Court ruling № 140700977, 07.09.2026, Commercial Court of Mykolaiv Oblast

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження

07 вересня 2026 року Справа № 915/1314/26

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши матеріали позовної заяви

за позовом Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 26565573)

до відповідача Кануннікової Ірини Миколаївни, АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення коштів за безоплатне використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів у розмірі 18 119, 13 грн.

без повідомлення (виклику) учасників

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Миколаївської області звернулась Миколаївська міська рада з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача Кануннікової Ірини Миколаївни кошти в сумі 18 119, 13 грн. за безоплатне користування з 26.05.2022 по 30.09.2025 року земельною ділянкою площею 1750 кв.м. з кадастровим № 4810136900:03:092:0005, що розташована за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Кагатна, 1/2 (отримувач УК у м. Миколаїв / Центральний р-н/24062200; код отримувача Казначейство України (ЕАП); код в ЄДРПОУ отримувача 37992030; рахунок № UА588999980314000611000014483).

Позивач просить суд стягнути з відповідача на користь Миколаївської міської ради через виконавчий комітет Миколаївської міської ради сплачений судовий збір у розмірі 3 328, 00 грн.

Підставою позову позивачем зазначено наступні обставини.

На підставі рішення від 23.12.2011 № 12/49 Миколаївської міської ради між Миколаївською міською радою та ФОП Кашпуренко Олександром Петровичем було укладено договір оренди землі від 25.05.2012 за № 8722, який зареєстрований в Державному реєстрі земель від 25.05.2012 за № 8722.

Договір діяв протягом 10 (десяти) років з дати його державної реєстрації (до 25.05.2022) та в подальшому продовжений не був.

Відповідно до інформації з ДЗК від 13.10.2025 земельна ділянка з кадастровим номером 4810136900:03:092:0005 має площу 1750 кв.м., яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.07.2026 року № 487709004 право власності на нерухоме майно (нежитлові будівлі) по АДРЕСА_2 належало Кашпуренко Олександру Петровичу на підставі свідоцтва про право власності, НОМЕР_2 , 06.05.2005.

В подальшому 14.08.2015 зазначене майно було набуте Канунніковою Іриною Миколаївною на підставі договору дарування № 2058 від 14.08.2015 та 25.11.2013 Кашпуренко Петром Васильовичем на підставі договору дарування № 2919 від 25.11.2013 у спільну часткову власність 868/10000 та 9132/10000 відповідно.

Таким чином, з 14.08.2015 Кануннікова І. М. набула речове право власності на нерухоме майно за адресою: м. Миколаїв, вул. Кагатна, буд. 1/2, яке розташовано на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136900:03:092:0005 загальною площею 1750 кв.м.

Отже, у період з 14.08.2015 по 30.09.2025 фактичним користувачем земельної ділянки загальною площею 1750 кв.м. з кадастровим номером 4810136900:03:092:0005, на якій розташований нежитловий об`єкт нерухомого майна, зокрема, є відповідач, який не сплачував кошти до міського бюджету за користування нею, чим були порушені права Миколаївської міської ради як органу місцевого самоврядування та власника земельної ділянки щодо неодержання коштів за час безоплатного використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

Позивач зазначає, що відповідач не є власником земельної ділянки і постійним землекористувачем земельної ділянки, у зв`язку із чим не є платником плати за землю у формі земельного податку, тому єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього є орендна плата.

Позивачем здійснено розрахунок недоодержаного доходу у розмірі орендної плати за період безоплатного використання земельної ділянки за період з 26.05.2022 по 30.09.2025, розмір якого становить 18 119, 13 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано приписами ст. 13, 144, 145 Конституції України, ст. 1212 ЦК України, ст. 12, 80, 83, 120, 206 ЗК України, ст. 11, 14, 269, 270, 287 ПК України, ст. 13 Законом України "Про оцінку земель", ст. 4, 16, 33 Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та судовою практикою.

Розглянувши матеріали позовної заяви, судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 911/1834/18, від 11.01.2022 у справі № 904/1448/20).

Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до п. 1, 15 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці;

- інші справи у спорах між юридичними особами, які здійснюють господарську діяльність, та/або фізичними особами - підприємцями.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України, частиною першою якої унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 цього Кодексу.

