини, вчинені представниками незаконного збройного формування т.зв. «днр» або за їх участі знайшли своє відображення у зверненнях Верховної Ради України до міжнародних організацій та іноземних держав щодо визнання т.зв. «днр» незаконним збройним формуванням. Зокрема, у Зверненні ВРУ до Організації Об?єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї МАТО, Парламентської Асамблеї ОБОЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання російської федерації державою-агресором, затвердженому Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року за N? 129-VIIІ, та Зверненні до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав-членів ЄС, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому Постановою ВРУ від 14 січня 2015 року за№ 106-VIII, Постанові ВРУ «Про Заяву Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтриманого російською федерацією міжнародного тероризму» від 22 липня 2014 року за №1597- VII, Постанові ВРУ «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року за N? 337-VIII, Постанові ВРУ «Про Заяву Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України» від 22 липня 2014 року за N? 1596-VII, Постанові ВРУ «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками незаконних збройних формуванням «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 04 лютого 2015 року за № 145- VIII.

Факт створення т.зв. «днр» за підтримки та під контролем російської федерації визнано Резолюцією ПАРЕ від 12 жовтня 2016 року. При цьому в Резолюції зазначено, що т.зв. «лнр» та всі її «установи» не мають будь-якої легітимності у відповідності з українським або міжнародним правом, у складі яких утворені незаконні збройні формування, які досі функціонують.

Продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед світовою спільнотою, 21 лютого 2022 року Російською Федерацією визнано «Донецьку Народну Республіку» та «Луганську Народну Республіку» незалежними державами.

22 лютого 2022 року президент рф, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил рф за межами російської федерації, яке було задоволено.

Надалі, 24 лютого 2022 року, президент рф оголосив початок так званої спеціальної військової операції. Після цього близько четвертої години ранку того ж дня зс рф, інші збройні формування рф та підконтрольні їм угруповання іррегулярних незаконних збройних формувань розпочали широкомасштабне військове вторгнення на територію України, увійшовши з боку рф, Республіки Білорусь та тимчасово окупованої території України, що супроводжувалось завданням ракетно-артилерійських ударів та бомбардувань авіацією об?єктів по всій території України.

Так згідно з Конституцією України, Україна є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв?язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Всупереч вказаним нормам міжнародного гуманітарного права президент рф володимир путін та інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади рф, діючи всупереч вимогам п.п. 1,2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв?язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об?єднаних Націй від 09.12.1981 N? 36/103, від 16.12,1970 N? 2734 (XXV) від 21.12.1965 N? 2131 (XX), від 14.12.1974 N? 3314 (XXIX), спланували, підготували і розв?язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, та віддали відповідні накази на вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію України з метою її незаконного збройного захоплення та подальшої військової окупації.

24.02.2022 Указом Президента України N?64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв?язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено введення в Україні воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжено відповідними Указами Президента України затверджених Верховною радою України.

Так, 24.02.2022, на виконання вищевказаних наказів, військовослужбовці ЗС РФ, шляхом збройної агресії із застосуванням зброї, військової техніки та артилерії, з нанесенням ракетних та авіаційно-бомбових ударів по військовій та цивільній інфраструктурі, незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України в Донецькій, Запорізькій, Житомирській, Київській, Луганській, Сумській, Харківській, Херсонській та Чернігівській областях, та здійснили збройний напад на державні органи влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об?єкти військової та цивільної інфраструктури, які мають важливе народногосподарське та оборонне значення, після чого здійснили військову окупацію частини території України, в тому числі значної частини Донецької області.

Зокрема, ОСОБА_3 , будучи громадянином України, свідомо порушуючи свій конституційний обов?язок щодо захисту Вітчизни, діючи в період збройного конфлікту, в умовах військового стану, усвідомлюючи характер своїх злочинних дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки таких дій та бажаючи їх настання, вирішив прийняти участь у бойових діях на боці ворога (країни-агресора) - РФ, шляхом вступу до незаконних збройних та воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території Донецької області, та надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Так, ОСОБА_3 як громадянин України, згідно із ст. 65 Конституції України має обов?язок здійснювати захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який у відповідності до ч, ч. 2, 3 ст. 1 Закону У країни «Про військовий обов?язок і військову службу» може бути реалізований шляхом проходження військової служби виключно у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях, а також правоохоронних органах спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

При цьому, у подальшому ОСОБА_3 не вчинив жодних дій направлених на ухилення від проходження служби в збройних формуваннях держави агресора - РФ, або на добровільну здачу в полон ЗСУ.

Так, не пізніше жовтня 2022 року, точної дати на даний час не встановлено, громадянин України ОСОБА_3 , перебуваючи на тимчасово окупованій території м. Донецьк, Донецької області, діючи умисно, на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності України, добровільного вступив до НОМЕР_1 окремого стрілецького полку 1-го Армійського Корпусу «ДНР», яка на даний час перебуває в оперативному командуванні НОМЕР_2 мотострілецької бригади зс рф, з метою виконання загального плану захоплення території України, із закріпленою зброю та боєкомплектом, керуючись статутами збройних сил російської федерації та т. зв. «днр» та подальшої безпосередньої участі у бойових діях проти зведених підрозділів Збройних Сил України, Національної гвардії, Національної поліції України та Служби безпеки України, які здійснювали захист суверенної території України від переважаючих сил збройних формувань держави-агресора.

У подальшому, ОСОБА_3 , будучи обізнаним про те, що ЗС рф своїми спільними та узгодженими діями здійснюють широкомасштабні бойові дії на всій території України, розуміючи, що його призов та подальша служба на боці ворога в період збройного конфлікту, передбачатиме участь в таких бойових діях, добровільно вступив до військової служби країни агресора РФ, а саме до незаконних збройного та воєнізованого формування утвореного в так званій «ДНР».

Усвідомлюючи вищевказане, з метою реалізації свого злочинного наміру, ОСОБА_3 у невстановлений досудовим розслідуванням місце та час, але не пізніше жовтня 2022 року, точної дати на даний час не встановлено, усвідомлюючи свої незаконні дії, діючи умисно, на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності України, добровільно вступив до НОМЕР_1 окремого стрілецького полку 1-го Армійського Корпусу «ДНР», яка на даний час перебуває в оперативному командуванні НОМЕР_2 мотострілецької бригади зс рф, після чого, будучи військовослужбовцем армії РФ, призначеним на посаду рядового, підпорядкованого, керованого та фінансованого російською федерацією, приймав безпосередню участь у бойових діях на стороні збройних формувань держави-агресора проти зведених підрозділів Збройних Сил України та здійснював заходи пов?язані з утвердженням окупації тимчасово окупованої території Донецької області, за що 28 березня 2024 року, отримав посвідчення «Ветерана бойових дій», видане міністерством оборони рф, а саме начальником відділу кадрів в/ч НОМЕР_3 серії PM N?346307.

