Decision № 140747422, 08.10.2026, Commercial Court of Kyiv

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.10.2026Справа № 910/8552/26Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промторг ЛТД" до Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" про зобов`язання вчинити дії,

за участю представників:

позивача: Громова Р.С.;

відповідача: Приходько Т.П.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У липні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Промторг ЛТД" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом про зобов`язання Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" (далі - Банк) видати позивачу залишок коштів у сумі 104 321,00 грн готівкою з його рахунків, які були закриті внаслідок прийняття відповідачем рішення про відмову в підтриманні ділових відносин з Товариством. У цьому ж позові Товариство просило суд здійснювати розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14 липня 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.

15 липня 2026 року через систему "Електронний суд" від позивача на виконання вимог вказаної ухвали було подано документи для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16 липня 2026 року відкрито провадження у справі № 910/8552/26, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 6 серпня 2026 року.

30 липня 2026 року через систему "Електронний суд" від Банку надійшов відзив від цієї ж дати, у якому останній проти задоволення позову заперечував та зазначав, що за результатами проведеного фінансового моніторингу діяльності позивача Банком встановлено неприйнятно високий рівень ризику здійснюваних ним фінансових операцій, у зв`язку з чим на підставі статті 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (далі - Закон) було прийнято рішення про припинення ділових відносин з позивачем та закриття його рахунків. Вказане рішення позивачем не оскаржувалось. Відповідач наголошував на тому, що положення статті 1075 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), приписи нормативно-правових актів Національного банку України (далі - НБУ) та внутрішніх правил Банку не встановлюють безумовного обов`язку повернення залишку коштів виключно готівкою. Видача коштів через касу здійснюється за рішенням відповідального працівника Банку, яке в даному випадку прийнято не було. При цьому Банк не відмовляв позивачу в поверненні належних йому коштів, а запропонував здійснити їх безготівкове перерахування на рахунок позивача, відкритий в іншій банківській установі, за умови надання відповідних реквізитів. За таких обставин відповідач вважав, що діяв відповідно до вимог чинного законодавства у сфері фінансового моніторингу й будь-які права позивача не порушив.

31 липня 2026 року через систему "Електронний суд" від Товариства надійшла відповідь на відзив від 30 липня 2026 року та заява від 31 липня 2026 року про участь його представника в засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яку ухвалою суду від 3 серпня 2026 року було задоволено. У вказаній заяві по суті спору позивач заперечував проти доводів Банку, викладених у відзиві, та зазначав, що Банк закрив його рахунки, проте безпідставно продовжує утримувати належні йому грошові кошти незважаючи на подану заяву про їх повернення. На думку позивача, положення чинного законодавства надають саме клієнту право обирати спосіб отримання залишку належних йому коштів після закриття банківських рахунків - готівкою або шляхом перерахування на інший банківський рахунок. На думку Товариства, посилання відповідача на внутрішні правила фінансового моніторингу (як на підставу для відмови у видачі коштів готівкою) є безпідставним, оскільки такі правила не можуть суперечити вимогам чинного законодавства й обмежувати передбачені ним права клієнта.

4 серпня 2026 року через систему "Електронний суд" від Банку надійшли заперечення від цієї ж дати, у яких останній зазначав про те, що доводи позивача не спростовують викладених у відзиві обставин та ґрунтуються на помилковому ототожненні права клієнта на повернення залишку коштів з правом самостійно визначати спосіб їх отримання. Порядок повернення коштів після припинення ділових відносин в зв`язку із застосуванням заходів фінансового моніторингу регулюється не лише положеннями ЦК України, а й спеціальним законодавством, нормативно-правовими актами НБУ та внутрішніми правилами Банку, прийнятими на їх виконання. При цьому відповідач вказував, що не заперечує права позивача на повернення належних йому коштів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 6 серпня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті на 10 вересня 2026 року.

У судовому засіданні 10 вересня 2026 року судом було оголошено перерву до 8 жовтня 2026 року.