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 (постанова ВС КГС від 07.03.2023 у справі № 904/587/22).

Відповідно до ч. 1 ст. 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Статтями 25, 26 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання.

У свою чергу наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №2-7615/10, від 05.06.2018 у справі №522/7909/16-ц, постанова ВС КГС від 07.03.2023 у праві № 904/587/22).

Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019р. у справі № 916/1261/18.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 306/2004/15-ц, від 15.05.2019 у справі № 904/10132/17, від 02.10.2019 у справі № 263/2359/19, від 25.02.2020 у справі № 916/385/19).

Положеннями ст. 316, 317, 319 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

За змістом статей 1, 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності.

Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, проте предмет спору в яких безпосередньо стосується прав і обов`язків фізичних осіб, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства (висновок щодо застосування норм права, викладений в п. 42-44 постанови ВП ВС від 16.05.2018 у справі № 911/4111/16).

З урахуванням наведеного, колегія суддів констатує помилковість висновку суду апеляційної інстанції у цій справі № 904/587/21 про те, що оскільки зазначене в позові належне відповідачу нерухоме майно має статус нежитлового, то таке майно може використовуватися лише з господарською метою.

Суд зауважує, що статус нерухомого майна "нежитловий", з урахуванням різноманітності видів майна та можливостей його використання, а також права власника володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, не зобов`язує власника використовувати таке майно лише з господарською метою, а відтак і не є критерієм для визначення юрисдикції спору (постанова ВС КГС від 07.03.2023 у справі № 904/587/22).

Судом встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (інформаційна довідка № 487709004 від 28.07.2026) право власності на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 192190348101, а саме: нежитлову будівлю (опис: складається з двох нежитлових будівель: лабораторія літ. Ч-1 загальною площею 12,50 кв.м. з пандусом та диспетчерська літ. Ш-Ш-Ш-Ш-1 загальною площею 139, 10 кв.м.) за адресою АДРЕСА_2 зареєстровано 14.08.2015 за Канунніковою Іриною Миколаївною (код РНОКПП НОМЕР_1 ) в розмірі частки 868/10000 (лабораторія літ. Ч-1 з пандусом, загальною площею 12,5 кв.м.) на підставі договору дарування № 2058 від 14.08.2015 (дата державної реєстрації права власності 14.08.2015, номер відомостей про речове право 10807236).

Тобто, власником нежитлового приміщення є Кануннікова Ірина Миколаївна (код РНОКПП НОМЕР_1 ) як фізична особа.

Судом здійснено запит до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за параметрами запиту «код РНОКПП НОМЕР_1 », на який отримано відповідь «На жаль, за Вашим запитом нічого не знайдено. Спробуйте змінити критерій пошуку».

Отже, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформацію щодо реєстрації ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ) як фізичної особи-підприємця відсутня, в тому числі як такої, що припинила підприємницьку діяльність.

Оскільки відповідач фізична особа Кануннікова Ірина Миколаївна (код РНОКПП НОМЕР_1 ) не була та не є суб`єктом господарювання (не зареєстрована як ФОП згідно відомостей в ЄДРЮОФОПГФ), то відповідно вказана фізична особа не могла та не може здійснювати господарську діяльність.

Суд також зазначає, що цільове призначення земельної ділянки не свідчить про виникнення між сторонами у справі саме господарських правовідносин.

Отже, з огляду на суб`єктний склад учасників спору, предмет і підстави позову, характер спірних правовідносин, а також наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Відповідно до ч. 6 ст. 175 ГПК України відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Відповідно до ч. 3-5 ст. 175 ГПК України про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви. Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановлення в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу.

До ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Копія позовної заяви залишається в суді.

Ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі може бути оскаржено. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до суду.

Керуючись ст. 20, 175, 233, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі № 915/1314/26 за позовною заявою (вх. № 13011/26 від 31.08.2026) Миколаївської міської ради до відповідача ОСОБА_1 про стягнення коштів за безоплатне використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів у розмірі 18 119, 13 грн.

Додаток: позовна заява (вх. № 13011/26 від 31.08.2026).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку та строки, визначені статтями 254-259 ГПК України.

Суддя Е.М. Олейняш