При цьому, ОСОБА_3 , вступаючи до ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка на даний час перебуває в оперативному командуванні НОМЕР_2 мотострілецької бригади зс рф, був достовірно обізнаний, що воно належить до збройних формувань, а саме: має організаційну структуру військового типу (поділяється на структурні підрозділи (групи, пости) з визначенням особового складу кожного з них, які носять формений одяг військового типу), характеризується наявністю єдиноначальності субординації (невстановленими органами досудового розслідування особами здійснюється єдине керівництво зазначеними збройними формуваннями), використанням знаків розрізнення (нарукавних шевронів та інших предметів), має воєнізований характер завдань та методів здійснення з використанням вогнепальної зброї та військової техніки збройного опору підрозділам Збройних Сил України та інших військових формувань України, задіяних у протистоянні збройній агресії російської федерації та керованих нею терористичних організацій «ДНР» та ставить перед собою специфічні завдання.

Крім того, ОСОБА_3 усвідомлював, що зазначене незаконне збройне формування терористичної організації «ДНР» не відноситься до збройних формувань, передбачених Законами України «Про Збройні Сили України», «Про Службу безпеки України», «Про Національну поліцію», «Про Державну прикордонну службу України», «Про Національну гвардію України», «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» та іншими законодавчими актами України, якими визначено створення та функціонування збройних формувань України.

Таким чином, ОСОБА_3 будучи громадянином України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, добровільно долучився до незаконного збройного формування, створеного на тимчасово окупованій території та надає такому формуванню допомогу у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

При цьому, ОСОБА_3 усвідомлював, що терористична організація «ДНР», у складі якого утворені незаконні збройні формування в діяльності якої він приймав участь, діє на території України незаконно та що її учасники застосовують зброю, вчиняють терористичні акти, захоплення будівель органів державної влади та місцевого самоврядування, вбивства людей, вибухи, підпали та інші дії, які створюють небезпеку для життя та здоров?я людей, завдають значної матеріальної шкоди та призводять до настання інших тяжких наслідків, з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокацій воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення та впливу на прийняття рішень органами державної влади, місцевого самоврядування, а також перешкоджають виконанню службових обов?язків співробітниками правоохоронних органів України, військовослужбовцями Збройних Сил України та інших військових Формувань України, задіяними у відсічі збройної агресії російської федерації.

В подальшому, приблизно з 01.07.2024 по 07.07.2024 більш точні дата та час досудовим розслідуванням наразі не встановлені ОСОБА_3 , перебуваючи на тимчасово окупованих територіях поблизу с. Новоселівка Перша, Покровського району, Донецької області, діючи умисно, на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності України, перебуваючи в районі прямих бойових дій та здійснюючі наступ з метою захоплення територій Донецької області, прийняв безпосередню участь у бойових діях проти підрозділів сил оборони України, які здійснювали захист території України від окупації російської федерації.

Так, з жовтня 2022 року по даний час ОСОБА_3 , діючи на боці ворога - держави-агресора РФ, у складі ІНФОРМАЦІЯ_2 в/ч НОМЕР_4 , яка на даний час перебуває в оперативному командуванні НОМЕР_2 мотострілецької бригади зс рф, перебуваючи на тимчасово окупованій території Луганської та Донецької області вчиняв наступні дії:

- здійснював заходи пов?язані з утвердженням окупації на території Луганської та Донецької області;

- заступав на бойові чергування блокпостів та охороняв склади з бойовими комплектами стрілецької зброї ЗС рф;

- під час несення служби у військовій польовій камуфльованій формі зразка ЗС рф носив при собі вогнепальну зброю;

- брав участь у бойових діях проти підрозділів сил оборони України на території Донецької областей.

- виконував вказівки та накази командирів з числа військовослужбовців збройних сил рф та осіб з числа учасників НЗФ, які були за званням чи посадою вище.

Таким чином, своїми умисними діями, які виразилися: у добровільній участі громадянина України в незаконних збройних формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та в збройних формуваннях держави-агресора та надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.7 ст. 111-1 КК України.

Судовий розгляд проведено стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно обвинувального акту згідно до вимог статті 337 КПК України.

Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia) ОСОБА_3 , який показань суду не надавав, та будь-яких клопотань від останнього на адресу суду також не надходило.

Повістки про виклик обвинуваченого ОСОБА_3 у судові засідання, а також інформація про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимог ст. 323 КПК України, зокрема, шляхом розміщення відповідних оголошень у газеті «Урядовий кур`єр», повідомлень на офіційному веб - сайті суду. Інформація про процесуальні документи публікувалася у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, на офіційному веб-сайті суду; процесуальні документи вручалися захиснику обвинуваченої.

Ухвалою слідчого судді від 31.07.2025 року було надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування за підозрою ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК, а ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 06.11.2025 року вирішено розглядуване кримінальне провадження здійснювати за відсутності обвинуваченого (inabsentia) в порядку спеціального судового провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.

Отже, кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого повинно відповідати, у тому числі таким загальним засадам судочинства, як законність, рівність перед законом і судом, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини тощо (п.п. 2, 3, 10 ч. 1 ст. 7 КПК України).

Суть принципу законності відповідно до ч. 1 ст. 9 КПК України, крім іншого, полягає у тому, що під час кримінального провадження суд, прокурор та слідчий зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 10 КПК України, суть принципу рівності перед законом і судом полягає у тому, що не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за будь-якими ознаками, у тому числі за політичними переконаннями.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

Таким чином, суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_3 , який в свою чергу повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри ухилитися від кримінальної відповідальності.

У той же час, ухилення обвинуваченого ОСОБА_3 від правосуддя суд оцінює як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

Водночас, це кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника, який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Дане кримінальне провадження, як на етапі досудового розслідування, так і під час судового розгляду, здійснювалось за відсутності обвинуваченого (in absentia), котрий показань суду не надавав.

ЄСПЛ визнає, що хоча право обвинуваченого бути судимим у його присутності в Конвенції прямо не згадується, воно має «першорядне значення». Під час слухання людина володіє таким процесуальним правом як право фізично постати перед судовим посадовцем («Мулен проти Франції» (3710/406), (2010) §118; «Оджалан проти Туреччини» (46221/99), Велика палата (2005) §103; «Медведєв проти Франції» (3394/03), Велика палата (2010) §118). Право обвинувачених на особисту присутність вимагає, щоб влада досить завчасно інформувала їх самих (а також їх захисників) про дату і місце слухань, викликала їх до суду.

Водночас, обвинувачений може добровільно відмовитися від здійснення свого права бути присутнім на судових слуханнях, […]; супроводжуватися дотриманням гарантій, відповідних важливості такого рішення; і не повинна вступати в протиріччя з громадським інтересом («Колоцца проти Італії» (9024/80), (1985) §28; «Пуатрімоль проти Франції» (14032/88), (1993) §31; «Ермі проти Італії» (18114/02), Велика палата (2006) §73).

