Decision № 140792977, 16.10.2026, Commercial Court of Chernivtsi Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Чернівці

16 жовтня 2026 рокуСправа № 926/3524/25Суддя Господарського суду Чернівецької області Світлана Гушилик, за участю помічника судді Петровської В.С., яка за дорученням судді виконує повноваження секретаря судового засідання, розглянувши справу №926/3524/25

За позовом Чернівецької обласної прокуратури (58001, м.Чернівці, вул.Кордуби, 21-А)

в інтересах держави в особі: Західного офісу Держаудитслужби (79007, м.Львів, вул.Костюшка, 8)

До відповідачів:

1) Приватного підприємства Укрнам (59000, Чернівецька обл., Чернівецький р-н м.Сторожинець, вул.Шевченка, 33)

2) Департаменту інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради (58029, м.Чернівці, вул.Героїв Майдану, 176)

За участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Південно-західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України (29001, Хмельницька обл., м.Хмельницький, вул.Героїв Майдану, б.12, поверх 8)

Про визнання договору недійсним та стягнення 3107962,80 грн

За участі представників:

Від прокурора: Маріуца Р.А.

Від позивача: не з`явився

Від відповідача 1: не з`явився

Від відповідача 2: Фуркал С.О. представник (витяг з ЄДР)

Від третьої особи: не з`явився

СУТЬ СПОРУ: Чернівецька обласна прокуратура в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби звернулась до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Приватного підприємства Укрнам та Департаменту інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради з вимогою про визнання договору №176 від 27.09.2021 року на поточний ремонт вул.Небесної Сотні від вул.Комарова до будинку 22 (відновлення від ділянки верхнього шару покриття) в м.Чернівці недійсним та стягнення в дохід державного бюджету коштів в розмірі 3107962,80 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що ПП Укнарм допущено порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене п.1 ст.50, п.4 ч.2 ст.6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", що підтверджено рішенням Адміністративної колегії Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №72/92-р/к від 25.07.2025 року.

Отже, продовжує прокурор, дії ПП Укрнам спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а відтак, суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки порушує правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, не сприяє, а навпаки, обмежує розвиток конкуренції у державі, а тому договір №176 від 27.09.2021 року на поточний ремонт вул.Небесної Сотні від вул.Комарова до будинку 22 (відновлення від ділянки верхнього шару покриття) в м.Чернівці підлягає визнанню недійсним, із застосуванням наслідків недійсності цього договору, шляхом стягнення з відповідача 1 на користь відповідача 2 коштів, отриманих за результатами виконання даного договору, у розмірі 3107962,80 грн, та в подальшому стягненню з відповідача 2 - в дохід держави на підставі ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України.

20.10.2025 року відділом документального та інформаційного забезпечення суду зареєстровано матеріали позовної заяви за вх.№3524, які відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано судді Гушилик С.

Ухвалою суду від 22.10.2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Південно-західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, призначено підготовче засідання на 13.11.2025 року.

05.11.2025 року від представника позивача надійшли пояснення у справі (вх.№4565), в яких зазначає, що не здійснював контрольних заходів, якими були б виявлені порушення при проведенні закупівлі, які є предметом спору, разом з тим, не заперечує щодо заявлених вимог прокурора, та просить розглядати справу без участі його представника (т.1 а.с.70).

12.11.2025 року від відповідача - 2 надійшов відзив на позовну заяву (вх.№4709), в якому заперечує щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що під час проведення торгів йому не було відомо про здійснення відповідачем 1 антиконкурентних дій, вважає, що визнання договору недійсним може призвести до негативних наслідків для самого департаменту та територіальної громади (т.1 а.с.71-88).

Ухвалою суду від 13.11.2025 року відкладено підготовче засідання на 03.12.2025 року.

13.11.2025 року від прокурора надійшла відповідь на відзив (вх.№4722), в обґрунтування якої зазначає, що договір, який укладено за підсумками процедури відкритих торгів, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями учасників, підлягає визнанню недійсними, так як, завідомо суперечить інтересам держави (т.1 а.с.100-105).

03.12.2025 року від представника відповідача 1 надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи (вх.№5044) та клопотання про відкладення підготовчого засідання (вх.№4127), у зв`язку із чим, ухвалою суду від 03.12.2025 року відкладено підготовче засідання на 18.12.2025 року.