У судовому засіданні 8 жовтня 2026 року представник позивача підтримав вимоги, викладені в позовній заяві, наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував з підстав, наведених у відзиві та запереченнях.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, суд

ВСТАНОВИВ:

25 грудня 2024 року та 23 грудня 2025 року між Банком і Товариством були укладені договори банківського рахунку № 2024/КД/000-0122/VIP та № 2025/ЄР/303-003768 відповідно, на підставі яких Товариству були відкриті в Банку банківські рахунки: № НОМЕР_1 ; № НОМЕР_2 . Вказані обставини підтверджується наявними в матеріалах справи копіями заяв-договорів банківського рахунку: від 25 грудня 2024 року, від 23 грудня 2025 року № 2025/ЄР/303-003768, а також довідками Банку: від 25 грудня 2024 року, від 5 січня 2026 року № 5-303/18/15/2026.

З наявної в матеріалах справи копії обґрунтованого висновку Департаменту фінансового моніторингу Банку від 1 липня 2026 року вбачається, що в період з 25 грудня 2024 року по 1 липня 2026 року Товариство здійснювало фінансові операції за вищевказаними рахунками. Зокрема, на рахунки Товариства надходили кошти від контрагентів за сільськогосподарську продукцію та обладнання, які надалі перераховувалися іншим суб`єктам господарювання, на власні рахунки Товариства в інших банківських установах або знімалися готівкою. За результатами аналізу цих операцій Департамент фінансового моніторингу Банку встановив обставини, які свідчили про наявність ознак підозрілої діяльності Товариства, зокрема: транзитний характер руху коштів, здійснення операцій з контрагентами, які мають ознаки компаній-оболонок, а також відсутність у Товариства достатніх матеріальних і трудових ресурсів для здійснення задекларованої господарської діяльності. У зазначеному висновку Банк дійшов висновку про наявність підстав для відмови від підтримання ділових відносин з Товариством у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику його діяльності.

Надалі Банком було прийнято рішення про встановлення Товариству неприйнятно високого рівня ризику та відмову від підтримання з ним ділових відносин на підставі абзацу 3 пункту 1 частини 1 статті 15 Закону, розірвання договірних відносин та закриття відкритих позивачу банківських рахунків. Про вказане рішення відповідач повідомив позивача своїм листом від 2 липня 2026 року № 5-303/18/678/2026 "Щодо відмови від підтримання ділових відносин/обслуговування клієнта шляхом розірвання ділових відносин", копія якого міститься в матеріалах справи. У цьому ж листі Банк запропонував Товариству з`явитися до відділення для здійснення завершальних операцій за рахунками. Факт отримання вказаного листа позивач не заперечував.

З матеріалів справи також вбачається, що вищевказане рішення Банку про припинення ділових відносин з Товариством та про закриття відповідних рахунків позивачем у встановленому порядку не оскаржувалося.

2 липня 2026 року Товариство звернулося до Банку з письмовою заявою про видачу залишків коштів та закриття банківських рахунків. У зазначеній заяві (копія якої також міститься в матеріалах справи) Товариство, посилаючись на лист Банку від 2 липня 2026 року № 5-303/18/678/2026 та пункт 127 Інструкції про порядок відкриття та закриття рахунків користувачам надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків, затвердженої Постановою Правління НБУ від 29 липня 2022 року № 162 (далі - Інструкція № 162) просило видати готівкою залишки коштів з рахунків № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , а після видачі коштів - закрити відповідні рахунки.

Як зазначав Банк у своєму відзиві, 3 липня 2026 року відділенням № 303/18 Сумської обласної дирекції Банку (відділення за місцем обслуговування позивача) було підготовлено службову записку № 5-303/18/685/2026 "Щодо погодження виплати коштів готівкою з рахунків ТОВ ПРОМТОРГ ЛТД (код за ЄДРПОУ 40954440), якому Банком відмовлено у підтриманні ділових відносин". 7 липня 2026 року Департамент фінансового моніторингу Банку надав відповідь на вказану службову записку від 7 липня 2026 року № 107/775772/2026, адресовану начальнику відділення № 303/18 Сумської обласної дирекції Вікторії Цепелєвій. У зазначеній відповіді (копія якої міститься в матеріалах справи) Департамент фінансового моніторингу повідомив, що станом на 1 липня 2026 року Товариству було відмовлено в підтриманні ділових відносин у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику. Посилаючись на пункт 11.10.2. розділу XI Правил фінансового моніторингу Банку, затверджених протоколом Правління Банку від 27 липня 2023 року № 47, зі змінами, Департамент повідомив про прийняте рішення, яким в наданні дозволу на виплату Товариству готівкою: 137,00 грн з рахунку № НОМЕР_3 ; 104 184,00 грн з рахунку № НОМЕР_4 , - було відмовлено. У цій же службовій записці Департаменту фінансового моніторингу Банку зазначено, що отримання вказаних коштів можливе виключно шляхом їх перерахування на рахунок Товариства, відкритий в іншій банківській установі, за наданими клієнтом реквізитами.