До початку судового процесу за відсутності обвинуваченого суд зобов`язаний переконатися, що обвинувачений був […] повідомлений про судовий розгляд, […]. Контрольні механізми в галузі прав людини, які вважають судовий розгляд in absentia допустимим у виняткових обставинах, передбачають, що в цьому випадку суди зобов`язані ще суворіше дотримуватися права обвинуваченого на захист. До таких прав також відноситься право на допомогу адвоката, навіть якщо обвинувачений відмовився особисто бути присутнім на суді […] («Пелладоах проти Нідерландів» (16737/90), (1994) §41; «Пуатрімоль проти Франції» (14032 / 88), (1993) §34).

З моменту направлення до суду обвинувального акту процесуальні права обвинуваченого ОСОБА_3 були дотримані стороною обвинувачення та прийнято усіх вичерпних заходів для забезпечення його прав. Зокрема, захист обвинуваченого здійснює адвокат, який брав участь як під час досудового розслідування, так і у суді, повістки про виклик обвинуваченого ОСОБА_3 (враховуючи, що з 24.02.2022 АТ «Укрпошта» припинено приймання всіх видів міжнародних поштових відправлень призначенням до рф, а також поштових відправлень до тимчасово окупованої території), інформація про процесуальні документи надсилались судом та публікувались відповідно до вимог ст.135, 323 КПК України через засоби масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а саме в газеті «Урядовий кур`єр», на офіційних сайтах офісу Генерального прокурора України та судової влади.

Захисник обвинуваченого здійснював активні дії, спрямовані на захист обвинуваченого, приймав участь у дослідженні доказів, виступав у дебатах.

Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні зазначив, що не мав можливості зв`язатися з обвинуваченим і з`ясувати його правову позицію щодо пред`явленого обвинувачення. Просив суд оцінити докази з точки зору належності та допустимості. Водночас, захисник належним чином приймав участь у реалізації права на захист обвинуваченого ОСОБА_3 під час судового розгляду та висловив свою позицію з приводу даного кримінального провадження та вини останнього у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Прокурором вручено обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування захиснику обвинуваченого адвокату ОСОБА_6 про що свідчить розписка про отримання копії обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування від 12.08.2025 року.

Обвинувачений ОСОБА_3 будучи обізнаним, що відносно нього розпочато кримінальне провадження, що йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та обвинувальний акт відносно нього перебуває на розгляді в суді, в судові засідання неодноразово не з`явився.

Судом вживалися заходи для виклику обвинуваченого для забезпечення доступу до правосуддя, у зв`язку із чим він викликався в судові засідання в порядку ст. 323 КПК України. Так, повістки про виклик на кожне судове засідання були опубліковані у засобах масової інформації загальнодержавної сфери у виданні «Урядовий кур`єр», на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора та офіційному веб-сайті Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.

У матеріалах справи містяться документи на підтвердження завчасних належних викликів обвинуваченого до слідчого, прокурора (на стадії досудового розслідування) та суду, текст повідомлення про підозру опубліковано на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, що свідчить про те, що він мав підстави усвідомлювати, що відносно нього розпочато кримінальне провадження. Обвинувачений мав можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченому, надавались захиснику.

Так, повідомлення про підозру було також опубліковано у засобах масової інформації загальнодержавної сфери у виданні «Урядовий кур`єр».

Враховуючи наведене, суд вважає, що стороною обвинувачення та судом вживалися достатні заходи щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя, з урахуванням здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження.

Суд вважає, що вина обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України, за встановлених судом обставин у межах висунутого обвинувачення, повністю підтверджується зібраними стороною обвинувачення та дослідженими в судовому засіданні наступними доказами.

Як доказ вини обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.7 ст. 111-1 КК України, прокурор в судовому засіданні зазначає протоколи допиту свідків ОСОБА_7 від 16.10.2024 року, ОСОБА_8 від 16.10.2024 року, ОСОБА_9 від 06.06.2025 року, ОСОБА_10 від 06.06.2025 року, ОСОБА_11 від 06.06.2025 року з долученим до них одностороннім оптичним диском з відеозаписом проведення допиту ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .

В порядку ч. 11 ст. 615 КПК України досліджено протокол допиту свідка ОСОБА_7 від 16.10.2024 року з долученим до нього одностороннім оптичним диском з відеозаписом проведення допиту, згідно якого даний свідок показав, що він проходить військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 , на посаді командира 8 роти, військове звання лейтенант. В період з 01.07.2024 по 07.07.2024 року в ході виконання бойового завдання на околицях АДРЕСА_2 , в/с ОСОБА_12 та ОСОБА_13 виконували бойове завдання на позиції Очаків (Амазонка 9). В цей період військовослужбовці, котрі знаходились на Очакові проводили огляд місцевості навколо позиції в результаті чого були виявлені залишені речі та рюкзаки ворога. В одному з них, було виявлено документи на ім?я, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ОСОБА_14 ), а саме «удостоверение ветерана боевых действий» МО рф, посвідчення водія та копія паспорта громадянина України та радіостанцію. Під час ротації документи були вивезені з позиції та передані командуванню батальйону.

В порядку ч. 11 ст. 615 КПК України досліджено протокол допиту свідка ОСОБА_8 від 16.10.2024 року з долученим до нього одностороннім оптичним диском з відеозаписом проведення допиту, згідно якого даний свідок показав, що він проходить військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 , на посаді штаб-сержанта 3 категорії, військове звання сержант. В період з 01.07.2024 по 07.07.2024 року в ході виконання бойового завдання на околицях н. п. Новоселівка Перша Покровського району Донецької області, в/с ОСОБА_12 та ОСОБА_13 виконували бойове завдання на позиції Очаків (Амазонка 9). В цей період військовослужбовці, котрі знаходились на Очакові проводили огляд місцевості навколо позиції в результаті чого були виявлені залишені речі та рюкзаки ворога. В одному з них, було виявлено документи на ім?я, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ОСОБА_14 ), а саме «удостоверение ветерана боевых действий» МО рф, посвідчення водія та копія паспорта громадянина України та радіостанцію. Під час ротації військовослужбовці ОСОБА_13 та ОСОБА_12 передали йому документи на ім`я ОСОБА_3 , які були вивезені з позиції та в подальшому ним передані командиру 8-ї роти. Показав, що на даний час військовослужбовець ОСОБА_15 проходить тривале лікування внаслідок отримання важкої травми в ході бойових дій, а військовослужбовець ОСОБА_12 не повернувся у розташування частини після лікування.

В порядку ч. 11 ст. 615 КПК України за участі перекладача в судовому засіданні досліджено протокол допиту свідка ОСОБА_9 від 06.06.2025 року з долученим до нього одностороннім оптичним диском з відеозаписом проведення допиту, згідно якого даний свідок показав, що він був мобілізований 20.02.2022 року в Алчевську. На територію України потрапив 24 лютого через Сіверський Донецьк. Після 2022 року проходив службу в ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , в полон потрапив 21.03.2024 року в м. Артемівськ. Вказав, що ОСОБА_3 впізнає, бачив його у Попасному декілька разів. Показав, що бачив ОСОБА_3 у військовій польовій формі днр, Вказав, що останній раз бачив його в січні 2023 року у Попасному Луганської області.