Ухвалою суду від 18.12.2025 року зупинено провадження у справі до розгляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/3456/23 та оприлюднення повного тексту постанови.

14.08.2026 року судом здійснено нагадування сторонам про обставини зупинення розгляду справи (вих.№640/26).

18.08.2026 року від Департаменту інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради надійшла заява (вх.№3987) та від Чернівецької обласної прокуратури 19.08.2026 року (вх.№4031 від 19.08.2026р.), в яких сторони зазначають про усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі (т.2 а.с.7-26, 27-34).

Ухвалою суду від 25.08.2026 року поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 11.09.2026 року.

Ухвалою суду від 11.09.2026 року підготовче засідання відкладено на 30.09.2026 року.

Ухвалою суду від 30.09.2026 року закрито підготовче засідання та призначення справу до розгляду по суті на 16.10.2026 року.

В судове засідання 16.10.2026 року відповідач 1 та третя особа повторно не з`явились, причини неявки суду не повідомили, хоча належним чином повідомлені про місце, дату та час судового засідання.

Прокурор у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі.

В свою чергу, представник відповідача 2 просив відмовити в задоволенні позовних вимог підстав викладених у відзиві на позов.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, проте, з урахуванням поданої у своїх письмових поясненнях стосовно позовних вимог, заяві про розгляд справи без його участі, суд розглядає справу по суті без участі представника позивача.

Представник відповідача 1 та третьої особи в судове засідання у черговий не з`явились, причини неявки суду не повідомили, хоча належним чином повідомлені про місце, дату та час судового засідання.

Суд зазначає про належне виконання ним обов`язку щодо повідомлення усіх учасників справи про час, дату та місце розгляду справи, зокрема відповідача 1 та третю особу повідомлено шляхом скерування ухвал суду до їх Електронного кабінету в системі Електронний суд, довідки про отримання яких містяться в матеріалах справи.

До того ж суд додатково здійснив заходів щодо надіслання ухвал суду поштовим зв`язком на юридичну адресу відповідача 1, яка підтверджується витягом з ЄДР: 59000, Чернівецька обл., Сторожинецький р-н, м. Сторожинець, вул.Шевченка, б.33. Водночас, суд зауважує на тому, що вся судова кореспонденція по даній справі, що була надіслана на вищезазначену адресу, повернулася до суду не врученою адресату.

Частиною 2 статті 17 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

Частинами 2, 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п.4 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за місцезнаходженням.

За загальними вимогами п.91 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року №270, інформація про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу надсилається адресату у вигляді смс-повідомлення за номером мобільного телефону, зазначеним на поштовому відправленні, поштовому переказі, а у разі відсутності номера мобільного телефону - шляхом вкладення до абонентської поштової скриньки бланку повідомлення встановленого зразка.

Рекомендовані поштові відправлення підлягають доставці до дому (п.92 правил). Вручення рекомендованих листів з позначкою "Судова повістка" в об`єкті поштового зв`язку не передбачено (п.102 правил).

У разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження, відправлення "EMS" - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод. За письмовою заявою відправника/адресата строк зберігання поштових відправлень, внутрішніх поштових переказів може бути продовжений за додаткову плату до двох місяців з дня надходження до об`єкта поштового зв`язку місця призначення. У разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" або "Адміністративна послуга" рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою у порядку, визначеному у пунктах 99, 99-1, 99-2, 99-3, 106 та 114 цих Правил, із зазначенням причини невручення (п.116 правил).

Здійснення зберігання рекомендованих листів із позначкою "Судова повістка", які не вручені під час доставки до дому із причин відсутності адресата, правилами не передбачено, а отже, повернення такого повідомлення із зазначенням причини невручення закінчення встановленого строку зберігання, суперечить вимогам правил, та фактично відповідає причині повернення у зв`язку з відсутністю адресата.