10 липня 2026 року Банк в особі відділення № 303/18 Сумської обласної дирекції направив Товариству лист від вказаної дати № 5-303/18/711/2026 у відповідь на заяву останнього від 2 липня 2026 року. У вказаному листі (копія якого наявна в матеріалах справи) Банк повідомив позивача про відмову у видачі залишків грошових коштів готівкою через касу Банку, посилаючись на встановлення Товариству неприйнятно високого рівня ризику та прийняття рішення про припинення ділових відносин відповідно до статті 15 Закону. Банк зазначив, що після прийняття рішення про припинення ділових відносин проведення стандартних касових та розрахункових операцій з клієнтом припиняється, а повернення залишків коштів юридичній особі може бути здійснене у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок цієї юридичної особи, відкритий в іншій фінансовій установі. У зв`язку з цим Банк повідомив про відмову у видачі готівкою 137,00 грн з рахунку № НОМЕР_3 та 104 184,00 грн з рахунку № НОМЕР_4 . Одночасно Банк запропонував Товариству надати офіційну заяву із зазначенням реквізитів його рахунку, відкритого в іншому банку, зокрема: номера рахунку в форматі IBAN, коду ЄДРПОУ, найменування та МФО відповідної банківської установи, - для здійснення безготівкового перерахування залишків спірних коштів, належних позивачу.

Вважаючи вказану відмову Банку протиправною та такою, що порушує право Товариства на розпорядження належними йому грошовими коштами, останнє звернулося до суду з позовом про зобов`язання Банку видати залишок грошових коштів у сумі 104 321,00 грн готівкою.

Згідно з частинами 1, 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Положеннями частин 1, 3 статті 1066 ЦК України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Відповідно до частин 1-3 статті 1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, у день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунку або законом. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунку або законом.

Частиною 1 статті 1074 ЦК України передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.

Відповідно до частини 2 статті 1075 ЦК України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка: якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це; у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором; у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення; в інших випадках, встановлених договором або законом.

Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою чи в порядку, встановленому законом, перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами (частина 3 статті 1075 ЦК України).

За частиною 4 статті 1075 ЦК України банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі: відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошових коштів на цьому рахунку; наявності підстав, передбачених Законом (залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту); наявності підстав, передбачених Податковим кодексом України (залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту).

Отже, зазначеною статтею ЦК України передбачена можливість як видачі залишку грошових коштів клієнту, так і їх перерахування на інший рахунок. Водночас сама по собі наявність у законодавстві альтернативних способів повернення коштів не свідчить про безумовний обов`язок банківської установи здійснити їх видачу виключно готівкою на вимогу клієнта, незалежно від установленого спеціальним законодавством порядку проведення відповідних операцій та обставин припинення ділових відносин з таким клієнтом.

Як встановлено судом, правовідносини сторін у цій справі виникли не внаслідок звичайного розірвання договорів банківського рахунка за ініціативою клієнта, а у зв`язку з прийняттям Банком рішення про відмову від підтримання ділових відносин з Товариством за результатами здійснення заходів фінансового моніторингу.

Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 15 Закону суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин, у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику.

Таким чином, у випадках, прямо передбачених спеціальним законодавством, припинення ділових відносин з клієнтом є не правом, а й обов`язком банківської установи як суб`єкта первинного фінансового моніторингу.

Судом також встановлено, що за результатами проведеного аналізу фінансових операцій Товариства Департаментом фінансового моніторингу Банку 1 липня 2026 року було складено Обґрунтований висновок щодо підозрілої діяльності клієнта, зареєстрований за № 925, на підставі якого Банком прийнято рішення про встановлення Товариству неприйнятно високого рівня ризику та припинення з ним ділових відносин. Про прийняття зазначеного рішення відповідач повідомив позивача листом від 2 липня 2026 року № 5-303/18/678/2026.

Матеріали справи не містять доказів оскарження Товариством у встановленому законом порядку зазначеного рішення Банку про відмову від підтримання ділових відносин, як і доказів визнання такого рішення протиправним або його скасування.