З протоколу пред`явлення для впізнання за фотознімками свідку ОСОБА_9 від 06.06.2025 року з оптичним диском DVD-R за участі свідка, вбачається, що вказаний свідок впізнав ОСОБА_3 за фотознімками.

В порядку ч. 11 ст. 615 КПК України за участі перекладача в судовому засіданні досліджено протокол допиту свідка ОСОБА_10 від 06.06.2025 року з долученим до нього одностороннім оптичним диском з відеозаписом проведення допиту, згідно якого даний свідок показав, що він є громадянином рф, проходив військову службу у в/ч НОМЕР_5 . Зазначив, що був мобілізований 24.02.2022 року в м. Донецьк. Зазначив, що брав участь у військових діях у Херсонській, Запорізькій та Донецькій областях, у полон потрапив 26.10.2022 року біля АДРЕСА_3 . Зазначив, що ОСОБА_3 впізнає, бачив його на блокпості «Червоний партизан», коли приїхав туди замінити інших військовосслужбовців ДНР. Зазначив, що ОСОБА_3 проходив військову службу у підрозділі днр, номер військової частини не памятає . Зазначив, що ОСОБА_3 був військовослужбовцем, мав при собі зброю та був у військовій формі, перебував на блокпості на позиції в полі або біля поля, неподолік населеного пункту. Останній раз бачив його у жовтні 2022 року. Щодо факту добровільності проходження ОСОБА_3 військової служби йому невідомо.

З протоколу пред`явлення для впізнання за фотознімками свідку ОСОБА_10 від 06.06.2025 року з оптичним диском DVD-R за участі свідка, вбачається, що вказаний свідок впізнав ОСОБА_3 за фотознімками.

В порядку ч. 11 ст. 615 КПК України за участі перекладача в судовому засіданні досліджено протокол допиту свідка ОСОБА_11 від 06.06.2025 року з долученим до нього одностороннім оптичним диском з відеозаписом проведення допиту, згідно якого даний свідок показав, що він є громадянином рф, проходив військову службу у в/ч НОМЕР_6 . Зазначив, що був мобілізований у жовтня 2022 року. Зазначив, що спочатку він потрапив у мобілізаційний полк, після чого їх перевезли до Калінінграду, де він був до перших чисел січня 2024 року. В січні місяці 2024 року вони прилетіли до ОСОБА_19 . Показав, що брав участь у військових діях біля н.п. Перемога та Мар`їнка, у полон потрапив 24 червня 2024 року у н.п. Георгеївка, Мар`їнського району Донецької області. Зазначив, що ОСОБА_3 впізнає, бачив його декілька разів, зокрема у районі н.п. Перемога Донецької області в травні 2023 року під час зміни посту. Зазначив, що ОСОБА_3 був військовослужбовцем , перебував на оборонному пості. Знаходився з ним в одному бліндажі, поки змінювались.Показав, що де перебуває ОСОБА_3 на даний час йому невідомо.

З протоколу пред`явлення для впізнання за фотознімками свідку ОСОБА_11 від 06.06.2025 року з оптичним диском DVD-R за участі свідка, вбачається, що вказаний свідок впізнав ОСОБА_3 за фотознімками.

Сторона обвинувачення не заявляла клопотань про допит осіб в якості свідків у кримінальному провадженні.

Cторона захисту також не заявляла клопотання про допит в судовому засіданні будь-яких осіб в якості свідків у кримінальному провадженні.

Судом належним чином були виконані вимоги ч. 6 ст. 22 КПК щодо створення необхідних умов для реалізації, зокрема, стороною обвинувачення та стороною захисту їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Статтею 92 КПК України визначено, що обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу покладається на слідчого, прокурора, а обов`язок доказування належності та допустимості доказів покладається на сторону, що їх подає.

На підтвердження події вчинення кримінального правопорушення та винуватості ОСОБА_3 у його вчиненні стороною обвинувачення надані суду та безпосередньо у судовому засіданні дослідженні наступні докази :

- Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань сформованого станом на 30.07.2025, відповідно до якого 17.07.2024 року було зареєстровано кримінальне провадження №22024070000000106, правова кваліфікація ч.7 ст. 111-1 КК України.

- протокол допиту свідка ОСОБА_7 від 16.10.2024 року, який було проведено старшим оперуповноваженим на ОВО 3 сектору 4 відділу 6 управління Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України ОСОБА_20 . Під час слідчої дії здійснювалась відеофіксація даної слідчої дії відеокамерою марки «AIRON», №02111494 із збереженням інформації на оптичному диску DVD-R диск. Додаток до протоколу відеозапис збережений на DVD-R диск, який відтворено в судовому засіданні.

- протокол допиту свідка ОСОБА_8 від 16.10.2024 року, який було проведено старшим оперуповноваженим на ОВО 3 сектору 4 відділу 6 управління Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України ОСОБА_20 . Під час слідчої дії здійснювалась відеофіксація даної слідчої дії відеокамерою марки «AIRON», №02111494 із збереженням інформації на оптичному диску DVD-R диск. Додаток до протоколу відеозапис збережений на DVD-R диск, який відтворено в судовому засіданні.

- протокол допиту свідка ОСОБА_9 від 06.06.2025 року, який було проведено слідчим в ОВС СВ УСБУ в Закарпатські області ОСОБА_21 . Під час слідчої дії здійснювалась відеофіксація даної слідчої дії відеокамерою марки «Sony» із збереженням інформації на оптичному диску DVD-R диск. Додаток до протоколу відеозапис збережений на DVD-R диск, який відтворено в судовому засіданні.

- Протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімком від 06/06/2025 року відповідно до якого свідок ОСОБА_9 серед пред`явлених осіб на фотознімках впізнав особу під фото № 3 , як таку, що є гр. ОСОБА_3 , якого бачив 13 січня 2023 року у н.п. Попасна, Луганської області під час зміни на позиціях. Особу впізнав за сукупністю ознак: формою вуха, носа та загальними рисами обличчя. Впізнання провів слідчий в ОВС 1 відділення слідчого відділу УСБУ в Закарпатські області ОСОБА_21 . Під час проведення слідчої дії використовувались технічні засоби: відеокамера «Sony» . Відповідно до довідки про осіб, які зображені на фотокартках, що пред`являються для впізнання за участю свідка ОСОБА_9 на фото № 3 зображений ОСОБА_3 . Додаток до протоколу відеозапис, який відтворено в судовому засіданні.

Cуд бере до уваги, що відеозапис є допоміжним засобом фіксації результатів слідчої дії.

- протокол допиту свідка ОСОБА_10 від 06.06.2025 року, який було проведено слідчим в ОВС СВ УСБУ в Закарпатські області ОСОБА_21 . Під час слідчої дії здійснювалась відеофіксація даної слідчої дії відеокамерою марки «Sony» із збереженням інформації на оптичному диску DVD-R диск. Додаток до протоколу відеозапис збережений на DVD-R диск, який відтворено в судовому засіданні.

- Протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімком від 06.06.2025 року відповідно до якого свідок ОСОБА_10 серед пред`явлених осіб на фотознімках впізнав особу під фото № 3 , як таку, що є гр. ОСОБА_3 , якого бачив у жовтні 2022 року на бойових позиціях біля н.п. Красний Партизан Донецької області. Особу впізнав за сукупністю ознак: формою вуха та загальними рисами обличчя. Впізнання провів слідчий в ОВС 1 відділення слідчого відділу УСБУ в Закарпатські області ОСОБА_21 . Під час проведення слідчої дії використовувались технічні засоби: відеокамера «Sony» . Відповідно до довідки про осіб, які зображені на фотокартках, що пред`являються для впізнання за участю свідка ОСОБА_10 на фото № 3 зображений ОСОБА_3 . Додаток до протоколу відеозапис, який відтворено в судовому засіданні.

Cуд бере до уваги, що відеозапис є допоміжним засобом фіксації результатів слідчої дії.

- протокол допиту свідка ОСОБА_11 від 06.06.2025 року, який було проведено слідчим в ОВС СВ УСБУ в Закарпатські області ОСОБА_21 . Під час слідчої дії здійснювалась відеофіксація даної слідчої дії відеокамерою марки «Sony» із збереженням інформації на оптичному диску DVD-R диск. Додаток до протоколу відеозапис збережений на DVD-R диск, який відтворено в судовому засіданні.

- Протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімком від 06.06.2025 року відповідно до якого свідок ОСОБА_11 серед пред`явлених осіб на фотознімках впізнав особу під фото № 3 , як таку, що є гр. ОСОБА_3 , який є військовослужбовцем в/ч днр НОМЕР_4 , якого свідок бачив у травні 2023 року біля селища Победа (Перемога) Донецької області під час зміни на бойовому чергуванні. Особу впізнав за сукупністю ознак: формою вуха та загальними рисами обличчя. Впізнання провів слідчий в ОВС 1 відділення слідчого відділу УСБУ в Закарпатські області ОСОБА_21 . Під час проведення слідчої дії використовувались технічні засоби: віде камера «Sony» . Відповідно до довідки про осіб, які зображені на фотокартках, що пред`являються для впізнання за участю свідка ОСОБА_11 на фото № 3 зображений ОСОБА_3 . Додаток до протоколу відеозапис, який відтворено в судовому засіданні.

Cуд бере до уваги, що відеозапис є допоміжним засобом фіксації результатів слідчої дії.

Аналізуючи вищезазначені письмові докази, досліджені в ході судового розгляду , зокрема протоколи слідчих дій, суд визнає їх належними та допустимими доказами, складені відповідно до вимог КПК України

Окрім того, суд зазначає, що вимоги до оформлення протоколу, який фіксує хід і результати проведення процесуальної дії визначені в ст. 104 КПК України.

Також суд враховує, що вказані свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 знали ОСОБА_3 який був військовослужбовцем та брав участь в незаконних збройних формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та в збройних формуваннях держави-агресора, зазначили, що впізнали засудженого на фотозображенні. Такі їхні свідчення не є показаннями з чужих слів, оскільки вони повідомляли відому саме їм інформацію, а не інформацію, отриману від третіх осіб.

Вказані свідки повідомляли суду інформацію, яку сприймали особисто, тому й підстав стверджувати про порушення ст. 97 КПК немає.

Окрім того, судом в ході судового розгляду справи оглянуто речові докази, виявлені військовослужбовцями ЗС України, а саме : Посвідчення водія № НОМЕР_7 видане на ОСОБА_3 ; Посвідчення ОСОБА_3 «Ветерана бойових дій» (мовою оригінала: "Удостоверение ветерана боевых действий" видане міністерством оборони рф, а саме начальником відділу кадрів в/ч НОМЕР_3 - серії РМ N?346307, які зберігаються у сейф- пакеті №100320691.

Згідно ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюютьнаявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 КПК України процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Частиною 1 статті 86 КПК України передбачено, що доказ вважається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Таким чином, досліджені письмові та речові докази суд визнає належними і допустимими доказами, оскільки останні відповідають вимогам КПК України , а безпосередньо порушень вимог ст.ст. 87,99 КПК України, судом не встановлено та сторонами не доведено, дослідженими доказами в їх сукупності підтверджуються, як дата, час, місце, так і спосіб вчинення злочину, тобто обставини встановлені ст.91 КПК України.

Судом досліджені документи, які характеризують особу обвинуваченого:

- паспорт громадянина України серії НОМЕР_8 виданий 23.04.2002 року Кіровським РВД МУУМВС України в Донецькій області на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в якому зазначено, що ОСОБА_3 , народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Р. Люксембург, Новоазовського району, Донецької області.

Відповідно, обвинувачений ОСОБА_3 є громадянином України, досягнув віку кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, яке передбачене ч. 7 ст. 111-7 КК України, а відтак є суб`єктом кримінального правопорушення.

- Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №746 від 11.09.2009 року вбачається, що обвинувачений ОСОБА_3 перебуває у зареєстрованому шлюбі з гр. Лавріщева (Фогельзанг) з 11.09.2009 року;

- Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №4 від 11.01.2010 року встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 є батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_5

- Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 10.06.2025 року № 430737944 квартира за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної спільної часткової власності в розмірі 14 частки належить ОСОБА_3 .

-згідно довідки про судимість №25161462662361247277 від 12.06.2025 року наявні відомості щодо обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення до кримінальної відповідальності.

-згідно довідки про судимість №25163512432341236025 від 12.06.2025 року наявні відомості щодо обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення до кримінальної відповідальності.

- довідка №1787 від 11.06.2025 року, згідно якої ОСОБА_3 за медичною допомогою в КНП «Медичний центр з профілактики та лікування залежності м. Краматорськ» не звертався. Під динамічним спостереженням у лікаря не перебуває. Відомостей про надання медичної допомоги в інших закладах немає.

- довідка №1397 від 11.06.2025 року КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня м. Слов`янськ», згідно якої ОСОБА_3 послугу з психіатричної допомоги у КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня м. Слов`янськ» не отримував.

- згідно інформації наданої Головним управлінням державної міграційної служби України в Донецькій області №1401.16-367/14.2-25 від 04.02.2025 вбачається, що за наявними обліками ГУ ДМС у Донецькій області та наявними БД Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами ДМС України відомості щодо виходу або втрати громадянства України відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутні.

- згідно інформації наданої Центральною виборчою комісією №21-24/225 від 24.01.2025 року вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на вказаних виборах не реєструвався кандидатом у народні депутати України та не обирався народним депутатом України. Відомостей про обрання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 депутатом місцевої ради, сільським, міським головою на вказаних виборах до Центральної виборчої комісії не надходило.

- Згідно довідки з Головного сервісного центру МВС Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській, Івано-Франківській, та Закарпатських областях №31/28/16-1140-2025 від 23.01.2025 року вбачається, що згідно Єдиного державного реєстру МВС громадянину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 28.01.2009 було видано центром N? 2 надання послуг, пов`язаних з використанням автотранспортних засобів, з обслуговування м. Донецьк посвідчення водія на право керування транспортними засобами серії НОМЕР_9 , категорії «В, С». Статус вказаного посвідчення водія «виданий».