Аналізуючи зазначені вище положення правил надання послуг поштового зв`язку, слід дійти висновку, що повернення судових рішень із проставленням у поштовому повідомленні відмітки про закінчення строку зберігання поштового відправлення, є підтвердженням відсутності особи адресата за адресою, а отже, день проставлення такої відмітки в поштовому повідомленні, слід вважати днем вручення судового рішення в порядку п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

Сам лише факт неотримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною пропуску строку на подання зокрема відзиву на позов, оскільки зумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), а також Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі №913/879/17, від 21.05.2020 року у справі№10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021 року у справі №911/3142/19, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Також, суд зазначає, що у відповідності до п.1 ч.6 ст.6 ГПК України, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Відповідач та третя особа позивача, які є юридичними особами, мають зареєстрований електронний кабінет в системі Електронний суд, про що в матеріалах справи містяться довідки про доставку ухвал суду до їх електронних кабінетів.

Додатково суд наголошує на тому, що відповідач та третя особа не були позбавлені можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Чернівецької області та визначеними у них датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво їх інтересів в судових засіданнях.

До того ж, суд розміщував оголошення про виклик відповідача 1 до суду на сайті Судової влади України, де останній теж мав можливість ознайомитись з інформацією про рух даної справи.

Також варто наголосити, що суд відкладав підготовче засідання за клопотанням адвоката відповідача 1 та надав останньому можливість ознайомитись з матеріалами справи.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1, п.1 ч.3 ст.202 ГПК України).

Відповідно до ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Судом враховується, що за приписами ст.129 Конституції України, ст.2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст.202 ГПК України).

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020 року у справі №914/6968/16.

З наведеного суд констатує про повідомлення відповідача 1 та третьої особи належним чином про час, дату та місце розгляду справи, однак, своїми процесуальними правами останні не скористалися, отже суд приходить висновків про можливість розгляду справи за відсутності їх представників за наявними у справі документами.

Дослідивши всі докази та з`ясувавши обставини справи, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у ст.129 Конституції України та ст.ст.13, 14, 74 ГПК України, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ГПК України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених у ст.ст.2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

В силу норм ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17.07.1997p. і набула чинності в Україні 11.09.1997p.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Суд з метою належного виконання свого процесуального обов`язку щодо розгляду справи по суті, керується п.10 ч.3 ст.2 ГПК України, що кореспондується із ст.129 Конституції України, за якою однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи.

У відповідності до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і без стороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти цього кримінального обвинувачення.

Завдання господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

З урахуванням вищевикладеного, справа розглянута в межах розумних строків.

Заслухавши прокурора, представників позивача та відповідача 2, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Департаментом інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради 13.08.2021 року здійснено оголошення про проведення торгів за ідентифікатором UA-2021-08-13-005071-a (поточний ремонт вул.Небесної Сотні від вул.Комарова до будинку №22 (відновлення ділянки верхнього шару покриття) в м.Чернівці) в період до 01.11.2021 року.

За результатами проведених торгів на закупівлю послуг по здійсненню підрядних робіт, між Приватним підприємством Укрнам (далі відповідач 1, виконавець) та Департаментом інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради (далі відповідач 2, замовник) укладено договір на поточний ремонт вул.Небесної Сотні від вул.Комарова до будинку №22 (відновлення ділянки верхнього шару покриття) в м.Чернівці №176 від 27.09.2021 року (далі договір), згідно якого, виконавець приймає на себе обов`язки із надання послуг з поточного ремонту по вул.Небесної Сотні від вул.Комарова до будинку №22 (відновлення ділянки верхнього шару покриття) в м.Чернівці, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги на умовах цього договору (т.1 а.с.12-14).

Згідно п.п.3.1, 3.2 договору, ціна цього договору становить 3226995,00 грн, з урахуванням ПДВ за рахунок коштів бюджету Чернівецької міської територіальної громади. Ціна цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.

Термін надання послуг до 01.11.2021 року. Місце надання послуг м.Чернівці, вул.Небесної Сотні від вул.Комарова до будинку №22. Виконавець зобов`язаний розпочати виконання зобов`язань за договором протягом 5 робочих днів з дня підписання цього договору (п.п.5.1-5.3 договору).

Замовник, згідно п.п.6.1.1, 6.1.2 договору, зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати надані виконавцем послуги. Прийняти надані виконавцем послуги протягом 3 днів з подання актів здачі-приймання послуг до приймання, або при виявленні недоліків у наданих послугах скласти з участю виконавця акт про наявність недоліків на будь-якому етапі їх надання.

У відповідності п.6.3.1 договору, виконавець зобов`язується надавати послуги вчасно і якісно у відповідності з технічними правилами ремонту утримання міських вулиць та доріг, та згідно п.6.4 договору має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за надані послуги.