Відповідно до пункту 123 Інструкції № 162, на положення якої посилався позивач у своєму позові, надавач платіжних послуг має право відмовитися від договору банківського рахунка та закрити поточний рахунок користувача за наявності підстав, передбачених законодавством з питань фінансового моніторингу. Залишок коштів з поточного рахунку користувача повертається йому в порядку, визначеному нормативно-правовим актом Національного банку України з питань фінансового моніторингу.

Пунктом 127 Інструкції № 162 передбачено, що надавач платіжних послуг за наявності коштів на поточному рахунку, який закривається на підставі заяви користувача, здійснює завершальні операції за рахунком, зокрема виплату коштів готівкою або перерахування їх залишку згідно із заявою користувача.

З системного тлумачення наведених положень убачається, що законодавець розмежовує загальний порядок закриття банківського рахунка за заявою клієнта та спеціальний порядок припинення договірних відносин за ініціативою банківської установи у зв`язку із застосуванням заходів фінансового моніторингу.

Вказані положення Інструкції № 162 не встановлюють безумовного обов`язку відповідача здійснити видачу клієнту коштів готівкою, оскільки припинення договірних відносин сторін у цьому випадку відбулося за спеціальною процедурою, передбаченою законодавством з питань фінансового моніторингу.

Наведені положення законодавства не позбавляють клієнта права на повернення належних йому коштів, а встановлюють особливості реалізації такого права залежно від правових підстав припинення договірних відносин з банківською установою.

Суд звертає увагу на те, що особливості припинення банківською установою ділових відносин з клієнтом у зв`язку із застосуванням заходів фінансового моніторингу та порядок проведення завершальних операцій за його рахунками врегульовано Положенням № 65.

Відповідно до пунктів 1-3 розділу I Положення № 65 зазначений нормативно-правовий акт розроблений на виконання законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, та встановлює обов`язкові для банків вимоги щодо здійснення фінансового моніторингу.

Спеціальний порядок відмови банку від встановлення (підтримання) ділових відносин або проведення фінансової операції визначений додатком 12 до Положення № 65.

Так, згідно з пунктом 1 додатка 12 до Положення № 65 банк зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин, відмовити клієнту у відкритті рахунку (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку, або відмовитися від проведення фінансової операції у випадках, передбачених частиною 1 статті 15 Закону.

Пунктом 2 додатка 12 до Положення № 65 передбачено право банку відмовитися від проведення підозрілої фінансової операції.

Отже, спеціальне законодавство не лише наділяє банківські установи повноваженнями щодо здійснення фінансового моніторингу, а й покладає на них обов`язок застосовувати відповідні обмежувальні заходи за наявності визначених законом підстав.

Порядок здійснення завершальних операцій за рахунками клієнтів, з якими банк припиняє ділові відносини, безпосередньо врегульовано пунктом 6 додатка 12 до Положення № 65, за змістом якого у разі прийняття рішення про відмову від підтримання ділових відносин із клієнтом шляхом їх розірвання, закриває відповідний рахунок за наявності на ньому залишку коштів після проведення завершальних операцій, до яких належать, зокрема, виплата коштів готівкою та перерахування залишку коштів згідно з наданими клієнтом реквізитами, або після перерахування коштів на окремий аналітичний балансовий рахунок, визначений банком відповідно до облікової політики, для подальшого обліку та повернення коштів клієнту під час його звернення до банку.

Таким чином, нормами вказаного спеціального законодавства передбачено декілька способів проведення завершальних операцій за рахунками клієнтів, з якими припинено ділові відносини за результатами фінансового моніторингу.

При цьому положення підпункту 2 пункту 6 додатка 12 до Положення № 65 передбачають можливість видачі залишку коштів готівкою, однак не встановлюють безумовного обов`язку банку здійснити таку видачу незалежно від результатів проведеного фінансового моніторингу та встановлених внутрішніх процедур.

Суд зазначає, що наведена норма повинна застосовуватися в системному зв`язку з іншими положеннями додатка 12 до Положення № 65, які регулюють порядок прийняття банківською установою рішень щодо припинення ділових відносин та здійснення відповідних фінансових операцій.