Даний доказ буде враховано судом як обставина, яка характеризує особу обвинуваченого.

Отже, суд визнає здобуті по даній справі докази допустимими, оскільки вони отримані в порядку, встановленому КПК України. Доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, судом не встановлено.

Стороною захисту в судовому засіданні не заявлено про недопустимість доказів.

За змістом статей 86-87 КПК України, ключовою умовою визнання доказів недопустимими є встановлення факту їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. При цьому, зібрані таким шляхом докази не можуть бути використані при прийнятті процесуальних рішень і на них не може посилатись суд при ухваленні судового рішення, оскільки це порушує право особи на справедливий судовий розгляд.

Перевірка доказів на їх допустимість є однією з найважливіших гарантій забезпечення прав і свобод людини в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі. З огляду на це, суд має детально аналізувати надані сторонами докази на предмет їх допустимості.

Судом було вжито передбачені законом заходи для допиту усіх свідків, зазначених стороною обвинувачення та захисту, а також досліджені всі докази надані учасниками кримінального провадження.

Згідно ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, та сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду доказів.

Згідно ст. 84 КПК України:

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому ним Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Згідно ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Згідно ст.370 КПК України, судове рішення ухвалюється судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженим під час судового розгляду.

Відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, в рішенні «Коробов проти України» ЄСПЛ зазначив, що при оцінці доказів Суд як правило застосовує критерій доведеності вини поза розумним сумнівом, та така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Показання свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , надані в порядку ч. 11 ст. 615 КПК України разом з письмовими доказами у кримінальному провадженні повністю доводять добровільність дій обвинуваченого ОСОБА_3 у участі в незаконних збройних формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та в збройних формуваннях держави-агресора та надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

У складів кримінального правопорушення за ч.7 ст.111-1 КК важливе значення має добровільність.

Лише самого факту добровільного зайняття громадянином України однієї із таких посад достатньо для кваліфікації відповідних дій за частиною 7 ст. 111-1 КК України. Адже суспільна небезпечність їх є очевидною: особа допомагає агресору створити вертикаль незаконних органів влади. Саме така вертикаль є основою функціонування державного механізму загалом.

Державою-агресором за загальним визначенням є країна, яка першою застосовує збройну силу проти іншої країни, тобто тим самим вчиняє агресію.

Державою-агресором може бути визнана не лише одна країна, а група країн, в т.ч. пов`язаних між собою угодами про військову допомогу.

При кваліфікації злочинів за ст.111-1 КК державою-агресором наразі вважається російська федерація. При цьому враховуються, зокрема, постанова Верховної Ради України від 27.01.2015 № 129-VIII[2], Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022[3], затверджений Законом України № 2102-IX від 24.02.2022.

У кримінальному праві добровільним вважається діяння, яке вчинено при можливості вибрати декілька варіантів поведінки, з урахуванням сукупності обставин, які можуть виключати кримінальну протиправність за приписами статей 39, 40 КК України.

Доказів стосовно того, що ОСОБА_3 брав участь в незаконних збройних формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та в збройних формуваннях держави-агресора та надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, не добровільно, а через фізичний та психічний примус з боку окупаційних військ країни-терориста рф, суду не надано .

Фізичний чи психічний примус і крайня необхідність є обставинами, які за певних умов виключають кримінальну протиправність діянь, передбачених ст. 111-1 КК, відповідно до статей 39 і 40 КК України.

Суду не надано доказів, що обвинувачений ОСОБА_3 брав участь в незаконних збройних формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та в збройних формуваннях держави-агресора та надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, під безпосереднім впливом:

а) фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками (йдеться про катування - в розумінні ст. 127 КК, тобто спричинення сильного фізичного болю, побої, мучення тощо з певною метою);

б) фізичного примусу, внаслідок якого вона могла керувати своїми діями, а також психічного примусу, за сукупності таких умов: такі дії цієї особи були необхідними для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожувала їй чи охоронюваним законом правам її або інших осіб, або суспільним інтересам чи інтересам держави, цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами та при цьому не було спричинено більш значної шкоди, ніж відвернена шкода (або, хоча шкода була і більш значною, але внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, особа не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці). Шкала видів шкоди відсутня, але є один виняток - шкода життю людини завжди є більш значною, ніж шкода, не пов`язана з посяганням на життя людини; при цьому життя однієї людини не може цінуватися вище, ніж життя іншої.

При цьому, покази свідків надані в порядку ч. 11 ст. 615 КПК України об`єктивно вказують на добровільність дій ОСОБА_3 .

Ніяких об`єктивних даних, які б свідчили про те, що до ОСОБА_3 застосовувалися заходи фізичного та/або психічного примусу, внаслідок застосування якого ОСОБА_3 брав участь в незаконних збройних формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та в збройних формуваннях держави-агресора та надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України - суду не надано.

З досліджених судом доказів, зазначених вище, встановлено, що ОСОБА_3 діяв добровільно. Докази, що його примушували брати участь в незаконних збройних формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та в збройних формуваннях держави-агресора та надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України за встановлених вище судом обставин, відсутні.

Правові підстави вважати, що встановлені судом обставини вчинення ОСОБА_3 зазначених вище дій не є кримінальним правопорушенням, у суду відсутні.

Дослідивши наведені вище докази, суд не знайшов підтвердження того, що ОСОБА_3 був вимушений брати участь в незаконних збройних формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та в збройних формуваннях держави-агресора та надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України та діяв під фізичним чи психічним примусом з боку осіб, які представляли іноземну державу - росію. Так, показаннями свідків підтверджується саме добровільна участь ОСОБА_3 в незаконних збройних формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та в збройних формуваннях держави-агресора та надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України за відсутності фізичного чи психічного примусу.

Зібрані у справі докази свідчать про те, що ОСОБА_3 добровільно, будучи громадянином України, брав участь в незаконних збройних формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та в збройних формуваннях держави-агресора та надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 7 ст. 111-1 КК. При цьому збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин, а також вчинення кримінального правопорушення під впливом погрози, тиску чи примусу, належними і допустимими доказами не підтверджено.

У частині 7 ст. 111-1 КК України передбачено відповідальність за вчинення громадянином України добровільного зайняття посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, а також добровільна участь громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора чи надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. Суспільна небезпечність таких дій полягає в тому, що особа допомагає агресору створити вертикаль незаконних органів влади, яка є основою функціонування державного механізму загалом. Саме така форма колабораційної діяльності порівняно з іншими, передбаченими в частинах 2 та 5 цієї статті, визнається законодавцем найбільш суспільно небезпечною.

З огляду на формулювання диспозиції ч. 7 ст. 111-1 КК України, сам факт добровільної участі в незаконних збройних формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та в збройних формуваннях держави-агресора та надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є достатнім для кваліфікації відповідних дій за цією кримінально-правовою нормою.

Суд враховує, що не було надано доказів про застосування до обвинуваченого психічного та фізичного примусу, у чому саме міг полягати фізичний примус, та осіб, які здійснювали на обвинуваченого тиск і за яких обставин.