Це договір набирає чинності з дати його укладання та дії до 31.12.2021 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором. Датою укладення договору є дата підписання його сторонами (п.10.1 договору).

Під час дії договору, сторонами укладено додаткові угоди, якими: №1 від 26.10.2026 року змінено термін надання послуг до 01.12.2021 року; №2 від 18.11.2021 року зменешено ціну договору до 3107962,80 грн (т.1 а.с.15-16, 17).

Договір та додаткові угода підписані представниками сторін та скріплені їх печатками. Матеріали справи не містять доказів розірвання договору та додаткових угод.

На виконання умов договору, Департамент інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради сплатив надані ПП Укрнам послуги в розмірі 3107962,80 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: №633 від 12.11.2021 року на суму 1577882,40 грн та №685 від 18.11.2021 року на суму 1530080,40 грн.

29.09.2021 року Департаментом інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради сформовано звіт про виконання договору про закупівлю за ідентифікатором UA-2021-08-13-005071-a.

25.07.2025 року рішенням Адміністративної колегії Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, розглянуто справу №72/50-24 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у зв`язку із чим прийнято рішення №72/92-р/к, яким визнано, що Приватне підприємство Укрнам та Товариство з обмеженою відповідальністю Скорпіон-15, вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене п.1 ст.50, п.4 ч.2 ст.6 Закону України Про захист економічної конкуренції, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів під час участі у процедурі закупівлі проведених за ідентифікатором UA-2021-08-13-005071-a (п.10 резолютивної частини рішення Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №72/92-р/к від 25.07.2025 року) (т.1 а.с.19-30).

Рішенням Адміністративної колегії Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №72/92-р/к від 25.07.2025 року у справі №72/50-24 встановлено обставини, які свідчать про узгоджену поведінку ПП Укрнам та ТОВ Скорпіона-15 у торгах, що підтверджується наступним: залучено одного і того ж працівника до виконання робіт, перехід працівників між відповідачами, спільне використання матеріально-технічної бази, наявність фінансово-господарських відносин та синхронність дій учасників у справі (п.п.3.4 4.4 рішення Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №72/92-р/к від 25.07.2025 року) (т.1 а.с.21-24).

З огляду на вищезазначене, адміністративна колегія Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України в рішенні №72/92-р/к від 25.07.2025 року дійшла висновку, що дії ПП Укрнам та ТОВ Скорпіон-15 свідчать про узгодження (координацію) своєї поведінки під час участі в торгах, що стало наслідком накладення штрафу на ПП Укрнам на заявлені порушення в розмірі 68000,00 грн (п.12 резолютивної частини рішення Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №72/92-р/к від 25.07.2025 року) (т.1 а.с.29).

У відповідності до вимог Закону України Про захист економічної конкуренції, рішення адміністративної колегії Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №72/92-р/к від 25.07.2025 року у справі №72/50-24 є таким, що підлягає виконанню.

За доводами прокурора, узгодивши свою поведінку та свої тендерні пропозиції, ПП Укрнам та ТОВ Скорпіон-15 усунули конкуренцію та змагальність між собою, а отже, спотворили результат проведених торгів, порушивши право Замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, а відтак, вчинили антиконкурентні узгоджені дії, заборонені Законом України Про захист економічної конкуренції, що призвело до порушення вимог Закону України Про публічні закупівлі.

В результаті такої узгодженої поведінки під час участі в торгах не було дотримано принципів здійснення закупівель, передбачених ст.3 Закону України Про публічні закупівлі, а саме: добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії й ефективності, відкритості та прозорості на всіх стадіях закупівель.

29.09.2025 року Чернівецька обласна прокуратура звернулась до Західного офісу Держаудитслужби з листом-запитом №15-3946ВИХ-25-15-1321-25 в якому просить надати відповідь чи має намір офіс звертатись до суду про визнання недійсним договору, який укладено шляхом публічної закупівлі, одночасно із застосуванням наслідків недійсності правочину; до Департаменту інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради з листом №15-3965ВИХ-25-15-1321-25, в якому просить надати матеріали закупівель за ідентифікатором UA-2021-08-13-005071-a, акти виконаних робіт та платіжних документів та положення про департамент; до Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України за №15-3944ВИХ-25-15-1321-25 про те, чи оскаржувалось ПП Укрнам та ТОВ Сорпіон-15 рішення Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, чи сплачено ними накладені штрафи, чи має територіальне відділення повноваження щодо звернення до суду із позовними заявами, у тому числі про стягнення кошів у дохід держави згідно ст.228 ЦК України, та чи має намір звертатись із таким позовом до суду (т.1 а.с.33-35).

