Decision № 140733154, 15.10.2026, Darnytskyi District Court of Kyiv City

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВАсправа № 753/6787/24

провадження № 2/753/3930/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року м. Київ

Дарницький районний суд м. Києва в складі головуючого судді Кулика С.В., при секретарі Щербак А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 яка дії в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення та встановлення порядку користування спільним майном, -

ВСТАНОВИВ :

До Дарницького районного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 , з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення та встановлення порядку користування спільним майном. В обґрунтування позову зазначено, що 16.07.1980 року між позивачем та ОСОБА_4 , було укладено шлюб. 21.05.1992 року на підставі довідки № 153 виданої ЖБК «Вагоноремонтник-3» сторонами було отримано у спільну власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . 24.06.2019 року відповідно до рішення Дарницького районного суду м. Києва шлюб між позивачем та ОСОБА_4 , було розірвано. Згідно з рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 10.02.2020 року за позовом ОСОБА_1 , до ОСОБА_4 , про поділ майна подружжя, позовні вимоги було задоволено. В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 , та ОСОБА_4 , право власності по частини квартири на кожного, загальною площею 51,5 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . 21.06.2022 року між ОСОБА_4 , та ОСОБА_3 , було укладено договір дарування частини квартири. Відповідно до укладеного договору дарування власником частини вищевказаної квартири стала ОСОБА_3 . Зазначено, що відповідачі порушують право позивача користуватись свою власністю, шляхом самовільної зміни замків на вхідних дверях, перешкоджанні у доступі до квартири її законним власникам та здачею квартири в оренду третім особам, залишаючи при цьому отриману оренду плату собі. Позивачем було здійснено декілька спроб потрапити в квартиру, проте вказані дії залишились безрезультатними. З урахуванням викладеного просить суд усунути перешкоди у користуванні вищевказаною квартирою шляхом вселення до неї позивача та встановити порядок користування квартирою, шляхом виділення в користування позивачу кімнату загальною площею 12,8 кв.м., виділити іншим відповідачам кімнату загальною площею 16,2 кв.м., залишити у спільному користуванні усі підсобні і нежитлові приміщення.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 20.05.2024 року, по справі було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Від представника відповідача ОСОБА_4 , надійшов відзив, в обґрунтування якого зазначено, що відповідач ОСОБА_4 , не проживає у квартирі АДРЕСА_2 з 2022 року та проживає у АДРЕСА_3 . Як вбачається зі змісту позову позивачу не відомо хто проживає у квартирі, адже у нього відсутній доступ до цього житла. У зв`язку з цим, позовні вимоги до ОСОБА_4 , як в частині усунення перешкод у користуванні шляхом вселення так і про встановлення порядку користування є безпідставними та не обґрунтованими. Відсутність будь-яких доказів, що ОСОБА_4 , чинила чи чинить позивачу перешкоди у користуванні 1/2 частиною вищевказаної квартири, а також, факт вибуття з власності належної їй частки ще в 2022 році свідчить про пред`явлення зазначених позовних вимог до неналежного відповідача. З 2022 року ОСОБА_1 , не звертався до ОСОБА_4 , щодо усунення перешкод у користуванні 1/2 частиною квартири АДРЕСА_2 у зв`язку з поінформованістю про факту укладення договору дарування квартири на внучку.Позивач є громадянином республіки Болгарія забезпечений там житлом та постійно проживає за межами України. Позивач не має громадянства України та посвідки на право проживання. Позивач як раніше так і з 2022 року не приїздив до України та не намагався жодного разу особисто потрапити до вищевказаної квартири. З моменту заселення в спірну квартиру замок від вхідних дверей не змінювався. Позивач не має жодного наміру проживати в спільній квартирі та практично у нього відсутні такі можливості, в тому числі у зв`язку з відсутністю документів, що надають право перебування на території України понад 90 днів у встановленому законом порядку. Вказано, що ОСОБА_3 , а також її матір ОСОБА_2 , тимчасово, на час війни, також проживають в республіці Болгарія. У зв`язку з цим твердження позивача, що відповідачі чинять йому перешкоди у користуванні житлом не відповідають дійсності.

Від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що ОСОБА_4 , станом на момент розгляду даної справи в суді офіційно зареєстрована за адресую: АДРЕСА_1 , що свідчить про наявність у неї права користування житлом, а як наслідок і про вчинення перешкод у реалізації права власності позивача.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 29.10.2025 року було закрито підготовче провадження у вказаній цивільній справи, призначено справу до судового розгляду.

Від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі, наполягав на їх задоволенні. В подальшому надав заяву про розгляд справи без його участі.