Крім того, матеріали справи не містять того, що ОСОБА_3 постійно перебував під психічним примусом.

Натомість суду не надано доказів, що ОСОБА_3 будучи громадянином України, вчинив дії, що ставляться йому у провину, під безпосереднім впливом фізичного примусу, унаслідок якого він не міг керувати своїми вчинками, чи психічного примусу за умови, що такі дії були необхідними для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожувала йому чи охоронюваним законом його правам або правам інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в цій обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено більш значної шкоди, ніж відвернена шкода (або, хоча шкода була і більш значною, але внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, особа не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці).

Разом з цим, надані прокурором докази і досліджені протоколи допиту свідків в порядку ч. 11 ст. 615 КПК України об`єктивно вказують на добровільність дій ОСОБА_3 .

Жодних об`єктивних даних, які б свідчили про те, що до ОСОБА_3 з боку будь-кого з осіб держави-агресора застосовувався фізичний та/або психічний примус, внаслідок застосування яких/якого він вчинив інкриміновані йому дії, суду не надано.

Крім того, суд зауважує, що досліджені докази свідчать, що ОСОБА_3 діяв добровільно, а будь-які докази про примушування його до вчинення таких дій, за встановлених вище судом обставин, відсутні.

Суд враховує, що звернень ОСОБА_3 після 24.02.2022 року по теперішній час до регіональних органів СБУ із заявами про вчинення неправомірних дій щодо нього з боку представників збройних сил, фсб або окупаційної влади держави-агресора не зафіксовано, що підтверджується інформацією наданою начальником відділу Департаменту військової контррозвідки СБ України ОСОБА_23 .

Об`єктивних даних, які б давали суду підстави вважати, що ОСОБА_3 діяв не добровільно, виконував обов`язки під психічним впливом та фізичним примусом, та такі дії були необхідними для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожувала йому чи іншим особам, або інтересам держави, суду не надано.

Не залишилося поза увагою суду й те, що воєнний напад на Україну, окупація території Донецької області та встановлення на цій території окупаційних органів влади мали відкритий характер, а тому ОСОБА_3 , будучи громадянином України, з огляду на його вік та достатній життєвий досвід, очевидно, усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав їх суспільно-небезпечні наслідки і бажав їх настання, тобто діяв з прямим умислом.

Зазначене, а також факт добровільної участі в незаконних збройних формуваннях, факт його перебування на тимчасово окупованій території є підтвердженням невимушеності його поведінки, відсутності будь-якого примусу стосовно нього . Отже, його дії були цілком добровільними.

Заслухавши поясненя захисника, перевіривши надані стороною обвинувачення докази, оцінюючі кожний досліджений в судовому засіданні доказ окремо з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів -з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_3 у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України у відповідності до критерія доведеності вини поза розумним сумнівом.

Окрім того, у відповідності до ч.4 ст.95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.

Отже, дослідивши й зіставивши наявні у кримінальному провадженні фактичні дані, оцінивши їх в аспекті ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості й достовірності, а також з`ясувавши передбачені ст. 91 вказаного Кодексу обставини, що належать до предмета доказування, суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України.

Отже, оцінивши досліджені в судовому засіданні докази у їх сукупності, суд вважає повністю доведеним висунуте ОСОБА_3 обвинувачення за ч.7 ст. 111-1 КК України.

Недопустимості доказів згідно вимог ст.ст. 87-89 КПК України судом не встановлено. Порушень вимог КПК України, які б могли спростувати висновки суду під час розгляду справи судом встановлено також не було.

Кваліфікація дій:

Юридична оцінка інкримінованого діяння є обов`язком суду, який у цій частині не тільки перевіряє правильність кваліфікації дій стороною обвинувачення, а й констатує, з огляду на таку оцінку, наявність підстав для визнання особи винуватою у вчиненні інкримінованого злочину.

Згідно ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно - небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом. Таким чином реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинений злочин.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 05.04.2018 у справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю та змістом кваліфікація кримінальних правопорушень завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.

Склад кримінального правопорушення - це сукупність об`єктивних та суб`єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретне кримінальне правопорушення.

Кримінальна відповідальність передбачає законно обґрунтований обов`язок обвинуваченого, який вчинив кримінальне правопорушення, відповідальність за яке передбачена КК України, піддатися осуду з боку держави і бути покараним у повній відповідності із законом.

Дії ОСОБА_3 суд кваліфікує, як добровільну участь громадянина України в незаконних збройних формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та в збройних формуваннях держави-агресора та надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбачене ч.7 ст. 111-1 КК України.

Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинене кримінальне правопорушення, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим засудженим, так і іншими особами.

Зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду. Оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання виправлення засудженого.

У справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03) зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Обвинувачений на момент вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність, будь-яким психічним захворюванням чи тимчасовим розладом психічної діяльності на той час не страждав, не страждає на такі і в теперішній час, поводиться адекватно. Тому суд визнає його осудним та відповідальним за скоєне.

Відповідно до Указу Президента України ОСОБА_24 від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану на території України», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє до тепер.

Відповідно до ч. 7 ст. 111-1 КК України Добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, а також добровільна участь громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора чи надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, - караються позбавленням волі на строк від дванадцяти до п`ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.

Обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 .

Обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 відповідно до статті 66 КК України не встановлено.

Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_3 судом згідно статті 67 КК України встановлено вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.

Щодо призначення покарання.

При призначенні обвинуваченому виду та міри покарання суд враховує загальні засади призначення покарання, тобто призначає покарання в межах, установлених у санкції частини статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин та відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року Про практику призначення кримінального покарання, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із класифікації злочинів (ст.12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення.

Відповідно до ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Суд враховує, що юридична відповідальність особи, відповідно до ч.2 ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер.

Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом`якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини).

В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […] має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов`язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].

Отже, принцип домірності зобов`язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).

Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч.1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.

Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_3 покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, вчинений умисно та особу обвинуваченого ОСОБА_3 який раніше не судимий, згідно довідки №1787 від 11.06.2025 року, ОСОБА_3 за медичною допомогою в КНП «Медичний центр з профілактики та лікування залежності м. Краматорськ» не звертався. Під динамічним спостереженням у лікаря не перебуває; згідно довідки №1397 від 11.06.2025 року ОСОБА_3 послугу з психіатричної допомоги у КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня м. Слов`янськ» не отримував , наявність обставин, що обтяжують покарання та відсутність обставин, що пом`якшують покарання.

Зважаючи на положення статті 50 КК України якою встановлено, що «покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами», на положення статті 65 КК України, якою встановлено, що «особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень», враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого ОСОБА_3 , який вчинив даний злочин умисно, усвідомлюючи свої дії, які полягли у добровільній участі громадянина України в незаконних збройних формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та в збройних формуваннях держави-агресора та надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, відсутність пом`якшуючих та наявність обтяжуючих обставин покарання, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_3 , покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбачене ч.7 ст. 111-1 КК України у вигляді позбавлення волі на певний строк з призначенням додаткового покарання, визначеного санкцією ч. 7 ст. 111-1 КК України як обов`язкового, у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, правоохоронних органах України чи займатися діяльністю, пов`язаною з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування та з призначенням додаткового покарання, визначеного санкцією ч. 7 ст. 111-1 КК України як альтернативне, у виді конфіскації всього майна, яке є його особистою власністю.