Зокрема, пунктом 8 додатка 12 до Положення № 65 передбачено обов`язок банку визначити у внутрішніх документах з питань фінансового моніторингу порядок відмови від встановлення (підтримання) ділових відносин, у тому числі шляхом розірвання договірних відносин, або проведення фінансової операції у випадках, передбачених Законом.

Відповідно до підпунктів 1-4 пункту 8 додатка 12 до Положення № 65 внутрішні документи банку повинні визначати перелік уповноважених працівників або колегіальних органів, які мають право приймати відповідні рішення, процедуру їх розгляду, прийняття та документування, порядок складання висновків із зазначенням підстав відмови, а також порядок інформування відповідального працівника банку про прийняті рішення.

Крім того, підпунктами 5, 6 пункту 8 додатка 12 до Положення № 65 передбачено необхідність визначення порядку інформування клієнтів про відмову в підтриманні ділових відносин або проведенні фінансових операцій із зазначенням відповідних підстав, передбачених статтею 15 Закону.

У свою чергу, відповідно до статті 44 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк зобов`язаний створити комплексну та адекватну систему управління ризиками, що має враховувати специфіку його діяльності та встановлені Національним банком України вимоги щодо управління ризиками.

Отже, чинне законодавство безпосередньо покладає на банківські установи обов`язок самостійно врегулювати у внутрішніх документах організаційні та процедурні питання прийняття рішень щодо відмови від підтримання ділових відносин з клієнтами, зокрема: визначити компетенцію уповноважених працівників, порядок погодження відповідних операцій та документального оформлення прийнятих рішень.

На виконання наведених нормативних вимог Банком були затверджені Правила фінансового моніторингу, схвалені протоколом Правління Банку від 27 липня 2023 року № 47 зі змінами, які є чинними на час розгляду даного спору.

Зокрема, пунктом 11.10.2. розділу XI зазначених Правил врегульовано процедуру погодження виплати залишків грошових коштів готівкою клієнтам, стосовно яких Банком прийнято рішення про відмову від підтримання ділових відносин: виплата коштів готівкою через касу Банку здійснюється тільки за рішенням відповідального працівника Банку.

Таким чином, прийняття рішення про видачу клієнту залишку коштів готівкою у випадку припинення ділових відносин із підстав, передбачених статтею 15 Закону, не належить виключно до компетенції працівників відділення Банку, які здійснюють безпосереднє касове обслуговування клієнтів, а потребує проходження визначеної внутрішніми документами процедури погодження.

Необхідність такого погодження обумовлена особливим правовим режимом завершення ділових відносин з клієнтами, яким за результатами фінансового моніторингу встановлено неприйнятно високий рівень ризику, а також обов`язком Банку забезпечувати належне управління ризиками легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення.

У матеріалах справи наявна службова записка начальника відділення № 303/18 Сумської обласної дирекції Банку від 3 липня 2026 року № 5-303/18/685/2026, якою перед Департаментом фінансового моніторингу було порушено питання про погодження виплати Товариству залишку грошових коштів готівкою. За результатами розгляду зазначеного звернення Департамент фінансового моніторингу Банку службовою запискою від 7 липня 2026 року № 107/775772/2026 повідомив про прийняте рішення, яким у видачі Товариству готівкою залишків грошових коштів у розмірі 137,00 грн та 104 184,00 грн із відповідних рахунків було відмовлено.

У вказаній службовій записці, підписаній директором Департаменту фінансового моніторингу, відповідальним працівником за проведення фінансового моніторингу Банку, Раджамі Джаном, зазначено, що отримання цих коштів можливе шляхом їх перерахування на рахунок Товариства, відкритий в іншій банківській установі.

Отже, судом установлено, що питання видачі позивачу залишків грошових коштів готівкою було розглянуто компетентним структурним підрозділом відповідача, за результатами якого і було прийнято рішення про відмову в погодженні зазначеної операції. Вказане рішення Банку в установленому законом порядку позивачем не оскаржувалось. Докази зворотнього в матеріалах справи відсутні. Докази прийняття уповноваженим працівником Банку іншого рішення, яким було б погоджено видачу позивачу залишку коштів готівкою, у матеріалах справи також відсутні.

Враховуючи наведені положення законодавства, передбачене підпунктом 2 пункту 6 додатка 12 до Положення № 65 право банку здійснити виплату залишку коштів готівкою повинно реалізовуватися з дотриманням установлених нормативно-правовими актами НБУ та внутрішніми документами банківської установи процедур.