Управління західного офісу Держаудитслужби листом №134123-17/1955-2025 від 03.10.2025 року надала відповідь прокуратурі, в якому зазначила, що у останнього відсутні правові підстави для звернення до суду із такими вимогами (т.1 а.с.36).

03.10.2025 року Департамент інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради своїм листом №21674-25 надав прокурору витребувані у нього документи (т.1 а.с.37).

06.10.2025 року Південно - Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України у своїй відповіді №72-02/4449е на запит прокурора вказало, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, інші сторони, можуть реалізувати свої права, шляхом відшкодування шкоди внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, рішення ПП Укрнам та ТОВ Сорпіон-15 не оскаржували та штраф не сплатили (т.1 а.с.38-39).

09.10.2025 року Чернівецька обласна прокуратура звернулась із запитом до Головного управління Державної казначейської служби України в Чернівецькій області №15-4150ВИХ-25, про те, чи здійснювалось фінансування витрат за договором №176 від 27.09.2021 року за рахунок бюджетних коштів, на який Головне управління Державної казначейської служби України в Чернівецькій області листом №02-12-06/1030 від 16.10.2025 зазначило, що за даним договором здійснювалась оплата за рахунок коштів загального фонду Чернівецької міської територіальної громади в сумі 3107962,80 грн (т.1 а.с.40, 42).

Чернівецька обласна прокуратура направила лист до Західного офісу Держаудитслужби за №15-4151ВИХ-25-15-1321-25 від 09.10.2025 року, де повідомлено останнього про те, що органом прокуратури прийнято рішення про звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби (т.1 а.с.41).

Що і стало підставою для звернення прокурора з позовом про визнання договору №176 від 24.09.2021 року на поточний ремонт вул.Небесної Сотні від вул.Комарова до будинку №22 (відновлення ділянки верхнього шару покриття) в м.Чернівці недійсним та стягнення з ПП Укрнам на користь Департаменту інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради 3107962,80 грн, та в подальшому повернення цих коштів до бюджету.

Відповідач 2 заперечує щодо позиції прокурора, так як визнання договору недійсним може призвести до негативних наслідків для самого департаменту та територіальної громади (т.1 а.с.71-88).

Щодо здійснення представництва прокурором інтересів держави в особі позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст.3 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014р. №1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п.2 ч.1 ст.2 Закону №1697-VII).

Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (ч.ч.1, 3 ст.4 ГПК України).

У господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (ч.3 ст.41 ГПК України).

Статтею 1311 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді встановлені у Законі №1697-VII, ч.3 ст.23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини; наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 ч.4 ст.23 Закону №1697-VII).

Згідно із ч.4 ст.53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст.174 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019р. у справі №826/13768/16, від 05.03.2020р. у справі №9901/511/19, від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18, від 06.07.2021р. у справі №911/2169/20, від 21.06.2023р. у справі №905/1907/21).

Встановлена Законом №1697-VII умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений ч.4 ст.23 Закону №1697-VII обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору, і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019р. у справі №826/13768/16, від 15.01.2020р. у справі №698/119/18, від 11.02.2020р. у справі №922/614/19, від 28.09.2022р. у справі №483/448/20, від 08.11.2023р. у справі №607/15052/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови ВП ВС від 20.11.2018р. у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019р. у справі №915/478/18, від 26.06.2019р. у справі №587/430/16-ц, від 18.03.2020р. у справі №553/2759/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 23.11.2021р. у справі №359/3373/16-ц, від 20.07.2022р. у справі №910/5201/19, від 05.10.2022р. у справах №923/199/21, №922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019р. у справі №761/3884/18, від 23.11.2021р. у справі №359/3373/16-ц, від 20.07.2022р. у справі №910/5201/19, від 05.10.2022р. у справах №923/199/21 і №922/1830/19). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови від 26.06.2019р. у справі №587/430/16-ц, від 23.11.2021р. у справі №359/3373/16-ц, від 05.10.2022р. у справах №923/199/21 і №922/1830/19).