Крім того, суд зауважує, що відсутність відомостей щодо виявлення у винного майна на час розгляду справи само по собі не є підставою незастосування конфіскації майна, оскільки майно, яке підлягає конфіскації, може бути виявлено при виконанні вироку.

Також, призначаючи покарання суд враховує, що згідно ч.1 ст.59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого і що згідно ч.2 ст.52 КК України конфіскація майна відноситься до додаткових видів покарання.

При цьому, визначаючи розмір основного призначеного покарання, суд враховує той факт, що ОСОБА_3 , як громадянин України, вчинив злочин в період встановленого в Україні воєнного стану, що суперечить порядку, встановленому Конституцією України, і що свідчить про те, що злочин має підвищену суспільну небезпечність, вчинив цей злочин умисно, а тому суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого не можливе без реального відбування покарання, а тому положення ст. 75 КК України не застосовує.

З огляду на вчинення ОСОБА_3 , суспільно-небезпечного кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ Національної безпеки України, а також відсутність обставин, передбачених ст. 66 КК України, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, з огляду на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду, висловлену у постанові від 29.01.2024 у справі № 183/184/23 (провадження № 51-5942км23) суд, при призначенні покарання ОСОБА_3 , не вбачає підстав для застосування положень ст.69 КК України і призначає покарання у виді позбавлення волі, яке слід відбути реально.

Підстав для застосування до ОСОБА_3 вимог ст.ст.69, 75 КК України суд не вбачає з огляду на особу обвинуваченого, який скоїв кримінальне правопорушення в період встановленого в Україні воєнного стану, що суперечить порядку, встановленому Конституцією України, і що свідчить про те, що злочин має підвищену суспільну небезпечність .

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, зазначено, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Системний аналіз вимог закону України про кримінальну відповідальність свідчить про те, що, крім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суду потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням, водночас належним чином умотивувати таке рішення, дослідивши й оцінивши всі обставини, що мають значення для справи, та врахувати, що ст. 75 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.

Статті 65-75 КК є кримінально-правовими нормами, що встановлюють загальні засади та правила призначення покарання, звільнення від його відбування.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Дане остаточне покарання (позбавлення волі), на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09 червня 2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24 березня 2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29 листопада 2007 р.).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Саме таке покарання на думку суду буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 , та попередження нових кримінальних правопорушень.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Призначаючи додаткове покарання суд виходить із наступного.

При призначенні виду додаткового покарання суд враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у своїй постанові від 02 лютого 2022 року у справі №344/16025/18, в якій він зазначив, що рішення суду про позбавлення такого права має бути чітко і ясно сформульоване в резолютивній частині вироку для того, щоб не виникало жодних сумнівів під час його виконання. Якщо в санкції статті Особливої частини КК визначено характер посади або вид (рід) діяльності, то формулювання покарання у вироку має точно відповідати змісту цієї санкції. Якщо ж покарання у санкції зазначене в загальній формі (наведене у формулюванні, що використовується у ст. 55 КК), суд повинен конкретизувати правову заборону і точно зазначити (описати, окреслити) у вироку характер та коло тих посад або вид (рід) тієї діяльності, права обіймати які чи займатися якою він позбавляє засудженого. Більше того, покарання має формулюватися таким чином, щоб засуджений не мав права обіймати зазначені у вироку посади або займатися забороненою діяльністю в будь-якій галузі (сфері), а також був позбавлений можливості обіймати такі посади або займатися такою діяльністю, які за змістом (характером) і обсягом повноважень є аналогічними тим, з якими було пов`язане вчинення кримінального правопорушення.

При визначенні виду додаткового покарання суд також враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у своїй постанові від 30.01.2025 у справі № 644/4388/23 (провадження № 51-4564км24), за якою той факт, що обвинувачений за колабораційну діяльність (ч. 7 ст. 111-1 КК) під час окупації займав посаду в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, свідчить про необхідність призначення додаткового покарання у виді позбавлення права займатися правоохоронною діяльністю та працювати в правоохоронних органах.

Оскільки відповідно до пред`явленого обвинувачення, визнаного судом доведеним, ОСОБА_3 під час окупації брав добровільну участь в незаконних збройних формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та в збройних формуваннях держави-агресора та надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, то суд визнає за необхідне призначити ОСОБА_3 додаткове покарання, яке позбавляє його права обіймати посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, правоохоронних органах України чи займатися діяльністю, пов`язаною з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування.

Тому суд призначає додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, правоохоронних органах України чи займатися діяльністю, пов`язаною з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування на строк 11 (одинадцять) років.

Висновок в частині призначеного основного і додаткового покарання узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року).

Суд переконаний, що за викладених вище обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого, призначене судом покарання буде цілком справедливим та пропорційним, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.

Запобіжний захід

Відповідно до абз. 8 п. 2 ч. 3 та абз. 13 п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК у разі визнання особи винуватою у мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначається рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження та мотиви його ухвалення.

Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду від 31.07.2025 року щодо обвинуваченого ОСОБА_3 в межах кримінального провадження обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Цивільний позов не заявлявся.

Процесуальні витрати

Згідно ч. 1 ст. 126 КПК України суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку або ухвалою.

Питання про судові витрати судом вирішується відповідно до ст. 124 КПК України.

У відповідності до ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на з алучення експерта.

Матеріали кримінального провадження не містять документально підтвердженні витрати держави на проведення експертиз.

Речові докази і арешт майна

Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до вимог ч. 9 ст. 100 КПК України.

Згідно ч. 9 ст. 100 КПК України питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.

Згідно п. 7 ч. 9 ст. 100 КПК України, документи, що є речовими доказами, залишаються у матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 369-371, 373-376 КПК України, суд , -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст. 111-1 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 13 ( тринадцять) років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, правоохоронних органах України чи займатися діяльністю, пов`язаною з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування на строк 11 (одинадцять) років з конфіскацією всього належного йому майна в дохід держави.

Запобіжний захід ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вигляді тримання під вартою до вступу вироку в законну силу залишити без змін.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 рахувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто з дня фактичного взяття його під варту.

Речові докази по справі :

-Посвідчення водія № НОМЕР_7 видане на ОСОБА_3 ; Посвідчення ОСОБА_3 «Ветерана бойових дій» (мовою оригінала: "Удостоверение ветерана боевых действий" видане міністерством оборони рф, а саме начальником відділу кадрів в/ч НОМЕР_3 - серії РМ N?346307, які зберігаються у сейф- пакеті №100320691- після набрання вироком законної сили залишити зберігати при матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня його проголошення, а особою, яка перебуває під вартою в той же строк із моменту отримання його копії.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку суду після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні.

Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_1