Водночас позивачем не доведено, що відповідач відмовився від повернення належних йому грошових коштів у передбачений підпунктом 2 пункту 6 додатка 12 до Положення № 65 спосіб шляхом їх перерахування на інший рахунок Товариства.

Суд також звертає увагу на те, що предметом цього спору є не стягнення з Банку належних позивачу грошових коштів, а зобов`язання відповідача здійснити їх повернення в конкретний спосіб - шляхом видачі готівкою через касу Банку.

При цьому відповідач не заперечував ні факту наявності на рахунках Товариства залишку належних йому грошових коштів у загальному розмірі 104 321,00 грн, ні права позивача на їх отримання.

Як вбачається з листа Банку від 10 липня 2026 року № 5-303/18/711/2026, останній повідомив Товариство про можливість повернення зазначених коштів шляхом їх перерахування на інший банківський рахунок позивача та запропонував надати необхідні для цього реквізити.

Отже, відмова Банку стосувалася виключно запропонованого позивачем способу отримання коштів, а не права Товариства на їх повернення загалом.

Суд враховує, що грошові кошти в безготівковій формі є об`єктом цивільних прав, а їх перерахування на інший рахунок, відкритий на ім`я того самого власника, саме по собі не свідчить про припинення чи обмеження належних йому майнових прав, оскільки перерахування залишку коштів на інший банківський рахунок Товариства забезпечує збереження їх належності позивачу та можливість подальшого розпорядження ними відповідно до чинного законодавства.

Банк не заперечував права власності позивача на спірні кошти, не відмовлявся від виконання обов`язку щодо їх повернення та не висував вимог про їх зарахування на користь третіх осіб. Навпаки, відповідач повідомив позивачу спосіб отримання коштів, який передбачає їх перерахування на рахунок самого Товариства.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивач надав Банку реквізити власного рахунку в іншій банківській установі, а відповідач, отримавши такі реквізити, безпідставно відмовив у перерахуванні відповідних коштів.

Таким чином, наявні у матеріалах справи докази не підтверджують факту відмови Банку від повернення позивачу належних йому грошових коштів як таких.

У той же час неможливість відкриття позивачем банківського рахунку в іншій банківській установі в зв`язку з встановленням неприйнятно високого ризику, яке останнім не оскаржувалось, не перебуває в причинно-наслідковому зв`язку з діями відповідача, а є виключно результатом господарської діяльності самого позивача.

Докази того, що Товариство зверталось в інші банківські установи із заявою про відкриття банківських рахунків та відмови у їх відкритті останньому, у матеріалах справи також відсутні.

Крім того, позивач просив суд зобов`язати відповідача здійснити видачу готівкою залишку грошових коштів, однак не конкретизував усіх обставин, необхідних для виконання відповідної касової операції.

Суд зазначає, що порядок здійснення банківськими установами операцій з видачі готівкових коштів урегульовано Інструкцією про порядок організації касової роботи банками та проведення платіжних операцій надавачами платіжних послуг в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 25 вересня 2018 року № 103 (далі - Інструкція № 103).

Відповідно до пункту 140 розділу VI Інструкції № 103 видача готівки національної валюти юридичним особам здійснюється на підставі належним чином оформлених видаткових касових документів, зокрема грошового чека або платіжної інструкції на видачу готівки.

Зазначеним пунктом цієї Інструкції передбачено, що в разі використання платіжної інструкції на видачу готівки юридична особа повинна надати надавачу платіжних послуг довіреність в електронній формі засобами дистанційної комунікації на кожну таку платіжну інструкцію або одноразово на здійснення відповідних операцій.

Відповідно до пункту 104 розділу VI Інструкції № 103 касові документи повинні містити встановлені обов`язкові реквізити, зокрема найменування надавача платіжних послуг, дату здійснення операції, дані платника та отримувача коштів, суму операції, призначення платежу та інші реквізити залежно від виду касового документа.

Крім того, порядок видачі готівки передбачає встановлення особи її одержувача, перевірку належності оформлення касового документа та, у випадках, передбачених законодавством, підтвердження повноважень особи на отримання коштів від імені юридичної особи.

Таким чином, здійснення банком операції з видачі готівкових коштів юридичній особі передбачає не лише наявність відповідного залишку коштів, а й дотримання визначеної НБУ процедури документального оформлення касової операції, встановлення особи одержувача та перевірки її повноважень.