У справі, яка розглядається, прокурор, обґрунтовуючи звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби, зазначив про порушення ПП Укрнам та Департаменту інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради антимонопольного та конкурентного законодавства.

Суд враховує, що при поданні цього позову прокурор не замінює позивача та не є його альтернативою, а виконує субсидіарну роль, щоб інтереси держави, які в цьому випадку збігаються із публічним інтересом, не були незахищені. Участь прокурора в цій справі, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, є виправданою, не порушує справедливого балансу та зумовлена не тільки захистом державного, але й публічного інтересу, який полягає у захисті прав великої кількості громадян.

А відтак, суд приходить висновку, що прокурор правомірно та в межах своїх повноважень звернувся із позовною заявою в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби до відповідачів про визнання недійсним договору від 27.09.2021 року №176 на поточний ремонт вул.Небесної Сотні від вул.Комарова до будинку №22 (відновлення від ділянки верхнього шару покриття) в м.Чернівці та стягненням в дохід держави.

Проте, проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

У відповідності до ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожен має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Судовий захист права власності здійснюється шляхом розгляду позовів, зокрема, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ч.1 ст.16 ЦК України).

Право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного позивачем способу захисту змісту порушеного права. За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на час звернення до господарського суду; визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Вказане узгоджується із позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, яка відображена у постанові від 03.09.2019 року у справі №917/1258/18.

Положення ч.2 ст.16 ЦК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Цивільний закон визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1 - 3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу.

Отже, наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору.

Такі висновки Верховного Суду щодо застосування ч.1 ст.215 ЦК України викладені у численних постановах, зокрема у постанові від 24.04.2020 року у справі №522/25151/14-ц, а також у постановах від 22.06.2020 року у справі № 177/1942/16-ц, від 25.03.2024 року у справі №336/6023/20, та є усталеними.

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення ст.ст.3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При цьому, невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08.04.2025 року у справі №910/9128/23, від 14.01.2025 року у справі №925/1459/23, від 01.10.2024 року у справі №910/20103/23, від 15.10.2024 року у справі №917/531/19, від 20.02.2024 року у справі №903/1037/22, від 19.03.2024 року у справі №910/4293/22, від 08.08.2024 року у справі №917/1024/22 від 18.05.2023 року у справі №906/743/21, від 03.08.2023 року у справі №909/654/19, від 19.10.2022 року у справі №912/278/21, від 01.10.2024 року у справі №910/20103/23.

Підставою недійсності спірного у цій справі договору прокурор визначив положення ч.3 ст.228 ЦК України та зазначив про те, що укладений сторонами договір суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки був укладений за результатами закупівель, проведення яких відбулося з порушенням її учасниками законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів закупівлі, з порушенням встановленого Законом України "Про публічні закупівлі" принципу добросовісної конкуренції серед учасників, які проявили недобросовісну поведінку, що встановлено рішенням Адміністративної колегії Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №72/92-р/к від 25.07.2025 року у справі №72/50-24.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228 ЦК України).

Норми чинного законодавства не містять визначення понять "інтерес" загалом та "інтерес держави і суспільства" зокрема, законодавство України не містить ні орієнтовного переліку сфер, у яких існують державні інтереси, ні критеріїв чи способів їх визначення, а відтак, оскільки поняття "інтереси держави" має невизначений зміст, в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави.

Суд виходить з того, що державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (рішення Конституційного Суду України у рішенні №3-рп/99 від 08.04.1999 року).

Відповідно до висновку Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК України, викладеного у постанові від 20.03.2019 року у справі №922/1391/18, та який був підтверджений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 року у справі №922/3456/23, аналіз ч.3 ст.228 ЦК України свідчить про те, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Таким чином для правильного вирішення спору у цій справі при застосуванні ч.3 ст.228 ЦК України необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечлива інтересам держави і суспільства мета укладення спірного договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.

При цьому, суд зазначає, що не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.

Наявність у сторін (сторони) правочину такого наміру (умислу) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Як зазначила Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 року у справі №922/3456/23, наслідки, передбачені реченнями 2, 3 ч.3 ст.228 ЦК України, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин.

За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін у стан, що передував укладенню правочину (абз.2 ч.1 ст.216 ЦК України). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося, і зробити його юридично незначущим.

Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.

Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно-правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.

Водночас, як зазначено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 року у справі №922/3456/23, в частині 3 статті 228 ЦК України передбачаються зовсім інші правові наслідки: спрямовані на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину; ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину; ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових; наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а у вилученні майна; ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків. Тому, за висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, такі правові наслідки не належать до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими та є різновидом конфіскації майна державою.

При цьому, стосовно відповідності приписів ч.3 ст.228 ЦК України критеріям Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) щодо сумісності втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, то об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 року у справі №922/3456/23 зазначила, що конфіскація без вироку суду розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Водночас, суд, вирішуючи питання щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК України, має враховувати те, що санкції, передбачені ч.3 ст.228 ЦК України, є не компенсаційними, а конфіскаційними, які передбачають стягнення всього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.

В аспекті застосування приписів ч.3 ст.228 ЦК України прикметною є правова позиція, що викладена у постанові Верховного Суду від 13.11.2024 року у справі №911/934/23, за якою санкції, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України, не є компенсаційними, оскільки положеннями зазначених норм передбачено застосування цих санкцій на користь держави незалежно від ступеню негативного впливу виконання правочину на майновий стан держави, та навіть незалежно від того, чи наявний такий вплив взагалі. Отже, санкції, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України, не є способами захисту прав держави, а є конфіскаційними санкціями. Вони спрямовані на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Застосування цих санкцій є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції). Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Критерій обґрунтованості втручання виконаний, оскільки санкції передбачені у національному законодавств, а саме частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України. Критерій легітимної мети в частині цих майнових санкцій теж виконаний, оскільки вчинення дій, які не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, знаходиться у сфері загальних інтересів. Але колегія суддів вважає, що критерій розумного балансу (пропорційності) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення, - не виконаний.

Так, ЄСПЛ у справі Imeri v. Croatia від 24 червня 2021 року (заява № 77668/14) зробив висновок, що принцип пропорційності має бути дотриманий не лише щодо визначення правил щодо суворості санкцій, але й оцінки факторів, які можуть бути взяті до уваги при встановленні санкцій (пункт 84). Зокрема, в зазначеній справі ЄСПЛ взяв до уваги той факт, що заявники не мали кримінального минулого та що вони не підозрювалися чи не були обвинувачені у вчиненні жодного кримінального правопорушення.

Суд вважає, що норми ч.3 ст.228 ЦК України порушують принцип пропорційності у двох аспектах: як в частині суворості санкцій, так і в частині неврахування факторів, які мають бути взяті до уваги при встановленні санкцій.

Зазначені наведеними вище санкції визначаються в розмірі вартості предмета договору незалежно від того, в чому саме полягає невідповідність правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, якою мірою порушені інтереси держави і суспільства, його моральні засади. Відтак, не враховується ступінь тяжкості правопорушення та його наслідків.

Санкції застосовуються без урахування будь-яких інших факторів, які мали б бути взяті до уваги. Наприклад, на їх застосування не впливає чи було вчинене правопорушення під впливом погрози, примусу; чи було воно вчинено повторно чи за попередньою змовою тощо.

При цьому суд, застосовуючи такі санкції, позбавлений можливості врахувати зазначені фактори, оскільки закон імперативно встановлює розмір таких санкцій у вигляді всього одержаного за правочином або належного за ним. Тобто у даному випадку закон встановлює абсолютно визначені та безальтернативні санкції, а суд не має розсуду для визначення (корегування) їх розміру.

Крім того, положення ч.3 ст.228 ЦК України, ч.1 ст.208 ГК України передбачають застосування санкцій навіть до сторони правочину, яка не винна у правопорушенні (вчиненому іншою стороною), та є добросовісною. Так, у таких випадках з добросовісної сторони правочину стягується в дохід держави все одержане нею або належне їй на відшкодування виконаного незалежно від того, чи було фактично повернуто такій стороні все одержане іншою стороною, чи ні.

При цьому за висновками ЄСПЛ справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20.10.2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), Кривенький проти України від 16.02.2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

З урахуванням викладеного Верховний Суд у постанові від 13.11.2024 у справі №911/934/23 дійшов висновку про те, що норми ч.3 ст.228 ЦК України та ч.1 ст.208 ГК України не підлягають застосуванню як такі, що порушують критерій сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції у світлі практики ЄСПЛ.