Відповідач ОСОБА_4 , та її представник в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, зазначили, що відповідачі не чинять перешкод позивачу потрапити у квартиру, останній не приїздить в Україну та не намагається потрапити у спірну квартиру, тому зазначають, що позов є безпідставним. В подальшому надали заяву про проведення судового засідання без їх участі.

Від представника Органу опіки та піклування надійшла заява про розгляд справи без їх участі просили ухвалити рішення з максимальним врахуванням інтересів малолітньої дитини ОСОБА_3 .

Суд дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.11.2020 року, вбачається, що ОСОБА_1 , є власником частини квартири АДРЕСА_2 .

Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08.02.2023 року, вбачається, що власниками квартири АДРЕСА_2 , є ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 , по частки на кожного.

ОСОБА_1 , звертався до Дарницького УП ГУНП у м. Києві з заявою про проведення перевірки, в якій зазначив, що йому стало відомо, що в належній йому квартирі, проживають невідомі люди, згоду на проживання яких він не надавав, договору оренди не підписував.

З відповіді Дарницького УП ГУНП у м. Києві № 14017/125/48/04-2022 вбачається, що звернення ОСОБА_1 , було розглянуто та слідчим відділом у зв`язку з відсутністю даних, які б вказували на наявність кримінального правопорушення та не можливості у зв`язку з цим внести інформацію до ЄРДР прийнято рішення про проведення перевірки на підставі Закону України «Про звернення громадян». Рекомендовано ОСОБА_1 , для вирішення вказаного питання звернутись до суду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 21.03.2023 року зареєстровані: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 .

Згідно з даними технічної документації КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» вбачається, що квартири АДРЕСА_2 має дві кімнати житловою площею 12,8 м.кв., та 16,2 м.кв.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За правилами частини першої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно з ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відповідачем не спростовано обставин на які посилається позивач щодо наявності перешкод у користуванні ним своєю власністю.

При вирішенні справи суд враховує, що саме по собі подання позову про усунення перешкод у користуванні житлом свідчить про наявність таких перешкод.

Наведене відповідає висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 334/815/21, від 13 жовтня 2021 року у справі № 759/23652/19.

Аналізуючи матеріали справи суд враховує, що позивач є власником частини спірної квартири, а тому має право володіти і користуватися належним йому майном, у тому числі використовувати квартиру для власного проживання. Тому, сам факт перебування його за межами України не припиняє та не обмежує належного йому права власності та права користування житлом. З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_2 є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 8 Конвенції свідчать про гарантування кожній особі права на повагу до її житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі «Gillow v. the U.K.» від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі «Larkos v. Cyprus» від 18 лютого 1999 року).

Суд зауважує, що вселення особи у житло, яке належить їй та іншим співвласникам на праві спільної часткової власності, не є втручанням у право на повагу до житла цих осіб, оскільки є реалізацією права одного із співвласників займати житло і не бути позбавленим свого житла.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

У постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 Верховний Суд України дійшов висновку про те, що стаття 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить, так звана, ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників щодо спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 761/44705/19, від 12 серпня 2021 року у справі від 644/5579/18, від 26 травня 2021 року у справі № 750/11539/18.

Статтею 355 ЦК України встановлено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади (стаття 356 ЦК України).

Відповідно до статті 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів; (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле.

Враховуючи, що під час розгляду справи сторонами згоди щодо порядку користування спільним майном не досягнуто, тому, за відсутності інших, у тому числі, запропонованих відповідачем, варіантів вирішення спору, суд з урахування принципів справедливості та розумності, дійшов висновку про визначення порядку користування спільним майном з урахуванням варіанту, запропонованого позивачем, виділивши у користування ОСОБА_1 , житлову кімнату площею 12,8 кв.м., а у користування другому власнику - кімнату площею 16,2 кв.м., залишивши загальні приміщення в спільному користуванні.

Позовні вимоги в частині до відповідачів ОСОБА_2 , та ОСОБА_4 , задоволенню не підлягають, оскільки останні не є власниками вказаного приміщення.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Розподіл судових витрат здійснити відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Керуючись статтями 2-5, 12-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 яка дії в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення та встановлення порядку користування спільним майном - задовольнити частково.

Усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_2 шляхом вселення до неї ОСОБА_1 .

Встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_2 , шляхом виділення в користування ОСОБА_1 загальною площею 12,8 кв.м. виділити ОСОБА_3 , кімнату загальною площею 16,2 кв.м., усі підсоьні і нежитлові приміщення залишити у спільному користуванні.

Стягнути з ОСОБА_2 яка дії в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 822,00 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4

Відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, ЄДРПОУ 37448223, адреса: м. Київ, вул. Ялтиснька, буд. 14.

Суддя С.В. Кулик