Водночас зі змісту заяви Товариства від 2 липня 2026 року про видачу залишку коштів та прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивач, у порушення вищевказаних приписів нормативно-правових актів, не визначив конкретну особу, уповноважену на отримання готівки від імені Товариства, не зазначив відділення Банку, у якому має відбутися відповідна операція, та не конкретизував порядок її документального оформлення.

За таких обставин заявлена Товариством позовна вимога фактично передбачає покладення на відповідача обов`язку здійснити касову операцію без визначення всіх необхідних реквізитів та даних, необхідних для її фактичного виконання відповідно до вимог Інструкції № 103.

Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У розумінні законодавства суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Так само кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, що прямо передбачено у частині 2 статті 15 ЦК України.

У рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні статті 76 ГПК України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 23 червня 2020 року в справі № 909/447/19, від 19 травня 2020 року в справі № 916/1608/18.

Судом встановлено, що припинення ділових відносин між сторонами відбулося за ініціативою Банку внаслідок встановлення Товариству неприйнятно високого рівня ризику відповідно до вимог законодавства у сфері фінансового моніторингу. Позивач не оскаржував рішення Банку про відмову від підтримання ділових відносин та не заявляв вимог щодо визнання протиправним або скасування відповідного рішення.

Судом також встановлено, що за результатами розгляду звернення Товариства уповноваженим працівником Банку було прийнято рішення про відмову в погодженні видачі залишків грошових коштів готівкою через касу Банку відповідно до встановленої внутрішніми документами процедури. Разом із тим відповідач не заперечував права позивача на отримання належних йому грошових коштів, а запропонував здійснити їх повернення шляхом перерахування на рахунок Товариства, відкритий в іншій банківській установі.

Доказів того, що позивач скористався запропонованим способом повернення коштів, надав Банку необхідні реквізити, однак відповідач відмовився здійснити відповідне перерахування, матеріали справи не містять.

Однак, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів наявності у відповідача безумовного обов`язку здійснити видачу залишку грошових коштів виключно готівкою за обставин, встановлених під час розгляду цієї справи.

Сам по собі факт нездійснення Банком виплати коштів у запропонований позивачем спосіб, за наявності можливості їх повернення шляхом безготівкового перерахування, не є достатнім доказом порушення майнових прав Товариства.

Суд зазначає, що право Товариства на отримання залишку грошових коштів після припинення договірних відносин з Банком передбачене положеннями статті 1075 ЦК України та нормативно-правовими актами НБУ не є тотожним наявності безумовного права вимагати їх повернення виключно шляхом видачі готівкою.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відмова Банку у видачі коштів готівкою з дотриманням умов передбаченої відповідними документами процедури повернення залишку суми на рахунках сама по собі не свідчить про порушення права власності позивача на спірні грошові кошти.

При цьому позивачем не наведено обставин та не надано належних і допустимих доказів того, що запропонований відповідачем спосіб повернення коштів об`єктивно унеможливлює реалізацію його майнових прав або що Банк безпідставно перешкоджає здійсненню відповідного перерахування.

Суд наголошує, що відмова в задоволенні заявлених позовних вимог не означає припинення права Товариства на отримання належних йому коштів та не звільняє Банк від обов`язку забезпечити їх повернення в установленому законом порядку.

Однак саме по собі небажання позивача скористатися запропонованим Банком способом повернення коштів, за відсутності доказів незаконності його дій або об`єктивної неможливості застосування такої процедури, не свідчить про наявність підстав для покладення на відповідача обов`язку здійснити повернення коштів в іншій формі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що Товариство не довело належними та допустимими доказами порушення відповідачем його майнових прав, а також не обґрунтувало наявності у Банку безумовного обов`язку здійснити таку виплату спірних коштів виключно готівкою.

За таких обставин позовні вимоги Товариства про зобов`язання Банку видати залишок грошових коштів у розмірі 104 321,00 грн готівкою є необґрунтованими, а відтак задоволенню не підлягають.

Інші доводи, на які посилалося сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду про відмову в задоволенні позовних вимог Товариства.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин у задоволенні позову Товариства слід відмовити в зв`язку з його необґрунтованістю.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати залишаються за позивачем та відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 19 жовтня 2026 року.

Суддя Є.В. Павленко