Означений висновок (як і ряд інших правових позицій) був уточнений об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 таким чином:

"При визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції".

Таким чином, суд висновує, що для застосування приписів ч.3 ст.228 ЦК України прокурор у цій справі мав довести те, що спірні правочини за своєю суттю є протиправними, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства, виходячи з зазначених вище критеріїв.

Однак, за встановленими судом обставинами, прокурор у позовній заяві та в судових засіданнях в обґрунтування недійсності спірного договору на підставі ч.3 ст.228 ЦК України посилається виключно на те, що такий договір був укладений з порушенням принципу добросовісної конкуренції серед учасників.

Тобто, фактично доводи прокурора зводяться до обставин порушення учасниками закупівлі правил конкуренції, які були допущені під час проведення процедур закупівлі, що встановлено у рішенням Адміністративної колегії Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №72/92-р/к від 25.07.2025 року у справі №72/50-24, а не до того, що безпосередньо укладений договір порушує інтереси держави та суспільства.

Дослідивши доводи, наведені прокурором в обґрунтування підстав недійсності спірних у цій справі договорів, суд резюмує, що прокурором не надано жодного доказу, який б підтверджував завідомо суперечливу інтересам держави і суспільства мету укладення спірних правочинів, наявність протиправних наслідків, а також умисел сторін на укладення договорів, що суперечить зазначеним інтересам, зокрема, не довів спрямованість і відповідність спірних правочинів ознакам, які б свідчили про посягання на суспільні, економічні чи соціальні основи держави і суспільства. При цьому, обвинувальний вирок у кримінальному провадженні, який би мав преюдиційне значення для цієї господарської справи, не виносився та прокурором суду не надавався.

Навпаки, за встановленими у справі обставинами, спірний договір має реальний характер, ціна якого не перевищила ціну закупівель, що визначена у відповідних оголошеннях, а умови оспорюваного договору відповідачами виконано в повному обсязі, що встановлено судом та не заперечувалось сторонами.

Таким чином, за результатами виконання оспорюваного прокурором договору було в повній мірі досягнуто мету публічної закупівлі, зокрема, сторона покупця отримала товар на визначених у тендерній документації умовах, а прокурором, в свою чергу, не доводиться жодним доказом, що внаслідок укладення оспорюваного правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар неналежної якості, зокрема:

- не надано доказів наявності на ринку на час проведення спірної закупівлі більш вигідних для замовника цінових пропозицій (того, що товар за спірними договорами був поставлений за завищеними цінами або того, що аналогічні товари могли бути поставлені з використанням менших ресурсів);

- не доведено обставин нераціональності використання бюджетних коштів та економічну доцільність позову.

Підсумовуючи наведене, суд вказує, що приписи ч.3 ст.228 ЦК України можуть застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання).

Водночас, відповідно до висновку Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК України у випадку порушення суб`єктом господарювання законодавства про захист конкуренції, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 року справі №922/3456/23, антиконкурентна поведінка учасника закупівлі не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підірвати її інтереси і сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у розумінні ч.3 ст.228 ЦК України. Ця норма права не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання законодавства про захист конкуренції.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідач - 1 за порушення законодавства про захист економічної конкуренції вже поніс відповідальність у вигляді покладеного на нього рішенням Антимонопольного комітету України штрафу.

Враховуючи викладене, суд приходить висновку про відсутність підстав для визнання недійсними спірного договору за ст.228 ЦК України, а також і для застосування особливого виду наслідків недійсності такого правочину, визначених ч.3 ст.228 ЦК України, оскільки прокурор не довів наявності суперечності спірного договору інтересам держави та суспільства.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно ст.ст.13, 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Враховуючи наведені законодавчі приписи, здійснивши відповідну юридичну оцінку всіх доказів, на які посилається прокурор та позивачі, як на підставу своїх вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на прокурора.

Керуючись ст.ст.2, 4, 5, 12, 13, 42, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Чернівецької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби до Приватного підприємства Укрнам, Департаменту інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, про визнання договору недійсним та стягнення 3107962,80 грн відмовити.

Відповідно до ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст.256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.

Повне рішення складено та підписано 21.10.2026 року.

Суддя Світлана ГУШИЛИК